Сила води

      Чи доводилось вам, леді і джентльмени, давитись горілкою? Безсонної ночі я згадав цю історію, яка завжди була для мене загадкою. Згадав і подумав - а раптом давитись віскарьом не можна? Ну типу там стінки того місця, куди ми зазвичай давимось, дуже блаблабла чутливі, і зашвидко вбирають алкоголь, і всьотакоє. Не може бути?

      Цього разу літак з Дубліна мав короткий конекшн в Амстердамі, і ми на нього не встигли. В таких випадках згідно міжнародних правил, пасажиру належить 9 євро компенсації. Пиво коштує 5 євро, віскарь 50г - 5 євро. Після подорожі в Дублін за кошт замовника це - ніщо. Взагалі, людині, яка мандрує самостійно, рахує кожну копійку, живе в хостелах, і харчується panini - важко уявити магію подорожі службової, за кошт замовника. Шара! Тільки в таких подорожах чуєш себе білою людиною, прокидаючись в хорошому готелі в центрі, а не хостелі на єбенях на 16 ліжок. Хоч часом і гей-френдлі готелі. Тільки так обираєш ресторан і сорт віскаря на вечір.

   Колись давно була на фірмі політика забирати гроші, які відряджувальний не встиг просрати, і тому доводилось полювати на чеки в різних місцях. Канали чеки на все - хоч на презервативи. Аби були чеки. Нема чеків - гроші в касу. Оскільки на відміну від України, в США чеки не валяються скрізь, доводилось хитрувати. Наприклад, особливо жирні чеки можна було знайти на станції BARTу в Каліфорнії в автоматах продажу квитків. Знайти смачний поживний чек на 20 баксів вважалось великим успіхом. 

      Щось я відволікся. Протинявшись 9 годин по аеропорту, ми потрапили в Бориспіль о першій ночі, о третій ми почали пити коньяк під домашню ковбасу в Києві, а о 6-й я сів на маршрутку в рідний Житомир. А там - як завжди - туєва хуча роботи. 

Дров на мєсяц наколі,

на год кофє намєлі,

посаді срєді цвєтов,

40 розових кустов,

і пока нє расцвєтут,

полівай дорожкі тут...

    Наступним пунктом програми була зустріч з друзями. Перша -  в піцерії недалеко дому, і ненадовго. Всі зайняті - робочий день все ж таки. Але по каві - можна. А мені і по 50 під каву, я не на роботі. Посиділи, потринділи. Треба йти. І я залпом дослав у шлунок залишки еспресо, а за ними - і залишки 50 грам... 

     Чую - не туди пішло. Так-сяк відкашлявшись, йду до машини. І раптом розумію - серце не б"ється. Нічого не болить, але серце стукає через раз. То розганяється, то зупиняється. Раніше таке траплялось зі мною раз чи два після сильних перепоїв, але зараз ні про який перепой не йшлось і близько. Я був тверезий. Хто відчував подібне, знає, що це - страшно. Не бути тверезим страшно, а коли серце не б"ється. Чуєшся графом Каліостро. Трохи послухавши серце, я подумав що помирати на історичній родінє хоч і концептуально правильно, але ще дещо рано. Тим більше від горілки. Тим більше від 50 грам горілки! Треба до лікаря. 

      

     Обласна лікарня знаходиться метрів за триста. Вийшли з машини, доповзли до приймальні. Там - нікого. Порожні коридори, і - о диво - лікарка! Тримаючись за серце, пояснюю свою проблему.

- В мене тут "ургенція"! Вам що, робити нічого?!

- Ну послухайте - воно ж зараз зупиниться...

- Ладно, почекайте в кабінеті, зараз буду.

     І ми зайшли в кабінет. Я, нажаль, звик до лікарень України, і добре розумію, яка безпросвітна срака там робиться. І тому цей кабінет мене не здивував. В кімнаті не було абсолютно нічого, крім подертої кушетки, шафки з перевіреними віками народними засобами типу камфори, і стола. На столі стояв графін з водою і гранчак. Графін для мене - символ медицини. Як змія, що обплітає чашу. Як терези з баксами на одній шальці, і справедливістю на іншій - символ Правосуддя. Такий самий графін стояв в нашій дитячій поліклініці на столі, за яким я зазвичай чекав поки Ольга Степанівна вирве мені черговий зуб.

    Пройшло кілька хвилин, але лікарка все не йшла. Серце калаталось далі, а я все більше думав, що мені каюк. Я думав як я змінюсь, якщо лишуся живий, а Андрюха терпляче стояв поруч, і як міг, підтримував. Видно було, що йому мене дуже шкода.

- Слухай, що то таке. А ну як я тут зараз здохну? Де вона?

- Та не парся. Візьми от - води випий.

- Та що мені та вода...

- А ти випий...

 І я випив. Добре, що до графіну, як засіб ургентної терапії, додавався шкляний гранчак.  Ми стали чекати далі. І тут я відчув - серце почало повертатись до звичного ритму! Послухав - б"ється. А ну-ка ще води. Після наступного гранчака я відчув, що настрій змінився з передсмертного на звичайний обідній, а передсмертні сентименти поступились місцем звичному цинізму і пофігізму. Перша ознака одужання.

- О. Помогло!

- Правда? А я що говорив! Ну то чого ми чекаємо?

- Дійсно. Пішли.

- А як же лікарка? Вона ж нас шукатиме...

- Ти дурак шолє? Нафіг ти їй здався. Пішли.

- Слухай, ти тоже випий? Може виразку теж лікує!

Бахнувши на прощання для профілактики ще 100 грам цілющої води, ми пройшли довгим коридором, і вийшли на двір. Лікарку ми так і не зустріли.

    Історія лишилась для посиденьок, і одного разу Ярко порадив її записати. Можливо, вийшло й не так, як хотілося б, але що робити коли вночі не спиться? Треба йти хряпнути живої води.