Жити в центрі Львова

      Цей пост має на меті оцінити з власного дев"ятирічного досвіду плюси, мінуси, і особливості життя в центрі Львова. Щоб дещо пом"яшити одвічну львівську суперечку між мешканцями центру і нецентру про те, де "краще" жити. 

Якби я був Президентом

Порошенко робить ту саму помилку, що й Янукович. Він мовчить. Якби я був Президентом, я б вийшов на всі канали як на Новий Рік, і чесно простими словами сказав:

1. В нас війна. Виграти її ми не можемо, і тому терпимо окупацію Криму і поточний стан речей. Що ми робимо, щоб стабілізувати і покращити ситуацію. Раз, два, три.
2. В нас економічна задниця. Наша валюта - це вже не зовсім гроші. Ми просимо вашої допомоги, інакше нам всім труба. Наші кроки для покращення ситуації: раз, два, три. Зокрема, ми маємо затягнути паски, і пережити це разом. Інакше нашу країну розірвуть численні "помічники".
3. Ми повністю залежні від РФ по газу, електриці, вугіллю. Ми не можемо відключити електрику і воду Криму і Республіці Хуєсосії, бо ми замерзнемо насмерть.

Ідея - чесно відверто пояснити людям що відбувається, і попросити підтримки пережити це разом.

Натомість Президент розповідає нам байки про те як ми круто воюємо, як нас любить захід, як в нас аж забагато енергії, і яка міцна гривня. Всі ці слова, брехливість яких очевидна тим, в кого є хоч крапля мізків, мають на меті одне - щоб не було нового Майдану, і Петра Олексійовича з пиздобратією не винесли з урядового кварталу на палі. А поки дурники будуть це слухати, можна влізти в чергову кредитну кабалу, побігавши по світу з простягнутою рукою. Тими грішми залатати дири в пенсіях і зарплатах, знову ж таки щоб не було бунтів. Це і є вся наша політика. За це і стояв Майдан, за це вмирали люди...

London is the capital of Great Britain

Не лякайтесь. Жодних БігБенів, Трафальгарів, і Бейкерстрітів inside.

Місяць Facebook воздєржанія

Зашився від ФБ на місяць. Регулярно це роблю, але місяць - наразі найдовший термін в моїй практиці. В помірних дозах фейсбук - класна штука, але...

Коли відкриваєш його кілька разів на день, читаючи все підряд на ленті, 

Коли читаєш нескінченні дискусії, що часом переходять у війни, і часом сам береш в них участь,

Коли з"являються перші ознаки лайк-залежністі,
Коли відчуваєш потребу викладати на фб якісь особисті дрібниці,

Коли життя непомітно переходить в онлайн,

- час "кодуватись". Це непросто, мало хто може. Я теж не належу до Сильних. І тому придумав свій метод. Піднімаєш вгору праву руку, і обіцяєш Вищій Силі не ходити в фейсбук Н днів. Працює! Від цього сама користь. Мало того, що заспокоюються нерви, і з"являється вільний час, так ще й воля тренується. Ломка у перші дні присутня, але згодом вона слабшає, і починається офлайн-життя. Спробуйте.

GoreTex vs non-GoreTex

Завжди хотів спробувати взуття з тру-горетексом, і ось спробував. Нажаль, тести в порівнянні з звичайним шкіряним зимовим взуттям - на користь останнього. Основна різниця - Нога в гортексі мокра, в шкіряному взутті з хутром - суха. Дивина, та й годі. Напевне можна заперечити, що мали б бути відповідні шкарпетки, але я в таке вже не вірю. Хто має досвід і враження від подібних порівнянь - відгукніться. Цікаво, наскільки Ваші висновки схожі на мої.

Чому лоукост називається лоукостом

 Після останньої подорожі лоукостом Віззейр, я можу зрозуміти чому лоукости коштують дешевше. Все нижченаписане - мої особисті враження, які жодним чином не претендують на абсолютну істинність. Отже, по пунктах.

Цікава думка

З жодним словом не згідний, але така думка теж є. Корчинський буде сидіти забудь-якої влади.

З життя безхатченків

      Щоразу, коли проходжу повз безхатченків, особливо взимку, в мене стискається серце. Іноді я купляю їм їжу, а минулої зими в мене був свій підшефний бомжик, якого я щоранку частував гарячим чаєм на зупинці Головна Пошта. Але це все - крапля в морі. Таким людям потрібна системна допомога від благодійників і держави. Ніхто в 21-му сторіччі не має потерпати від холоду і голоду в центрі Європи. Особливий жаль в мене завжди викликає жінка з собаками, що ходить центром, і просить гроші. Собаки гріють її, а вона не дає замерзнути і померти з голоду їм. Іноді можна спостерігати дуже зворушливу картину - жінка накриває ковдрою собак, заощаджуючи на собі. Серце крається.

Опа! Менти!

...бо не вiрю у силу слова я, 

а вiрю в силу пiздюлєй.

 

(Л. Подервянський, "Павлік Морозов")

Всі описані події мали місце в місті Львові, всі дійові особи - справжні, але це було давно і неправда. Настільки давно, що навіть якби хтось хотів когось на основі написаного похвалити чи покарати - пізно.

Вступ

     Мені "нема шо робити". Я погано заробляю, дівчата й молодиці мене не люблять бо я лисий, злий, а ще люблю випити. І тому, щоб якось самореалізуватись, я чіпляюсь до людей. Переважно з різних дурниць, керуючись давнім принципом "Доєбісь до бліжнєго своєго". До кого доє...сь - завжди легко знайти, якщо є бажання. Ну скажімо, Ви заходите в ЖЕК. В принципі теж щоб доєбатись до ЖЕКу, щоб на зиму почистили каналізаційні колодязі. Ну для чого? Сиди вдома і не вийо..йся. Ан нєт! Колодязі мають бути чисті, бо Ви любите красу та порядок. А ЖЕК і не відмовляється. Просто обіцяє. Місяць, два, три... І коли на метеопрогу вже починає маячити страшна для комунального хазяйства тінь Зими, Вас тримісячне мовчання ЖЕКу вкурвлює, і Ви йдете в РДА. Щоб доє...атись і до них теж. Там, схиливши голову, Ви сповідаєтесь начальнику комунального господарства, і, сповнений почуття справедливої пімсти, йдете на роботу. Якщо пощастить, начальника ЖЕКу натягують прямо при Вас, на прийомі. А якщо не дуже, то десь в бекграунді, без Вас. Як результат - якийсь час ЖЕК Вас більше так відверто не ігноруватиме, а люки Ви почистите все одно самотужки.

