Зуби мої, зуби мої, лихо мені з вами

     Одного разу таксист, який мене віз, просто пояснив мені чому при такій шаленій кількості продуктів по догляду за пащею, і ще більшій кількості стоматологічних кабінетів, у всіх довкола - хєрові зуби. Згідно вчення таксиста - треба гризти кості. З"їдаєш шмат курки, кості - не викидаєш. То є саме цінне! Тому в собак карієсу не буває (частина теорії таксиста). Раніше я думав, що причина в тому, що на західній Україні специфічний склад води і мало сонця, але після розмови з вченим таксистом - засумнівався. Може й дійсно купити собі іграшку, яку гризуть молоді собацюри? Тоді не траплатиметься більше зі мною таких історій...

     Однак, вже пізно. Роки без глодання кісток не минулись дарма. Часом все одно доводиться сідати в крісло під зудіння бормашини. Багаторічний страх, закладений дитячими стоматполіклініками часів мого дитинства, часом доводиться долати. І іноді долаю я його в клініках, які не входять в список нашої страхової компанії. І тоді компанія компенсує витрати постфактум, згідно поданих документів з клініки.

     Подавши документи з третього разу, я про це забув, але за деякий час мені подзвонили і повідомили, що я маю підійти в будь-яке відділення Приватбанку, і забрати переказ від СК Провідна на моє ім"я. 

- Просто підійти?

- Так.

- В касу?

- Так, в касу. Скажете, що Вам передали гроші по приватмані зі страхової.

"Як просто і зручно!" - подумав я, і завітав у відділення біля роботи.

- Добрий день. Мені потрібно отримати переказ по Приватмані від СК Провідна.

- Номер переказу маєте?
- Ні. Сказали просто з паспортом і кодом...
- Картку нашу маєте?
- Маю.
- Ну ідіть до менеджера. Але в нас зараз обід.

Після того я заходив на дане відділення три рази, але до менеджера жодного разу не достоявся. Річ в тім, що при найбільшій мережі відділень і банкоматів, навантаження на них - серед усіх банків найбільше. Черги абсолютно скрізь - до банкоматів, автоматів, кас, і менеджерів. Стояти - сил і часу нема. І тому я почав періодично заходити в інше відділення в центрі дорогою в офіс. З другого разу мені пощастило - я потрапив на порожню касу, яка знову перенаправила мене до менеджера. Менеджер, яка стала моєю жертвою, стояла при вході у відділення. Виглядала вона сногсшибатєльно, але в моїй принаймні справі орієнтувалась досить слабо. Вона спробувала отримати мої гроші через термінал (без успіху), поміняла мені пін-код, який я забув три роки тому, знайшла в системі мій переказ, і з"ясувала його номер. І хоч систему ми з нею так і не побороли, цей візит (один з приблизно десятка) в Приватбанк лишив приємні спогади. Люблю красу! От би всі менеджери такі були - черги б в них на відділеннях стали б ще рази в три довші! Розійшлись ми на тому, що я маю спробувати отримати гроші через Приват-24, а якщо не вийде - знову "до спеціаліста". Приват-24 сказав те саме, що й автомат - "Зверніться до відділення банку", і я продовжив квест.

      Після того я кілька разів заходив у різні відділення, але кожного разу йшов, не бачачи реального шансу дочекатися черги. Був навіть у відділенні в Миколаєві. Там самотня дівчина з жуйкою в роті цвірінькала по телефону з подругою про життя, і лише моє "качання маятника" перед її столом примусило її зглянутись і покласти слухавку.

- Што? (із пьєси "Волинская Рєзня")

- Мені б переказ отримати. Приватмані. Від страхової.

- Картку нашу маєте?

- Маю. Ось.

- Вам потрібно в центральне відділення. Там вас сфотографують.

- Для чого?

- Так треба.

В центр Миколаєва я не поїхав, але вирішив добити питання в той же день. Прочекавши на улюбленому відділенні 15 хвилин, я не витримав, і пішов. Відділення Приватбанку надзвичайно незатишні і некомфортні для чекання. 

     Але ж маю я нарешті отримати ці гроші! Я ж ходжу по них вже два тижні! І ось - о диво! На моєму шляху ще одне відділення. А там - лише двоє людей в черзі, і вільний менеджер на вході.

- Маєте нашу картку?
- Так.
- Покажіть.
- Ось.
- Вам треба до спеціаліста.
- Знаю.

Дочекався. Час вбити допоміг веселий вуйко з оповіданнями про СРСР.

- Маєте нашу картку?
- Так.
- Покажіть
- Ось.
- Ця не підходить. Ми зробимо Вам нову картку - спеціально для виплат! 
- Навіщо? В мене ж є ваша картка.
- Так треба. На цю не можна.
- Ну давайте

Запах численних присутніх працівників і клієнтів, а також ірисок, що їх жував хтось з присутніх, випробовував організм на стійкість. Ми вперто йшли до перемоги, до суперприза в розмірі 950 грн - винагороди за незламність духу і нестримну жагу грошей.

- У Вас профайл не до кінця заповнений, система не може Вас впізнати.
- Що робити?
- Заповнюємо.
- Давайте
...
- Візьміть картку і потримайте як в"язень - номер, мені потрібне Ваше фото.
- Добре.
...
- Вам випустило ще одну картку, оскільки стара у вас експайриться.
- Добре. Я як то все сі скінчить - набухаюсь.
- Добре:)

За деякий час, після півгодинного мордування, телефон заулюлюкав.

- Гляньте, Вам мала прийти СМСка. Про переказ на картку!

Дістаю телефон, відкриваю СМСку:

Вам надійшов блаблабла переказ на суму 0грн 00 коп.

В цей момент зі мною трапилась міні-істерика. Я думав, це нове коло пекла. Але дівчина ще щось поклацала, і сказала, що все ок, і гроші будуть. Я радів як дитина! 

    Менеджер дивилась на мене, і не могла збагнути чим вона так мені догодила. Вона була вагітна, і її майбутня дитина отримала купу позитиву в той момент. Я не міг стримати емоцій від щастя, що це ходіння по муках нарешті закінчилось. Ще вчора руській мові забракло б мату, щоб висловити що я думаю про Приватанк, а нині я щасливий. Просто від того, що більше ніколи не прийду у відділення Приватбанку. От оформлю картку для Інтернет-банкінгу (бо закінчується), і все. Never again!

Епілог

Ах да, я ж забув сказати. Я, як власник голд-картки, маю "персонального менеджера". Так от, ввечері мені прийшла СМС, і згідно її мені призначили нового персонального менеджера - ту саму дівчину на 6-му місяці вагітності. Класно. Нарешті в мене буде новий менеджер. Цілий місяць!