Сила ЗМІ

Завдяки ЗМІ я був абсолютно впевнений, що Олег Царьов - рідкісний дебіл, і що він навіть не знає коли почалась друга світова. "Шаріков", і всьотакоєпрочєє. А виявилось, що це абсолютно не так. Мало того, що в його батьки - кандидати наук, так він ще й призер фізико-математичних олімпіад, має червоний диплом МІФІ (на мінуточку), а в школі вчився в тернополі. О-о :)

Carpe diem

Останнім часом сумною стала навіть дружина, яка завжди дивилась на речі оптимістично, і від природи має сильний характер. Події останніх місяців дають мало приводів для радощів. Що робити? Сумувати і ходити пригніченими? Чекати, поки це зачепить нас? Це логічно. Довкола гинуть люди, країна в руїні, а майбутнє схоже на суцільну сраку. Логічно бути сумним...

Нове життя

Ми так скоро звикли жити в умовах революції, а потім і війни, що навіть не усвідомлюємо, в якій ми опинились сраці. Все дитинство мені розповідали, що діди помирали за те, щоб в нас було мирне небо, і це мирне небо здавалось чимось непорушним і вічним. Так буде завжди. Нажаль, так не вийшло. Ще рік тому мені в страшному сні не наснилось би те, що коїться зараз. Це ще мало хто усвідомлює. Люди не схильні думати,  все сподіваються на те, що їх це не торкнеться. Але... Тепер вже ми розповідатимемо своїм внукам, що помирали за те, щоб вони жили в мирі...

Загадкове меню

Нічо не зрозумів. В словник за 80% слів. В такі моменти почуваєшся ідіотом.

Me and Holly

     Північний Йоркшир, наші дні. Маленьке і по-англійськи гарненьке село Стекстон. І будинок з мелодійною назвою Hill Dene, який родичі орендують в місцевого лендлорда. Холодно. Дуже холодно вранці і ввечері, і просто холодно вдень. В душ йти не хочеться, бо ппц як холодно, але тут і не бруднишся - нема спеки, нема пороху. Взуття третій день в селі - як нове, навіть не протирав. Вдома як вийдеш за хлібом - взуття треба чистити. Круто. Але ппц як холодно. Але зато красиво. Лани широкополі, і вівці. І хрущі над вівцями гудуть... А ще хрущі гудуть над зайцями, коїх тут як в нас мишей. Трапляються і олені. І два спиногриза - Бікі і Евелін, над якими теж гудуть хрущі...

      Наш візит триватиме за планом дев"ять днів. Така-сяка культурна програма присутня, але коли поїздка на автобусі в райцентр за 20 кілометрів виносить 15 фунтів (300 грн), а поїздка на потязі в містечко за 90км - 1200 грн, тяга до поїздок дещо зменшується. І тому часом стає сумно. А коли стає сумно, я займаюсь звичною своєю справою - борюсь з ентропією (це бардак по-німецьки). Ну і сестрі треба помогти - чоловік майже весь тиждень працює за кордоном, двоє малят - ніколи їм садом займатись.

- Наташа, там в тебе в саду все позаростало. В тебе є якісь інструменти, я б трохи почистив.

- Круто, а що хочеш чистити?

- Та там вздовж паркану.

- О, зроби будь ласка. Там гіляку треба обрізати, бо малі гамак не мають куди вчепити.

- Зробимо, не парся. Я в цьому профі.

Взявши пилку, я за деякий час охуїв від фронту робіт. Джунглі. Колючі і непрохідні, переплетені на різних рівнях, до неможливості гнучкі і довгі. Але - "очам страшно, а руки роблять", як казала моя бабця. Крок за кроком я пробивався через хащі, і уявляв як Наташа буде розповідати сусідам і чоловікові який в неї брат. І апще - щоб знали, що українські чоловіки - найкращі у світі. В процесі мені зустрілась черешня - то є растєніє корисне, я не рухав. Тепер воно й рости буде краще, бо його вже той будяк геть обплів. Ну й бардак...

Нарубавши цілуй віз тих гіляк, я так і не спромігся завершити рефакторинг до кінця, і зайшов в хату випити мангового соку. Лишалось ще до години роботи - зачистити кут від дороги.

- О, Женя! Йдемо на велосипедах. А де ти так довго був?

- Так в саду ж.

- Що зробив?

- Почистив там від паркану.

- Якого паркану?

- З сусідами. Прикинь, там є паркан! (то я пашутіл, бо раньше його не було видно).

І вона вийшла в двір. А я сів зі склянкою мангового соку у лівінг-румі, і почав чекати на лаври героя...

     Щось її довго нема, і подяк не чути. Треба йти показати що там було, і як там зараз чисто. Вийшовши в двір, я побачив сестру, яка нерухомо стояла, втупившись в купу хмизу, і ділянку, де вона росла.

