Весела історія

Реальна історія. Дійові особи:

Mike Koval: Родич з Англії, що пише зі скайп-акаунта мого батька, який зараз в Англії.
Yevhen Koval: я

Ложечки нашлісь, осадочєк остался...

Звонит Абрам Мойше:
- Мойша, ты больше к нам в гости не ходи.
- Почему?
- Понимаешь, вчера после твоего ухода у нас пропала серебряная ложечка…
- Да ты что, Абрам, я не брал! Как ты мог такое подумать!
- Да я знаю, мы с Сарой ложечку сегодня нашли.

- Ну так почему не приходить? 

- Ложечка-то нашлась, но осадочек неприятный остался...

    Вчора я пішов з роботи. Оскільки за роки я встиг стати не просто працівником, який "ходить на роботу" за зарплату, прощання не було простим. Я звик до цих людей і цих стін. Так звик, що прощався до 6-ї ранку. Нині, в злегка похмільній голові сплила історія, якою захотілось поділитись.

Герой нашого часу

      Ця історія сталась у минулому житті. Я переповідав її мільйон разів у різних варіаціях і різним людям. Вона заслуговує бути записаною. Все, що написано далі - чиста правда, але всі дійові особи - вигадані, і будь-які збіги з реальними людьми - випадкові.

      В Конторі існував культ показухи і лизання жоп у найгірших совкових традиціях. Фарбування трави і нейтронних стабілізаторів траплялось регулярно. Хоч щодня ми були в жопі, в дні відвідин нас начальством ми повинні були бути в шоколаді. Цього абсурду ніколи не уявити програмісту, який все життя працював в здоровій компанії, тож навіть не намагайтесь.