Не лякайтесь. Жодних БігБенів, Трафальгарів, і Бейкерстрітів inside.
Деякі люди мають цікаві економічні переконання. На одному з таких переконань засновані акції на кшалт "Купи одну не дуже потрібну тобі річ, і отримай другу - зовсім непотрібну - за півціни!" Цього разу "акцією" нас зачепила Великобританія, яка по дефолту видає всім бажаючим мультивізу аж на півроку. І тому щоразу ми відчуваємо дискомфорт від того, що мультивіза не використана за її мультипризначенням. Доречі, найсправедливіша система видачі віз саме в британців. Нажаль, вона ж і найскладніша. В них єдиних просто в правилах прописано, що якщо ти хочеш візу на довше, ніж на півроку - ноу проблем. Хоч на 10 років! Просто доплати 300 фунтів за річну чи дворічну візу, 500 - за 5-річну, і 750 за 10-річну. Це дорого, але зрозуміло і правильно. На відміну від інших, брити не приховують, що видача віз - це для них хороший заробіток. Термін виданих віз не повинен, як в шенгені, залежати від того як вчора спалось чиновнику, що приймає рішення про видачу візи. Отже, оскільки ми мали стандартну піврічну мультивізу, яка ось-ось мала закінчитись, а наступну візу отримувати - серйозний геморой і витрати, ми вирішили нарешті побувати в Лондоні після кількох відвідувань безкраїх диких полів Йоркширщини.
Ну ладно. Півдня в Києві було вирішено перекантуватись в коворкінг-центрі
Часопис, за що йому величезне дякую. Дуже милий персонал, багато крутих фіч. Хоча я погано уявляю як в такій атмосфері можна робити якусь інтелектуальну роботу. Все ж таки, робочий кабінет - величезний винахід людства, і крок вперед в порівнянні з цехом. А якщо уявити, що в цеху працюють робочі з двох десятків різних заводів, частина з яких просто прийшли на екскурсію чи попити кавусі, окремий кабінет взагалі здається раєм. Нажаль, атмосферою я не дуже пронікся, хоч місце і приємне.
В Києві в мене несподівано відмовився "робити" робочий лаптоп, тож півдня я бігав околицями площі
Левка Грубого, шукаючи сервіс. Столичні офісні дівчата, яких я зустрічав в пошуках ремонту лаптопу, всі дуже стомлені життям, а на україномовних "прохачів" реагують як на таких, що щойно злізли зі смереки, взєли ото в зашкарублі руки замість топірця - лаптопа, десь об пеньок го сі вдарили, а потому прийшли парити їм мізки ремонтом. Втім, це стосується не лише дівчат. Сумно. Ще одна річ кинулась мені в очі в Києві. Відчуття бідосі і тривоги. Таке враження, що місто стало мрачним і сумним, і в ньому стало більше нещасних і занедбаних людей. Подих війни відчувається там незрівнянно більше, ніж у Львові. А ще машини їздять по тротуарах, і ніхто їм не боронить. Не просто паркуються, а їздять, обганяючи педестріанців. Щасливий, що не буду бачити цього цілуй тиждень, я відправився в Жуляни.
Літак прилітає не в Лондон, а в Лутон. Лоукости зазвичай літають в перифірейні аеропорти - так дешевше. В Лутоні - злі британські прикордонники. Злі і повільні. Вони жорстко фільтрували наших людей. Дійшло до того, що для розмови з одним дядьком мене залучили як перекладача, висмикнувши просто з черги:
- Ask this man what he is doing for living.
- He says he is a doctor.
- Show me your hands (!!)
- Whaat??
- Please ask him to show me his hands... His hands don't look like doctor's hands (!)
- He says he is a veterinary doctor.
- He is not a doctor, he is a vet!
- In Ukraine we call them doctors, but for animals.
- Ok, thank you.
Я четвертий раз перетинаю цей кордон, правда до того робив це в Манчестері і Лідсі. Такого я не бачив жодного разу. В довершення цього чудового дня відбитки Ярославиних пальців не збыгались з базою відбитків, і нас добряче затримали, запідозривши, що ми провозимо якусь іншу дитину.