Сила природи

Я назвав це фото "Сила природи". Як квола травинка пробиває асфальт, тягнучись до сонця; як крихітні черепашки невпинно повзуть до моря, масово гинучи дорогою; як миші, псуючи собі зубну емаль, і наживаючи інших проблем зі здоров'ям, прогризають навіть бетонну стяжку, прагнучи щось у вас вдома спиздити - так люди проклали цю стежку до трамваю, щоб не обходити паркан. Я стояв і не вірив своїм очам. Обходив з різних боків, придивлявся, згадував чи був там паркан, і згадав. Завжди був. Просто якимось там парканом не стримаєш бажання молодого тіла сісти на трамвай. Люди, не йдіть проти природи! Вона все одно сильніша за Вас! Саме в такі моменти це усвідомлюєш...

Сум і лайк

      Ви ніколи не замислювались, що часто людьми рухають... сум і лайк? Лінь було, страх - було, сум... здається, сум і лайк - моя ідея :)

Що примушує нас купувати дорогущі квартири, забивати їх люксусовою обстановкою, щоб потім за першої ліпшої нагоди з них тікати? Нам там погано? Що примушує нас, маючи поруч вагон книжок, Інтернет, непізнаного і недосконалого себе, кохану людину, дітей - постійно шукати інших компаній? Нам з ними нецікаво? Що рухає нами, коли ми, майже нічого не знаючи про своє місто, їдемо дивитись на заморські країни, наколюючи на мапу і холодильник все нові стікери? Бажання пізнати світ? Звісно, але останнім часом я все більше переконуюсь, що це не основна причина. Чому таким масовим є захоплення всіляким екстримом? Адже люди всі різні, а захоплення чомусь у всіх однакові. Принаймні, в людей мого кола.

     Я зараз висловлю напевне непопулярну річ, але останнім часом в моїх мізках міцно засів висновок. По-перше,
   

Весела історія

Реальна історія. Дійові особи:

Mike Koval: Родич з Англії, що пише зі скайп-акаунта мого батька, який зараз в Англії.
Yevhen Koval: я

Закрито

    Я от позавчора був в ЖЕКу. Третій раз з одного й того ж питання. Бачу - вони вже й голови до мене не піднімають. Раніше такого не було. Ну тобто їм і тоді було все побоку, але слухали завжди. Відділ боротьби з клієнтами якось людяніше працював. А тепер - сидять похмурі люди з виразом якоїсь безісходності в очах. Промайнула думка - ЖЕК закривається. Так завжди буває коли приходиш на фірму, що близька до закриття. Приходиш, сидять похмурі люди. Ти говориш, тобі щось обіцяють, но видно шо всім уже всьо похуй, бо вже завтра ауфвідерзейн і нічо виконувати не треба. Ну то ладно.

   Я образився, і пішов в РДА - записатись на прийом до якогось начальника, шоб розповісти йому, що закривається ЖЕК, а заодно попитатись що відкривається замість його. Там сидить двійко дівчат. Взяли телефон, сказали що узгодять і позвонять. І не позвонили. Такого раніше не було. Дзвонили чітко і одразу. Ну ладно, думаю, може то якась флуктуація. Нині вранці зайшов ще раз. І зрозумів страшне. Сидять похмурі люди з виразом якоїсь безісходності в очах. Промайнула думка - РДА теж закривається. Видно що їм вже всьо похуй. Не те, щоб їм раніше не було похуй, але тепер вже савсєм похуй. Взяли телефон, сказали позвонять. Не позвонили знову.
      А ще я був в міліції. Там вже все закрито. Такої страшної бідосі певно по війні не було. Але це вже геть інша історія...

    В мене враження, що Україна закривається. Закривається фірма верняк. Я нюхом чую.

Дорога на 100 грам

Поїздивши дорогами Неньки, придумав свою шкалу для оцінки якості вітчизняних автошляхів (насправді в нас на 90% замість доріг - гній, але ми традиційно звемо це гівно дорогами). Отже, дорога оцінюється в еквіваленті кількості горілки, яку необхідно випити після проїзду 100 км дороги для відновлення душевної рівноваги. Чим хуйовіша дорога, тим більше треба випити. 

Перша дорога, оцінена за новою міркою - дорога Львів-Ів.Франківськ. Дорога на тверду соточку. Сто грам, і Ви знову вірите в людство, і його здібності будувати дороги. А вапще, якщо по-простому, без числового еквіваленту - це йобаний піздєц, а не дорога.

Міська баг-трекінг система

Стандартна форма відповіді на тікети, залиті на "Джиру" м. Львова:

Історія конкретно з цим тікетом така. При ліквідації прорива каналізації недалеко від мене, Водоканал якось не так заклав бруківку поверх розкопаного місця, і бруківка в цьому місці "сіла". Після реєстрації багу через Інтернет, в міста пішло 5 днів на виправлення ситуації. Це супероперативно, але це на вибори. Зазвичай від тижня до двох.

Студенське життя

Довелось допомагати студенту з контрольною. Контрольну студент купив в того, хто пише їх за гроші, але розібратись не зміг :)

Читати почав я:

З одного боку шкодить власному бізнесу, а з іншого - правда! Думаю, багато студентів так і здає з цим заголовком. Сміх-сміхом, але певно студенти-медики, будівельники, і юристи теж так здають...

BookCrossing у Львові

Щось у львові не дуже приживається буккросинг. Спочатку там щось було, але здебільшого - порожні.

Вибори-2014

Я ніколи не мав ілюзій щодо виборів, але такого абсурду, як цього року, я не пам"ятаю. Нема як обирати - всі партії нові, і на наступних виборах їх точно вже не буде. З реальних партій - комуністи і Свобода, але обидві мені не підходять.

Апогей абсурду - Інтернет-партія. З "реальними" кандидатами, і реальною програмою і кампанією.

Поганий Інтернет

Чим старшою стає Ярослава, тим страшніше випускати її в Інтернет по мультики. Адже вона легко може зайти, чисто випадково, на щось крім добре модерованого ютуба. Я завжди думав, що захиститись від цього непросто, але за 2 хвилини гугління знайшов геніально просте безкоштовне рішення. Цікаво?

Тоді гугліть Yandex DNS!

Перли доні

Протягом кількох років я намагався записувати веселі думки дочки. Ось що вийшло (процес триває):

Тридцять хвилин на війні

Для того, щоб відчути, що в нас в країні війна, потрібно вийти з теплого офісу, і заїхати на залізничний вокзал. Може це мені так пощастило, або я просто такий вразливий, але саме там я відчув, що в нас таки йде війна. Не те, щоб я раніше цього не відував. Але в телевізорі чи Інтернеті все інакше. Далеко і нереально. Тридцять хвилин на вокзалі - вартують більше, ніж десятки телепередач.

