Йоб твою мать

Во глубінє сібірскіх руд,

хранітє гордоє тєрпєньє,
нє пропадьот ваш скорбний труд,

і дум високоє стрємлєньє!
(С)

       Довго думав над назвою цього поста, але назва, як це іноді буває, ніби прийшла згори під час медитативних практик в процесі пожирання вчорашнього салату. Цей пост має називатись саме так, і ніяк інакше. Адже ніяк інакше не підведеш підсумок цього дня. Хотілося б іншого закінчення, але я прийду додому, щось перехоплю, випростаюсь на ліжку, і заплющу очі. І стиха, ніби побоюючись когось розбудити, промовлю: "йооб твою мать...". І це не матюки, а дуже глибоке почуття. Вистраждане, виважене, і виплекане "Йоб Твою Мать", а не просто "йоб твою мать", що його півміста вживає для сполучення слів у реченнях.

       Я давно не скрегочу зубами від люті при вигляді того, що виробляють люди довкола. Не серджусь на чиновників, які ніяк не можуть нажертись, не маю жодних емоцій до продажних мусорів і суддів. Є, щоправда, деяке бажання розстріляти їх накуй, або хоча б стерилізувати коштом держави. Але воно ірраціональне і беззлобне. Раніше я реагував більш бурхливо, але з часом реакція стала іншою. Це - весело. Весело спостерігати за вчинками, які ніяк не співвідносяться з вершиною еволюції, і намагатися вгадати до чого ж може дійти людське скотство. А коли рівень скотства, наче долар, пробиває чергову психологічну планку, настає стан свідомості, який я називаю "йоб твою мать".

Казка про рєпку, або хулі не ясно?

 

     Посаділ дєд рєпку. І не просто так посадив, а в парку, якому 400 років. В тумбі. Задрало його, що місце для рєпки вєліка нація перетворила на сральню. Отако вийшло:

Одной рєпкі було мало, і дєд со товаріщі посадили ще 12 рєпок, дві з яких були дорогі, файні, високі рєпкі. Всьо було та як книга пише - внучки, жучки, мишки... Не було лиш бабок - їх замінили файними роботящими внучками з гарними, хоч і брудними, ручками.

 

І от виросла рєпка большая-прєбольшая А от Хуй Вам!  В нас інакша казка.

   Впав на рєпку (ту що в тумбі) бухий москаль. Справжнісінький п"яний москаль. Не довго сумував дєд, адже не щодня на тумби в львівських парках москалі падають. І посадив рєпку ще раз. Цей раз дєд був розумний - рєпку обгородив, написав шо айайай, не ображайте рєпку, і щодня приходив на нюй дивитись. Та не догледів дєд рєпки. За тиждень почав хтось надбирати з рєпкіної тумби землю. А на ранок рєпку знов вирвали з землі. І не знав дєд що думати і що робити.

      А коли не знаєш що робити - йди на роботу. Особливо якщо працюєш програмістом. І пішов він на роботу. А на роботі - ще дві рєпки стибрили. Ті, що внучки садили - високі породисті рєпки. Лиш стирчать на місці рєпок дві дирки, і сліди від чобіт мордорського виробництва довкола. І напис на підошві - "ГРУ" - Головне Рєпкіне Управління. "Жопа" - подумав дєд, порадився з внучками, і порішили вони поки ніц не робити. Рєпкі що поменше - геть малі, ще геть діти. Для чого вони злим гоблінам із ГРУ?

       Приходить дєд з внучками після свят - немає ще однієї рєпки. Стали вони раду радити, і ось що надумали. Ми рєпки до землі припнемо, щоби терористам незручно було їх з землі висмикувати. Купили ланцюг на бичка, настругали кілків півметрових. Просвердлили в кожному з них отвір. І через цей отвір прикріпили ланцюг до кілка. Болтами. Одним кінцем до кілка, а іншим - до рєпки. Теж болтами! Якомога щільніше, щоби через верх не зняли. Міцно так, жеби без спецзасобів не розчепити! А кілки в землю поглибше забили. По самий корінь! А ще, щоби рєпка не так спокусливо виглядала, побризкали на неї салатовим балончиком, жеби на хвору була схожа, і диверсантів менше цікавила. Били і прискали. Прискали і били. Всюй вечір працювали.

      Спільна праця на землі біля рєпок сприяє думкам. І думали мічуринці про всяке різне. Які ж скоти живуть довкола них, і коли ж це нарешті зміниться. Коли рєпки матимуть право рости на нашій землі, і радувати око внучєк і жучєк? Коли їх не потрібно буде прив"язувати? Коли ми станемо людьми? Невже єдиним виходом з ситуації є Бориспіль?
Прибили всі рєпки, потомились, сіли відпочити.

І якось хором - і дєд, і колеги дєда, і ніжні внучки - не змовляючись, тихо промовили 

"Ййооб Твою Мать!"
...