Опа! Менти!

...бо не вiрю у силу слова я, 

а вiрю в силу пiздюлєй.

 

(Л. Подервянський, "Павлік Морозов")

Всі описані події мали місце в місті Львові, всі дійові особи - справжні, але це було давно і неправда. Настільки давно, що навіть якби хтось хотів когось на основі написаного похвалити чи покарати - пізно.

Вступ

     Мені "нема шо робити". Я погано заробляю, дівчата й молодиці мене не люблять бо я лисий, злий, а ще люблю випити. І тому, щоб якось самореалізуватись, я чіпляюсь до людей. Переважно з різних дурниць, керуючись давнім принципом "Доєбісь до бліжнєго своєго". До кого доє...сь - завжди легко знайти, якщо є бажання. Ну скажімо, Ви заходите в ЖЕК. В принципі теж щоб доєбатись до ЖЕКу, щоб на зиму почистили каналізаційні колодязі. Ну для чого? Сиди вдома і не вийо..йся. Ан нєт! Колодязі мають бути чисті, бо Ви любите красу та порядок. А ЖЕК і не відмовляється. Просто обіцяє. Місяць, два, три... І коли на метеопрогу вже починає маячити страшна для комунального хазяйства тінь Зими, Вас тримісячне мовчання ЖЕКу вкурвлює, і Ви йдете в РДА. Щоб доє...атись і до них теж. Там, схиливши голову, Ви сповідаєтесь начальнику комунального господарства, і, сповнений почуття справедливої пімсти, йдете на роботу. Якщо пощастить, начальника ЖЕКу натягують прямо при Вас, на прийомі. А якщо не дуже, то десь в бекграунді, без Вас. Як результат - якийсь час ЖЕК Вас більше так відверто не ігноруватиме, а люки Ви почистите все одно самотужки.

    Вирішив я одного разу домахатись і до тих, хто паркується на пішохідному переході, яким Ярослава щодня ходить до школи своїми семирічними ніжками. Можна було б обійти і матюкнутись в душі, але доколупатись - краще. Я доколупуюсь коректно. Наприклад, отакою листівкою на лобовуху (не на суперклей, просто під двірник):

     Якось був день чергових виборів не помню куди, і ми пішли голосувати. На переході стояв рецидивіст. Так я називаю тих, хто на прохання не реагує, а продовжує вперто тулити своє корито на перехід. Я саме мав з собою листочок, і тому запхав його під щітку, і пішов далі обирати майбутнє країни, най йо фрас пуб'є. 

      Вертаюсь - щось не так. Стоїть транспортний засіб рецидивіста де й стояв, але листочка - нема. А на моїй вулиці, де стоїть моя машина - безлад! Хтось плюнув ляльці на бочок, і на свою хвору слину приліпив той таки листочок, якого вона зовсім не заслужила. А ще хтось поруйнував мною зроблену огорожу біля газону, і наробив купу дрібної шкоди. Дивився я на це все, і думав що робити...

       Як?? Автор неподобства - очевидно хто. Але звідки він знає де і яка моя машина, і де я живу? Я його в очі ніколи не бачив. Йти сваритись? Я не люблю конфліктів. І я згадав. В нас же є міліція! Піду-но я в міліцію. Ясно, що їм це пофігу, і вони мене пошлють, та хоч заодно ще до них доє...сь. Самореалізуюсь, і буде що в блог написати.

Страшна Міліція

      Не бажаючи турбувати чергову частину РВ, я вирішив піти до шерифа. Так в США називають дільничих інспекторів, які знають терен і аборигенів, що там жиють. Я легко нагуглив адресу і графік прийому. Стандартна для Львова руїна, і дружні зелені двері з гратами. Зачинено. Хмм. За півгодини зайшов ще раз, а потім ще два дні в різні часи. Ніц немає нікого. І я пішов до райвідділу.

- Що Ви хотіли?

- Мені б побачитись з дільничим.

- Навпроти і наліво. Там всі дільничі.

      Будинок навпроти зсередини ніби зійшов зі страшного фільму про НКВС чи гестапо. Мені там ввижались есесівці в чорних бушлатах з фільму про Штірліца, чи Жеглов з Шараповим, чи ще якісь садисти.  Бідося страшна. Вітер гуляє коридорами, темно, холодно. В приймальному покої стояв обшарпаний стіл, а біля нього - здоровезний залізний сейф, усі комірки якого чомусь були відкриті, і з них спокусливо визирали якісь паперові справи. В наступному  кабінеті сиділо двоє - похожий на Дукаліса мент, і якась просто шикарна брюнетка, яка пасувала там як пес-чемпіон_породи на смітнику.

- Що Ви хотіли?

- Мені б поговорити з дільничим.

- Який район?

- ...
- Він після чергування.

- Ок, я не хочу прямо вже. Я просто хотів спитати як його можна знайти.

- Він після чергування.

- Так, я знаю. Я б хотів знати як можна його побачити, не обов"язково сьогодні.

- А що сталось?

Я розповів що сталось, і мені сказали чекати. Я чекав довго, втомився, і сів за розвалений стіл на розвалений стілець. Вийшло, що я ніби на ресепшні. Біля дверей, в які за хвилину зайшли двоє. То мабуть дійсно виглядало страшно, бо я сидів один серед холодної темної кімнати, за розваленим столом, і дивився на двох дядєк, які явно теж були з міліції.

- Що Ви хотіли?

- Мені б поговорити з дільничим.

- Який район?

- ...
- Він після чергування.

