Піца. Перемишль

Подібних розмірів піцу я бачив лише в США. Замовили на двох голодних пацанів, заледве схавали половину. Ввечері втрьох під віскарь так і не подужали другу половину до кінця.

Yevgen the troublemaker

Никто нас не любит за исключением 

налоговой инспекции, 

которая тоже нас не любит.

(С) Ильф і Петров

      Поїздка машиною в Польщу лишила дивні враження. З одного - круті дороги, гарненькі міста, і адекватні люди. З іншого - прикордонники нас не люблять, і ставляться до нас як до третього сорту. І не кажіть мені, що я був недостатньо "найс" - я буваю не найс до людей лише у виняткових випадках. По-перше, поляки не розуміють, що крім їх мови є ще, наприклад, англійська, і мені зовсім не упирається знати саме їх мову при перетині їх кордону. Так само, як я не маю знати тайську при приїзді в Тайланд. Тобто я її поважаю, але я фізично не можу знати мов всіх народів, чиї кордони я перетинаю. Їх багато, я один :)

London is the capital of Great Britain

Не лякайтесь. Жодних БігБенів, Трафальгарів, і Бейкерстрітів inside.

Чому лоукост називається лоукостом

 Після останньої подорожі лоукостом Віззейр, я можу зрозуміти чому лоукости коштують дешевше. Все нижченаписане - мої особисті враження, які жодним чином не претендують на абсолютну істинність. Отже, по пунктах.

Пікуй 2.0

Вибрались ще раз на Пікуй. Цього разу всі разом.

Харрогейт. Англійський Трускавець

Поза сумнівом, одне з найчудовіших місць в Англії - містечко Harrogate, особливістю якого є мінеральні джерела. На пораду родичів, ми не поїхали святкувати ДН леді І в Лондон, замінивши його Харрогейтом. І не пошкодували. Місто просто фантастично впорядковане, гарне, затишне, і цікаве. Сподіваємось повернутись туди ще не раз...

По-перше, купа зелені. І ця зелень - доглянута, я б сказав - ідеальна. 

Висока кухня

Висока кухня - цього разу в ресторані Van Zeller у містечку Harrogate - була дійсно високою. Як і висока мода, такі ресторани - це не просто їжа. Це - мистецтво. Як наслідок - ви не знайдете в меню салати, а страви виглядають так, що шкода їх рухати. Назви вони мають відповідні - в меню не зрозуміло геть нічого. Можете спробувати.

На його розшифровку ми витратили весь вечір. Навіть локальні люди не дуже розуміли що це.

Маєтки аристократії

Англія - країна з давніми традиціями. Не знаю наскільки це регулюється законом, але багато старих маєтків знаті відкрито для відвідування людьми за гроші. Ти можеш зайти навіть в будинок, подивитись на побут і галереї сімейних портретів, відвідати сад і прилеглі землі. Вхід для дорослого - по пам"яті в районі 10 фунтів, плюс часто є система абонементів. По пам"яті - 30 фунтів на півроку. Часто в маєтках далі живуть нащадки аристократії, і тоді їхні приватні володіння позначені шнурочком і написом "Private". Здається, це слово маленькі англійці вчаться розуміти другим - після "Mama".

Одне англійське село

Десять днів жорсткого англійського кантрісайду. Йоркширщина, с. Стекстонівка в 10 км від північного моря і до найближчого райцентру. Дуже симпатичне, я б хотів, щоб наші села були схожі на це село. Все (ну майже все) чисте, охайне, трьохметрових парканів нема, клубів пороху і болота по коліно нема...

Загадкове меню

Нічо не зрозумів. В словник за 80% слів. В такі моменти почуваєшся ідіотом.

Me and Holly

     Північний Йоркшир, наші дні. Маленьке і по-англійськи гарненьке село Стекстон. І будинок з мелодійною назвою Hill Dene, який родичі орендують в місцевого лендлорда. Холодно. Дуже холодно вранці і ввечері, і просто холодно вдень. В душ йти не хочеться, бо ппц як холодно, але тут і не бруднишся - нема спеки, нема пороху. Взуття третій день в селі - як нове, навіть не протирав. Вдома як вийдеш за хлібом - взуття треба чистити. Круто. Але ппц як холодно. Але зато красиво. Лани широкополі, і вівці. І хрущі над вівцями гудуть... А ще хрущі гудуть над зайцями, коїх тут як в нас мишей. Трапляються і олені. І два спиногриза - Бікі і Евелін, над якими теж гудуть хрущі...

      Наш візит триватиме за планом дев"ять днів. Така-сяка культурна програма присутня, але коли поїздка на автобусі в райцентр за 20 кілометрів виносить 15 фунтів (300 грн), а поїздка на потязі в містечко за 90км - 1200 грн, тяга до поїздок дещо зменшується. І тому часом стає сумно. А коли стає сумно, я займаюсь звичною своєю справою - борюсь з ентропією (це бардак по-німецьки). Ну і сестрі треба помогти - чоловік майже весь тиждень працює за кордоном, двоє малят - ніколи їм садом займатись.