Президент винен

Стукнули мені машину. Страховий випадок зареєстрували, і сказали під"їхати в офіс СК. Я сів в авто, і, припаркувавшись за 150-200 метрів від офісу, зайшов до комісара. (Ліричний відступ: Страховий комісар - це людина, яка непогано заробляє, має добру по нашим міркам роботу в офісі, і так далі. Тобто він знаходиться в середньому прошарку суспільства, а може й трохи вище.)

Сила Інету

Сьогодні мало не зомлів як побачив. Я тільки-но поремонтував цю браму, і знову! І шо, мені тепер голосувати за цих гімнюків? Я скоріше проголосую за януковича, ніж за тих, хто псує мою працю, і закидає пачками чудово надрукованих плакатів мій під"їзд. В той час, коли солдати гниють в окопах без снаряги.

Дайте мені список дівчат, які погано себе поводили!

День виховання:) В нашому будинку є офіс, в якому працюють двійко божествених створінь, які люблять палити і кидати бички біля офісу. Оскільки порядком в будинку займаюсь я, мені це болить, про що захотілось сказати порушницям. Стандартний текст в таких випадках "Ах ви малявки, якщо ви ще раз кинете хоч один бичок там, де я замітаю, я запхаю ці бички вам в ... двері!". Але пам"ятаючи заповіТ класика "Не можна мстить, повинні ми любити...", оброблений текст вийшов дещо м"ягшим:

Крок вбік

Ці дива в нас під ногами. Варто лише на кілька секунд відхилитись від звичних нам щодня маршрутів, ступити крок в бік, і ти в казці. Але матриця дбає про те, щоб майже ніхто з нас цього не робив. Сьогодні я це зміг. Неймовірний львівський дворик, в якому ніби зупинився час, ховається в людному місці, яке багато хто з нас пролітає щодня...

Storm in a glass of water

Випадок з життя. Троє друзів пересрались за дурницю, і всьому причина... слово. Ось невеличкий аналіз і робота над помилками. Провів більше для себе, але читати можна всім. Коментами з решіткою попереду позначені думки автора з приводу нищенаписаного.

Новий підхід до неправильних водіїв

Я маю підозру, що багато водіїв не розуміють чому паркуватись на пішохідних переходах - погано. І тому замість наліпок "Паркуюсь як мудак", я почав роздавати під двірники листівки, які пояснюють суть порушення, і чому так робити погано. Без звинувачень, і образ, в дуже ніжній формі.

Лінк на друкабельний документ

Соціальна реклама

Останнім часом мені здається, що дорослим дядям і тьотям потрібно пояснювати деякі речі. Пояснювати, використовуючи зрозумілі цільовій аудиторії категорії.

Дуже заплутана історія

Накручено в світі все - не розібратись. Перемішані події, емоції, спогади, відчуття. Всю цю плутанину створюємо ми самі. Так цікавіше жити. Як нецікаво дивитись кіно без інтриги, так повністю зрозуміле життя стає пісним. Блін, фіговий вийшов початок. Знову скажуть, що я чогось покурив...

google diff

Шукаючи свою адресу на гугльмапсі, звернув увагу, що Гугль наробив фото мого будинку і довкілля на гугломобіль. Я ніколи не робив фото "до" і "після", тож робота Гугля стала мені у великій нагоді. Я й сам не усвідомлював, наскільки багато зроблено, і який великий діфф між сьогоденням і уявленнями Гугла про наш край. Коли робиш все поступово - це не так і помітно. Але є гугль діфф :)

Центральний вхід

Прогулянка Львовом

Коли Львів нікуди не поспішає - це майже казкове місто.

9 років...

Треба скорше робити фотосесію з Ярославою.

Я бачу чим далі в ліс - тим більше фотошопити доведеться.
(С) І. Дронюк

Час не спить. Ніколи. Він поступово, щохвилини робить свою роботу. Його робота - робити нас кращими, гіршими, пузатішими, сивішими, більш чи менш фотогенічними. Він змінює нас і довколішній світ повільно, як вода, що точить каміння. Поступово, але невблаганно. І непомітно. Фотографії - це те, що безжально нагадує нам про його вічний плин, і про те, що ми не вічні. Минуло 9 років з дня, який, мабуть, є найважливішим днем у житті людини. З дня, коли закінчується "Я", і народжується "Ми". Минуло 9 років. А я навіть очима кліпнути не встиг...

Сон осіннього дня

Згідно рекомендацій кращих собаководів, почав спати на роботі в обід. Ось моє ліжко.

Матрац жорсткий, для здуровлє добре - щоб крижі не боліли.

Чудова пОдушка - добре тримає голову, не брудниться, легко заміняється.

Вони не сплять

Ранком мене розбудила тиша. Дивна річ - не було цвірінькання юних фей, що лунають з глибин кухні щоранку. Щось сталось. Я завжди прокидаюсь під їх юні голоси, але сьогодні - нічого. В нас немає Інтернету. Відвалився вайфай - нема конекшна, і в списку доступних мереж моєї також немає. Є купа інших, як завжди. Одна якась нова, з цікавою назвою "PutinHuilo-pidorashka". Хм. Бутнувши кілька разів роутер, я примирився з думкою, що доведеться купити новий, і завтра я знову прокинусь без фейських голосів. Від жубри я почав підбирати пароль до PutinHuilo.

putinhuylo - no

putinhuilo - no

PutinHuilo - no

Putin-Huylo - no

...

Не працює. І тут до мене дійшло, що точка Путіна має підозріло хороший сигнал - 5 "палок". І я ввів свій пароль до своєї точки. І законектився...

Мало хто париться безпекою домашньої мережі, і мало хто думає, що може стати об"єктом уваги хакерів. Але мій досвід, і вже не вперше, показує, що це не так. Будьте пильні.

Понять і простіть :)

Випробовую новий метод боротьби з порушниками паркування. Я не прискіпуюсь, звертаю увагу на це лише коли це реальна проблема. Наприклад, пішохідний перехід.

Це - дві сторони однієї наклейки. Другий варіант кладеться під щітку лобового скла.

Пікуй 2.0

Вибрались ще раз на Пікуй. Цього разу всі разом.

Харрогейт. Англійський Трускавець

Поза сумнівом, одне з найчудовіших місць в Англії - містечко Harrogate, особливістю якого є мінеральні джерела. На пораду родичів, ми не поїхали святкувати ДН леді І в Лондон, замінивши його Харрогейтом. І не пошкодували. Місто просто фантастично впорядковане, гарне, затишне, і цікаве. Сподіваємось повернутись туди ще не раз...

