Помітив
цікаву рису свідомості, з якою я постійно стикаюсь - здатність розуму
посувати кордони. Варто лише підійти до кордону речі чи явища, і
торкнутись його, як кордон деформується та розмивається, наче стіна в
Duke 3D.
Спочатку тобі здається, що якщо торкнутись вікна в твоєму
під'їзді - воно розвалиться в тебе в руках. Але ти торкаєшся вікна, і
нічого не відбувається. Ти навіть акуратно пробуєш закрити вікно хоча б
мінімально, щоб взимку сходи не задувало снігом. Ще через рік ти
вирішуєш зняти вікно з завіс, і виявляється, що від цього небо не впало
на землю. Потім ти закріплюєш розхитані завіси, потім міняєш побите
скло, потім відчищаєш раму від вікових нашарувань фарби і бруду... А за
кілька місяців історія завершується тим, що ти самотужки відреставрував
вікна, які ще рік тому всім здавались абсолютно безнадійними.
Не бійтесь підходити і роздивлятись ближче. Часто неприступні кордони - не такі вже і неприступні, якщо взагалі існують. Або, перефразовуючи цей філософський вислів мовою чистого джерела народного набутку, "Не такий страшний чорт, як його малюють"...
