Звідки береться щастя

(ще з роздумів під час монологів англійською)
 
(Один мій друг попросив запостити, оскільки не має зараз Інету, а думки так і розривають його черепну порожнину)

*****

      Вона чудова. Найкраща в моєму житті. Коли ця ідилія, як все добре, мине, я буду згадувати цей час як найдивовижнішу пору свого життя. Краще я почувався лише коли я купив свій перший шуруповерт, і кілька днів все довкола здавалось мені шурупом, а я  почувався казковим велетнем з вундервафлею в руці. Я навіть не буду описувати всі Її принади, щоб не викликати в читача нападів заздрощів. Лише скажу, що вона - робота моєї мрії. Мабуть, мені просто дуже пощастило.

      Стоп. Не зовсім так. Так майже ніколи не буває. Принаймні зі мною такого ще ніколи не траплялось. Випадковість і везіння грають у житті велику роль, та зазвичай все відбувається зовсім інакше, і "щастить" людям далеко не просто так. Можливості не беруться нізвідки. Їх дає Всесвіт у відповідності до того що людина вклала в цей Всесвіт. Принаймні, хочеться в це вірити, інакше доведеться припустити, що світ зовсім вже погано спроектований. По суті це реалізація студенської примовки "Спочатку ти працюєш на заліковку, а потім заліковка працює на тебе." І це - правильно, адже людині ні в якому разі не можна давати більше, ніж те, на що вона розвинена. Це все одно, що дати трирічній дитині заряджений пістолет. Щоб переконатись в цьому, достатньо поглянути на сумні долі тих, хто виграв шалені гроші в лотерею, на золоті батони наших підерів лідерів, на виходки мажорів, чи навіть на деяких колег.

      Все моє робоче життя я маю дещо збочений робочий кодекс. Збочення полягає в тому, що я ніколи не ставив на перше місце гроші, завжди працював з ентузіазмом і натхненням, робив значно більше, ніж вимагали прямі обов’язки, і при цьому ні в кого нічого ніколи не просив, і на життя не жалівся. А головне - я завжди по-справжньому вболівав за свою організацію і свою справу, намагаючись зробити їх кращими. Згодом я зрозумів, що цей підхід не обмежується роботою, а є підходом до життя вцілому.

      Незважаючи на те, що цей підхід до роботи і життя - абсолютний неформат, я вважаю його way-to-go, особливо для молодих людей, що лише починають будувати кар’єру. І ось чому. По-перше, він наповнює життя змістом, якого не дає тупе виконання чужих завдань за "получку" від дзвінка до дзвінка, чи сліпе виконання ролі гвинтика в світі, що належить іншим. По-друге - навіть з суто меркантильних міркувань це майже завжди цінується адекватним керівництвом, і тому зарплати, преференції, і кар’єра ростуть з потрібною швидкістю, і без принизливих виклянчувань і шантажів. Самі. Автоматично. А це вже само по собі круто, адже як казав класик, "Просьба заябує людську гідність".

     Ця філософія цілком закономірно непопулярна. Вся людська сутність логічно говорить - "Проси більше, працюй менше. Утром дєньгі - вєчєром стулья". І на коротких дистанціях така стратегія дійсно часто спрацьовує. А тому для багатьох людей все відмінне від даного патерну виглядає дивним, і часто викликає нерозуміння і здивування. Але насправді в середньо- і довготерміновій перспективі "інший шлях" зазвичай значно вигідніший, в тому числі і фінансово. З часом я в цьому емпірично переконався, і тепер я точно знаю, що не варто в цьому питанні бути в тренді і йти за більшістю. Якщо всі довкола вважають вас "нормальним" і "таким як всі" - це сигнал задуматись що з вами щось не так. Бути "як всі" - доволі небезпечне бажання, оскільки це надто часто означає бути ніким.

       А потім стається найцікавіше і наймістичніше. З часом ти доростаєш до певного рівня, і раптом тобі випадає добрий шанс. Він на перший погляд береться нізвідки, і виглядає як щасливий випадок, та насправді це не так. Яблуко впало на голову Ньютону тому, що він до того думав і працював над розумінням законів природи, а не просто відпрацьовував свою зарплату, протираючи середньовічні шкіряні штани. Яблука не падають на голову тим, хто навіть не пердне без грошей, якщо це не вписано в його посадову інструкцію. Таким людям падають на голову лише каштани в жовтні. Ньютон заробив цю підказку, і був достатньо розвинений, щоб правильно її прочитати. Скоріш за все, ти також заробив свій шанс. Ти довго працював на свою залікову, і тепер вона почала працювати на тебе. Ти наче пройшов черговий рівень гри, і тому Всесвіт викидає тебе на наступний рівень. Все закономірно.

     Але намагатись вистрибнути з рівня достроково і штучно - погана, хоч і спокуслива, ідея. Один з фундаментальних законів цього світу полягає в тому, що неможливо трахнути час. Не варто виходити з рівня, не дослідивши все, і не заваливши всіх монстрів. Якщо таке випадково й станеться, скоріш за все на новому рівні тебе розстріляють в спину монстри зі старого рівня, або завалить перший-ліпший новий монстр, боротися з яким ти просто не готовий.