По-перше, купа зелені. І ця зелень - доглянута, я б сказав - ідеальна. 

Табличка на будинку

Я давно роздивився ледь помітну, замазану N шарами фарби табличку на нашому будинку. В далеких планах було її відновити, але сьогодні я вирішив попутно лиш пошкрябати її, щоб зрозуміти об"єм робіт. Моя мегадрабина Krause тепер підняла мене на нові висоти, і я дістався до таблички на висоті до 4м. Стою, шкрябаю, і чую - в сусідньому будинку зі підвалу страшний гуркіт, і купа пороху стелеться по всій вулиці. Давно я такого не бачив. А згодом з підвалу вийшли два брудні як чорти вуйки з протигазах. Ну, думаю, неподобство. Тре навести лад:

Висока кухня

Висока кухня - цього разу в ресторані Van Zeller у містечку Harrogate - була дійсно високою. Як і висока мода, такі ресторани - це не просто їжа. Це - мистецтво. Як наслідок - ви не знайдете в меню салати, а страви виглядають так, що шкода їх рухати. Назви вони мають відповідні - в меню не зрозуміло геть нічого. Можете спробувати.

На його розшифровку ми витратили весь вечір. Навіть локальні люди не дуже розуміли що це.

Маєтки аристократії

Англія - країна з давніми традиціями. Не знаю наскільки це регулюється законом, але багато старих маєтків знаті відкрито для відвідування людьми за гроші. Ти можеш зайти навіть в будинок, подивитись на побут і галереї сімейних портретів, відвідати сад і прилеглі землі. Вхід для дорослого - по пам"яті в районі 10 фунтів, плюс часто є система абонементів. По пам"яті - 30 фунтів на півроку. Часто в маєтках далі живуть нащадки аристократії, і тоді їхні приватні володіння позначені шнурочком і написом "Private". Здається, це слово маленькі англійці вчаться розуміти другим - після "Mama".

Одне англійське село

Десять днів жорсткого англійського кантрісайду. Йоркширщина, с. Стекстонівка в 10 км від північного моря і до найближчого райцентру. Дуже симпатичне, я б хотів, щоб наші села були схожі на це село. Все (ну майже все) чисте, охайне, трьохметрових парканів нема, клубів пороху і болота по коліно нема...

Думки біля гірки

     Думки приходять в голову коли нема що робити. Недаремно всі видатні мислителі були безробітними або жебраками, або і те і се разом. Недаремно світ влаштований таким чином, щоб люди не мали вільного часу. В людей цей час зайнятий пошуком засобів до існування, родиною, розпиттям міцних напоїв тощо. А вільний час - "шашликами", поїздками, пиятиками. Держави всього світу про це дбають. Якби не дбали, революції ставались би мабуть щотижня. Ви не подумайте, я не прихильник теорії змов, але щось в тому є. Я почав замислюватись над цим під час Майдану, коли зрозумів, що переважна більшість людей просто фізично не може поїхати на Майдан, бо в них - робота і родина. "Ну як я туди поїду, а з роботою що?" - я чув це від десятків людей, які були гаряче За революцію. Ніби і серце рветься, але ну куди ти поїдеш, як треба годувати родину, і як твою роботу має хтось робити. А потім я згадав як знайомий військовий командир говорив: "Солдат без роботи - це потенційний злочинець." І слова колишнього колеги: "Коли пес немає ніц до роботи, він лиже собі я...я". Думки народжуються від неробства. І тому всіх потрібно завантажити роботою так, щоб часу на думки не було. Від думок одна шкода всім. І тому "Фюрер думає за нас." :(

Інформаційна війна

Я все більше схиляюсь до думки, що читати будь-яку пресу взагалі не варто. Це не більше, ніж засіб маніпуляцій зі свідомістю натовпу. Приклад, стаття на правді:

http://www.pravda.com.ua/rus/news/2014/09/3/7036704/

Думки вголос

Блог все більше перетворюється на платформу для висловлення думок, які останнім часом в голову лізуть просто як москалі через кордон.

 

Чому в нас для того, щоб твій вкрадений телефон почали шукати, треба або мати корєша в органах, або знайти нач. розшуку, і дати йому 50 євро? Чому щоб прочистили люки потрібно знайти сантехніка, і з ним домовитись? Чому є таке поняття як "дах" для бізнесу? Чому з школи виходять неуки, яким без репетитора не вступити до вишу? Чому нашу систему називають "дикою", а країну нашу - країною дикого капіталізму, або країною, що розвивається? Чому чим менш розвинене суспільство - тим вищі паркани?

Сила ЗМІ

Завдяки ЗМІ я був абсолютно впевнений, що Олег Царьов - рідкісний дебіл, і що він навіть не знає коли почалась друга світова. "Шаріков", і всьотакоєпрочєє. А виявилось, що це абсолютно не так. Мало того, що в його батьки - кандидати наук, так він ще й призер фізико-математичних олімпіад, має червоний диплом МІФІ (на мінуточку), а в школі вчився в тернополі. О-о :)

Carpe diem

Останнім часом сумною стала навіть дружина, яка завжди дивилась на речі оптимістично, і від природи має сильний характер. Події останніх місяців дають мало приводів для радощів. Що робити? Сумувати і ходити пригніченими? Чекати, поки це зачепить нас? Це логічно. Довкола гинуть люди, країна в руїні, а майбутнє схоже на суцільну сраку. Логічно бути сумним...

Нове життя

Ми так скоро звикли жити в умовах революції, а потім і війни, що навіть не усвідомлюємо, в якій ми опинились сраці. Все дитинство мені розповідали, що діди помирали за те, щоб в нас було мирне небо, і це мирне небо здавалось чимось непорушним і вічним. Так буде завжди. Нажаль, так не вийшло. Ще рік тому мені в страшному сні не наснилось би те, що коїться зараз. Це ще мало хто усвідомлює. Люди не схильні думати,  все сподіваються на те, що їх це не торкнеться. Але... Тепер вже ми розповідатимемо своїм внукам, що помирали за те, щоб вони жили в мирі...

Загадкове меню

Нічо не зрозумів. В словник за 80% слів. В такі моменти почуваєшся ідіотом.

Me and Holly

     Північний Йоркшир, наші дні. Маленьке і по-англійськи гарненьке село Стекстон. І будинок з мелодійною назвою Hill Dene, який родичі орендують в місцевого лендлорда. Холодно. Дуже холодно вранці і ввечері, і просто холодно вдень. В душ йти не хочеться, бо ппц як холодно, але тут і не бруднишся - нема спеки, нема пороху. Взуття третій день в селі - як нове, навіть не протирав. Вдома як вийдеш за хлібом - взуття треба чистити. Круто. Але ппц як холодно. Але зато красиво. Лани широкополі, і вівці. І хрущі над вівцями гудуть... А ще хрущі гудуть над зайцями, коїх тут як в нас мишей. Трапляються і олені. І два спиногриза - Бікі і Евелін, над якими теж гудуть хрущі...

