У пошуках сімейного лікаря

Ну  зараз тут понаписую - накипіло !

Я давно замислювався над тим, що нашій родині потрібен сімейний лікар, який буде нас лікувати, проводити якусь профілактику, та й просто радити як не потрапити у кращий світ раніше, ніж це визначено нашими генами.

Що пропонує українська медицина на зараз ?

Перше - всі дільничі педіатри і терапевти перейменовані у сімейних лікарів, але насправді такими не є. 

       По-перше, вони не знають пацієнтів, і бачаться з ними лише тоді, коли в тих щось стається. По-друге, більше кількох хвилин лікар, у якого за дверима довга черга, приділити людині не в силі. По-третє, якість "безкоштовного медобслуговування", ставлення персоналу, та навіть один вид держполіклініки, і, не дай Боже, лікарні - спонукає всією душею бажати собі швидкого одужання, щоб більше ніколи в житті цієї пічалькі не бачити.

      Як нас лікують - то взагалі окрема тема. Таке враження, що всі лікарі вчаться в різних закладах з різними методами і підходами. Вам ніколи не говорили, що всі проблеми вашої дитини - від глистів, пропонуючи купу препаратів ? А ніхто Вам не говорив, що кашель Вашої дитини то насправді і не кашель зовсім, а все - від алергії ? З відповідними аналізами, які неодмінно виявлять, покажуть, висіють... ? А не лікували вас від ОРВІ і грипу антибіотиками, хоча наука точно знає, що антибіотики віруси не беруть ? І так далі і тому подібне. От мені наприклад колись лікували стафілококк у носі, відверто сказавши, що це не поможе. Причому ми з ним 30 років на той момент досить мирно жили, і він мене ніколи не турбував, тож лікували не мене, а результати аналізів. А ще є купа лікарів, які стверджують, що то все в дитини взагалі не потрібно лікувати - шкоди більше ніж користі. Наприклад, той самий Комаровський...

     Питань багато. І от якось відчувши у грудях хрипи і кашляючи, я не пішов до свого сімейного лікаря-олігофрена, а по рекомендації друзів відвідав приватного лікаря по всім хворобам, який практикує сімейну медицину. Я думав, нарешті я у всьому розберусь, і вона-то точно розкладе все по поличкам. Ох, як я помилявся... 

     Кабінет - реконструйована квартира в центрі, вусата медсестра на ресепшні - як я пойняв - чоловік лікарки, без халату. Обладнання сучасне (на око), кабінет - один на всі випадки життя - я, наприклад, сидів поруч з гінекологічним кріслом.
Перше, що здивувало - мені був виписаний рецепт на цілу сторінку А4 з копійчаних препаратів, які всі разом потягнули на 50 грн (один Ереспал, який виписав мені попередній лікар, коштує 44 грн). Друге - я вперше за 35 років життя отримав укол в вену ! Вона ширнула мене якимось глюконатом кальцію, а на питання "може якось обійдемось таблетками" - відповіла негативно. Там же я дізнався, що лікування грипу дуже дороге, бо ніколи не думав, що грип лікується в принципі. Вона знову згадала про антибіотики при грипі (!) , а мені розкрила очі, на те, що Ереспал, який виписують всім підряд при кашлі - пити не варто. Мало того, що він ніц не дає, так ще й організм мій молодий труїть. І це не все - ми закінчили взагалі тонкими матеріями і енергіями. Йоб твою мать...

       Вийшов я звідти з остаточно задуреною головою і повним розумінням, що людське тіло для людства - повна загадка. "Наука пока еще не в курсе дела"...

       А тепер по суті сімейної медицини, принаймні у Львові. Отже, середній договір коштує 3500 грн на рік на 1 особу. За ці гроші тебе повністю обстежують, і ти отримуєш право відвідувати свого лікаря на протязі року, і дзвонити айболіту у будь-який час і з будь-якого медичного питання. Медикаменти в цю суму не входять. Лікар також займається профілактикою, дає вам медичні поради, та й взагалі "веде" вас по шляху здоров"я і краси, а також проводить регулярні огляди - такі умови договору.