- Наташа, там в тебе в саду все позаростало. В тебе є якісь інструменти, я б трохи почистив.

- Круто, а що хочеш чистити?

- Та там вздовж паркану.

- О, зроби будь ласка. Там гіляку треба обрізати, бо малі гамак не мають куди вчепити.

- Зробимо, не парся. Я в цьому профі.

Взявши пилку, я за деякий час охуїв від фронту робіт. Джунглі. Колючі і непрохідні, переплетені на різних рівнях, до неможливості гнучкі і довгі. Але - "очам страшно, а руки роблять", як казала моя бабця. Крок за кроком я пробивався через хащі, і уявляв як Наташа буде розповідати сусідам і чоловікові який в неї брат. І апще - щоб знали, що українські чоловіки - найкращі у світі. В процесі мені зустрілась черешня - то є растєніє корисне, я не рухав. Тепер воно й рости буде краще, бо його вже той будяк геть обплів. Ну й бардак...

Нарубавши цілуй віз тих гіляк, я так і не спромігся завершити рефакторинг до кінця, і зайшов в хату випити мангового соку. Лишалось ще до години роботи - зачистити кут від дороги.

- О, Женя! Йдемо на велосипедах. А де ти так довго був?

- Так в саду ж.

- Що зробив?

- Почистив там від паркану.

- Якого паркану?

- З сусідами. Прикинь, там є паркан! (то я пашутіл, бо раньше його не було видно).

І вона вийшла в двір. А я сів зі склянкою мангового соку у лівінг-румі, і почав чекати на лаври героя...

     Щось її довго нема, і подяк не чути. Треба йти показати що там було, і як там зараз чисто. Вийшовши в двір, я побачив сестру, яка нерухомо стояла, втупившись в купу хмизу, і ділянку, де вона росла.

- Ну як? Я так нає...вся поки то все почистив! Все так заросло! За садом треба догляда...

Я не договорив. Вона в мене вчителька молодших клясів, і лінгвіст з неабияким талантом до мов. Тому з добором слів ніколи проблем не має.

Йобаний піздєц! Ти що зробив?? Всьо, нас звідси тепер накуй виженуть. Женя, ти остаточно йобнувся??!

Я відчув те, що відчуває пес, коли зробить подарунок свому господарю єдиним зрозумілим йому способом - посре йому в ліжко. І замість цукрової кісточки несподівано отримає за це подяку патиком по крижах...

- Що сталось? Я ж лише ці хащі почистив...
- Почистив?? Це не чистка, це, блядь, геноцид! А це - не хащі, це йоб твою мать різдвяна рослина, яка росла тут споконвіку. І називається вона - Холлі! Повтори, бляць - "Holly"!!!
- Holly.
- На різдво Холлі цвіте (точніше, цвіла) такими гарними червоними бубками. Це наша національна рослина! Вона тут скрізь!
- Holly.
- Ти якого хуя її всю вирізав? Я тебе просила гілки почистити, щоб діти гамак могли повісити. Це по-твоєму "почистити"? Ти ж все нахер знищив!
- Holly.

Порадившись, ми вирішили поховати холлі за клунею, бо в Річарда як приїде - буде розрив серця. В мене настрою на роботу вже не було, тому я лише подавав сестрі гіляки, яких я нарубав стільки, що ні за яку клуню вони не влазять. Руки опустились. Я взяв пилку, і сказав:

- Давай, раз вже все одно піздєц, то хоч сфоткай мене на фоні невинно убієнной. Пам"ять буде...

- Добре, що ти лиш на 10 днів приїхав...

Пробач мені, Холлі. Я хотів як краще...

Субооота!

    Ой як класно я "відпочив" в суботу! Зазвичай, як сказав товарищ, субота - це service day, в який робиться вся робота, що накопичилась протягом тижня, але цього разу все вийшло інакше. В п"ятницю ввечері я несподівано дізнався про важливу місію - супроводжувати Ярославу з її табору в Славському до водоспаду Шипіт. Кажуть, дорога там погана, і бабця не витримає. Знаючи що таке дорога до Славська, я зрозумів - дійсно не витримає. І мама не витримає. Тут потрібен сильний вікінг! Правда, я й сам погано ту дорогу витримую. Але я подумав не про ту дорогу...

Колір Моря

     На нас чекає час відпусток. А в відпустку всі хочуть "на море". Ви можете скільки завгодно розповідати мені про карколомні пригоди в хостелах з павуками на стінах, але коли у вас буде сім"я, дружина з дітьми потягнуть Вас на море, а не в хостел на 48 койок в кімнаті. Нічого особливо і не змінилося з часів мого дитинства, коли влітку всі запрягали свого Жигуля, і їхали в Крим. Повертались чорні, з в"язками бичків на шиї, і з купою вражень. Тепер все те саме - люди далі їздять "на море". Тільки вибору тепер більше. І Крим забрали.