Tikkun Olam: Me and Holly

Північний Йоркшир, наші дні. Маленьке і по-англійськи гарненьке село Стекстон. І будинок з мелодійною назвою Hill Dene, який родичі орендують в місцевого лендлорда. Холодно. Дуже холодно вранці і ввечері, і просто холодно вдень. В душ йти не хочеться, бо ппц як холодно, але тут і не бруднишся - нема спеки, нема пороху. Взуття третій день в селі - як нове, навіть не протирав. Вдома як вийдеш за хлібом - взуття треба чистити. Круто. Але ппц як холодно. Але зато красиво. Лани широкополі, і вівці. І хрущі над вівцями гудуть... А ще хрущі гудуть над зайцями, коїх тут як в нас мишей. Трапляються і олені. І два спиногриза - Бікі і Евелін, над якими теж гудуть хрущі...

Наш візит триватиме за планом дев"ять днів. Така-сяка культурна програма присутня, але коли поїздка на автобусі в райцентр за 20 кілометрів виносить 15 фунтів (300 грн), а поїздка на потязі в містечко за 90км - 1200 грн, тяга до поїздок дещо зменшується. І тому часом стає сумно. А коли стає сумно, я займаюсь звичною своєю справою - борюсь з ентропією (це бардак по-німецьки). Ну і сестрі треба помогти - чоловік майже весь тиждень працює за кордоном, двоє малят - ніколи їм садом займатись.

- Наташа, там в тебе в саду все позаростало. В тебе є якісь інструменти, я б трохи почистив.

- Круто, а що хочеш чистити?

- Та там вздовж паркану.

- О, зроби будь ласка. Там гіляку треба обрізати, бо малі гамак не мають куди вчепити.

- Зробимо, не парся. Я в цьому профі.

Взявши пилку, я за деякий час охуїв від фронту робіт. Джунглі. Колючі і непрохідні, переплетені на різних рівнях, до неможливості гнучкі і довгі. Але - "очам страшно, а руки роблять", як казала моя бабця. Крок за кроком я пробивався через хащі, і уявляв як Наташа буде розповідати сусідам і чоловікові який в неї брат. І апще - щоб знали, що українські чоловіки - найкращі у світі. В процесі мені зустрілась черешня - то є растєніє корисне, я не рухав. Тепер воно й рости буде краще, бо його вже той будяк геть обплів. Ну й бардак...

Нарубавши цілуй віз тих гіляк, я так і не спромігся завершити рефакторинг до кінця, і зайшов в хату випити мангового соку. Лишалось ще до години роботи - зачистити кут від дороги.

- О, Женя! Йдемо на велосипедах. А де ти так довго був?

- Так в саду ж.

- Що зробив?

- Почистив там від паркану.

- Якого паркану?

- З сусідами. Прикинь, там є паркан! (то я пашутіл, бо раньше його не було видно).

І вона вийшла в двір. А я сів зі склянкою мангового соку у лівінг-румі, і почав чекати на лаври героя...

Щось її довго нема, і подяк не чути. Треба йти показати що там було, і як там зараз чисто. Вийшовши в двір, я побачив сестру, яка нерухомо стояла, втупившись в купу хмизу, і ділянку, де вона росла.

- Ну як? Я так нає...вся поки то все почистив! Все так заросло! За садом треба догляда...

Я не договорив. Вона в мене вчителька молодших клясів, і лінгвіст з неабияким талантом до мов. Тому з добором слів ніколи проблем не має.

Йобаний піздєц! Ти що зробив?? Всьо, нас звідси тепер накуй виженуть. Женя, ти остаточно йобнувся??!

Я відчув те, що відчуває пес, коли зробить подарунок свому господарю єдиним зрозумілим йому способом - посре йому в ліжко. І замість цукрової кісточки несподівано отримає за це подяку патиком по крижах...

- Що сталось? Я ж лише ці хащі почистив...
- Почистив?? Це не чистка, це, блядь, геноцид! А це - не хащі, це йоб твою мать різдвяна рослина, яка росла тут споконвіку. І називається вона - Холлі! Повтори, бляць - "Holly"!!!
- Holly.
- На різдво Холлі цвіте (точніше, цвіла) такими гарними червоними бубками. Це наша національна рослина! Вона тут скрізь!
- Holly.
- Ти якого хуя її всю вирізав? Я тебе просила гілки почистити, щоб діти гамак могли повісити. Це по-твоєму "почистити"? Ти ж все нахер знищив!
- Holly.

Порадившись, ми вирішили поховати холлі за клунею, бо в Річарда як приїде - буде розрив серця. В мене настрою на роботу вже не було, тому я лише подавав сестрі гіляки, яких я нарубав стільки, що ні за яку клуню вони не влазять. Руки опустились. Я взяв пилку, і сказав: