Історичний процес

Два спостереження. Перше - принаймні довкола Львова сильно кращими стають дороги. Якщо раніше я знав, що в Україні є одна дорога, і зветься вона Київ-Чоп, то тепер я вже нормально так часу не їздив поганими дорогами між населеними пунктами. Особливо це помітно з початку карантину, коли їздити став більше.

Ранкові інсайти

Після блогу екс-архітектора Львова Чаплінського мене накрив ранковий інсайт
Капремонт капремонтом, але якщо за дахом щодня дивитись, він або не дійде до аварійного стану, або дійде, але за незрівнянно довший період. Наче очевидна річ, але більшість наших людей це категорично нездатна зрозуміти.
В результаті все відбувається наступним чином. Роками ніхто нічого не робить, всі проходять повз іржаві труби і дахи, а потім, коли труба рване або дах протече в квартири, героїчно ліквідовують наслідки аварії, оперативно підключивши всі служби. І ще цим пишаються!

Замість того люди могли б помалювати і теплоізолювати трубу, і раз на два роки підмальовувати іржавілі ділянки даху антикорозійною фарбою, і тоді життя стало б куди як передбачуванішим! Ан нєт, так ніхто не робить
А тепер інсайт. А що в нас на макрорівні? Кожен видів! Люди обирають собі царя-батюшку (Пе, Зе, чи Ку - в даному випадку різниці абослютно ніякої немає), і сидять-чекають 10 років, не займаючись своїм домом в широкому сенсі цього слова. А потім, коли всьому настає повний пі%дєц, всі збігаються оперативно і героїчно ліквідовувати наслідки прориву методом Майдану і масових страждань. За 10 років все повторюється.
Хоча насправді, якби більше людей думали про те, що їх оточує, щодня, героїчні зусилля можливо і не знадобилися б.
Ця аналогія розповсюджується і на здоров'я людини - можна щодня пити, курити, не чистити зуби, жерти джанк-фуд, і не реагувати на те, що болить зуб, а через п'ять років прийти до стоматолога з повним ротом карієсу, і героїчно намагатись вирішити ситуацію.

https://www.youtube.com/watch?v=fruwWbnjy5g

Для чого?

Чергове непорозуміння і чергова довга дискусія з Іванкою. 

- Чому ти маєш прибирати горище, яке тобі не належить? 

- Чому ти маєш платити за прибирання будинку, якщо там ще 20 квартир? 

- Навіщо робити якісь лавки, садити клумби, і робити ще 100500 речей для когось, якщо вони навіть це не цінують і не дякують? 

- Вдома вже все пороблено? 

- Багато зайвих грошей? 

Як це часто буває, в підвищеному емоційному стані я, здається, знайшов непогану відповідь. Іванка навіть припинила сперечатись після цього. Мабуть подумала - пацієнт безнадійний :)

У меня секретов нет,
слушайте детишки,
я удачний свій атвєт,
помєщаю в кніжкє

(С)

Канонічне лицемірство

      Мене щось останнім часом навідує одна думка, яка полягає в тому, що наскільки Церква відділена від держави, настільки ж світська поведінка людей відділена від заповітів Церкви. Колись давно-давно весь цивілізований світ зрозумів, що якщо лишити церкву керувати світським життям, нічого доброго з того не буде. І декретами на рівні конституцій зробив держави "світськими", вирішивши таким чином проблему раз і назавжди. Тепер Держава позбавила себе потреби слідувати канонам Церкви. Причому Церкви лишили в спокої, але в паралельному просторі. Такий собі пакт про ненапад. Держави не рухають церкви, а церкви не звинувачують державу у гріхах і єресях, яких в кожної держави абсолютно безмежна кількість, і це - необхідність, без цього не буде ні порядку ні прогресу.

     Держави на рівні законів це вирішили, а от люди ніяк не наважаться. І все мучаються вибором на кшалт того, що обговорюється в подібних інтервью. Можливо людям варто замислитись над цим під кутом, під яким на це подивились держави, і врешті вирішити це питання для себе, замість лицемірити і страждати від власного вибору?

Товарищ Кім Ір Сен

      Північна Корея і Південна Корея - закляті вороги. Між ними - непробивний кордон. В Північній засів злий товарищ Кім Ір Сен, який вирішив, що за парканом  його народу буде краще. Він відрубав всім Інтернет, позабирав з магазинів ковбасу, і хоче випробувати чергову ядерну бімбу. А США - проти. Там сидить містер Трамп, який вирішив, що ядерна бімба в товарища Кім Ір Сена - це погано, і поки не пізно - треба є...нути по ньому Томагавками. Тими самими, якими колись індіанці намагались зберегти свою землю від чуваків, які вважали, що всі мають молитись одному Богу, а не якомусь там Сонцю. І от тепер США, разом з Південною Кореєю, збираються є...нути по північній, і рознести весь світ в ядерний пздц.

