Сум і лайк

      Ви ніколи не замислювались, що часто людьми рухають... сум і лайк? Лінь було, страх - було, сум... здається, сум і лайк - моя ідея :)

Що примушує нас купувати дорогущі квартири, забивати їх люксусовою обстановкою, щоб потім за першої ліпшої нагоди з них тікати? Нам там погано? Що примушує нас, маючи поруч вагон книжок, Інтернет, непізнаного і недосконалого себе, кохану людину, дітей - постійно шукати інших компаній? Нам з ними нецікаво? Що рухає нами, коли ми, майже нічого не знаючи про своє місто, їдемо дивитись на заморські країни, наколюючи на мапу і холодильник все нові стікери? Бажання пізнати світ? Звісно, але останнім часом я все більше переконуюсь, що це не основна причина. Чому таким масовим є захоплення всіляким екстримом? Адже люди всі різні, а захоплення чомусь у всіх однакові. Принаймні, в людей мого кола.

     Я зараз висловлю напевне непопулярну річ, але останнім часом в моїх мізках міцно засів висновок. По-перше,
   

 Нам потрібна картинка!

  
Перша причина - та сама, з якої Іванка забила весь вільний час Ярослави гуртками. Вона маленька, і просто не знає що робити зі своїм вільним часом. Їй просто сумно. Для мене це дивно - в неї купа книжок, вона має можливість спробувати будь-яке заняття, але завжди надає переваги одному - тому, що дає швидку зміну картинки. Наприклад, мультикам.

    Так і ми - дорослі люди - не можемо себе зайняти. Нам нецікаво з собою і зі своїми, нам некомфортно в своєму житлі, ми не знаємо що робити зі своїм часом, і тому ми хочемо бігти, подорожуючи, чи лоскотати нерви екстрімом. Коли біжиш - зміна картинки за вікном дає відчуття змін, і це тимчасово звільняє від суму. В нас є робота, і за неї добре платять. Але нам погано на роботі, бо нам сумно. "Все одне й те ж саме, де нові технології?" - ОМГ, якби мені платили бакс щоразу як я це чув, я б збагатився. Ні, насправді в нашій роботі безліч цікавого, і знаємо ми її погано, але щоб побачити це - потрібно дивитись вглиб. А це - важко. Картинка не міняється. Легше перейти (в наших термінах) на інший проект, чи вприснути в кров чергову порцію адреналіну стандартними засобами. Як для восьмирічної дитини - має бути постійна зміна картинки. Інакше - нецікаво.

Є й ще одна причина:

Нам потрібні лайки!

  
    В цьому дуже непросто собі зізнатись, але багато речей ми робимо, щоб довести іншим, що ми - не гірші. Каталізатором цього в дуже великій мірі є Фейсбук, який так активно проповідує масову культуру, що упиратись цьому вкрай важко. От дивитесь ви на чужу стіну, а там - бац - картінка з якогось антананаріву. Та ще й вагон лайків під картинкою. І всьо - піздєц - Ви втратили сон :) Ви там не були, і картинки у вас звідтам нема. Є якесь старе річної давності лайно з Парижу, або, боронь Боже, взагалі з бабиного села. Та й картинка на чужій стіні міняється швидше, а значить, Ви живете неправильно. Причому зовсім неважливо, хочеться вам особисто в те антананаріву чи ні. Просто це лайк, а лайк - це круто! І тому після відвідин антананаріву ми поспішаємо викласти докази свого перебування там на фейсбук, щоб продовжити ланцюжок лайків.

      Мені особисто дуже цікаво як змінилось би життя, і структура людських потреб і дій, якщо б раптово на рік вирубився нахєр фейсбук. Можливо, люди б згадали про те, що цікаво їм, а не перетворювали своє життя на гонитву за лайками, і намаганням слідувати масовій культурі? Що, якби люди раптом побачили, що всередині них самих, і в сантиметрах від них є безліч цікавого, і для того, щоб себе зайняти, непотрібно включати мультики. Можливо, тоді люди припинили б бігти,  намагаючись вирішити проблему суму постійною зміною картинки?

    Це ще не впорядковані думки, незавершена теорія. Скоріше, мої відчуття, і результати роздумів. Не поспішайте автоматично їх заперечувати, хоч це і дуже спокусливо. Це - не критика, а спроба аналізу того, що я щодня бачу довкола себе. В тому числі і дивлячись на себе самого...