      Наш візит триватиме за планом дев"ять днів. Така-сяка культурна програма присутня, але коли поїздка на автобусі в райцентр за 20 кілометрів виносить 15 фунтів (300 грн), а поїздка на потязі в містечко за 90км - 1200 грн, тяга до поїздок дещо зменшується. І тому часом стає сумно. А коли стає сумно, я займаюсь звичною своєю справою - борюсь з ентропією (це бардак по-німецьки). Ну і сестрі треба помогти - чоловік майже весь тиждень працює за кордоном, двоє малят - ніколи їм садом займатись.

- Наташа, там в тебе в саду все позаростало. В тебе є якісь інструменти, я б трохи почистив.

- Круто, а що хочеш чистити?

- Та там вздовж паркану.

- О, зроби будь ласка. Там гіляку треба обрізати, бо малі гамак не мають куди вчепити.

- Зробимо, не парся. Я в цьому профі.

Взявши пилку, я за деякий час охуїв від фронту робіт. Джунглі. Колючі і непрохідні, переплетені на різних рівнях, до неможливості гнучкі і довгі. Але - "очам страшно, а руки роблять", як казала моя бабця. Крок за кроком я пробивався через хащі, і уявляв як Наташа буде розповідати сусідам і чоловікові який в неї брат. І апще - щоб знали, що українські чоловіки - найкращі у світі. В процесі мені зустрілась черешня - то є растєніє корисне, я не рухав. Тепер воно й рости буде краще, бо його вже той будяк геть обплів. Ну й бардак...

Нарубавши цілуй віз тих гіляк, я так і не спромігся завершити рефакторинг до кінця, і зайшов в хату випити мангового соку. Лишалось ще до години роботи - зачистити кут від дороги.

- О, Женя! Йдемо на велосипедах. А де ти так довго був?

- Так в саду ж.

- Що зробив?

- Почистив там від паркану.

- Якого паркану?

- З сусідами. Прикинь, там є паркан! (то я пашутіл, бо раньше його не було видно).

І вона вийшла в двір. А я сів зі склянкою мангового соку у лівінг-румі, і почав чекати на лаври героя...

     Щось її довго нема, і подяк не чути. Треба йти показати що там було, і як там зараз чисто. Вийшовши в двір, я побачив сестру, яка нерухомо стояла, втупившись в купу хмизу, і ділянку, де вона росла.

- Ну як? Я так нає...вся поки то все почистив! Все так заросло! За садом треба догляда...

Я не договорив. Вона в мене вчителька молодших клясів, і лінгвіст з неабияким талантом до мов. Тому з добором слів ніколи проблем не має.

Йобаний піздєц! Ти що зробив?? Всьо, нас звідси тепер накуй виженуть. Женя, ти остаточно йобнувся??!

Я відчув те, що відчуває пес, коли зробить подарунок свому господарю єдиним зрозумілим йому способом - посре йому в ліжко. І замість цукрової кісточки несподівано отримає за це подяку патиком по крижах...

- Що сталось? Я ж лише ці хащі почистив...
- Почистив?? Це не чистка, це, блядь, геноцид! А це - не хащі, це йоб твою мать різдвяна рослина, яка росла тут споконвіку. І називається вона - Холлі! Повтори, бляць - "Holly"!!!
- Holly.
- На різдво Холлі цвіте (точніше, цвіла) такими гарними червоними бубками. Це наша національна рослина! Вона тут скрізь!
- Holly.
- Ти якого хуя її всю вирізав? Я тебе просила гілки почистити, щоб діти гамак могли повісити. Це по-твоєму "почистити"? Ти ж все нахер знищив!
- Holly.

Порадившись, ми вирішили поховати холлі за клунею, бо в Річарда як приїде - буде розрив серця. В мене настрою на роботу вже не було, тому я лише подавав сестрі гіляки, яких я нарубав стільки, що ні за яку клуню вони не влазять. Руки опустились. Я взяв пилку, і сказав:

- Давай, раз вже все одно піздєц, то хоч сфоткай мене на фоні невинно убієнной. Пам"ять буде...

- Добре, що ти лиш на 10 днів приїхав...

Пробач мені, Холлі. Я хотів як краще...

Ензим. Очима очевидця.

    Візит на Ензим відбувся з ініціативи Сашка О., який просто так подзвонив по телефону на їх сайті, і просто так домовився про зустріч з ензимівцями. Вони витратили на нас три години. Всі люди, з якими ми спілкувались, були дуже грамотні і ввічливі, і до візиту вони готувались ретельно. В одного з них навіть була роздруківка відповіді мені з міськради, яку я викладав на свій блог і ФБ (звідки він її взяв??). Йдучи туди, я не сумнівався, що в ситуації винен Ензим, а вийшовши - маю в цьому великі сумніви. Чому так?

Клоуни в нашому житті

wOwDesk!

Іскромсал на стройках рукі,

но нє далі дєнєг, сукі...
(С) Шнур

       Як багато хто вже знає, з 27.06 я став безробітним. Точніше, пішов в одиночне плавання. Одним з наслідків стало те, що ніхто більше не турбується де я буду працювати, не вирішує за мене фінансові і податкові питання. Якби зараз мене спитали, чому аутсорс-компанія не віддає айтішникам "всіх грошей", я б відповів так: тому, що ви живете за кам"яною стіною. У вас є мама, яка вирішує за Вас всі фінансові питання, інша мама, яка опікується вашим психологічним станом, і купа татів, які забезпечують вам все, чого не можуть дати мами. Ну там, тато може "споріть басом, плавать брасом...". Ну ви поняли. Вам не треба вміти споріть басом, Ви тільки код пишіть.

Я відкрив приватний музей!

Ось він:

Сила води

      Чи доводилось вам, леді і джентльмени, давитись горілкою? Безсонної ночі я згадав цю історію, яка завжди була для мене загадкою. Згадав і подумав - а раптом давитись віскарьом не можна? Ну типу там стінки того місця, куди ми зазвичай давимось, дуже блаблабла чутливі, і зашвидко вбирають алкоголь, і всьотакоє. Не може бути?

Проба в поезії

Моя проба в поезії після довгих довгих років. Засновано на реальних подіях.

Медовий ранок

медової ночі

після медового дня.

Ти хочеш, прокинувшись, 

бачити очі,

і чути своє ім"я.

І притулившись іще міцніше, 

заснути щасливим сном.