Зимова сплячка

      Вже не перший рік я помічаю одну цікаву річ щодо себе. Я зазвичай маю купу планів, проектів, і ідей, на які завжди бракує часу. І от є дивна річ - більшість подібних бажань зникають на зиму. Просто зникають. Тобто я знаю, що мені потрібно багато зробити, мої погляди не змінюються, моя особистість - також, але я просто не хочу цим займатись. Я спочатку не звертав на це уваги, і думав, що справа в холоді, бруді, чи елементарних лінощах, і мені просто потрібно зробити над собою зусилля. Але тепер я все менше в це вірю. В мене дедалі більше складається враження, що ці зміни моєї активності невипадково припадають на зимовий період. Сплять же взимку рослини! Вони дійсно сплять, в буквальному сенсі слова. Всі процеси сповільнюються, нічого не росте і не змінюється. Природа консервує себе на період слабкої активності сонця. Ми - частина природи. Чому це в нас життя має бути незалежне від природніх циклів? Цілком логічно, що люди також залежать від активності сонця, але дивно, що я раніше ніде не зустрічав цієї ніби простої думки, і не бачив щоб людство брало до уваги ці природні цикли.

      Якщо ця теорія вірна, людям варто припинити лінчувати себе за лінощі взимку, і не вимагати від себе стабільної активності в цей період. Натомість, провести цей час не в звичних депресняках, а присвятивши цей час чомусь іншому, що вимагає меншої кількості енергії, або енергії іншого типу.

А як у вас? Я один такий? Можливо, хтось зможе навести дослідження, що підтверджують або спростовують це спостереження? Наприклад, статистику подій різного типу влітку і взимку. Цікаво було б глянути.

Смак

       Це мав бути чудовий вечір, незважаючи на те, що я був стомлений. Це фаревел-паті було особливе з двох причин. По-перше, воно відбувалося, здається, в п'ятий раз :) По-друге, фаревелив один з друзів, за якими я буду журитись скільки буду жити. Єдиний вихід в такій ситуації - гарно напитись разом, щоб момент прощання не був настільки болючим. Отже, пообнімавшись з усіма, я налив собі старого доброго Кахетіча, і приготувався до приємного побачення з колись улюбленим коньяком...

Фу! Де мій старий грузинський дружбан?? Що це смердить на мене зі склянки ацетоном, і смакує паленим цукром??  Ми відкоркували другу пляшку, але нічого не змінилось. Можливо, справа була не в Кахетічі, а в мені... 

Хочу Новий Проект

Епіграф:

 - Я тут на роботу нову влаштувався - в пожежну частину.
- І як тобі?
- Ти знаєш, непогано. Форма красива, зп вчасно дають, відпустка велика. І хлопці такі кльові підібрались - каву, чай п'ємо, в шахи граємо... Але є одна проблема - як пожежа, так хоч звільняйся!

***

     Мабуть, одною з найбільш рейтингових тем в спілкуванні програмістів (після машин і айфонів) є тема нецікавості проектів. Я не зможу перелічити скільки я чув скарг на те, що доводиться допилювати існуюче гівно, яке (неодмінна складова подібних розмов) давно потрібно повністю переписати, причому на найновіших фреймворках і найтрендовіших мовах. Фіксати баги? Розбиратись з тонами існуючого коду? Я? Не для того мама квітку плекала! Мені б стартап! Там я розвернусь. Ми напхаємо туди найкращих технологій, і код в нас буде 90-60-90. Що, там також за півроку будуть баги, легасі, і купа журби? Ну, пацани, це вже без мене. Я не хочу розбиратись з існуючим (апріорі ідіотським) кодом, займатись багфіксом, розвивати і допилювати робочу систему. Мені треба рости і щоб був драйв. Одним словом, дайте мені новий проект!