- Do you have other children?
- No.
- Are you sure, sir??
- ... ну що відповісти на таке питання, та ще при дружині...
На десерт нас на 20 фунтів наїбав таксист-турок, і в фіналі ми опинились біля дверей типово англійського старого мікробудиночка. Залишилась остання частина квесту - потрапити всередину.
Господар написав так:
I may be out on Friday night when you arrive so will leave two keys in
the key safe in the porch (small black box above the green bin to the
right of the window - flip the lid down and key in A2434B and turn the
handle to get the keys).
 |
| Сейф. |
Я не мав сил завчасно пошукати переклади слів flip and lid, і тому просто якось фліпнув і ліднув, і ми щасливі змогли нарешті лягти спати. Як потім з"ясувалось, я фліпнув заодно й ключ сусіда знизу, тож Оллі відвідав мене з самого ранку, щоб повідомити про сей прикрий факт. Де ночував сусід - для мене суцільна загадка...
Квартира - суцільна жопа... Довелось не раз пояснювати Ярославі навіщо купувати картини з голими дупами ("Во-пєрвих, ето красіво...")
Зі смішною старою фурнітурою і механізмами на вікнах:
 |
| Рама зсувається вниз. Але за рахунок того, що всередині ці троси кріпляться до двох невидимих оку грузил, вона не падає. По віконній фурнітурі можна писати історію народів :) |
Як познайомитись з незнайомим місцем
В незнайомих місцях з чужою культурою особисто мене охоплює відчуття розгубленості, що часом переходить в паніку. Тож цього разу перед поїздкою я написав в ФБ-групу Українці в Лондоні з проханням розповісти про Лондон. Не про історію, не про визначні місця, а про місто. Як в ньому жити. Христина з Коломиї зустріла нас ранком, розповіла як пересуватись містом, як орієнтуватись, де харчуватись, і що подивитись. Я спробував такий метод вперше, і вважаю його найкращим способом провести перший день в незнайомому місці. Живої розповіді аборигена не замінить ніщо, жоден гугль не дасть такої впевненості на новому терені.
Основа транспортної системи - це так звана "труба" (так лондонці звуть метро), яким Лондон по праву пишається. Перша лінія метро в місті відкрилась в... 1863 році! Зараз це величезна мережа з трьохсот станцій, яка об"єднана з системою наземних потягів і міськими вокзалами. Поїзди літають дуже швидко, часто, а станції натикані так рясно, що мандрівки величезним містом майже не напрягають.
 |
| Все написано на РНР, а непогано працює :) |
 |
| Незважаючи на величезне метро, в ньому орієнтуватись може навіть дитина. Ми так розважались, і знаходили дорогу додому досить успішно. |
Станції переважно прості, місця мало, але і людей там не дуже багато. Зустрічаються переходи по гвинтовим сходам, і аномальні місця абсолютно жопи...
Повна карта метро:
Станції мають поетичні назви.Наприклад, наша називалась Чорна Кобила:
 |
| Ця коняка не дурно читає газету. Ввечері ці газети літають по всій "Трубі" в великій кількості. Англійці - читаюча нація! |
Станція "7 сестер"
В деяких поїздах відсутні переходи між вагонами. Виходить такий довжелезний поїзд-гармошка.
Метро об"єднано з вокзалами. Якось я сам проїхався на вокзал КінгКрос, де з платформи 9 3/4 відбував в школу Гарі Потер. Коли я зайшов на вокзал, в мене відвисла шелепа.
Кінг Крос - гарний і вражаючий. Але через паркан від нього - ще один вокзал - Сеінт Панкрас, від якого щелепа відвисла ще нижче. Крім того, що він колосально великий, він ще й неймовірно гарний.
 |
| Патріотична ялинка. |
 |
| Кімнати відпочинку при станції. |
Ще трохи транспорту:
Для мандрівок Трубою не потрібні жетони. Купуєш т.з. Oyster card, який діє як проїздний на все метро, поїзди, і автобуси, які теж дуже популярні в Лондоні. Правда, ціна залежить від кілець-зон, якими плануєш пересуватись. Ціна одної карти на 7 днів для 1-3 зон коштувала нам 42 фунти. На двох це 84 фунти, або десь 3000 грн. Хоч діти безкоштовно. Так, транспорт в Лондоні - дико дорогий, про міжміські сполучення я взагалі тактовно промовчу.