Але замість того

розбудить тебе

місто, що пахне лайном...

Ніколи не думав, що львівський штинь буде надихати мене на вірші :)

Субооота!

    Ой як класно я "відпочив" в суботу! Зазвичай, як сказав товарищ, субота - це service day, в який робиться вся робота, що накопичилась протягом тижня, але цього разу все вийшло інакше. В п"ятницю ввечері я несподівано дізнався про важливу місію - супроводжувати Ярославу з її табору в Славському до водоспаду Шипіт. Кажуть, дорога там погана, і бабця не витримає. Знаючи що таке дорога до Славська, я зрозумів - дійсно не витримає. І мама не витримає. Тут потрібен сильний вікінг! Правда, я й сам погано ту дорогу витримую. Але я подумав не про ту дорогу...

Погляд "звідтамти"

    Я рідко беру щось на віру всліпу. Тобто без самостійного, а не вкладеного в вуха, аналізу джерел. Бажано - різних джерел. Це - складно. Просто -  подивитись телевізор, прочитати "свої" ресурси в Інтернеті, поспілкуватись зі "своїми" людьми. Це просто, і тому так чинить абсолютна більшсть людей. Часом навіть дуже розумних людей. І цим вдало користуються ті, хто формує громадську думку, вкладаючи людям у вуха будь-яке лайно на замовлення. Інший шлях - складніший, але його варто спробувати. Хоча б для того, щоб хоч трохи поламати плани ляльководів, які нас зомбують. Аналізуйте різні джерела, і тримайтесь якомога ближче до першоджерел. Це важливо, бо перероблена інформація рідко стає кращою, і частіше перетворюється на т.з. "інформаційний кал".

Під лежачий камінь

 Два тижні тому я залив на сайті міськради тікет на старий-престарий баг:

В нашому будинку по вул. .., з боку вулиці ... не працює дощовий водостік (той що ближче до кута будинку). Вода нормально доходить до рівня землі, але далі труба забита, і вода виливається на стіну, в підвали, і на тротуар. Це небезпечно тим, що вода в такому випадку підмиває будинок. Прочистити не вдалось. Для усунення проблеми необхідно розкопати в прочистити трубу під тротуаром, або вивести воду наверх, обрізавши трубу і влаштувавши жолоб на тротуарі.

І хоч за деякий час мені відповіли,  що роботи по влаштуванню водостока заплановано на вересень, нині я знайшов його поремонтованим! Хоч і не так, як хотілося б мені, але це не порівняти з дощем під будинок.

Це вже далеко не перший випадок. Місто, хоч і погано, але працює. Висновок - під лежачий камінь вода не тече. Кожен з нас може зробити своє місто і країну кращими, доклавши абсолютно мінімальних зусиль. Зараз зручний час. Як там зараз прийнято на ФБ перепощувати?

Зараз такі часи, що або ти з касти воїнів і воюєш, або допомагаєш воякам, або будуєш країну.

Старі фотографії

Знайшов в себе в архіві, перенесеному з Логіки, кілька фото. Ці були зроблені на мильничку випадково, під час Ярославиного випуску в садочку:

Отакої

Під враженням від статті про те, що згідно археологічних досліджень на місці центру Львова ще до поляків було потужне давньоруське місто, поспішаю поділитись цим з Іванкою.
Вони в кімнаті - її зловила Ярослава, і робить їй зачіску.

- Зайка, я там на фб виклав цікаву статтю, почитай.
- А що там?
- Історія. Виявляється, згідно нових досліджень, на місці сучасного центру Львова було потужне давньоРУСЬКЕ місто. Тобто розкопки свідчать, що...

Я не договорив. Ярослава вклякла з гребінцем, і з дуже серйозним обличчям перервала мене:

"Тато! Не викладай це в фейсбук ні в якому разі! А то росіяни почують, і ще й Львів собі заберуть!"

Німа сцена.

Нове життя

Від неробства завів блог для запису вражень від нового життя.
http://moyanovarobota.blogspot.com/

Пекельний пікап

     Одна панянка давно і безнадійно закохана в молодшого брата свого тренера з карате. В Сашка. Коли він заміняє брата на тренуваннях, вона пускає Сашкові пекельні бісики. Вона не пропускає жодних змагань, адже коханий - в списку судей. Але ця пристрасть приречена, адже Сашко старший за неї на 11 років. Йому вже 19!

Ну так вровєнь віпірать

Джамшут кувалда по стенка ударил,

 трещина пошёль,пошёль, 

и к соседям ушёль!

     Ох і багато в нас варьятів. Особливу нішу займають варьяти від архітектури, які запопадливо нищать старий Львів, відверто пчихаючи на наші компетентні-імпотентні органи, які останнім часом не здатні захистити навіть самих себе. Один з таких діячів попрацював і в нашому будинку. Чуваку тре було сі магазина зробити. І турфірму. 

Lean-driving

   Готуючи презентацію по процесам розробки софта, я натрапив на цікавий підхід до організації безперервних процесів. Підхід називається Lean, і був вперше сформульований японцем, відповідальним за виробництво в Toyota. Японець надихнувся, побачивши ефективну систему поставки товарів в супермаркети США в 30-х роках. Найпростіша, але на мою думку, центральна ідея і мета підходу - організація плавного процесу і мінімізація втрат. 

Ложечки нашлісь, осадочєк остался...

Звонит Абрам Мойше:
- Мойша, ты больше к нам в гости не ходи.
- Почему?
- Понимаешь, вчера после твоего ухода у нас пропала серебряная ложечка…
- Да ты что, Абрам, я не брал! Как ты мог такое подумать!
- Да я знаю, мы с Сарой ложечку сегодня нашли.

- Ну так почему не приходить? 

- Ложечка-то нашлась, но осадочек неприятный остался...

    Вчора я пішов з роботи. Оскільки за роки я встиг стати не просто працівником, який "ходить на роботу" за зарплату, прощання не було простим. Я звик до цих людей і цих стін. Так звик, що прощався до 6-ї ранку. Нині, в злегка похмільній голові сплила історія, якою захотілось поділитись.

Герой нашого часу

      Ця історія сталась у минулому житті. Я переповідав її мільйон разів у різних варіаціях і різним людям. Вона заслуговує бути записаною. Все, що написано далі - чиста правда, але всі дійові особи - вигадані, і будь-які збіги з реальними людьми - випадкові.

      В Конторі існував культ показухи і лизання жоп у найгірших совкових традиціях. Фарбування трави і нейтронних стабілізаторів траплялось регулярно. Хоч щодня ми були в жопі, в дні відвідин нас начальством ми повинні були бути в шоколаді. Цього абсурду ніколи не уявити програмісту, який все життя працював в здоровій компанії, тож навіть не намагайтесь.

