Кемер, осінь 2011

Відпочинок традиційно особливо не планувався, тому по ціні-якості-безпроблемності вибір знову зупинився на Туреччині, в якій це діло організовано на дуже високому рівні. Крім того, там дуже стабільниій клімат, а дівчатам потрібно море... До того ж, Туреччина велика, і цього разу ми вирішили їхати в інший регіон - ближче до гір - в Кемер.

Дія перша. Веселий Мандрівник.

Мабуть, ще з радянських часів, коли без знайомств палку ковбаси було не купити, сидить в нас бажання все робити через знайомих. Втім, це таки має сенс. По-перше, свій не нагріє, ну і кулєзі зробиш приємно, щось в нього купивши. Тим більше, що від турфірми, як одноголосно твердили товарищі, нічого не залежить - вона просто посередник між туристом і операторами типу ТезТуру, яка збриває свої 10% з вартості туру. Для нас такою знайомою фірмою став львівський "Еліт-Тур", і його "дочка" "Веселий Мандрівник", тож ми навідались туди, і нормальних варіантів, як і минулого разу, турфірма не запропонувала. Весь пошук пропозицій зводився до заповнення форми на сайті оператора, що я міг без проблем зробити і самотужки. Вдома я стратив купу часу на пошуки, і вкотре переконався, що суцільно хороші відгуки можна шукати, якщо готовий викласти за 10 днів не менше 3.5Куо, на дешевші готелі відгуки переважно дуже різні - від дуже негативних до суперпозитивних. Доречі,  дешевість і попсовість Туреччини - міф, ціни на відпочинок там можуть бути дуже високими - 8-10Куо за 10 днів на нас трьох. Наприклад, в якомусь Ріксосі.
Нарешті вибрав готель, який по ціні, опису, та відгукам мені сподобався, заплатили гроші, і я заспокоївся - тепер все було сплановано, і місяць можна просто чекати моря, ні про що не думаючи. Дещо не сподобалось те, що спочатку мені назвали ціну туру, яка була більше ціни на сайті на 500 баксів, але на моє зауваження помилку виправили, хоч і без жодних вибачень. Ну то таке - хто не помиляється...
Так ми і не думали ні про що, поки у вечір перед вильотом керівник турфірми Назар радісно не повідомив нам, що ми летимо не 14, а 18-го числа, бо він переплутав дати бронювання. Нашому афігєнію не було меж, та діватись було нікуди, і ми стали чекати моря. Врешті-решт, що таке 4 дні ? Ну відпустка взята, ну роботи дофіга, плани, і все таке... та що до того турфірмі ? Є навіть плюси - можна добре зарядились віскі у "4 friends", де нас обслуговував божевільний офіціант. 
Аби далі все було ок. Але 16 ввечері, в момент видачі документів, нова новина - ми їдемо не в той готель ! Причина знову якась незрозуміла, вибачень від турфірми - знову жодних.
Накатавши гнівний відгук на сайт фірми (який потрапив тому ж таки Назару), кількох львівських форумах, та на фейсбуці, ми поїхали відпочивати...

Дія друга. Літак на бруківці.

У зв"язку з реконструкцією львівського аеропорту, багато літаків тепер літають з Франківська, в т.ч. і наш. Це незручно - потрібно вставати глибоко вночі, валити на площу Петрушевича, де чекає автобус ТезТуру, який повезе нас в аеропорт. Прибуваємо о шостій, літак о 8-й, але славетна авіакомпанія Роза Вітрів посадила свій літак з Хургади в Борисполі через погану погоду, і тому рейс затримано на 2 години. 

Сам по собі аеропорт більше львівського, практично без освітлення, позбавлений будь-якої естетики, та чомусь має огромний туалет, заходити в який без протигазу небезпечно для життя. І хоч написано на йому "Lavatory", насправді це ніяке не лаваторі, а банальна брудна сральня. Унітази виконані у радянсько-військовому стилі, і являють собою прямокутні дірки у підлозі, оздоблені ребрами для уникнення травм. Примоститися на такому сідалі, і при цьому туди влучити - нетривіальна задача, що вимагає добрих фізичних кондицій - доводиться задіювати всі м"язи, сидячи у позі беркута на полюванні. Знову приходить в голову думка - ну чому ми повинні все життя жити в гавні ?? Думку відганяю - скоро будемо на морі !