Якщо ти не на договорі, консультація - 150 грн. Бажаючих вистачає...

Світу скоро ппц

В мене давно було відчуття, що світова економіка давно вийшла з-під контролю людства через свою надмірну складність, яка не піддається оцінці, і ніхто не знає що буде далі.
На доу вийшла чергова стаття про те що світу скоро ппц бо борги країн гігантські. всі довго говорили, але один чувак написав мудро:

Долги стран — это материя которую сложно большинству представить адекватно, поэтому они представляют её по простому — как долг Васи, который занял деньги у Пети. Для того чтобы голова прояснилась, а потом окончательно погрузилась во мрак представьте, что Вася эмитент тех денег которые он занял у Пети, а теперь представьте что Петя эмитент других денег, которые он меняет на васины и вкладывает как в свою экономику так и васину. А теперь представьте что Вася работает на Петю, а Петя на Васю. Для простоты ситуации увеличим количество имён до 20, и не будем забывать что этот наш социальный эксперимент конкретно ограничен пространственно. То есть нет никаких других 20 человек в Мире, и никаких других денег кроме тех которые есть. Всё остальное, включая золото васиной прабабушки может составить не более 5% от необходимых оборотных средств. Разумеется деньги ведут так как они должны себя вести — у них есть инфляция, монетизация, обменные курсы и прочая прочая прочая. Теперь скажите мне — кто проиграет если Вася не отдаст долг Пети? И какая катастрофа случится в этом замкнутом Мире? Если вы способны ответить и самое главное объяснить это то или вы гений и у нобелевского комитета не будет никаких проблем в следующем году или у вас просто очень хорошее воображение.

(С)

Красиво !

ЛьвОв vs ЛьвІв

Пошук потягів по ст. Львів на сайті Львівської (!) залізниці:

Спробуймо-но спочатку Львів. Що тут в нас... Лиш Підволочиськ, більше нікуди не попадеш. Пічалька.

А от "ЛьвОв". Тут вже Їдь куди хош :-)

Grand Apple Resort 5*

"Чи були ви в Коломиї" - співали ми в школі на співах, та я ніколи не міг подумати, що проведу там незабутні 4 дні життя ! Правда, часу роздивлятись містечко в мене майже не було, ібо ввечері організм був спроможний лише на 3 речі:

1. зайшовши в номер, негайно випити 100 грам горілки;
2. так-сяк поїсти;
3. лягти спати.

Готель Grand Apple Resort 5* - кімнати відпочинку Укрзалізниці на ст. Коломия. За 59 грн на добу мене поселили в одномісний номер з душем і тубзіком на поверсі. З номеру запамятались коти, і висота стелі біля 4м.

"Три Коте"

Автобус на Космач. Автобуси і маршрутки там такі, що важко повірити, що вони їздять.

Незважаючи на красиві слова, вокзальні працівники традиційно для нашого люду хамовиті.

Автостанція Коломиї. Ох пічаль..

Взагалі місто досить депресивне - багато руїн, нема де поїсти навіть в центрі, та чомусь купа магазинів канцтоварів. Що вони там всі пишуть, малюють, та сшивають такою їх кількістю - не можу уявити. І купа гопоти на вулицях - з пляшками і в спортивних костюмах. Якісь зовсім юні  і незрілі гопніки тицяли мені банку пива і пропонували бухнути із ними. Фу :-)
      А наша мета - не Коломия, а яблука з родового помістя тестя - яблучної столиці України села Великий Ключів. Яблук в цьому селі не їдять - мають відразу на генетичному рівні, бо щороку добрий господар збирає їх по кілька тон. Колись яблука були основним джерелом грошей для селян, - їх навіть возили цілими вагонами в Сибір, та тепер таким джерелом стала Європа - півсела працює в Англіях та Польшах, і виростають в селі отакі будинки:

Ой нє, це вже давно росте вниз. "Народний Дім" Великого Ключева. Клюб по-нашому.