Люди Лондона
В перші дні в нас був шок від багатства барв на вулицях, і народилась назва місцевого люду - "салат". Здається, весь світ змішався в лондонському метро. В Лондон покликали працювати всіх - пів Польщі з Україною, Туреччину, всю Африку, частину латинської америки (хто не встиг потрапити в США), і трохи Китаю з Індією, оскільки весь Китай в Лондон не влізе. Чорні брати в кашкетах а-ля Санта виглядають особливо епічно. "Бабаї"-індуси продають картки поповнення. Щоранку я прокидався, виглядав у вікно, бачив негра, що кутається в пальто і шалик на лондонському вітрі, і не міг позбутися думки - для чого це все? Що примусило всіх цих людей кинути рідні пальми, джунглі, гори, терикони, і прибути в незнайомий чужий світ, щоб працювати на непрестижних роботах, задовільняючи англійців? Я так і не знайшов відповіді на це питання.
Лондон вважається безпечним місцем - так пишуть путівники. Напевне тому там без кінця виють поліцейські сирени, і навіть в нашому районі з low crime rate мені за тиждень було не дуже приємно двічі. Одного разу ми втрьох зайшли о 9-й вечора на пішохідну вуличку біля нас, де є купа магазинів. Такої кількості якогось зброду і стрьомних людей і компаній на квадратний метр я не бачив ніколи в житті. І такої кількості сміття, яке розноситься вітром по вулиці. Наостанок цю пішохідну вуличку зі звуком гальм вилетіла машина з музоном в салоні, і промчала просто повз нас. Це місце ніби зійшло з кадрів про чорні райони. На питання чи безпечно там ходити, господар сказав, що "area is incredibly safe, dont worry". Ну ок...
Іншим пізнім вечором поруч станції Чорна Кобила я мав розмову з "братами", які хотіли знати навіщо я сфоткав їх авто на вулиці. В машині, яка мене наздогнала, за опущеним склом сиділи чотири чорні пики, які дивились на мене не так шоб дуже дєрзко, але з цікавістю. Я було заходився пояснювати їм що я в шоці як гарно вони паркуються, та на мене дивились все більш суворо. Довелося зізнатись, що я турист, а який же турист без фотоапарату. Один з братів кивнув іншим, і це мабуть означало "Все ок, расход." Хто це був не знав навіть господар, але порадив бути обачнішим. Отак. Але паркування я все одно знімав. Це казка.
 |
| Оце скільки місця для машин, і в самому центрі! Тупі англійці натомість платять за парковки далі від центру. "Ну а де я маю стати??" |
 |
| Під знаком "Можна ставати одним колесом на тротуарі." |
 |
| Периферійна вулиця. Спальний район. |
 |
| Як вони так стали?? саме після цього фото мною зацікавились. |
Кажуть, це в них виховали люди в есесівських костюмах. Поліція паркуванням не займається. Є угода з приватною фірмою, яка має відсоток зі штрафів. Ходять "есесівці" в чорних бушлатах з фотіками і пачкою квитанцій, які тицяють під двірники. Здається, штраф 70 фунтів. Есесівців громадяни тихо ненавидять, але проблем з паркуванням нема.
Погода
Буду краток. Погода - срань. Основна проблема - постійний вітер. Мало того - погода блискавично змінюється кілька разів на день. Зранку сонце і вітер, ввечері і вночі - дощ, вдень - просто вітер. Холодно завжди. В Інеті гуляє такий ролик, де вуйко з Лондона розповідає хвилини три про речі, за які Лондон варто любити, і за які його варто ненавидіти. В числі останніх - погода. "The weather in London sucks. Really sucks!".
Як ми покращили Англію :)
Багатий район Лондона - Hampstead village. Кажуть, тут - найбільша концентрація мільйонерів в Великобританії, і квартири вартістю від мільйона фунтів. Люди дивовижно однорідні - кольорових майже не зустрінеш.