Їсти в аеропорту абсолютно нічого, продають якусь воду - характерний на наших теренах мінімалізм. Пригощаю випадково зустрітих друзів печивом Марія, і знову чекаємо...

Це знайшли ми, та коли на ваги залізло 5-ро дітей, прийшов охоронець і всіх розігнав.

"Стояк" check-in :-)

Будівля аеропорта

В очікуванні літака

Біля 12 літак нарешті оголошують, і ми проходимо в відстійник перед льотним полем, по якому пішки, без автобусі і рукавів, прямуємо до нашого літака.

Зверніть увагу на його бойову розкраску :-)

Злітні смуги у франківську місцями позаростали травою, і трусить на них як на бруківці. Політ пройшов без пригод, крім однієї неприємності - на борту не наливали. Для мене, як великого любителя алкоголю в небі, це був удар нижче пояса :-) 
Далі все дуже просто - в аеропорту шльопають в паспорти візи, і випускають назовні, де ми потрапляємо в обійми ТезТуру, який везе нас в готель. Туристична індустрія тут на дуже високому рівні - представники компанії тебе зустрічають, в комфортабельному автобусі везуть в готель, де передають ресепшну. На ресепшні наш карпатський наплечник хапає дрібненький дядько, і несе в номер. Говірка в нього кльова - через кожні два слова: "карашо ?". Спитали чи нема комарів, він відповів, що

"Бзззззз нет ! Єслі проблєм єсть, звоніть ресепшн, і проблєм нєт. Карашо ??"

Карашо. Номер великий і гарний, і ніби навіть не спекотно. Ффух, ми вдома...

Кемер

Кемер знаходиться між середземним морем і таврськими горами, природа тут просто казкова. Саме місто і околиці щільно забудовані готелями - дорогі і дешеві, великі і малі, гарні і не дуже - готелів тут, здається, тисячі !

Кілька фотографій Кемеру і гір довкола нього:

Пальма біля автозаправки. Взагалі-то пальми в Туреччині чужаки, їх завезли чи то з Єгипту, чи звідкись іще. Забув.

Готельчик поруч.

А це вже великий готель на першій лінії.

Ще один готель по дорозі.

Центральна вулиця Кемеру  бульвар Ататюрка - національного героя турків, якого при них краще не ображати - задушать нафіг. Він прорубав з Туреччини вікно у Європу, зокрема відділив релігію від уряду, та ввів латинський алфавіт.

Гори. Ми пробували підніматись по пішохідній стежці, та далеко не зайшли - не було взуття. Не надихнула на сходження і зустріта нами змійка...

Алея пальм на вході на наш пляж.

Гори. Вечір.

Двір сусіднього готелю.

Вид з нашого готелю на готель поруч.

Колонка - хто читає блог, той в темі :-) Хто не читає - фоткати колонки і люки - традиція.

Рахат-лукум.

Центр, ратуша.

Біля входу на пляж.

Класний джип біля готелю.

Анфас.

Місто чисте там де дороги і готелі, 10 м вбік - срач не гірше як у Львові. Або турки - ті ще поросята, або то наші Кемер так засрали - не знаю.

Не можу не згадати базар Кемеру. Хоча це не зовсім базар - просто купа магазинів, де продається вагон всього, а продавці розмовляють на всіх мовах світу, та мають родичів у всіх куточках земної кулі. Нам продавець сумок парив, що його жінка українка, пропонував нам чай, обіцяв не обдурити ніколи, бо ми його брати. В результаті назвав ціну сумки 125 баксів, потім сказав 50, потім - 40. Мене чому назвав "абрамОвичем", та дуже агітував купити Іванці сумку, якої вона не хотіла.

Коли я вийшов з його магазину, у вухах ще довго стояв турецький маркетинг. Просто атомний піздєц...

Прівєт Малиш !

Турки люблять бавитись з дітьми. Ярославу перецілувало півготеля - від аніматорів до офіціантів. Аніматори - це команда людей, відповідальна за те, щоб туристи не сумували. Цілий день вони чіпляються до людей, прагнучи їх побавити - водне поло, дартс, волейбол, міні-диско, нічні клуби - ніхто не знає коли аніматори сплять. Цього разу в них була нова фішка - вони пиняли Ярославу, і відбувався такий діалог:

- Прівєт Малиш !

- Прівєт !

- Кагділа ?

- Харашо !

- Пачіму ?

- Патаму !