- Ну як? Я так нає...вся поки то все почистив! Все так заросло! За садом треба догляда...

Я не договорив. Вона в мене вчителька молодших клясів, і лінгвіст з неабияким талантом до мов. Тому з добором слів ніколи проблем не має.

Йобаний піздєц! Ти що зробив?? Всьо, нас звідси тепер накуй виженуть. Женя, ти остаточно йобнувся??!

Я відчув те, що відчуває пес, коли зробить подарунок свому господарю єдиним зрозумілим йому способом - посре йому в ліжко. І замість цукрової кісточки несподівано отримає за це подяку патиком по крижах...

- Що сталось? Я ж лише ці хащі почистив...
- Почистив?? Це не чистка, це, блядь, геноцид! А це - не хащі, це йоб твою мать різдвяна рослина, яка росла тут споконвіку. І називається вона - Холлі! Повтори, бляць - "Holly"!!!
- Holly.
- На різдво Холлі цвіте (точніше, цвіла) такими гарними червоними бубками. Це наша національна рослина! Вона тут скрізь!
- Holly.
- Ти якого хуя її всю вирізав? Я тебе просила гілки почистити, щоб діти гамак могли повісити. Це по-твоєму "почистити"? Ти ж все нахер знищив!
- Holly.

Порадившись, ми вирішили поховати холлі за клунею, бо в Річарда як приїде - буде розрив серця. В мене настрою на роботу вже не було, тому я лише подавав сестрі гіляки, яких я нарубав стільки, що ні за яку клуню вони не влазять. Руки опустились. Я взяв пилку, і сказав:

- Давай, раз вже все одно піздєц, то хоч сфоткай мене на фоні невинно убієнной. Пам"ять буде...

- Добре, що ти лиш на 10 днів приїхав...

Пробач мені, Холлі. Я хотів як краще...

Ензим. Очима очевидця.

    Візит на Ензим відбувся з ініціативи Сашка О., який просто так подзвонив по телефону на їх сайті, і просто так домовився про зустріч з ензимівцями. Вони витратили на нас три години. Всі люди, з якими ми спілкувались, були дуже грамотні і ввічливі, і до візиту вони готувались ретельно. В одного з них навіть була роздруківка відповіді мені з міськради, яку я викладав на свій блог і ФБ (звідки він її взяв??). Йдучи туди, я не сумнівався, що в ситуації винен Ензим, а вийшовши - маю в цьому великі сумніви. Чому так?

Клоуни в нашому житті

wOwDesk!

Іскромсал на стройках рукі,

но нє далі дєнєг, сукі...
(С) Шнур

       Як багато хто вже знає, з 27.06 я став безробітним. Точніше, пішов в одиночне плавання. Одним з наслідків стало те, що ніхто більше не турбується де я буду працювати, не вирішує за мене фінансові і податкові питання. Якби зараз мене спитали, чому аутсорс-компанія не віддає айтішникам "всіх грошей", я б відповів так: тому, що ви живете за кам"яною стіною. У вас є мама, яка вирішує за Вас всі фінансові питання, інша мама, яка опікується вашим психологічним станом, і купа татів, які забезпечують вам все, чого не можуть дати мами. Ну там, тато може "споріть басом, плавать брасом...". Ну ви поняли. Вам не треба вміти споріть басом, Ви тільки код пишіть.

Я відкрив приватний музей!

Ось він:

Сила води

      Чи доводилось вам, леді і джентльмени, давитись горілкою? Безсонної ночі я згадав цю історію, яка завжди була для мене загадкою. Згадав і подумав - а раптом давитись віскарьом не можна? Ну типу там стінки того місця, куди ми зазвичай давимось, дуже блаблабла чутливі, і зашвидко вбирають алкоголь, і всьотакоє. Не може бути?

Проба в поезії

Моя проба в поезії після довгих довгих років. Засновано на реальних подіях.

Медовий ранок

медової ночі

після медового дня.

Ти хочеш, прокинувшись, 

бачити очі,

і чути своє ім"я.

І притулившись іще міцніше, 

заснути щасливим сном.

Але замість того

розбудить тебе

місто, що пахне лайном...

Ніколи не думав, що львівський штинь буде надихати мене на вірші :)

Субооота!

    Ой як класно я "відпочив" в суботу! Зазвичай, як сказав товарищ, субота - це service day, в який робиться вся робота, що накопичилась протягом тижня, але цього разу все вийшло інакше. В п"ятницю ввечері я несподівано дізнався про важливу місію - супроводжувати Ярославу з її табору в Славському до водоспаду Шипіт. Кажуть, дорога там погана, і бабця не витримає. Знаючи що таке дорога до Славська, я зрозумів - дійсно не витримає. І мама не витримає. Тут потрібен сильний вікінг! Правда, я й сам погано ту дорогу витримую. Але я подумав не про ту дорогу...