В Хемпстеді з нами трапилась пригода, якою я пишатимусь до кінця життя.
Іванка полюбляє тролити мене за мою надмірну спостережливість. Я дійсно люблю крутити головою, і помічаю абсолютно все. Часто більше ніж потрібно, і часом це стає джерелом якихось незрозумілих проблем і цікавих ситуацій на абсолютно рівному місці.
Дивлюсь - сидить на парєбріку якась жінка. Довкола неї - якісь торби, в руках - пляшка, і жіночка люто і самозабвєнно кашляє, нахиливши голову вниз. Людей там небагато, але й ті що є, пролітають повз неї, ніби кашляти сидячи на парєбріку - національна традиція англійців. Вирішив зупинитись і придивитись до неї. І придивився. Пляшка виявилась не пляшкою, а штукою, схожою на інгалятор для астматиків. А обличчя леді виявилось синюшного кольору. Я хотів було подзвонити в швидку, але не знав місцевості і адреси. Та й телефону не знав. І пояснити б їм швидко суть проблеми навряд чи зміг би. Я вже думав піти, але мене зупинило сумління, я зупинив якусь жіночку, і сказав їй, що тьоті погано.
- Ехх. Хреново, але я біжу.
- Здається, вона помирає, бо не може дихати. Оно гляньте - вже посиніла... Я б сам викликав, але я тут нічого не знаю.
Жіночка підійшла ближче, глянула, і таки плюнула на свої справи і подзвонила в Емерженсі. За деякий час до нас приєднався лисий дядько, і ми всі разом дочекались машини швидкої. На виклик приїхав "парамедик", який неспішно відкачав леді кисневою маскою, і коли та вже могла говорити, викликав їй швидку для шпиталізації. Це було круто! Навіть Іванка визнала, шо цього разу моя спостережливість принесла якусь користь, а я на півдня став героєм дня.
Музеї Лондона
Неймовірно, але факт. Країна, де музеї - одні з кращих в світі, не бере за вхід в них. Основні найкрутіші державні музеї - безкоштовні. Правда,там стоять скриньки для донейшнз, але їх можна легко обійти (ми так не робили).
Ми їх відвідали два, в першому з них - Natural Hitory Museum, але на огляд 80.000.000 експонатів нам вистачило однієї години. Річ у тім, що Ярослава терпіти не може музеї. Я скоріше стрілюся, ніж відвідаю з нею ще хоч один. Взагалі, це зачіпає глибоку тему мандрівок з дітьми, і свідчить наскільки глибока прірва лежить між інтересами батьків і дітей.
Але в музеї науки було дещо цікаве навіть для неї.
 |
| Між іншим, колись він був суперкомп"ютером Cray-1. А круглий - щоб дротів було менше. |
Любителі музеїв кажуть, що в Лондоні можна провести не один місяць лише в походах музеями.
Занадто багато всього.
В Англії мене і без Вінтерленду не вперше навідує відчуття, що довкола
всього аж надто багато, і людям мабуть не потрібно і однієї десятої всіх
цих магазинів і торгових центрів. А в Вінтерленді це відчуття досягло
апогею.
Вінтерленд збудований в Гайд-парку до Різдва, і являє собою величезний парк атракціонів для дітей і дорослих. Підсвідомо намалювалась аналогія з мультфільмом "Нехочуха". Лише задоволення для дітей, лише адреналін для дорослих! "Ти харашо вйобував весь рік, тепер відірвись на Різдво, і віддай свої зароблені на адреналін, бухло, і каруселі дітям. А ми тобі їх з Нового Року назад виплатимо у вигляді зп."
Не знаю, може я параноїк, але при відвідинах цієї країни мене не полишає думка, яку не можу сформулювати. Вона про потреблятське суспільство. Якось потім...
 |
| Алкаш. Типовий персонаж англійських казок. |
 |
| Всередині - ну дуже холодно. І стоїть афроСанта в шапці-ушанці. Ледь втримався, щоб не розсміятись. |
Я просрав тут 50 фунтів - десь 1.5 тисяч грн. Були мало на яких каруселях, просто там дорого. Щоб легше просералось, притягнули банкомат на колесах.