Це далеко не найкращий приклад, є величезні гарні будинки, схожі на замки. Просто акумулятори на фотіку сіли дуже невчасно. Один селянин ділився, що за самий тільки дах віддав 10Куо. 

До села впритул підходять Карпати, але нам не туди. Ми зі Львова, яблуками ми не гидуємо, і будемо їх збирати...

"Ти дивись Євген Михайлович, яка краса ! Хребти... гори... простір... не те що у цьому гнилому Львові... Отам Косів, отам - Космач, отам за горою - Буковель..."
- говорив мені тесть, і я слухняно кивав головою. Погода була як влітку, а робота неважка, хоч і дещо небезпечна. Класно, майже курорт.

Вид на гори.

Романтика...

Потім пішов дощ, стало холодно, і "свєто" скінчилось :-)

А тут ще треба "бити бетон". Бетономішалка схожа на корову сусіда Миколи, яку треба постійно годувати, бо інакше вона починає ревти як скажена. Він був нашим менеджером при заливці фундаменту - грамотний, але постійно зникав під різними приводами, і повертався в дедалі гіршому стані. І чим більше проміле було в його крові, тим більше прокидався в ньому перфекционізм - він все міряв, переміряв, робив "криж", прагнув, щоб все було ідеально, і не йшов ні на які компроміси по часті якості. А от з часовими естімейтами в нього проблема - коли він 5-й раз сказав, що нам лишилась година і кілька мішалок, я перестав питати його коли ж це все нарешті сі скінчить.

Нарешті ми "вдарили" фундамент, але пропустили останню маршрутку.  Телефони сіли, довкола - ніч. Везти до траси нас ніхто не хтів , а хто міг підвезти - був п"яний - в селі гуляли весілє. Одним словом. - "Срака". Я вже було приготувався ночувати під живим плотом, та пощастило - якимось дивом в селі зустрілось таксі, і шохвер по рації викликав нам машину. Доповзши додому, перехилив 150 бхр (півтори дози), і ледь теплий ліг спати. В такі моменти починаєш цінувати прості речі - дах над головою, їжу, і те, що живеш у місті і не маєш великої господарки і корови у стайні.

Відігрівся після цих яблук я тільки в потязі :-)

Дитячі шедеври

Ось, поки я відпочивав у Grand Apple Resort 5*, Ярослава вродила новий малюнок:

Тут зображені подарунки всім членам родини. Іванці - помада, бабі - морозиво (?), дідові - валянки, Ярославі - олівці.
Татові - пляшка...

Кемер, осінь 2011

Відпочинок традиційно особливо не планувався, тому по ціні-якості-безпроблемності вибір знову зупинився на Туреччині, в якій це діло організовано на дуже високому рівні. Крім того, там дуже стабільниій клімат, а дівчатам потрібно море... До того ж, Туреччина велика, і цього разу ми вирішили їхати в інший регіон - ближче до гір - в Кемер.

Дія перша. Веселий Мандрівник.