Турки люблять наших дівчат :-)

Аніматори Роскан та Ріко.

А ще більшість аніматорів мають псевдоніми, та полюбляють крутити романи з туристками...

Обдивившись все довкола, ми майже не знайшли наших, зате в готелі було чимало іранців. Ніяких пиятик і криків "Тагіііл !" ми також не чули, все було гарно і спокійно, хоч аніматор розповів, що нещодавно під ці воплі туристи скинули його мобільник в басейн.
З готелем - жодних проблем. Все до неможливості чисто - по сходах пройти іноді було важко через прибиральника, який їх постійно шліфував. Раз в ресторані я, очманівши від оллінклюзіва, набрав забагато чаю, і він виходив з берегів по дорозі до столу. Я було засоромився що свинячу, аж тут побачив, як до мене летить турок зі шваброю, який зловив весь чай мало не в польоті, і прибрав. Тешакюр Едерем ! А, і ще коли ми залишали готель, його скляний фасад чувак драїв з водою. Це не було б дивно, але їхали ми в 5-й ранку !
Готель:

Ватєта калыянам кароши ?

В кожному турецькому готелі мусить бути кіт, а краще кілька котів.

Це просто шедевр. Шито такоє РоФыле ??

Міні диско і аніматор Алекс. Принцеса просто обожнює танцювати. Набір пісень на міні-диско той самий щодня, причому кросготельний :-) Закінчується все потягом під цю пісню. Під час проходження потяга аніматори роблять різні гадості - типу знімають штани з батьків, які формують тунель для потяга.

Ярослава серед турків і іранців. Блондинка - з Туреччини !

Ми

Лоббі. Моє улюблене місце - там є Інет, і є бар.

Їсти. Перші три дні ми обжирались, потім пришло розуміння, що далі так жити не можна. Іванка з"їдала за раз стільки, скільки вдома не їсть за три дні. Та і я не відставав. Їжа смачна і різноманітна. Але я не балуваний - люблю просту їжу.

Фасад готелю.

Калыянскй кафе

 Море !!!

Кожному своє, але мене бісить, що у відгуках про готелі Туреччини море і пляж займають останнє місце - після їжі, напору води в біде, та відсотку розведеності пива. А от нам головне - саме море, і відповідно - пляж. Цього разу готель був на другій-третій лінії, що мене лякало, але вийшло ніби на краще - до моря добирались лише ті, хто дійсно цього хотів,  відповідно моря і лежаків вистачало всім з головою. Всі решта смажились біля басейну. І даремно ! Море там класне - чисте і тепле, хоч і не дуже добре для дітей, бо за 5м вже з головою, втім це нам майже не заважало. Ще зранку були неслабкі хвилі, що теж на любителя, хоч мені іноді навіть подобалось. В них можна було отак побавитись:

Що не сподобалось - на пляжі валяється чимало бичків - їх туристи кидають просто під себе - свинство неперевершене. І оскільки ніхто їх не прибирає, скоро бички будуть там замість гальки. Так і будуть писати в проспектах:

Пляж: власний, 90 м від готелю, бички+дрібна галька

Підараси...

Щогодини від готелю відправлявся комфортабельний автобус, який за 2-3 хвилини доставляв бажаючих на пляж.
Кабінка для перевдягання - дико забацана, навіть двері не зачиняються. Ну блін, поремонтувати її - 200 баксів і вона буде блищати як в кота очі - ну чому б цього не зробити ?? Такі речі, як подерті волейбольні сітки и пошарпані іржаві стовпи для натягування сітки, я бачив навіть у фешенебельних готелях поряд. Це просто якийсь абсурд - полагодити це нічого не вартує - ні в грошах ні в часі - будь-який бомж це за 20 баксів приведе в ідеальний стан. Турки небесні, як каже Ярослава... Написали ці дрібниці в анкеті, сподіваюсь вони виправляться.

Пляж, вечір.

Аріель ("Русалонька")

 

Моя дочка - Іхтіандр :-)

На сєдой равніной моря вєтєр тучі сабіраєт...

...мєжду тучамі і морєм гордо рєєт бурєвєснік, чорной молнії подобний...

Пірс. Дядьки і тьотьки стрибали з нього у всіх положеннях, мені ж сміливості вистачило на 1 раз, потім довго відпльовувався :-)

Наш пляж

Парний вихід Афродіт з морської піни.

О шостій вечора сонце йде за гори, і пляж порожніє. Найкращий час для купання !