Погляд "звідтамти"

    Я рідко беру щось на віру всліпу. Тобто без самостійного, а не вкладеного в вуха, аналізу джерел. Бажано - різних джерел. Це - складно. Просто -  подивитись телевізор, прочитати "свої" ресурси в Інтернеті, поспілкуватись зі "своїми" людьми. Це просто, і тому так чинить абсолютна більшсть людей. Часом навіть дуже розумних людей. І цим вдало користуються ті, хто формує громадську думку, вкладаючи людям у вуха будь-яке лайно на замовлення. Інший шлях - складніший, але його варто спробувати. Хоча б для того, щоб хоч трохи поламати плани ляльководів, які нас зомбують. Аналізуйте різні джерела, і тримайтесь якомога ближче до першоджерел. Це важливо, бо перероблена інформація рідко стає кращою, і частіше перетворюється на т.з. "інформаційний кал".

Під лежачий камінь

 Два тижні тому я залив на сайті міськради тікет на старий-престарий баг:

В нашому будинку по вул. .., з боку вулиці ... не працює дощовий водостік (той що ближче до кута будинку). Вода нормально доходить до рівня землі, але далі труба забита, і вода виливається на стіну, в підвали, і на тротуар. Це небезпечно тим, що вода в такому випадку підмиває будинок. Прочистити не вдалось. Для усунення проблеми необхідно розкопати в прочистити трубу під тротуаром, або вивести воду наверх, обрізавши трубу і влаштувавши жолоб на тротуарі.

І хоч за деякий час мені відповіли,  що роботи по влаштуванню водостока заплановано на вересень, нині я знайшов його поремонтованим! Хоч і не так, як хотілося б мені, але це не порівняти з дощем під будинок.

Це вже далеко не перший випадок. Місто, хоч і погано, але працює. Висновок - під лежачий камінь вода не тече. Кожен з нас може зробити своє місто і країну кращими, доклавши абсолютно мінімальних зусиль. Зараз зручний час. Як там зараз прийнято на ФБ перепощувати?

Зараз такі часи, що або ти з касти воїнів і воюєш, або допомагаєш воякам, або будуєш країну.

Старі фотографії

Знайшов в себе в архіві, перенесеному з Логіки, кілька фото. Ці були зроблені на мильничку випадково, під час Ярославиного випуску в садочку:

Отакої

Під враженням від статті про те, що згідно археологічних досліджень на місці центру Львова ще до поляків було потужне давньоруське місто, поспішаю поділитись цим з Іванкою.
Вони в кімнаті - її зловила Ярослава, і робить їй зачіску.

- Зайка, я там на фб виклав цікаву статтю, почитай.
- А що там?
- Історія. Виявляється, згідно нових досліджень, на місці сучасного центру Львова було потужне давньоРУСЬКЕ місто. Тобто розкопки свідчать, що...

Я не договорив. Ярослава вклякла з гребінцем, і з дуже серйозним обличчям перервала мене:

"Тато! Не викладай це в фейсбук ні в якому разі! А то росіяни почують, і ще й Львів собі заберуть!"

Німа сцена.

Нове життя

Від неробства завів блог для запису вражень від нового життя.
http://moyanovarobota.blogspot.com/

Пекельний пікап

     Одна панянка давно і безнадійно закохана в молодшого брата свого тренера з карате. В Сашка. Коли він заміняє брата на тренуваннях, вона пускає Сашкові пекельні бісики. Вона не пропускає жодних змагань, адже коханий - в списку судей. Але ця пристрасть приречена, адже Сашко старший за неї на 11 років. Йому вже 19!

Ну так вровєнь віпірать

Джамшут кувалда по стенка ударил,

 трещина пошёль,пошёль, 

и к соседям ушёль!

     Ох і багато в нас варьятів. Особливу нішу займають варьяти від архітектури, які запопадливо нищать старий Львів, відверто пчихаючи на наші компетентні-імпотентні органи, які останнім часом не здатні захистити навіть самих себе. Один з таких діячів попрацював і в нашому будинку. Чуваку тре було сі магазина зробити. І турфірму. 

Lean-driving

   Готуючи презентацію по процесам розробки софта, я натрапив на цікавий підхід до організації безперервних процесів. Підхід називається Lean, і був вперше сформульований японцем, відповідальним за виробництво в Toyota. Японець надихнувся, побачивши ефективну систему поставки товарів в супермаркети США в 30-х роках. Найпростіша, але на мою думку, центральна ідея і мета підходу - організація плавного процесу і мінімізація втрат. 