Мабуть, ще з радянських часів, коли без знайомств палку ковбаси було не купити, сидить в нас бажання все робити через знайомих. Втім, це таки має сенс. По-перше, свій не нагріє, ну і кулєзі зробиш приємно, щось в нього купивши. Тим більше, що від турфірми, як одноголосно твердили товарищі, нічого не залежить - вона просто посередник між туристом і операторами типу ТезТуру, яка збриває свої 10% з вартості туру. Для нас такою знайомою фірмою став львівський "Еліт-Тур", і його "дочка" "Веселий Мандрівник", тож ми навідались туди, і нормальних варіантів, як і минулого разу, турфірма не запропонувала. Весь пошук пропозицій зводився до заповнення форми на сайті оператора, що я міг без проблем зробити і самотужки. Вдома я стратив купу часу на пошуки, і вкотре переконався, що суцільно хороші відгуки можна шукати, якщо готовий викласти за 10 днів не менше 3.5Куо, на дешевші готелі відгуки переважно дуже різні - від дуже негативних до суперпозитивних. Доречі,  дешевість і попсовість Туреччини - міф, ціни на відпочинок там можуть бути дуже високими - 8-10Куо за 10 днів на нас трьох. Наприклад, в якомусь Ріксосі.
Нарешті вибрав готель, який по ціні, опису, та відгукам мені сподобався, заплатили гроші, і я заспокоївся - тепер все було сплановано, і місяць можна просто чекати моря, ні про що не думаючи. Дещо не сподобалось те, що спочатку мені назвали ціну туру, яка була більше ціни на сайті на 500 баксів, але на моє зауваження помилку виправили, хоч і без жодних вибачень. Ну то таке - хто не помиляється...
Так ми і не думали ні про що, поки у вечір перед вильотом керівник турфірми Назар радісно не повідомив нам, що ми летимо не 14, а 18-го числа, бо він переплутав дати бронювання. Нашому афігєнію не було меж, та діватись було нікуди, і ми стали чекати моря. Врешті-решт, що таке 4 дні ? Ну відпустка взята, ну роботи дофіга, плани, і все таке... та що до того турфірмі ? Є навіть плюси - можна добре зарядились віскі у "4 friends", де нас обслуговував божевільний офіціант. 
Аби далі все було ок. Але 16 ввечері, в момент видачі документів, нова новина - ми їдемо не в той готель ! Причина знову якась незрозуміла, вибачень від турфірми - знову жодних.
Накатавши гнівний відгук на сайт фірми (який потрапив тому ж таки Назару), кількох львівських форумах, та на фейсбуці, ми поїхали відпочивати...

Дія друга. Літак на бруківці.

У зв"язку з реконструкцією львівського аеропорту, багато літаків тепер літають з Франківська, в т.ч. і наш. Це незручно - потрібно вставати глибоко вночі, валити на площу Петрушевича, де чекає автобус ТезТуру, який повезе нас в аеропорт. Прибуваємо о шостій, літак о 8-й, але славетна авіакомпанія Роза Вітрів посадила свій літак з Хургади в Борисполі через погану погоду, і тому рейс затримано на 2 години. 

Сам по собі аеропорт більше львівського, практично без освітлення, позбавлений будь-якої естетики, та чомусь має огромний туалет, заходити в який без протигазу небезпечно для життя. І хоч написано на йому "Lavatory", насправді це ніяке не лаваторі, а банальна брудна сральня. Унітази виконані у радянсько-військовому стилі, і являють собою прямокутні дірки у підлозі, оздоблені ребрами для уникнення травм. Примоститися на такому сідалі, і при цьому туди влучити - нетривіальна задача, що вимагає добрих фізичних кондицій - доводиться задіювати всі м"язи, сидячи у позі беркута на полюванні. Знову приходить в голову думка - ну чому ми повинні все життя жити в гавні ?? Думку відганяю - скоро будемо на морі !

Їсти в аеропорту абсолютно нічого, продають якусь воду - характерний на наших теренах мінімалізм. Пригощаю випадково зустрітих друзів печивом Марія, і знову чекаємо...

Це знайшли ми, та коли на ваги залізло 5-ро дітей, прийшов охоронець і всіх розігнав.

"Стояк" check-in :-)

Будівля аеропорта

В очікуванні літака

Біля 12 літак нарешті оголошують, і ми проходимо в відстійник перед льотним полем, по якому пішки, без автобусі і рукавів, прямуємо до нашого літака.

Зверніть увагу на його бойову розкраску :-)

Злітні смуги у франківську місцями позаростали травою, і трусить на них як на бруківці. Політ пройшов без пригод, крім однієї неприємності - на борту не наливали. Для мене, як великого любителя алкоголю в небі, це був удар нижче пояса :-) 
Далі все дуже просто - в аеропорту шльопають в паспорти візи, і випускають назовні, де ми потрапляємо в обійми ТезТуру, який везе нас в готель. Туристична індустрія тут на дуже високому рівні - представники компанії тебе зустрічають, в комфортабельному автобусі везуть в готель, де передають ресепшну. На ресепшні наш карпатський наплечник хапає дрібненький дядько, і несе в номер. Говірка в нього кльова - через кожні два слова: "карашо ?". Спитали чи нема комарів, він відповів, що

"Бзззззз нет ! Єслі проблєм єсть, звоніть ресепшн, і проблєм нєт. Карашо ??"

