Субооота!

    Ой як класно я "відпочив" в суботу! Зазвичай, як сказав товарищ, субота - це service day, в який робиться вся робота, що накопичилась протягом тижня, але цього разу все вийшло інакше. В п"ятницю ввечері я несподівано дізнався про важливу місію - супроводжувати Ярославу з її табору в Славському до водоспаду Шипіт. Кажуть, дорога там погана, і бабця не витримає. Знаючи що таке дорога до Славська, я зрозумів - дійсно не витримає. І мама не витримає. Тут потрібен сильний вікінг! Правда, я й сам погано ту дорогу витримую. Але я подумав не про ту дорогу...

      Отже, о 6-й ранку після вечірнього коньяку я сів за кермо, і за 2.5 години заїхав у табір, де нас вже чекало 7-8 уазиків для дітей і батьків. Старі славські уазіки з ланцюгами на колесах. Нам дістався тентований уазік-кабріолет з брезентом замість даху, і без пасків безпеки Дорога - пекельна. Вона йде просто через перевал, і являє собою розмиту і розбиту до неможливості грунтовку з вимитими каналами для води, і півметровими ямами різних конфігурацій. На радість дітей в горах водій змотав верх, і Ярослава з подружкою, тримаючись за елементи рами, і стоячи в повний зріст ногами на сидінні, мали 5 кілометрів атракціону Американські Гірки. І я разом з ними, оскільки їх потрібно було страхувати. Вереск стояв неймовірний. Вітер нещадно мотиляв юними голівками на черговій ямі чи крутому спуску, приводячи дітей в неймовірний захват.

     Так ми доїхали до Шипоту, поспоглядали на чорних збирачів чорниць з гребінцями і коробами, і на зворотній дорозі заїхали на базу Озеро Віта на кордоні Львівщини і Закарпаття. База крута. Побудована просто серед гір на озері. Фактично хтось забрав озеро в приватне користування, і побудував готель. Довкола немає абсолютно ніякої цивілізації. І думали вже було покупатись в озері Хащованя, як почалась злива. З блискавками і громом - справжня гроза у горах. Людям було пофіг - люди розповзлись по кафешкам і альтанкам, а я - невиправний песиміст - цихенька сказав: "Зараз розмиє дорогу...". Чому, природньо, уваги ніхто не приділив, і за кілька годин ми почали збиратися назад. І рушили...

   Нас було чотири родини. Суворий папаша з дрібненькою мамою і дитиною, багатий спадкоємець крутих батьків з нянькою, Ярославина подружка з мамою, і ми з Ярославою. Тісно, але їхати можна. Піздєц почався майже одразу. Як і пророкував песиміст, дорогу розмило. І щоб проскочити розмиту ділянку і не загрузнути, воділа пішов на штурм на високій швидкості. Уазік з ланцюгами на колесах (які має кожен водій в тих місцях) нещадно колотила карпатська турбулентність. Він провалювався в мокрі ями, і катулявся по "дорозі". Я думав, що таке буває лише по Діскавері. В якийсь момент, здається, страшно стало навіть дітям, які нічого не розуміли, і сприймали все це як оплачений Helen Doron атракціон. Дорослі ж намагались тримати дітей, яким триматися було абсолютно нічого. Дарма я при черговій спробі шайтан-машини перекинутись кричав Ярославі "Тримайся!". Відповідь перекрикувала галас, рев двигуна, і шум дощу: "За що?!". Уазік боровся зі стихією. Дорога йде по горбу, з боків - спуски. Їх не назвеш обривами, але якщо машина перекинеться - вона буде котитись довго і щасливо. Було страшно. Машина кілька разів була готова перекинутись, чи з"їхати по слизькій багнюці вниз. В такі моменти мами вищали, а тати в моїй особі намагались голосно жартувати:

Якщо Ви хочете, щоб я щось переказав Вашим родичам, кажіть. Немає сенсу соромитись...

Якщо ми доїдемо, обіцяю - я буду жити зовсім по-іншому. 

• Не буду більш писати злі коменти в код-ревью. А буду писати так: "нє будєт лі любєзєн многоуважаємий говнокодер девелопер поправити ось тут і тут..."
• Не буду більше залицятись до чужих дівок. Правда-правда!
• Не буду писати Президенту про сморід у місті. Нехай собі смердить... 

...а буду ізучать трі стадії духа, і проживати кожен день як останній. І ще, блядь, ніколи не поїду на екскурсію з ярославиним табором!"

        ...

Воділа, вчепившись в кермо, заглушив двигун на горбі. Всі видохнули, і почали приходити до тями. Дар голосу потроху повертався.

- Та ну його нахуй такі екскурсії

- Я теж подумав, що неправильно живу. Треба по-іншому. В такі моменти це розумієш...

- А я вже давно так живу.

- Тато, я хочу спати!

А воділа закурив і сказав:

А за таке нам деякі туризди ще й гроші платять! Правда це дорожче коштує, бо то є екстрім.  А вам по звичайній ціні вийшло. Повезло!