Ложечки нашлісь, осадочєк остался...

Звонит Абрам Мойше:
- Мойша, ты больше к нам в гости не ходи.
- Почему?
- Понимаешь, вчера после твоего ухода у нас пропала серебряная ложечка…
- Да ты что, Абрам, я не брал! Как ты мог такое подумать!
- Да я знаю, мы с Сарой ложечку сегодня нашли.

- Ну так почему не приходить? 

- Ложечка-то нашлась, но осадочек неприятный остался...

    Вчора я пішов з роботи. Оскільки за роки я встиг стати не просто працівником, який "ходить на роботу" за зарплату, прощання не було простим. Я звик до цих людей і цих стін. Так звик, що прощався до 6-ї ранку. Нині, в злегка похмільній голові сплила історія, якою захотілось поділитись.

      Це був один з моїх перших тижнів на Логіці. Я приходив я на роботу дуже рано, біля 8-ї. Тому що проводив дружину на роботу. Потихеньку я звикав до того, що на роботі може бути безкоштовний чай і кава, а чайник не потрібно ховати від служби протипожежної безпеки. Що в офісі бувають мікрохвильовки, і тому крабові палички до пива не потрібно розморожувати на чайнику. І ще багато до чого, що можна назвати хорошим офісом. З першого дня в мене було горнятко. Доречі, до слова "горнятко"я теж звикав, причому 9+ років. Так і не звик, і по-москальски зву його "чашкою". Гарне таке, червоне, і з портретом Бандери. Воно, доречі, дожило до наших днів. А от ложки тоді в мене не було...

        Це був мій перший all-hands мітинг. Всі зібрались в кімнаті, яка межувала з диким незремонтованим простором офісу, який ми між собою називали Doom-2. На той момент офіс складався з половини 5-го поверху адмінбудівлі Автонавантажувача. Стільців не було, тому багато хто сидів просто на підлозі. На арену вийшов Ігор Б., і в досить відвертій формі доніс основний месадж - "будьте людьми!". Його основний concern полягав в тому, що з туалетів зникають "пахнячки", з кухонь ножі,  люди звонять на мобілки з офісу, і всякі такі штуки. Закінчив він фразою "Будуть красти - будемо виганяти". Ігор пішов, і хвилиночку уваги попросив Ромко. Він в більш спокійній манері сказав наступне:

От на кухні в нас була ложечка. Всі нею користувались, і були щасливі. А тепер і їй хтось приробив ноги. Це неподобство, поверніть!

      Розмірковуючи над почутим, я повернувся на робоче місце. Серце охопив страх. На столі в моїй "чашці" з Бандерою я побачив... ложечку, про яку говорив Роман! Зараз це весело, але тоді я злякався. Бути ізгнаним з роботи на третій тиждень за крадіжку ложки - це ж пекельна ганьба! Приїжджаю я такий додому, а мене Тато й питають: "ти чо повернувся, синку?". А я й кажу "Та я, тато, ложку вкрав... Вигнали.". І він такий каже: "Всьо, Ти мені більше не син!"...

     Трохи оговтавшись, я простягнув руку, і непомітно сховав ложку в кишеню. Ффух, ніби сусід не помітив. Правда кількома днями пізніше я, качаючись на стільці, впав назад з диким грюкотом, і сусід Маркіян цього також не зауважив. Програмісти взагалі не надто уважні люди.
      Так от. Протягом дня я кілька разів конспіративно намагався зловити момент, коли кухня буде порожня, і покласти ложку на місце, але так і не зміг. Навіть коли кухня здавалася безлюдною, витягти ложку з кишені я все одно не наважувався. Мало того, коли я ходив коридором, вичікуючи момент, я виглядав дико палєвно, і врешті решт полишив надію спокутувати свій гріх цього ж дня. І став чекати ранку.

    Як в будь-якого щойно одруженого чоловіка, мої кишені були під пильним моніторингом коханої. І вона очікувала знайти там що завгодно, але не ложку.

- Навіщо тобі ложка в кишені? Ти шо солдат?

- Та ні, зараз я все поясню! Це зовсім не те, що ти подумала!

...

      Нареготавшись з цієї насправді ідіотської ситуації, вона дала мені кілька порад. По-перше, порадила мені піти до Березовського, і щиро покаятись. Бо інакше кара буде невідворотньою і страшною. А якщо мене ще й спалять при спробі замести сліди - тінь ляже на всю родину, і буде ще гірше. Ще одним запропонованим виходом, щоб зберегти честь родини, було стрілитись. В записці пояснити, що так мол  і так, просто розмішував чай, прошу нікого не звинувачувати, родину не репресувати, і всьотакоє. Так тролила вона мене весь вечір, а потім за мене взявся МорфЕй. Сни були темні і страшні. В них Береза в образі Феміди відсікав мені праву руку на новому олл-хендз-мітингу на логіканській кухні. Рука котилась по скривавленій підлозі, а Ромко піднімав її перед усіма, вибирав з скоцюрблених пальців поцуплену ложечку, повертав її на місце, і казав "Так буде з кожним!".

        На ранок я прийшов в офіс навіть не о 8-й, а в 7:45. Ідея була проста - зробити повернення якомога раніше, поки кухня ще не окупована любителями поганяти чаї. Біда була лише в одному - на кухні вранці тривало прибирання. Пройшовши кілька кіл, я таки зловив момент, і, притиснувшись до підвіконня, непомітно витягнув ложку з кишені. Озирнувшись, я поклав її на місце, для конспірації зробив собі третій чай за ранок, і не озираючись, за всіма правилами конспірації, залишив місце злочину.

     В той день я працював дуже продуктивно. Фікси самі вилітали з-під пера, а душа співала. Я скинув з душі важкий тягар гріха, і очистився. Тепер мій шлях на цій фірмі буде світлий і чистий, як сльоза немовляти...

     Так я пропрацював на Логіці 9 років. Ложечки давно припинили бути об"єктом злочинних зазіхань, бо їх стало з надлишком. За роки я зхавав кілька ложечок і купу стаканів, але не вкрав жодної ложки. Давно ніхто не краде пахнячки з туалетних кабін. Давно не відсікають за це кінцівки, навіть у сні. Давно нема ні Ромка ні Берези. І Doom-2 також нема.

     Але є пам"ять. Вчора, пакуючи речі на вихід, я зловив себе на думці, що автоматично спакував і чайну ложку, що роками стояла в горнятку з Бандерою в мене на столі, і мені явно не належала. В пам"яті сплила ця дивна історія. Якщо замислитись, з таких історій і складається мережа наших спогадів. Факти, події в чистому вигляді - забуваються і тьмянішають, бо вони - нудні і сірі. А історії - вічні.