Карашо. Номер великий і гарний, і ніби навіть не спекотно. Ффух, ми вдома...

Кемер

Кемер знаходиться між середземним морем і таврськими горами, природа тут просто казкова. Саме місто і околиці щільно забудовані готелями - дорогі і дешеві, великі і малі, гарні і не дуже - готелів тут, здається, тисячі !

Кілька фотографій Кемеру і гір довкола нього:

Пальма біля автозаправки. Взагалі-то пальми в Туреччині чужаки, їх завезли чи то з Єгипту, чи звідкись іще. Забув.

Готельчик поруч.

А це вже великий готель на першій лінії.

Ще один готель по дорозі.

Центральна вулиця Кемеру  бульвар Ататюрка - національного героя турків, якого при них краще не ображати - задушать нафіг. Він прорубав з Туреччини вікно у Європу, зокрема відділив релігію від уряду, та ввів латинський алфавіт.

Гори. Ми пробували підніматись по пішохідній стежці, та далеко не зайшли - не було взуття. Не надихнула на сходження і зустріта нами змійка...

Алея пальм на вході на наш пляж.

Гори. Вечір.

Двір сусіднього готелю.

Вид з нашого готелю на готель поруч.

Колонка - хто читає блог, той в темі :-) Хто не читає - фоткати колонки і люки - традиція.

Рахат-лукум.

Центр, ратуша.

Біля входу на пляж.

Класний джип біля готелю.

Анфас.

Місто чисте там де дороги і готелі, 10 м вбік - срач не гірше як у Львові. Або турки - ті ще поросята, або то наші Кемер так засрали - не знаю.

Не можу не згадати базар Кемеру. Хоча це не зовсім базар - просто купа магазинів, де продається вагон всього, а продавці розмовляють на всіх мовах світу, та мають родичів у всіх куточках земної кулі. Нам продавець сумок парив, що його жінка українка, пропонував нам чай, обіцяв не обдурити ніколи, бо ми його брати. В результаті назвав ціну сумки 125 баксів, потім сказав 50, потім - 40. Мене чому назвав "абрамОвичем", та дуже агітував купити Іванці сумку, якої вона не хотіла.

Коли я вийшов з його магазину, у вухах ще довго стояв турецький маркетинг. Просто атомний піздєц...

Прівєт Малиш !

Турки люблять бавитись з дітьми. Ярославу перецілувало півготеля - від аніматорів до офіціантів. Аніматори - це команда людей, відповідальна за те, щоб туристи не сумували. Цілий день вони чіпляються до людей, прагнучи їх побавити - водне поло, дартс, волейбол, міні-диско, нічні клуби - ніхто не знає коли аніматори сплять. Цього разу в них була нова фішка - вони пиняли Ярославу, і відбувався такий діалог:

- Прівєт Малиш !

- Прівєт !

- Кагділа ?

- Харашо !

- Пачіму ?

- Патаму !

Турки люблять наших дівчат :-)

Аніматори Роскан та Ріко.

А ще більшість аніматорів мають псевдоніми, та полюбляють крутити романи з туристками...

Обдивившись все довкола, ми майже не знайшли наших, зате в готелі було чимало іранців. Ніяких пиятик і криків "Тагіііл !" ми також не чули, все було гарно і спокійно, хоч аніматор розповів, що нещодавно під ці воплі туристи скинули його мобільник в басейн.
З готелем - жодних проблем. Все до неможливості чисто - по сходах пройти іноді було важко через прибиральника, який їх постійно шліфував. Раз в ресторані я, очманівши від оллінклюзіва, набрав забагато чаю, і він виходив з берегів по дорозі до столу. Я було засоромився що свинячу, аж тут побачив, як до мене летить турок зі шваброю, який зловив весь чай мало не в польоті, і прибрав. Тешакюр Едерем ! А, і ще коли ми залишали готель, його скляний фасад чувак драїв з водою. Це не було б дивно, але їхали ми в 5-й ранку !
Готель:

Ватєта калыянам кароши ?