Запах гівна, відповідь

Надійшла відповідь на лист щодо нестерпного запаху гівна у м. Львові.

І хтось ще після цього буде розповідати казки, що це не Ензим?? От брехуни...

Як тільки на них насіли - проблему почали ефективно вирішувати. А до того розповідали казки про зношену каналізаційну систему, і про те, що їм потрібні мільярди для вирішення питання (див нижче). Якою ж потрібно бути сволотою, щоб півроку труїти все місто, і при цьому, позичивши в Сірка очі, казати, що це не вони! І завалювати всю європу своїми дріжжами, зробленими ціною екологічної катастрофи в мільйонному місті! Я особисто бойкотуватиму продукцію ензиму, і плюватиму в його бік, коли проходитиму поруч. Негідники.

***
Доброго дня! Шановний п.Євгене, дякуємо за Ваше звернення та повідомляємо, що на даний час згідно звіту робочої групи затверджується "Комплексна програма каналізування міста", виконуються роботи, робляться заміри та аналізи каналізаційних мереж підприємств, які дають найбільше викидів. На виконання цієї програми необхідно близько 1 млрд. гривень.
***

Прогулянка Львовом

Принаймні ззовні, Львів помалу стає схожим на європейське місто. Не так часто вдається прогулятись всім разом, але цього разу - вийшло.

По-перше, у Львові - зелені свята. Зелень скрізь.

Моя Зайка мене береже!

   Я ніколи не думав, що так важливо відчувати, що ти - "як за кам"яною стіною". Важливо, навіть якщо ти - потужний вікінг, а стіна - малесенька тендітна Зайка. Ніколи цього не відчував "з протилежного боку барикад", але нині - відчув! Вона захистила мене спочатку перед сусідкою, яка хотіла моєї допомоги з копання клумби. А потім і від дівчат, які просили повісити їм дзеркало. Я вже було встав йти до дівчат, але вона просто сказала: "Дівчата, в суботу! Вже півдесятої! Він стомився!". 

Я хотів було заперечити, але вона так на мене глянула, що я зрозумів - я дійсно стомився :) А потім зрозумів - як приємно, коли тебе захищють. Навіть якщо ти сильний і великий...

Колір Моря

     На нас чекає час відпусток. А в відпустку всі хочуть "на море". Ви можете скільки завгодно розповідати мені про карколомні пригоди в хостелах з павуками на стінах, але коли у вас буде сім"я, дружина з дітьми потягнуть Вас на море, а не в хостел на 48 койок в кімнаті. Нічого особливо і не змінилося з часів мого дитинства, коли влітку всі запрягали свого Жигуля, і їхали в Крим. Повертались чорні, з в"язками бичків на шиї, і з купою вражень. Тепер все те саме - люди далі їздять "на море". Тільки вибору тепер більше. І Крим забрали.

"Чому ти йдеш?"

    Чому я йду з фірми, яку люблю, і якій я присвятив 9 років життя? З Компанії, якою я цілком заводолений, і яка дала мені друзів, досвід, і море позитиву. Кар"єра в якій складалась дуже успішно, особливо як на людину, яка ніколи не ставила це на перші місця в списку пріоритетів.

      Це питання я чую останнім часом аж занадто часто. Відповіді не завжди вірять, але в цьому пості я ще раз сформулюю її. В тому числі для самого себе.

Американське весілля

Вчора бачив у Львові весілля, яке геть не схоже на українське. Церемонія під відкритим небом, на оглядовому майданчику Високого Замку. Краса. Ідея, хоч і запозичена, але було гарно.

Ну і на шару на весіллі побували :)

Диво Ергономіки

Мене давно переслідує одна думка. Полягає вона в тому, що люди переважно не думають про зручність створюваних ними речей. З іншого боку, люди переважно не думають і про зручність речей, якими себе оточують. Часто ми купуємо дорогі речі, якими на практиці неможливо користуватись, створюємо супергарні інтер"єри, в яких неможливо жити. Є безліч прикладів того, як хороші з вигляду речі неприємно використовувати на практиці. Приклади, згадані "навскідку":

Діти

Трапилась хороша стаття на ленті ФБ:

http://www.domrebenok.ru/blog/vospitanie-syna-ottsom-vy-tolko-chto-nadlomili-psikhiku-svoego-rebyenka-bravo

Взагалі-то те саме можна сказати не лише про дітей, а про всіх близьких, на яких в основному ми і "зриваємось". Загалом це все має сенс, але щодо цього конкретного випадку - я б глянув передісторію. 

Уявіть ситуацію, що той дядько серйозно заєбався на роботі, заробляючи на дітей і сім"ю. І на вечір в нього ще список справ, і це не рибалка, а речі, спрямовані на добробут родини. І він вже 100-й раз чув "дай морозиво", і 99 разів пояснив, чому це не може зробити (наприклад, якщо він це зробить, дитина може захворіти). Діти чудово вчаться маніпулювати батьками, і це 100-те прохання в черзі при людях могло стати останньою краплею. Так, в ідеалі крику не мало б бути, але ж всі забувають, що цей батько - теж людина, а не машина для заробляння грошей, і не іграшка для дитини. Я от часом поводжусь так само. Якщо я відчуваю, що цим образив дочку, я знаходжу в собі сили і вибачаюсь. І пояснюю їй чому я так зробив. Незалежно від того, хто "правий".

Боларди

У Львові біда з водіями, які будь що прагнуть під"їхати під двері улюбленої піцерії чи церкви. Ні знаки ні даішники їм завадити не в змозі, а єдиним заборонним дорожнім знаком є з-б блок, що лежить на дорозі. Але так зробити не можна, бо часом таки потрібно в центр заїхати. І тому люди винайшли боларди. У Львові їх встановили при в"їздах у пішохідну зону центру, а всім кому треба роздали ключі. 

Тепер це виглядає так. Їде трамвай - болард опускається, реагуючи на ключ в трамваї. Після - піднімається знову. Хороше сучасне рішення.

Альтернативна історія

Виявляється, на морі в червні бувають дощі. І саме коли вони бувають, можна помітити довкола цікаві речі. Як, наприклад, бібліотеку в нашому готелі. 

      Я боюсь сказати комусь, що заходив в кімнату з назвою "бібліотека" в готелі на морі. Боюсь, бо вважатимуть схибленим. Виправданням може слугувати хіба що дощ, блискавки, і те, що місцевий міцний алкоголь - це скоріше пальне для гасової лямпи, аніж бухло. І те, що мене туди затягнули. Ну захотілось їм в бібліотеку - певно самі офігіли, що вона тут є. А в тій бібліотеці...

