Carpe diem

Останнім часом сумною стала навіть дружина, яка завжди дивилась на речі оптимістично, і від природи має сильний характер. Події останніх місяців дають мало приводів для радощів. Що робити? Сумувати і ходити пригніченими? Чекати, поки це зачепить нас? Це логічно. Довкола гинуть люди, країна в руїні, а майбутнє схоже на суцільну сраку. Логічно бути сумним...

Але. Всі ці події - надовго, швидко воно не закінчиться. Я хотів би помилятись. Послухайте старого песиміста, якого з майданних часів всі тролили за цей песимізм. А по факту цей песимізм виявився таки мегаоптимізмом. Загине і стане каліками ще багато людей. Ще наплачетесь. Навіть якщо у вас звільнення від армії по здуровлю на військовий час, це може торкнутись когось з близьких будь-якого дня. Не тіште себе дурним оптимізмом, і не думайте, що Вас це омине. Недалекоглядність - ознака тупості. Думайте тверезо. Менше буде розчарувань. Не сидіть, і як можете, допомагайте країні вибратись з цієї сраки. І думайте наперед...

Але не сумуйте. В цьому немає сенсу. Навпаки, радійте кожному дню життя, і живіть на повну щодня. Тому що тепер наше завтра під величезним питанням, а ваше життя - лотерея. Завтра просто може не бути. Проводьте більше часу за улюбленими заняттями, і з дорогими людьми. Більше обнімайте дітей, жінок, ну і звісно дівчат :) Бухайте і гуляйте (якщо звісно Вам це подобається, як от наприклад мені). Робіть всю ту прікрасну хуєту, що її так люблять програмісти, в подвійному розмірі - їжте камамбер, чіпляйте нові диски на фордфокус, їдьте в тибети. Не відкладайте це на завтра. Щоб потім, через багато років, Ви особисто, чи на крайняк родичі (т-т-т), розповідали онукам щось цікаве. Наприклад, що дєда забрали на війну просто з нічного стрип-клюба, і всі тамтешні тьолачкі зі сльозами проводжали його, махаючи йому вслєд всім своїм нечисленним одягом :)