В кожному турецькому готелі мусить бути кіт, а краще кілька котів.

Це просто шедевр. Шито такоє РоФыле ??

Міні диско і аніматор Алекс. Принцеса просто обожнює танцювати. Набір пісень на міні-диско той самий щодня, причому кросготельний :-) Закінчується все потягом під цю пісню. Під час проходження потяга аніматори роблять різні гадості - типу знімають штани з батьків, які формують тунель для потяга.

Ярослава серед турків і іранців. Блондинка - з Туреччини !

Ми

Лоббі. Моє улюблене місце - там є Інет, і є бар.

Їсти. Перші три дні ми обжирались, потім пришло розуміння, що далі так жити не можна. Іванка з"їдала за раз стільки, скільки вдома не їсть за три дні. Та і я не відставав. Їжа смачна і різноманітна. Але я не балуваний - люблю просту їжу.

Фасад готелю.

Калыянскй кафе

 Море !!!

Кожному своє, але мене бісить, що у відгуках про готелі Туреччини море і пляж займають останнє місце - після їжі, напору води в біде, та відсотку розведеності пива. А от нам головне - саме море, і відповідно - пляж. Цього разу готель був на другій-третій лінії, що мене лякало, але вийшло ніби на краще - до моря добирались лише ті, хто дійсно цього хотів,  відповідно моря і лежаків вистачало всім з головою. Всі решта смажились біля басейну. І даремно ! Море там класне - чисте і тепле, хоч і не дуже добре для дітей, бо за 5м вже з головою, втім це нам майже не заважало. Ще зранку були неслабкі хвилі, що теж на любителя, хоч мені іноді навіть подобалось. В них можна було отак побавитись:

Що не сподобалось - на пляжі валяється чимало бичків - їх туристи кидають просто під себе - свинство неперевершене. І оскільки ніхто їх не прибирає, скоро бички будуть там замість гальки. Так і будуть писати в проспектах:

Пляж: власний, 90 м від готелю, бички+дрібна галька

Підараси...

Щогодини від готелю відправлявся комфортабельний автобус, який за 2-3 хвилини доставляв бажаючих на пляж.
Кабінка для перевдягання - дико забацана, навіть двері не зачиняються. Ну блін, поремонтувати її - 200 баксів і вона буде блищати як в кота очі - ну чому б цього не зробити ?? Такі речі, як подерті волейбольні сітки и пошарпані іржаві стовпи для натягування сітки, я бачив навіть у фешенебельних готелях поряд. Це просто якийсь абсурд - полагодити це нічого не вартує - ні в грошах ні в часі - будь-який бомж це за 20 баксів приведе в ідеальний стан. Турки небесні, як каже Ярослава... Написали ці дрібниці в анкеті, сподіваюсь вони виправляться.

Пляж, вечір.

Аріель ("Русалонька")

 

Моя дочка - Іхтіандр :-)

На сєдой равніной моря вєтєр тучі сабіраєт...

...мєжду тучамі і морєм гордо рєєт бурєвєснік, чорной молнії подобний...

Пірс. Дядьки і тьотьки стрибали з нього у всіх положеннях, мені ж сміливості вистачило на 1 раз, потім довго відпльовувався :-)

Наш пляж

Парний вихід Афродіт з морської піни.

О шостій вечора сонце йде за гори, і пляж порожніє. Найкращий час для купання !

Турецька Говерла

Над Кемером височіє Тахтали - найвища точка тих місць (~2400м), на яку веде найдовша канатна дорога Європи - Olympos Teleferic

Екскурсію туди нам продав ТезТур за 55 уо на ліцо - ми мали зустрічати світанок на вершині гори. Як романтично - подумали ми - і погодились. Уявляв я це собі так - ото затягнули нас лижним підйомником, нагору схожу на говерлу, і  сидимо ми на вершині - вітер віє, а ми, загорнуті в обіцяні ТезТуром пледи, з чаєм в руках, чекаємо на  сонце...

