Хочу Новий Проект

Епіграф:

 - Я тут на роботу нову влаштувався - в пожежну частину.
- І як тобі?
- Ти знаєш, непогано. Форма красива, зп вчасно дають, відпустка велика. І хлопці такі кльові підібрались - каву, чай п'ємо, в шахи граємо... Але є одна проблема - як пожежа, так хоч звільняйся!

***

     Мабуть, одною з найбільш рейтингових тем в спілкуванні програмістів (після машин і айфонів) є тема нецікавості проектів. Я не зможу перелічити скільки я чув скарг на те, що доводиться допилювати існуюче гівно, яке (неодмінна складова подібних розмов) давно потрібно повністю переписати, причому на найновіших фреймворках і найтрендовіших мовах. Фіксати баги? Розбиратись з тонами існуючого коду? Я? Не для того мама квітку плекала! Мені б стартап! Там я розвернусь. Ми напхаємо туди найкращих технологій, і код в нас буде 90-60-90. Що, там також за півроку будуть баги, легасі, і купа журби? Ну, пацани, це вже без мене. Я не хочу розбиратись з існуючим (апріорі ідіотським) кодом, займатись багфіксом, розвивати і допилювати робочу систему. Мені треба рости і щоб був драйв. Одним словом, дайте мені новий проект!

      Все це наштовхує мене на одну аналогію. Як класно зустрічатись з дівчиною 90-60-90, яка в ліжку наче актриса німецького фільму. Цілий день - кіно під фрапе з морозивом, ввечері - кохання до ранку. І так щодня. В неї ніколи не болить голова, не буває критичних днів, немає настирливої мами, вимогливого тата, вона неочікувано не вагітніє, не має перепадів настрою, і одним порухом руки варить перфектний борщ, як Мері Поппінс. А в тебе 12 кубиків пресу, тобі не потрібно працювати, досхочу грошей, ти не стомлюєшся, а ввечері не хочеш спати. Ну все як в кіно.
Це все звісно дуже прикольно, і напевне навіть можливо, та нажаль, дуже недовго. А потім потрібно міняти "проект", бо реальні стосунки, на відміну від казок, завжди поряд з безліччю приємних моментів передбачають всі перелічені "нюанси", а потім і дитячі соплі і безсонні ночі.

       Якщо доросла людина цього не розуміє, це називається інфантильністю. Професійна інфантильність - аналогічна штука. Я в дитинстві хотів бути міліціонером - це ж так романтично! Добре що мама вчасно розповіла мені, що робота в міліції - це перш за все бруд, робота зі сміттям суспільства, і купа бюрократії, а не лише епізоди з фільмів про доктора Ватсона. А от програмістам так не заканало. Галузь молода, і видно мами просто не знали про те що являє собою робота девелопера, коли відсилали вчитись своїх дітей. В результаті чимало людей в галузі просто не розуміють,  що робота програміста - це не лише суцільний океан нових технологій, суперцікавих задач, і суперсмарт-рішень в супертехнологічних стартапах.  Крім того це завжди купа чужого незрозумілого коду, багфіксу, недосконалих рішень, неідеальних архітектур, і нудних задач. Це нормально, так має бути, і це просто потрібно зрозуміти і прийняти. Розробник софта - це робота, а не розвага, і вона просто не може складатись з суцільного фану і щастя. В реального проекту бувають і "критичні дні", і настирливі "батьки" з дурними проханнями прибрати свою кімнату, і всі інші прикрі атрибути реального світу. Стрибати з проекту на проект з мотивацією, наведеною вище - це все одно, що шукати дівчину з попереднього абзацу, і висаджуватись через те що не можеш її знайти. Це абсолютно іраціональна і утопічна ідея, що не принесе нічого крім розчарувань.