      Аж ціла альтернативна історія і наука! Нам одразу впала в око оця книга:

Давай, Давай, Давай, Ти - Трамвай!

Я не люблю базари, і турецькі базари зокрема, але цього разу мені сподобалось. Якщо розумієш куди потрапив, і що тебе чекає, то з цим навіть "можна годитись", як казала моя баба.

    Заходимо на базар, на секунду Іванка замислюється куди йти, а я проходжу вперед. Оглядаюсь, бачу що якийсь чувак допомагає їй знайти дорогу,  показуючи рукою на свою лавку. Ось він - правильний шлях. "Сюда нада!" Його бажання намахати Іванку виглядає настільки по-дитячому наівним і щирим, що викликає сміх.

Кожне місто пахне по-своєму

В кожного міста є свій запах. І мені огидно, що моє місто пахне гівном.

Завтра цей лист і біля 400 підписів, зібраних за 4 дні, поїдуть до мера Львова.

Фінальна версія документа:
https://docs.google.com/document/d/1wlMU4S2TsjIBvSMBzZqp5kbVRks-nGxVkiIEaEHMXoA/edit?usp=sharing

Йоб твою мать

Во глубінє сібірскіх руд,

хранітє гордоє тєрпєньє,
нє пропадьот ваш скорбний труд,

і дум високоє стрємлєньє!
(С)

       Довго думав над назвою цього поста, але назва, як це іноді буває, ніби прийшла згори під час медитативних практик в процесі пожирання вчорашнього салату. Цей пост має називатись саме так, і ніяк інакше. Адже ніяк інакше не підведеш підсумок цього дня. Хотілося б іншого закінчення, але я прийду додому, щось перехоплю, випростаюсь на ліжку, і заплющу очі. І стиха, ніби побоюючись когось розбудити, промовлю: "йооб твою мать...". І це не матюки, а дуже глибоке почуття. Вистраждане, виважене, і виплекане "Йоб Твою Мать", а не просто "йоб твою мать", що його півміста вживає для сполучення слів у реченнях.

Дууже глибокий пост :)

     Чому виходить так, що кого б ми не обирали керувати країною чи містом - забиває на людей і країну, і прагне лише набити собі кишені золотими батонами? От ніби і нормальна людина - розумна,  прогресивна, але з-під шляпи мусять стирчати роги. Чому? В мене є теорія.

Зуби мої, зуби мої, лихо мені з вами

     Одного разу таксист, який мене віз, просто пояснив мені чому при такій шаленій кількості продуктів по догляду за пащею, і ще більшій кількості стоматологічних кабінетів, у всіх довкола - хєрові зуби. Згідно вчення таксиста - треба гризти кості. З"їдаєш шмат курки, кості - не викидаєш. То є саме цінне! Тому в собак карієсу не буває (частина теорії таксиста). Раніше я думав, що причина в тому, що на західній Україні специфічний склад води і мало сонця, але після розмови з вченим таксистом - засумнівався. Може й дійсно купити собі іграшку, яку гризуть молоді собацюри? Тоді не траплатиметься більше зі мною таких історій...

Якщо не ми, то хто?

Так було:

Так стало:

30 хв роботи, море щастя для нас з Ярославою. Ну і 120 грн - земля+рослинка на ім"я Хоста.

Лис Микита. Побачення з дитинством.

      Минули ті часи, коли батьки мусили святкувати дні народження дітей вдома.Тепер все простіше. Не обов"язково ішачити цілий день на кухні, а після дитячих гулянь робити вдома ремонт. Можна радіти разом з дітьми. Цього року вибір місця святкування припав на новий заклад Лис Микита на Братів Рогатинців (біля Корзо).

Інформація з перших рук

Ми забули, що легко можемо знайти в ФБ людей зі східних регіонів, і спитати в них про тамтешні настрої. Адже ми живемо в епоху фейсбуку!
Наразі мені відповів лише один хлопець з Донецька, але і це - результат. Всі відповіді подані без жодних правок.

            Привет! Мы не знакомы. Я живу во Львове, и мне не очень поняно что сейчас происходит например в Донецке. Такое впечатление, что СМИ переполнены пропагандой, и разобраться очень сложно. А хочется. Просто интересно. Не могли бы Вы рассказать про местные настроения, свое мнение, и мнение своего окружения про последние события на донбассе (выступления сепаратистов)? Что у вас происходит? Спасибо.

 

      Привет! Могу рассказать. Тут внезапно появилось много пророссийски-настроенных людей (вряд ли их большинство). Они утверждают, что происходящие захваты власти и т.п. — это то же самое, что было в Киеве (на самом деле это правда только наполовину, потому что в Киеве на стороне протестующих не было вооруженных людей с автоматами, готовых стрелять — см. http://www.youtube.com/watch?v=VEZ5SjkroNQ — хотя среди протестующих действительно есть и искренние дончане). Еще одна разница, насколько я могу судить, что эти люди более агрессивны. Многие из них не терпят украинской речи, шатаются по городу пьяные, ходят по улицам с плетями, дубинками, да и в целом в составе этих людей мало интеллигенции и много гопоты. Т.е. по сути это в принципе похожая ситуация на Киев, с разницей в том, что люди совершенно другие, и что в руках тех, кто ими координирует, больше власти и оружия. Минус в том, что правоохранительные органы зачастую находятся на нейтральной стороне либо на стороне этих людей.  Мотивация настроенных за Россию людей такова: сюда придет Путин и сделает всё хорошо, по крайней мере, лучше, чем то, чего добилась сегодняшняя украинская власть. А еще ходят слухи, что на донбасс должен вернуться Янукович. Мое личное отношение — я удивлен, откуда внезапно взялось столько ТАКИХ людей, вроде, жил столько лет, общался со всеми, и казалось, что всё хорошо, а тут вдруг они откуда-то возникли. Если вдруг чего — буду переезжать в Киев.

Хто в основному бере участь в протестах? Це старші люди?

Среди тех, кто стоит на баррикадах с российскими флагами, кажется, есть разные люди, но студентов, вроде, мало. Хотя пророссийски-настроенных студентов тоже хватает, но я я не могу точно оценить, среди моего круга общения их очень мало.

А какое отношение к революции и Майдану у Вас и Вашего круга общения?

Когда всё происходило, люди моего круга общения разделились в пропорции 90% за и 10% против. В целом я не знаю.

Кстати, есть ли у Вас впечатление, что рулят всем восстанием заезжие персонажи?

Понятия не имею, это напрямую не видно. Слухи такие, конечно, существуют.

Надеюсь, украина останется единой, и мы будем жить как один народ. Удачи!

я тоже. слава україні