В Англії таке враження, що товарів просто в 10 разів більше, ніж в нас. При тому в нас ніби все є :)
В нас біля будинку ми знайшли штук 5 супермаркетів, здебільшого мережевих Lidl, Tesco, Sainsburys, Wilko. І це в спальному районі! Навіщо їм стільки - не уявляю.
В центрі ми знайшли магазин МакЛаренів і Ролексів (цінник на годинник стартує з 10.000 доларів), і ще багато всього. Всі фотографують Харродс - грандіозний ТЦ в самому центрі.
І ще трохи нічного Лондона.
 |
| Тут мене взяла національна гордість. Це полячки "заробляють" в Англії, а наші красуні сидять вдома, ростять козаків, і готують борщ. |
 |
| По всьому видно, що світло їм веєрно не одключають. |
Ще в тему надмірності і роздутої культури споживання - магазин емендемсу. Ну знаєте, такі кольорові кульки, в нас в супемаркетах на касі лежать? А тепер подивіться-но на таке якище як brand stretching! Магазин М&Мs у центрі Лондона займає 4 поверхи!!
Ще 50 фунтів...
Просто Лондон
 |
| Моя улюблена скульптура. Гайд-парк. |
 |
| В садовому мистецтві англійцям неможливо відмовити. Профі. |
 |
| Кеби. Правда, в центрі купа саме таких таксі. Доречі, таксистам за в"їзд в центр потрібно платити як і всім іншим - 10 фунтів. |
 |
| Тут люблять своїх королев, принцес, принців. В людей є на це час! На першій сторінці в газеті, завжди пишуть про колір сукні Кейт Мідлтон. Це трохи перебільшення, але загалом я помітив, що в них дійсно є час і натхнення на такі делікатні речі. Якщо в нас півдня поговорили яка класна перша леді, і далі 4 роки говорять про те який підарас її чоловік, то в них навпаки. Ех, правду кажуть, що делікатні почуття від ситого черева з"являються :) |
 |
| Букінгемський палац. Найпопсовіше місце Лондона :) |
 |
| Вечірка бухих Сант. Там чуть подалі кількох з них "приймали" патрулі "Боббі" - британських копів. Які, доречі, не носять зброю. Їх знаменитий жест - руки за спиною. "Я нічого не боюсь. Я - впевнений, я- представник влади." |
 |
| Цього годувати можна. Виростають вони мало не в людський зріст. Я думаю - стільки жерти... |
 |
| А ось і пелікани. Видно, що їх геть заморили голодом. |
 |
| По цьому фото видно, як лондонці ставляться до єдиного архітектурного ансамблю центру. Зверніть увагу на будинок зліва. Я не вірю, що він там був. |
 |
| Ну цього-то точно не було. А ще Львів тролять за той нещасний Укрсоцбанк. |
 |
| Початкова школа. Шини в них теж поважають. Правда, вони геть нові, ще навіть шипи ще не стерлись. |
 |
| Вуличка в нашому районі. Поруч ми зустріли лисицю. Я аж присів... |
 |
| Тауер. Тут ми були лише вночі. Чарівне місце, але дуже холодно. |
 |
| Найбільш знаменитий хмарочос, ім"я якому - The Shard. Щоб піднятись нагору в ліфті потрібно 80 фунтів на трьох. 2.3 тис грн :) Ми це задоволення пропустили. |
 |
| Традиційний для розвинених країн метод проведення земляних брудних робіт. |
 |
| Цей возик штовхає вулицею старий вуйко, газети і листи дійсно влітають в щілину в дверях. |
 |
| Так теж робиться скрізь. Бо вітер... |
 |
| Сухе опале листя. Бо вітер... |
Ніби все. Ключ ми лишили на кухні, двері просто закрили, і поїхали додому. Якби ще раз - не їхав би в Лондон, і не їхав би взимку. Взагалі, Лондон - не найоптимальніше місце за критерієм ціна-якість. Англійський кантрісайд і маленькі містечка - чарівні і населені англійцями. І дешевші...
No comments:
Post a Comment