Клоуни в нашому житті

Сьогодні мене зупинив мій другий в житті ДАІшник. Зелений пацан з пухкенькими щічками показав своїм патичком на мене в районі Підвальної. Стати я зміг лише за 50м, і то з порушенням. Вийшовши з машини, побачив хлопчика зі смугастим патичком, який йшов просто на мене:

Я Вам де сказав стати?!

Тон в його був дуже грозний. Пізніше я зрозумів, що в них така метода. Етап перший - залякати лоха. 

- А де я мав стати? Там же машин купа...

- А чому я Вас зупинив?

- Гадки не маю.

- Ви чого тут взагалі їдете? Там же знак! Розвертайтесь, ставайте за нами - складемо протокол.

Машина пухкенького і його дорослого колеги стояла другим рядом, створюючи геморой і без того змученим водіям. Хто бачив Підвальну в годину пік - сповна оцінить комізм ситуації. Як і було наказано, я став просто за ним, заблокувавши рух трамваїв на вул. Личаківську, що не сподобалось цьоці за джойстіком трамвая. ДАІшник сказав, що напевне треба перепаркуватись, і я став на метр ближче до нього, так що тепер трамвай міг проїхати з зазором до 10см до мого авто. І тут пухкенький каже:

А тепер я Вам представлюсь! ДАІ міста Львова,...

Він сказав це таким урочистим тоном, ніби я мав його знати, і попросити автограф і фото. І почалась друга фаза - самоствердження за рахунок поциєнта. Спілкувались з мною як з одноклітинним організмом, з якого нєхєр_шо взяти, окрім пари гривень.

- Ви не зі Львова?  (дивлячись на мене якось жалісно сказав старший)

- Зі Львова.

- Ви в центрі буваєте?

- Та буваю.

- А де живете?

- В центрі.

- А чого знаків не дотримуєтесь?

- Не побачив.

- Права купили?

- Ні.

- В школу ходили?

- Ходив.

- Тут знак стоїть, чого поїхали?

- Не побачив.

...

Третя фаза - розвод лоха на бабки - почалась з визнання ними того факту, що я в принципі не такий-то вже й поганий, і ще можу виправитись. 

А потім старший сказав:

Де Ви робите?

Скільки ж разів я це чув. Відповідаю наперед всім директорам дитсадків, шкіл, даішникам, і лікарям:

А вам не похуй??

- Безробітний.
- Вчитесь?
- Ні. На себе працюю.
- То шо - порушувати погано?
- Погано. 
- Ви ж порушили?
- Порушив.
- А чому?
- Ну знаку не бачив.
- А чому не бачили?
 ...

В цей момент мені стало ясно, що мене розводять, і захотілось трохи побавитись.

- Пишемо протокол?
- Раз порушив - пишемо.
- Два протоколи!
- Ой, а чому аж два?
- Ну там Ви два знаки порушили.
- Ну пишіть два.
- Ну дивіться. Там два знаки.
- Бачу. Таки два.
- Ну так тоді два протоколи.
- Ну виходить два.
- Чи один? На який знак?
- Хм. Я і не знаю. Знаєте, пишіть на такий, на який Вам легше написати.
- Та нам однаково. Папір стерпить.
- А, ну тоді на який хочете, на такий і пишіть.

Час підтискав.

Хлопці. В мене сьодні річниця весілля, я не маю часу. Якщо я порушив - пишіть протокол. Хабарів я все одно не даю.

В ДАІшників по обличчям пробігла якась тінь.

- Ми не просимо!
- То я так, про всяк випадок.
- Так писати протокол?
- Пишіть.
- І Ви будете платити? (!!!)
- Ну та як напишете - буду.
- А два протоколи?
- І два буду. 

Почалась четверта фаза. "Напоролись на божевільного, расход."

- Що ж з ним робити?
- Я думаю, на перший раз можна пробачити.
- Не порушуйте більше.
- Не буду!

Можна було б піти далі, і примусити їх скласти протокол, або погодитись зам"яти все без протоколу за 50 грн (мені), але не було часу. Наступного разу поекспериментую.

Епілог

    Як не дивно, цей випадок не приніс мені нічого, крім відчуття огиди. Сумно стало, що в нас така міліція. Пацани, вам не соромно таким займатись? Не соромно? Ви ж мужики, силовики, вам дають в руки зброю! А ви клянчите гроші на дорогах, намагаючись самоствердитись за рахунок слабшого, і розвести його, як всіма прокляті кидали. Використовуючи той самий примітивний злочинний арсенал психологічних прийомів, який використовують шахраї. Не можете бути чесними і гідними своєї форми і пам"яті тих, хто за ваші нікчемні шкури помирає - йдіть на село землю копати. Щоб в старості внукам не соромно було відповідати на питання "Як ти життя прожив жив, дідо?". Тьфу. Клоуни.