Давай, Давай, Давай, Ти - Трамвай!

Я не люблю базари, і турецькі базари зокрема, але цього разу мені сподобалось. Якщо розумієш куди потрапив, і що тебе чекає, то з цим навіть "можна годитись", як казала моя баба.

    Заходимо на базар, на секунду Іванка замислюється куди йти, а я проходжу вперед. Оглядаюсь, бачу що якийсь чувак допомагає їй знайти дорогу,  показуючи рукою на свою лавку. Ось він - правильний шлях. "Сюда нада!" Його бажання намахати Іванку виглядає настільки по-дитячому наівним і щирим, що викликає сміх.

 

      Поки Іванка йде до мене (метрів 20) інший кадр пропонує вищипати їй брови. Вона круто відмазується - "Аймбьютіфул!". Поки турок перекладає, Іванка тікає. Взагалі, найкращим методом відмазатись від надокучливого турка - говорити з ним на непанятній йому мові. Якщо турки в готелях на дуже базовому рівні володіють російською і німецькою, то англійську розуміють взагалі одиниці. Спочатку вони пробують схилити до російської, і якщо не виходить - тікають. Причому щоб їх "висадити", достатньо двох слів - Йес і Ноу. Цього разу так були відшиті масажисти і фотографи. Лежиш ти десь біля басейну, і тут на тебе падає тінь:

- Здравствуйтє
- Хеллоу
- Как дьєла?
- Сенкс, вері велл
- Рюскі?
- Ноуу. Інглиш. Е біт.
- Еее, рюскі?! Пашиму?
- Ноу. Юкрейн. Інглиш.
- Юкрейн?! Рюскі нада!
- Ноу, ай донт спік рашн.
- Дасвіданья
- Гюля-Гюля

Якщо в кінці сказати "Тешакюр Едерем" - перемогу забезпечено, ця людина Вас більше не потурбує.

     Два роки тому ми були на цьому базарі, і познайомились тут з Супер-Пупер-Муратом і його партнером. З яким супермурат, здається, бавляться в поганого і доброго копів. Мурат - придуркуватий і веселий, друг - серйозний, і ображається на покупців. Працює тандем непогано - туристам парять все що париться. В цього чудіка і його партнера ми два роки тому купили дофіга рахатлукума. Ну, думаю, чи згадає, чи дасть супер-пупер-скідка. І чи впізнаю я його?

      Думаю, і бачу, як назустріч біжить СуперМурат. Біжить як песик, що два роки не бачив свого господаря. "Друг, ті вернулся! Как отдих? Как тебья зовут, я забіл. Ванья? А, Женья? Привьєт, Женья! Давай захаді!". І після невеличкої паузи, добиває мене:

Давай, Давай, Давай, ти - Трамвай!

"...Ето такой прікол!"

- Крим уже нє Україна?
- Нє, забрав путін. Кажуть, Кемер на Крим схожий, скоро к вам прідьот.
- К нам пріходіть? Шоби Кемер ньєт турка, да?
- Ага.
- Вай-вай...

Мурат пакує нам знову дофіга рахатлукума, тепло прощається, і наостанок каже "Брат, останєтся дєньгі - пріхаді!". Чорт забирай, два роки пройшло! Я для нього - просто покупець, яких він бачить щодня багато сотень... Як він нас згадав??
      Хоча він нас, напевне, все одно наїбав. Тут всіх найобують. Особливо круто можна наєбати старого німця, яких тут вєлікоє множество. Як вчила нас гід, торгуватись потрібно до останнього і скрізь. Але то залежить від товару. Ціну на шкіру, скажімо, одразу ріжете навпіл, і від цієї ціни торгуєтесь вниз. Коли турок починає кричати на вас турецьким матом, це ознака, що справжня ціна лоту десь близько. Ціни ставлять від фонаря і від гаманця. Наприклад, якщо в нашому готелі афрокосички "40-50 доляр", в сусідньому крутому - 150. На базарі футболка купується так:

- Хау мач?

- Долар, Євро?

- Ліри!

- Ліри? 

- Ну ліри, ваші гроші.

- Гіде ти взял "ліра", брат?

- В банкоматі

- Давай тільки без здачі! Ліра ньєту! Долар, євро.

- Хау мач?
- 50 лір (в районі 25 баксів). Ватєта - ошень ошень фірмєний!
- Ой много. Давай 25. (футболка не може коштувати і 25, думаю реальна ціна десь 15 лір).
- Ну давай 30.
- Ок.

Все одно намахали, паразити. Ти це розумієш. Але все одно йдеш, розуміючи що тебе наєбали, но гордий, що ти теж хоч трохи, але теж намахав турка.

Через кілька кіл знову Мурат. "Друг, ті вернулся! Что купіш? Нічєго? Ну давай! Давай-давай-давай, Ти - трамвай!".

Ффух, немає грошей - немає спокус, можна з чистою совістю вертатись в готель. Свій внесок в добробут турків ми зробили.