Думки біля гірки

     Думки приходять в голову коли нема що робити. Недаремно всі видатні мислителі були безробітними або жебраками, або і те і се разом. Недаремно світ влаштований таким чином, щоб люди не мали вільного часу. В людей цей час зайнятий пошуком засобів до існування, родиною, розпиттям міцних напоїв тощо. А вільний час - "шашликами", поїздками, пиятиками. Держави всього світу про це дбають. Якби не дбали, революції ставались би мабуть щотижня. Ви не подумайте, я не прихильник теорії змов, але щось в тому є. Я почав замислюватись над цим під час Майдану, коли зрозумів, що переважна більшість людей просто фізично не може поїхати на Майдан, бо в них - робота і родина. "Ну як я туди поїду, а з роботою що?" - я чув це від десятків людей, які були гаряче За революцію. Ніби і серце рветься, але ну куди ти поїдеш, як треба годувати родину, і як твою роботу має хтось робити. А потім я згадав як знайомий військовий командир говорив: "Солдат без роботи - це потенційний злочинець." І слова колишнього колеги: "Коли пес немає ніц до роботи, він лиже собі я...я". Думки народжуються від неробства. І тому всіх потрібно завантажити роботою так, щоб часу на думки не було. Від думок одна шкода всім. І тому "Фюрер думає за нас." :(

       Сьогодні в мене було десять хвилин для думок. Я купив їх за 10 грн. Я вважаю, це невисока ціна, і добра інвестиція. Ярослава дико стрибала на надувній гірці, а я спостерігав за родиною скоріш за все біженців, які теж хотіли на гірку. Ні, вони не хамили, не кричали "Слава Путіну". А я не поставив їх на місце. Не чекайте від мене таких фейсбучних історій. Вони взагалі нічим не привертали до себе увагу. Я просто раптом подумав які ми всі різні. І як важливо розуміти і поважати це, і не намагатись переробити один одного під свої стандарти. І як це важко на практиці. Це ніби банальна річ, але я не пригадую жодної людини у Львові, яка б погодилась визнати, що східняки - не чорні від вугілля півідіоти, що сидять в копанках, і тричі на день кричать "Слава Путіну". І яких потрібно неодмінно переробити на справжніх українців, що звісно ж говорять лише українською, і встають при згадці імені Степана Бандери. 

    В минулому житті я жив на центральній Україні. Я не говорив українською (хоч знав її добре), а прізвище Бандера писав з маленької літери, і вважав його злочинцем, а воїнів радянської армії - героями, що перемогли фашизм. На то є різні причини. Так склалась історія, так  вчили батьки, так воювали діди. Після переїзду до Львова кілька років пішло лише на те, щоб зрозуміти наскільки люди тут - інші. На то є різні причини. Так склалась історія, так вчили батьки, так воювали діди. Ні, це не помилка, я свідомо повторив те саме речення. Це важливо. Ця різниця непомітна туристам, це непомітно тим, хто просто тут "працює", не намагаючись в"їхати в місцеву культуру і стати тут своїм. Але я збирався тут жити, і тому витратив масу часу і сил, духовних і фізичних, на спроби зрозуміти. Мушу сказати, це дуже непросто, і вимагає зусиль. Але для чого це все? Який результат? Для того, щоб перевернути світогляд на 180 градусів, і тепер вважати всіх воїнів радянської армії варварами, а всіх бандерівців - святими? Чи щоб вважати всіх, хто не говорить українською, недоукраїнцями?

      Для мене результат став інакшим. Я зрозумів головне - раз Бог дав нам - таким різним - одну країну - ми повинні знайти в собі сили зрозуміти одне одного. Зрозуміти тих, для кого герої - червоноармійці, бо це їх діди, і зрозуміти тих, для кого герої - бандерівці, з якими воювали червоноармійці. І не паплюжити чужих героїв.  Зрозуміти тих, хто вважає рідною мовою російську, і не називати її "москальською". В мене всі без виключення друзі говорять російською, але, повірте, вони не менші українці, ніж більшість львів"ян. Таким був і я сам. Це мова їх батьків, і вона їм - рідна. Чому так склалось, і чи правильно це з точки зори державності - це інше питання. Але це - факт. І якби мені тоді почали розповідати, що я не справжній українець, бо розмовляю російською, я б ніколи в житті не став україномовним. А якби хтось ще й правильно мене підбурив, і дав в руки автомат, я не впевнений, що не став би захищати свою позицію зі зброєю. Це людська природа. В людей є переконання і гордість, які не можна принижувати. Ніхто не приносить стільки шкоди розвитку української мови як ті, хто пропагує її у фаріон-лайк спосіб, чи вважає російськомовних українців недоукраїнцями. Ніхто не зробив більший внесок у війну, як ті, хто називав східняків даунами, яких потрібно негайно українізувати. Так так, майже кожен з нас вніс свій внесок в цю м"ясорубку. Цим внутрішнім розколом і скористався містер х...ло, роздавши автомати бажаючим постріляти. І це - жахливо! А найбільш жахливо те, що ми далі не розуміємо цих очевидних речей. Далі звучать ті самі месаджі, навіть з найвищих рівнів, і все це - симетрично між сходом і заходом. Це робить майже кожен з нас. Серед моїх друзів - дуже розумних і дуже небідних людей - більшість вважає східняків недоукраїнцями і мешканцями копанок. Через інших героїв, інші традиції, іншу мову і культуру. Моя близька людина, дуже розумна, каже "Бандера-сволочь", абсолютно нічого не знаючи про цю історію, і про те, що для мене це - образа. І це все роблять розумні, молоді, освічені люди, громадяни однієї країни.

      Маємо розуміти. Єдиний спосіб зберегти країну, або хоча б те, що від неї лишилось - це почати поважати один одного. Я напишу це ще раз - поважати і розуміти. Їх героїв, їх традиції, їх мову. Не переробляйте інших, займіться собою! Ну так історично склалось, що країна в нас - неоднорідна. Правильно це, неправильно, і чому так сталось - це не так і важливо. Питання що нам робити? Підганяти одне одного під свої стандарти? Зневажати цінності своїх співвітчизників? Вважати себе кращими, а інших - другим сортом? Щоб потім знайшлось якесь х...ло, яке роздасть нам автомати, і ми будемо мочити один одного, здійснюючи його хворобливі плани? Бо не змогли стати єдиним народом? Ми хочемо далі гинути у безглуздих війнах зі своїми, і бути поточеними заживо хробаками на 35-градусній спеці? Це - наш вибір? В 21-му сторіччі? Дикість...

Задумайтесь над цим. Купіть собі 10 хвилин гірки для дітей, і задумайтесь. Воно того варте.