- Ок, я не хочу прямо вже. Я просто хотів спитати як його можна знайти.

- Він після чергування.

- Так, я знаю. Мені дукаліс сказав. Я б хотів знати як можна його побачити, не обов"язково сьогодні.

"Певно якийсь дурачок" - подумав перший, і зник в кабінеті з шикарною жінкою і дукалісом. Другий пішов за ним, але в останній момент обернувся до мене.

- Що Ви хотіли?

- Мені б поговорити з дільничим.

- Який район?

- ...
- Він після чергування.

- Ок, я не хочу прямо вже. Я просто хотів спитати як його можна знайти.

- А що сталось?

 Ффух. Я пояснив все ще раз...

- Ви розумієте, я хотів з ним порадитись. Справа в тім, що я не хочу, щоб когось карали, і взагалі не знаю чи то варто вашої уваги. Це в принципі фігня. Просто хотів, щоб з ним поговорили. Варто цим займатись?

- А чого ж ні! Профілактична бесіда - один з методів впливу. За таке в тюрму не садять. Зайдіть завтра на на опорний пункт, буде Ваш дільничий. Він нині після чергування...

Я зайшов завтра, а потім післязавтра, але опорний пункт в забацаному дворі був вперто зачинений. І я знову прийшов в гестапоподібний будинок.

- Що Ви хотіли?

- Мені б поговорити з дільничим.

- Який район?

- ...
- Йдіть на опорний пункт.

- Я був, вже 2 тижні хожу - нема нікого. Я думав - може щось змінилось, прийшов спитати.

- Щас.

Віддрючивши по телефону мого шерифа за відсутність на прийомі, офіцер сказав: "Він зараз за 15 хвилин буде. Йдіть."

В цей момент повз мене пройшов ще один коп, дуже підозріло глянув на мене, і, сівши навпроти мешканця кабінету, взявся викладати суть якоїсь справи колезі.

Сільвестрич, блядь. Тут блядь, знову блядь, ринок блядь, квіти блядь, треба їхати блядь, заєбали блядь...

Я дуже хотів дослухати чим кінчиться їх рясніюча професійним сленгом розмова, але на мене подивились як на чужого, і я поспішив відкланятись.

Шериф

За 45 хвилин, після третього за останню годину візиту у страшний двір, я побачив двері опорного пункту відчиненими. Я постукав і зайшов всередину. Там чомусь було абсолютно темно, і я зупинився і дістав мобільний - підсвітити. Поки очі звикали до темряви, в надрах опорного пункту почулось якесь шарудіння.

- Хто тут?
- То я, я Вам дзвонив. Я нічого не бачу.
- Я теж! Тут світла давно нема. А вони мені кажуть тут сидіти. Ну як тут без світла сидіти? Йдемо на двір.

 Ми перекурили, він вислухав, прочитав пояснення, і похвалив мене за те, що я докладно все розписав. Шериф був веселий, говорив зі мною дружньо і на Ти.

- Ладно, заходь, сідай оно біля вікна, там поки щось видно. Напишеш заяву. Зі статтями ККУ №№ ... ознайомлений.
- Що за статті?
- Потім скажу. Пиши.
- А цим точно має сенс займатись? Я просто не хочу витрачати ні свій ні ваш час даремно. Я розумію - роботи зараз багато...

- Відповідальність за таке передбачена. Це - наша робота.

Було відчуття якоїсь сюрреалістичності подій. Я сидів перед малесеньким віконечком в темному кабінеті, і писав заяву з проханням провести профілактичну бесіду з невідомим мені громадянином, який живе за невідомою мені адресою. З громадянином, який не вчинив жодного серйозного правопорушення, і про причетність якого до цього всього в мене немає жодних доказів. Є лише марка і номер його машини. Ну хто цим буде займатись...

- Написав?
- Так. А як це буде відбуватись?
- Не знаю. Якщо він адекватний - одне, неадекватний - все складніше. Ну і в ДАІ перешлю лист про систематичне порушення ПДР.
- Я б не хотів якихось покарань чи проблем для нього. Просто поговорити.
- Женя, все зробимо, не переживай. Бувай, в мене справи!
- До побачення.

       Шериф не зареєстрував заяву, і не видав мені копії. Та йому й не було чим ані реєструвати ані копіювати. Тобто він міг запросто повісити все це не цвяшок у туалеті, якого там скоріш за все теж не було. Або туалет був, але води там не було. Але він зробив дещо інше.

Епілог

        Я не знаю що зробив шериф. Але він точно щось зробив, бо з тих часів автогрубіян почав ставити машину зразково. Це неможливо було не помітити, бо щовечора і щоранку я звертав увагу на розташування авто в моєму районі, і розкладав листочки під двірники. Авто стояло без порушень. Правда, я ще деякий час озирався при вході в будинок, трохи побоюючись отримати подяку обрізком труби ззаду. Але це вже вибір кожного - стерпіти, чи "дати здачу", незважаючи на те, що це може ще більше розізлити супротивника.

     Міліція виявилась не такою вже й страшною. Хоч вони працюють в умовах очевидної бідосі, вони працюють. І працюють не лише коли Вас вже зарізали, обводячи тіло крейдою, і розкладаючи довкола маркери. А й наперед, щоб не довелось потім витрачати крейду. Велика складова їх роботи - профілактична, на попередження проблем. Цим можна і потрібно користуватись. Так, при вході в ті будинки з репутацією катівень серце починає битись швидше. Але ставлення до міліції як до ворогів потрібно міняти, і це справа не лише міліції, але й людей.