Grand Apple Resort 5*

"Чи були ви в Коломиї" - співали ми в школі на співах, та я ніколи не міг подумати, що проведу там незабутні 4 дні життя ! Правда, часу роздивлятись містечко в мене майже не було, ібо ввечері організм був спроможний лише на 3 речі:

1. зайшовши в номер, негайно випити 100 грам горілки;
2. так-сяк поїсти;
3. лягти спати.

Готель Grand Apple Resort 5* - кімнати відпочинку Укрзалізниці на ст. Коломия. За 59 грн на добу мене поселили в одномісний номер з душем і тубзіком на поверсі. З номеру запамятались коти, і висота стелі біля 4м.

"Три Коте"

Автобус на Космач. Автобуси і маршрутки там такі, що важко повірити, що вони їздять.

Незважаючи на красиві слова, вокзальні працівники традиційно для нашого люду хамовиті.

Автостанція Коломиї. Ох пічаль..

Взагалі місто досить депресивне - багато руїн, нема де поїсти навіть в центрі, та чомусь купа магазинів канцтоварів. Що вони там всі пишуть, малюють, та сшивають такою їх кількістю - не можу уявити. І купа гопоти на вулицях - з пляшками і в спортивних костюмах. Якісь зовсім юні  і незрілі гопніки тицяли мені банку пива і пропонували бухнути із ними. Фу :-)
      А наша мета - не Коломия, а яблука з родового помістя тестя - яблучної столиці України села Великий Ключів. Яблук в цьому селі не їдять - мають відразу на генетичному рівні, бо щороку добрий господар збирає їх по кілька тон. Колись яблука були основним джерелом грошей для селян, - їх навіть возили цілими вагонами в Сибір, та тепер таким джерелом стала Європа - півсела працює в Англіях та Польшах, і виростають в селі отакі будинки:

Ой нє, це вже давно росте вниз. "Народний Дім" Великого Ключева. Клюб по-нашому.

Це далеко не найкращий приклад, є величезні гарні будинки, схожі на замки. Просто акумулятори на фотіку сіли дуже невчасно. Один селянин ділився, що за самий тільки дах віддав 10Куо. 

До села впритул підходять Карпати, але нам не туди. Ми зі Львова, яблуками ми не гидуємо, і будемо їх збирати...

"Ти дивись Євген Михайлович, яка краса ! Хребти... гори... простір... не те що у цьому гнилому Львові... Отам Косів, отам - Космач, отам за горою - Буковель..."
- говорив мені тесть, і я слухняно кивав головою. Погода була як влітку, а робота неважка, хоч і дещо небезпечна. Класно, майже курорт.

Вид на гори.

Романтика...

Потім пішов дощ, стало холодно, і "свєто" скінчилось :-)

А тут ще треба "бити бетон". Бетономішалка схожа на корову сусіда Миколи, яку треба постійно годувати, бо інакше вона починає ревти як скажена. Він був нашим менеджером при заливці фундаменту - грамотний, але постійно зникав під різними приводами, і повертався в дедалі гіршому стані. І чим більше проміле було в його крові, тим більше прокидався в ньому перфекционізм - він все міряв, переміряв, робив "криж", прагнув, щоб все було ідеально, і не йшов ні на які компроміси по часті якості. А от з часовими естімейтами в нього проблема - коли він 5-й раз сказав, що нам лишилась година і кілька мішалок, я перестав питати його коли ж це все нарешті сі скінчить.

Нарешті ми "вдарили" фундамент, але пропустили останню маршрутку.  Телефони сіли, довкола - ніч. Везти до траси нас ніхто не хтів , а хто міг підвезти - був п"яний - в селі гуляли весілє. Одним словом. - "Срака". Я вже було приготувався ночувати під живим плотом, та пощастило - якимось дивом в селі зустрілось таксі, і шохвер по рації викликав нам машину. Доповзши додому, перехилив 150 бхр (півтори дози), і ледь теплий ліг спати. В такі моменти починаєш цінувати прості речі - дах над головою, їжу, і те, що живеш у місті і не маєш великої господарки і корови у стайні.

Відігрівся після цих яблук я тільки в потязі :-)