Виїхали вночі, позбирали інших туристів по готелям, та почали підйом по дуже гарній дорозі, оточеній горами і соснами.

Ось і нижня станція канатки на висоті біля 700 метрів:

Не знаю хто його вкрав, та тут, на горі, ми вперше і востаннє за поїздку побачили місяць.

Як бачимо, ніяких гуцулів біля підйомника, ніяких крісел, і т.д. Всередині станції все мега-гарно і прикольно. Недаремно дорогу будувала швейцарська фірма !

Ніяких лижних крісел, пасажирів піднімає отака кабіна:

Кабіна вміщує 80 людей і рухається зі швидкістю 10 м/с.

Опори дороги просто гігантські.

А де ж вершина, на якій ми будемо сидіти і пити чай ? А, ось вона - тут замість Говерли триповерховий люксусовий ресторан з вишколеним персоналом, який нагодував нас солодким з чаєм:

Вітер і холод там теж не дотягували до клімату на Говерлі, але закоцюрбли ми там добряче. І тут на істєкающіх соплями туристів зглянулось таки сонце:

Тут ми збились докупи - так тепліше :-)

Пейзажі згори:

Таврські гори

Там внизу - море і тепло.

Хамам - турецька баня

Це нам теж продав ТезТур за 25 уо, хоч ми і так збирались здерти з себе стару шкіру для кращої засмаги. Точніше, Іванка хотіла, я пішов причепом, за компанію. То все виглядало так - привезли нас в якийсь дуже гарний спа-центр, схожий на Тадж Махал, в якому ми пробули 4 години - спочатку парилка, потім сауна, потім джакузі... Потім ти вже готовий до головної процедури - 10 туристів заганяють в кімнату з 10 майже голими мужиками, які за допомогою шершавої такої рукавиці обдирають з людей "стару шкіру". Потім масаж, якісь маски, ще щось, і ти вважаєшся готовим до моря. Іванка була в захваті, я ж витерпів це все лише заради неї :-) Ну хоч знаю що таке SPA.

The End

Все хороше закінчується, треба летіти додому.  Ресепшионіст, дізнавшись що ми з України, не задав традиційного питання "чому говорите англійською, а не російською", але продемонстрував своє глибоке знання мови з дуже характерним для турків лексиконом:

"Ти дуже гарна, я тебе кохаю"

В повітрі я вкотре себе виматюкав, що не було чого бухнути в польоті - тверезим літати терпіти не можу, а бахнути перед вильотом все забуваю. І ще як на зло сідали ми в чорних хмарах, з яких вийшли біля самої землі. Жахххх !

Та цього разу поствідпусткового депресняка не було з невідомих причин. По дорозі з пл. Петрушевича ми відвідали Пепероні з її ацьким кондиціонером, який є найбільшим недоліком ресторану. Схоже там працюють моржі - температура в залі не піднімається вище +17.

До побачення, море ! 

Тешакюр едерем, турки небесні !

Постскриптум

Приїхавши в Туреччину, ми з"ясували, що замовленого нами готелю Еліт-Тут взагалі нам не бронював, і реконструювали події, базуючись на логіці, оскільки спілкуватись на цю тему лохотронщик бізнесмен Назар не схотів.

Отже, ми замовили готель, він сказав, що все заброньовано, і взяв з нас гроші (повну ціну). І або забув про це, або десь ті гроші юзав, а коли ми нагадали, що нам потрібні документи для поїздки, він схопився, і забронював перший-ліпший готель на 18 число, скоріш за все по якійсь гарячій путівці, і набрехав нам перший раз - що він помилився числом (18 замість 14). Коли ж прийшло 18-те, він набрехав нам ще раз - що готель відмовився нас приймати, і нас переселили. 

Думаю, коментарі тут зайві.