Дуже заплутана історія

Накручено в світі все - не розібратись. Перемішані події, емоції, спогади, відчуття. Всю цю плутанину створюємо ми самі. Так цікавіше жити. Як нецікаво дивитись кіно без інтриги, так повністю зрозуміле життя стає пісним. Блін, фіговий вийшов початок. Знову скажуть, що я чогось покурив...

Дуже рідко, приблизно раз на півроку, ми з одним давнім колегою ходимо бухати. Хоча бухати - то голосно сказано. За невеликою зазвичай дозою коньяку ми обговорюємо складнощі життя, і геополітичні ігри світового масштабу. Цього разу це відбувалось у Кумпелі, над баром. Ми вже було наближались до розкриття світової змови різних наддержав з метою утворення Республіки Х..єсосії Новоросії, і збирались братись за єврейське питання, як в зал зайшло четверо ковбоїв. Двоє з хвостиком, один горянин, і ще один з бородою. Собутильники! Мої. Багаторічні. Ми часом квасили разом, а закінчували тим, що я всіх їх тягнув на морозиво. Ехх, були часи... 

І тут варто згадати, що я є сертифікований борець за справедливість (в мене і справка є), а в стані алкогольного сп"яніння ця якість часом набуває просто таки гротескних форм.

Без мене? А я?? Чому не запросили мене??

Забули. Як швидко! Ще сліди не встигло снігом засипати, а я прєдан забвєнію! Життя - гівно!

Ну ладно. Я вам ща помщуся. Офіціант! 

- Там внизу сидять четверо. Горєц, двоє хвостатих, один з бородою. Морозива всім, рахунок мені! 

- Зробимо-с!

Дорогою додому мене наздогнали 4 СМСки "дякую". Вони мене вичислили! Пам"ятають Хранителя бухатєльних традицій! Ну най їм тепер буде "встидно".

Прийшов вечір, і я вже збирався було атхадіть ко сну, як Іванка сказала, що мене кличе теща. Наші квартири знаходяться за одним тамбуром, і цього вечора в тещині двері хтось подзвонив.

- Євген, хтось подзвонив в мої двері, і лишив кульок.

- Заглядали?

- Так. Десертне вино і оселедець. Певно хтось передав дівчатам.

Дівчата гостюють в тещі з тестем вже кілька місяців, і інтересу хлопців їм з моїх спостережень не бракує. З іншого боку... оселедець з десертним вином - дещо дивний шлях до серця дами. Схоже на якийсь стьоб.

Стоп, це ж напевне мені! Ага, соромно стало! Хоча з іншого боку, я не п"ю вино, і не їм оселедців. Мені б коньяк передали. Та й коду на двері вони не знають. Та й подзвонили не в мою квартиру. Чортівня якась... Ладно, хай постоїть, вирішимо завтра. Мені час спати.  

Згадав я про це аж на вихідні, через тиждень. За столом я захоплено розповідав друзям цю історію:

... І уявляєш! Ввечері дзвінок в двері! А там! Вино і оселедець! Для мене! Згадали паразити! Круто, да?!

І тут Іванка безжально обірвала мене:

- Сонечко, взагалі-то це було не тобі.
- Не може бути! Ти серйозно??
- Так. Ввечері Віра сказала, що це їм. І забрала. Їм подібні посилки вже передавали.
- Оселедець з десертним вином??
- Ну, про смаки не сперечаються. Вибач. Це було не тобі.

Я запнувся, і перевів розмову на погоду...

А ще через тиждень, вже в іншій компанії, я переповідав оновлену історію ще раз:

... Прикиньте! Розповідаю я Саші з Олею, що мене таки згадали, і передали вино з оселедцем, і тут Іванка каже: "Сонце, це таки було не тобі. Вибач.". І всі мої надії - рраз - і накрились мідним тазом. Журба!

Під час коньяка з морозивом в Лівому Березі до нас повернувся Професор.

- Професоре! Мої вітання! Коньяку?
- Давай! Доречі, я забув тебе, Учителю, спитати - як тобі оселедець?

Я вкляк. Навіть не через те, що був дуже щасливий, що про мене не забули. Через заплутаність сюжету. Глибока рекурсія, переповнення стеку. Я навіть не знаю як це тепер розповісти.

- Так як тобі оселедець з вином?
- Нормально. Його дівчата з"їли.
- Які дівчата, Женя?
- Молоді. В їх організми ростущі, їм вітаміни треба.
- Які вітаміни??
- Ехх. Сідай і слухай. Зараз розповім. Давай ще по 50, це довга історія...