Турецька Говерла

Над Кемером височіє Тахтали - найвища точка тих місць (~2400м), на яку веде найдовша канатна дорога Європи - Olympos Teleferic

Екскурсію туди нам продав ТезТур за 55 уо на ліцо - ми мали зустрічати світанок на вершині гори. Як романтично - подумали ми - і погодились. Уявляв я це собі так - ото затягнули нас лижним підйомником, нагору схожу на говерлу, і  сидимо ми на вершині - вітер віє, а ми, загорнуті в обіцяні ТезТуром пледи, з чаєм в руках, чекаємо на  сонце...

Виїхали вночі, позбирали інших туристів по готелям, та почали підйом по дуже гарній дорозі, оточеній горами і соснами.

Ось і нижня станція канатки на висоті біля 700 метрів:

Не знаю хто його вкрав, та тут, на горі, ми вперше і востаннє за поїздку побачили місяць.

Як бачимо, ніяких гуцулів біля підйомника, ніяких крісел, і т.д. Всередині станції все мега-гарно і прикольно. Недаремно дорогу будувала швейцарська фірма !

Ніяких лижних крісел, пасажирів піднімає отака кабіна:

Кабіна вміщує 80 людей і рухається зі швидкістю 10 м/с.

Опори дороги просто гігантські.

А де ж вершина, на якій ми будемо сидіти і пити чай ? А, ось вона - тут замість Говерли триповерховий люксусовий ресторан з вишколеним персоналом, який нагодував нас солодким з чаєм:

Вітер і холод там теж не дотягували до клімату на Говерлі, але закоцюрбли ми там добряче. І тут на істєкающіх соплями туристів зглянулось таки сонце:

Тут ми збились докупи - так тепліше :-)

Пейзажі згори:

Таврські гори

Там внизу - море і тепло.

Хамам - турецька баня

Це нам теж продав ТезТур за 25 уо, хоч ми і так збирались здерти з себе стару шкіру для кращої засмаги. Точніше, Іванка хотіла, я пішов причепом, за компанію. То все виглядало так - привезли нас в якийсь дуже гарний спа-центр, схожий на Тадж Махал, в якому ми пробули 4 години - спочатку парилка, потім сауна, потім джакузі... Потім ти вже готовий до головної процедури - 10 туристів заганяють в кімнату з 10 майже голими мужиками, які за допомогою шершавої такої рукавиці обдирають з людей "стару шкіру". Потім масаж, якісь маски, ще щось, і ти вважаєшся готовим до моря. Іванка була в захваті, я ж витерпів це все лише заради неї :-) Ну хоч знаю що таке SPA.

The End

Все хороше закінчується, треба летіти додому.  Ресепшионіст, дізнавшись що ми з України, не задав традиційного питання "чому говорите англійською, а не російською", але продемонстрував своє глибоке знання мови з дуже характерним для турків лексиконом:

"Ти дуже гарна, я тебе кохаю"

В повітрі я вкотре себе виматюкав, що не було чого бухнути в польоті - тверезим літати терпіти не можу, а бахнути перед вильотом все забуваю. І ще як на зло сідали ми в чорних хмарах, з яких вийшли біля самої землі. Жахххх !

Та цього разу поствідпусткового депресняка не було з невідомих причин. По дорозі з пл. Петрушевича ми відвідали Пепероні з її ацьким кондиціонером, який є найбільшим недоліком ресторану. Схоже там працюють моржі - температура в залі не піднімається вище +17.

До побачення, море ! 

Тешакюр едерем, турки небесні !

Постскриптум

Приїхавши в Туреччину, ми з"ясували, що замовленого нами готелю Еліт-Тут взагалі нам не бронював, і реконструювали події, базуючись на логіці, оскільки спілкуватись на цю тему лохотронщик бізнесмен Назар не схотів.

Отже, ми замовили готель, він сказав, що все заброньовано, і взяв з нас гроші (повну ціну). І або забув про це, або десь ті гроші юзав, а коли ми нагадали, що нам потрібні документи для поїздки, він схопився, і забронював перший-ліпший готель на 18 число, скоріш за все по якійсь гарячій путівці, і набрехав нам перший раз - що він помилився числом (18 замість 14). Коли ж прийшло 18-те, він набрехав нам ще раз - що готель відмовився нас приймати, і нас переселили. 

Думаю, коментарі тут зайві.