Смак

       Це мав бути чудовий вечір, незважаючи на те, що я був стомлений. Це фаревел-паті було особливе з двох причин. По-перше, воно відбувалося, здається, в п'ятий раз :) По-друге, фаревелив один з друзів, за якими я буду журитись скільки буду жити. Єдиний вихід в такій ситуації - гарно напитись разом, щоб момент прощання не був настільки болючим. Отже, пообнімавшись з усіма, я налив собі старого доброго Кахетіча, і приготувався до приємного побачення з колись улюбленим коньяком...

Фу! Де мій старий грузинський дружбан?? Що це смердить на мене зі склянки ацетоном, і смакує паленим цукром??  Ми відкоркували другу пляшку, але нічого не змінилось. Можливо, справа була не в Кахетічі, а в мені... 

      Згодом я повторив цей експеримент. Точно, я більше не можу пити коньяк в пабах Львова, хоча раніше я це дуже любив. Я завжди був в перших рядах тих, хто впевнений, що всі напої дорожчі за 100 грн/пляшка, як і ресторанна їжа від крутих шефі-кухарів - просто понти і гроші на вітер. А тепер я в цій концепції розчарувався. Ви вірите в те, що смаки людини тренуються? Виявляється, це так! Вони тренуються - як м'язи, як аналітичні здібності, як будь-які інші навички.

    І справа абсолютно не в їжі чи алкоголі. Те ж саме стосується літератури, музики, одягу, кінематографу, живопису, поезії. Всього. Навіть стосунків з людьми. Якщо читати все складніші і глибші книжки, з часом проста література, яку раніше любив, почне здаватись примітивною і нецікавою. Якщо зараз дзідзьо для мене найперше, що хочеться послухати, я вважаю дідовий самогон вершиною смаку, і я не визнаю живопису окрім "Апять двойка" і "Хрущі над вишнями" - це зовсім не означає, що все решта - лайно для тих, хто хоче поганяти понти, і на нього не варто звертати увагу. Просто мій смак нерозвинений. Смак здатен вдосконалюватись, ставати більш витонченим і більш складним, якщо його тренувати. Це часом дорого, як от у випадку з алкоголем, але воно того варте.