Звідки береться щастя

(ще з роздумів під час монологів англійською)
 
(Один мій друг попросив запостити, оскільки не має зараз Інету, а думки так і розривають його черепну порожнину)

*****

      Вона чудова. Найкраща в моєму житті. Коли ця ідилія, як все добре, мине, я буду згадувати цей час як найдивовижнішу пору свого життя. Краще я почувався лише коли я купив свій перший шуруповерт, і кілька днів все довкола здавалось мені шурупом, а я  почувався казковим велетнем з вундервафлею в руці. Я навіть не буду описувати всі Її принади, щоб не викликати в читача нападів заздрощів. Лише скажу, що вона - робота моєї мрії. Мабуть, мені просто дуже пощастило.

Про Любов

Як виявилось, промовляння про себе монологів англійською має приємний сайд-ефект - воно сприяє філософським роздумам, які я так *люблю*. Сьогодні, йдучи темним Стрийським парком, я бурмотів собі під ніс про любов. Або про кохання. В українській мові це поняття чомусь розділене на два слова. Цікаво чи унікальні ми в цьому плані...

Якщо людина говорить, що любить свою країну, чи щира вона?

В краплі відображається море. Я люблю аналогії мікрорівня. Якщо хлопець говорить Тобі, що він Тебе любить - чи насправді це так?

Як на мене, найкращий універсальний тест на любов - доволі простий. Якщо людина любить, їй "не все одно". Якщо в коханої щось не так, людина, що любить, буде непокоїтись через це, і намагатись це виправити.  Якщо в  дитини дирка на одязі чи соплі з носа, люблячі мама й тато це побачать, і їм болітиме, що дитина ходить у дранті і в соплях. І тому дирку вони зашиють, а соплі витруть. При цьому дирка на одязі чужої дитини, її соплі, чи сумний вигляд якоїсь дівчини на вулиці хвилює Вас не більше, ніж проблеми індіанців племені Шайен. Вам все одно. Ці люди не дорогі вам, ви їх не любите.

Ознака любові - турбота і небайдужість. Якщо хлопець відправляє дівчину саму додому темрявою, бо зайнятий. Якщо він не готує дівчині чай з варенням коли в неї застуда, і не сидить біля неї коли їй недобре - він її не любить. Крапка. І абсолютно неважливо скільки разів він сказав зворотнє. Це просто порожні балачки, а хлопцю просто хочеться сексу, рейтингу, борщу, чи ще чогось.

Повертаючись на макрорівень - якщо людині не болить купа сміття під її будинком, розбита дорога до офісу, чи понівечений парк, і людина нічого не робить щоб це виправити, то людина свою країну не любить. А слова про любов до своєї землі під час споглядання заходу сонця з Пікуя під шашличок - це те саме, що слова про кохання хлопця з мікрорівня вище під час сексу. Вони нічого не варті. Така людина просто використовує цю землю для барбекю і наживи, і абсолютно про неї не дбає, а значить і не любить її.

Як тут не згадати Шептицького (на фото нижче) -

Не потоком шумних і галасливих фраз...

Роздуми того хто вічно і безуспішно вчить мову

      Я сидів на роботі і апгрейдив Демандз в йо-клієнтах. Я займався цим другий день, і тому мені було капєц як сумно. На додачу за вікном валив дощ, з бухла була лише смердюча румунська цуйка, і тому попити коньяк, сидячи на підвіконні, і споглядаючи соціальне дно Бєлоснєжки, сьогодні не випадало. І навіть повіситись в кабінеті не було де. До того ж я знав, що як тільки Северин-Джун почує за стінкою шарудіння, він стопудів прийде, і все одно підступно витягне мене з зашморгу. І потім замість гарячої джакузі в казані буде запльована підлога, лікарі, і болюча гематома від шприцу...

     І я вирішив послухати щось англійською. Перший ж ютуб на запит "english podcasts with subtitles" викинув мене на цікавого позитивного чувачка, що говорив абсолютно зрозуміло, хоча і швидко. Я таке люблю. Я спочатку не дослухався до того що він говорив, але він бив точно в ціль - мова йшла про те як стати флюент спікером. Його основна ідея була в тому, що традиційні методи навчання мові добрі лише для того, щоб здати тести, і малоефективні для підготовки "вільнобалакучих". І з цим важко сперечатись, адже більшість з моїх знайомих вчать англійську все життя, і говорять при цьому абсолютно жахливо. Включно зі мною. Мова примітивна, повільна, і з купою помилок.

