Ця історія сталась у минулому житті. Я переповідав її мільйон разів у різних варіаціях і різним людям. Вона заслуговує бути записаною. Все, що написано далі - чиста правда, але всі дійові особи - вигадані, і будь-які збіги з реальними людьми - випадкові.
В Конторі існував культ показухи і лизання жоп у найгірших совкових традиціях. Фарбування трави і нейтронних стабілізаторів траплялось регулярно. Хоч щодня ми були в жопі, в дні відвідин нас начальством ми повинні були бути в шоколаді. Цього абсурду ніколи не уявити програмісту, який все життя працював в здоровій компанії, тож навіть не намагайтесь.
Цього разу, здається, приїздив міністр, чи ще якесь х...йло. Прізвище його було, здається, Короткий. Знамените прізвище з купою талановитих членів родини, що наче метастази, розповзлись по всім гілкам влади у Неньці. Аж донині. До чого це я? Ах да! До того, що товарищу Короткому вирішили показати нове відділення. Ну, попросити його сіятєльство перерізати лєнточку в уєздном городі Н, і всьотакоє. Освятити, так би мовити, новий пункт продажу послуг. А оскільки до відкриття по-хорошому лишалося ще тижня два, а єво_височєство приїздило завтра і ніяк інакше, відділення вирішено було відкривати завтра.
Цього разу, здається, приїздив міністр, чи ще якесь х...йло. Прізвище його було, здається, Короткий. Знамените прізвище з купою талановитих членів родини, що наче метастази, розповзлись по всім гілкам влади у Неньці. Аж донині. До чого це я? Ах да! До того, що товарищу Короткому вирішили показати нове відділення. Ну, попросити його сіятєльство перерізати лєнточку в уєздном городі Н, і всьотакоє. Освятити, так би мовити, новий пункт продажу послуг. А оскільки до відкриття по-хорошому лишалося ще тижня два, а єво_височєство приїздило завтра і ніяк інакше, відділення вирішено було відкривати завтра.
Відділу Інтернет була поставлена задача в кратчайші сроки заєбашити Інтернет в новому відділенні, і показати йєво_сіятєльству, що сайти там таки відкриваються. І ми взялись до справи. Основним інтернетчіком на той момент був Юра. Людина, з якою пройдено чимало шляхів, набито чимало шишок, і випито чимало горілки. Часом до усрачки. Але напитись з надійною людиною до усрачки - то лише на користь. Хоча це розуміння приходить через роки, а на ранок відчуття зовсім інакші, і хочеться померти. Як основний інтернетчик, Юра повинен був бути присутнім на відкритті відділення, щоб гарантувати стабільний конект, і не вдарити пикою в багнюку перед Високоповажною особою. І ось, після доби грання з кабелями, конектами, і серверами, цей день настав.
Юра був на висоті. Він вбрався у свій найкращий, він же єдиний шлюбний кОстюм, поголився, напахнячився так, що поруч з ним важко було встояти, і рівно о 7:30 ранку явився на роботу. І згодом зник в надрах "Управління". Управління було на 3-му поверсі, і там все було на рівні. На відміну від інших поверхів, де здебільшого панувала жорстока реалістична срака. Навіть туалет в Управлінні був Євро, хоча папір звідти пиздили так, що його перед викладенням в кабінки змушені були різати на маленькі шматочки. Маленькі до повної неюзабельності. Але в порівнянні в туалетами звичайними, де сиділи в позі беркуту на полюванні, і підтирались сірниковими коробками, перфокартами, і талончиками від тролейбусу, там таки було Євро.
Царствєнна особа усьо не їхала. Юра тинявся кулуарами Управління, вітаючись зі знайомими, і уявляючи собі момент зустрічі очима з Володарем Каналів. От він такий помітить як ми два дні вйобували акі чєрті, щоб у відділенні був Інтернет, і скаже:
Как звать? Юра? Юра, ти ахуєнний пацан! І бійці твої - теж ахуєнні хлопці. Всім - медалі і премії!
Тинявся, аж доки не відчув дивний запах. Чому це раптом в управлінні - запах диму? Тут же ніхто зроду не працював! Юра пройшовся коридором, і раптом помітив, що з однієї з кімнат валить дим. Пожежа! В каптьорці прибиральниці! Старий десантник не розгубився. Будучи рішучим мущіной, Юра схопив вогнегасник, розпломбував його, і загасив все. Включно з шубою прибиральниці. Кажуть, якби не вогнегасник, шуба б не постраждала, але після зустрічі з порошком носити її не змогла навіть наша прибиральниця. Чорний, але збуджений і гордий, Юра в коридорі зустрів директора. Так, щоб собі уявляти, директори подібних контор не просто не вітаються з людьми нашого рівня, але й рідко їх бачать. Але нині - особливий день!
- Що з Вами, Юрій Миколайович??- Мирон Теодорович, там пожежа!- Де пожежа??- Там! Я загасив!- Розказуйте!
Вислухавши, і пообіцявши Юрі медаль за відвагу, раптом директор усвідомив, що від головного інтернетчика смердить ватрою, і це аж ніяк не пасуватиме на зустрічі з міністром до його шлюбного кОстюма і поголеного обличчя. "Від Вас смердить, Юрій Миколайович. Йдіть-но до Віри Василівни, вона щось з тим зробить." Віра Василівна, секретарка директора, зробила очевидну річ. А саме, побризкала Юрія Миколайовича своїм парфумом. Який, вступивши в реакцію з парфумом Юрія Миколайовича, димом, і невідомою речовиною з вогнегасника, утворив пекельний букет, з яким Юрій Миколайович і зустрів міністра.
Міністр, як завжди, на Інтернет не глянув. Як і на все решта. Так бувало абсолютно завжди. Він просто пронісся до столу з наїдками, і скоренько зник - чи то бухати з директором, чи то взагалі в Київ. Особам такого рівня взагалі до сраки все, що відбувається довкола. Якщо вони будуть звертати увагу на дрібниці типу пожеж чи Інтернету, їм не лишиться часу сходити в туалет.
Зато ми - файно відпочили. По поперненню Юри на "вузол" була негайно зорганізована потужна п"янка, яка завершилась традиційно. Взагалі, через стресовість роботи пиятики були регулярними, і часом досить жорсткими. Ми не гребували запивати горілку ром-колою, і поліруватись Оболоньоксамитовим, після чого особисто я на ранок регулярно стругав частинками шлунку.
Юра прийшов додому пізно і сильно вмазаним. Оглянувши його - в костюмі, поголеного, п"яного, і з запахом парфумів Віри Василівни, жінка зажадала пояснень.
І Юра розповів усю правду:
Ну да, я випив! Але розумієш, до нас приїздив міністр! Уявляєш, міністр! Тому я вдягнув костюма. І ось йду я на зустріч з міністром, і бачу - дим! Пожежа! Хапаю я вогнегасник, і рраз - загасив все. А тут - директор. Каже - "йдіть до секретарки - хай щось зробить, бо від Вас - смердить". Я й пішов. А вона - мене попшикала своїми парфумами, і тому я так пахну. А потім, як міністр поїхав, ми собі й бахнули. І тому я п"яний. Стрес знімали. Ну да, запили ромколою. І тому я пахну ромколою...
Вона слухала, не перебиваючи. Історія виглядала настільки фантастичною, що з першого погляду, повірити в неї було абсолютно неможливо. "Який нах міністр? Яка пожежа? Яка секретарка??" Це б пасувало спитати. Але Наташа, подивившись на стомленого пригодами чоловіка, сказала інше:
No comments:
Post a Comment