     Щоб перевірити себе, виконайте наступну вправу. Нехай ваш колега візьме в руки сорочку, і слухає ваші команди. Тільки не мовою жестів. А ви маєте розповісти йому англійською як скласти сорочку таким чином, щоб її не соромно було покласти в шафу. Мій результат був пічальний, якщо не сказати ганебний. Інший тест, який я також з тріском провалив, чекав на мене по поверненні з готелю, шланг душу в якому був пристібнутий до вертикальної планки таким чином, що я ледь зміг помитись. І от коли я спробував розповісти це англомовному родичу, я весь аж зіпрів. Спробуйте :)

І от далі в подкасті йшов висновок - якщо ви хочете стати флюент-спікером, ви повинні вчитись так як вчаться флюент-спікери. А флюент-спікери не вчаться за підручниками граматики і списками слів. Вони вчаться так, як вчаться діти. 

Набивка душі

    В тренуваннях з єдиноборств є один недолік, що відлякує більшість людей. Щоб стати так-сяк готовим до бою, необхідна так звана "набивка". Звичка отримувати удари, терпіти біль, і йти далі. Досягнути цього можна лише регулярно отримуючи удари і дивлячись в очі партнеру. Поки людина не "набита" - жодна техніка їй не допоможе. Регулярно отримуючи удари, тіло звикає до болю і синців, і це перестає лякати. Саме завдяки цьому кікбоксери лупасять лоукіки в грушу і не кривляться, хоча ненабитій людині це жах як болить.

Коли я кидаю фейсбук

Все ж таки фейКбук і новини одебілюють нарід. Я от коли кидаю фейсбук, новини, і бухати - прямо просвітлююсь. Я починаю автоматично шукати більш цікавий контент, і більше думати. Якщо не зациклюватись - це приносить задоволення від процесу. Сьогодні, обговорюючи з батьком одну сімейну тему... 

стоп, я що, говорив з батьком про щось крім "як справи?" ?? О-о! Мабуть це і є зрілість!

Про Натхнення

    Останнім часом я полюбив такий специфічний тип медіа-контенту як інтерв’ю з цікавими людьми. Переважно людям, в яких вже беруть інтервью, є що сказати, і тому слухати це дуже цікаво. Цей раз мені трапилась бесіда з солістом музичної групи, якого спитали про секрет успіху.

Той, що біжить лабіринтом

Релігії і життя

В мене останнім часом було багато часу. Я зашився від ФБ, а потім і від новин. Оскільки ленти і Ф5 більше не було, а було два тижні канікул, я почав читати, і дочитався до буддизму і індуізму, основи яких давно хотів пізнати.

Сум і лайк

      Ви ніколи не замислювались, що часто людьми рухають... сум і лайк? Лінь було, страх - було, сум... здається, сум і лайк - моя ідея :)

Що примушує нас купувати дорогущі квартири, забивати їх люксусовою обстановкою, щоб потім за першої ліпшої нагоди з них тікати? Нам там погано? Що примушує нас, маючи поруч вагон книжок, Інтернет, непізнаного і недосконалого себе, кохану людину, дітей - постійно шукати інших компаній? Нам з ними нецікаво? Що рухає нами, коли ми, майже нічого не знаючи про своє місто, їдемо дивитись на заморські країни, наколюючи на мапу і холодильник все нові стікери? Бажання пізнати світ? Звісно, але останнім часом я все більше переконуюсь, що це не основна причина. Чому таким масовим є захоплення всіляким екстримом? Адже люди всі різні, а захоплення чомусь у всіх однакові. Принаймні, в людей мого кола.

     Я зараз висловлю напевне непопулярну річ, але останнім часом в моїх мізках міцно засів висновок. По-перше,
   

Тридцять хвилин на війні

Для того, щоб відчути, що в нас в країні війна, потрібно вийти з теплого офісу, і заїхати на залізничний вокзал. Може це мені так пощастило, або я просто такий вразливий, але саме там я відчув, що в нас таки йде війна. Не те, щоб я раніше цього не відував. Але в телевізорі чи Інтернеті все інакше. Далеко і нереально. Тридцять хвилин на вокзалі - вартують більше, ніж десятки телепередач.

Крок вбік

Ці дива в нас під ногами. Варто лише на кілька секунд відхилитись від звичних нам щодня маршрутів, ступити крок в бік, і ти в казці. Але матриця дбає про те, щоб майже ніхто з нас цього не робив. Сьогодні я це зміг. Неймовірний львівський дворик, в якому ніби зупинився час, ховається в людному місці, яке багато хто з нас пролітає щодня...

Storm in a glass of water

Випадок з життя. Троє друзів пересрались за дурницю, і всьому причина... слово. Ось невеличкий аналіз і робота над помилками. Провів більше для себе, але читати можна всім. Коментами з решіткою попереду позначені думки автора з приводу нищенаписаного.