Ложечки нашлісь, осадочєк остался...

Звонит Абрам Мойше:
- Мойша, ты больше к нам в гости не ходи.
- Почему?
- Понимаешь, вчера после твоего ухода у нас пропала серебряная ложечка…
- Да ты что, Абрам, я не брал! Как ты мог такое подумать!
- Да я знаю, мы с Сарой ложечку сегодня нашли.

- Ну так почему не приходить? 

- Ложечка-то нашлась, но осадочек неприятный остался...

    Вчора я пішов з роботи. Оскільки за роки я встиг стати не просто працівником, який "ходить на роботу" за зарплату, прощання не було простим. Я звик до цих людей і цих стін. Так звик, що прощався до 6-ї ранку. Нині, в злегка похмільній голові сплила історія, якою захотілось поділитись.

Герой нашого часу

      Ця історія сталась у минулому житті. Я переповідав її мільйон разів у різних варіаціях і різним людям. Вона заслуговує бути записаною. Все, що написано далі - чиста правда, але всі дійові особи - вигадані, і будь-які збіги з реальними людьми - випадкові.

      В Конторі існував культ показухи і лизання жоп у найгірших совкових традиціях. Фарбування трави і нейтронних стабілізаторів траплялось регулярно. Хоч щодня ми були в жопі, в дні відвідин нас начальством ми повинні були бути в шоколаді. Цього абсурду ніколи не уявити програмісту, який все життя працював в здоровій компанії, тож навіть не намагайтесь.

Запах гівна, відповідь

Надійшла відповідь на лист щодо нестерпного запаху гівна у м. Львові.

І хтось ще після цього буде розповідати казки, що це не Ензим?? От брехуни...

Як тільки на них насіли - проблему почали ефективно вирішувати. А до того розповідали казки про зношену каналізаційну систему, і про те, що їм потрібні мільярди для вирішення питання (див нижче). Якою ж потрібно бути сволотою, щоб півроку труїти все місто, і при цьому, позичивши в Сірка очі, казати, що це не вони! І завалювати всю європу своїми дріжжами, зробленими ціною екологічної катастрофи в мільйонному місті! Я особисто бойкотуватиму продукцію ензиму, і плюватиму в його бік, коли проходитиму поруч. Негідники.

***
Доброго дня! Шановний п.Євгене, дякуємо за Ваше звернення та повідомляємо, що на даний час згідно звіту робочої групи затверджується "Комплексна програма каналізування міста", виконуються роботи, робляться заміри та аналізи каналізаційних мереж підприємств, які дають найбільше викидів. На виконання цієї програми необхідно близько 1 млрд. гривень.
***

Прогулянка Львовом

Принаймні ззовні, Львів помалу стає схожим на європейське місто. Не так часто вдається прогулятись всім разом, але цього разу - вийшло.

По-перше, у Львові - зелені свята. Зелень скрізь.

Моя Зайка мене береже!

   Я ніколи не думав, що так важливо відчувати, що ти - "як за кам"яною стіною". Важливо, навіть якщо ти - потужний вікінг, а стіна - малесенька тендітна Зайка. Ніколи цього не відчував "з протилежного боку барикад", але нині - відчув! Вона захистила мене спочатку перед сусідкою, яка хотіла моєї допомоги з копання клумби. А потім і від дівчат, які просили повісити їм дзеркало. Я вже було встав йти до дівчат, але вона просто сказала: "Дівчата, в суботу! Вже півдесятої! Він стомився!". 

Я хотів було заперечити, але вона так на мене глянула, що я зрозумів - я дійсно стомився :) А потім зрозумів - як приємно, коли тебе захищють. Навіть якщо ти сильний і великий...

Колір Моря

     На нас чекає час відпусток. А в відпустку всі хочуть "на море". Ви можете скільки завгодно розповідати мені про карколомні пригоди в хостелах з павуками на стінах, але коли у вас буде сім"я, дружина з дітьми потягнуть Вас на море, а не в хостел на 48 койок в кімнаті. Нічого особливо і не змінилося з часів мого дитинства, коли влітку всі запрягали свого Жигуля, і їхали в Крим. Повертались чорні, з в"язками бичків на шиї, і з купою вражень. Тепер все те саме - люди далі їздять "на море". Тільки вибору тепер більше. І Крим забрали.

"Чому ти йдеш?"

    Чому я йду з фірми, яку люблю, і якій я присвятив 9 років життя? З Компанії, якою я цілком заводолений, і яка дала мені друзів, досвід, і море позитиву. Кар"єра в якій складалась дуже успішно, особливо як на людину, яка ніколи не ставила це на перші місця в списку пріоритетів.

      Це питання я чую останнім часом аж занадто часто. Відповіді не завжди вірять, але в цьому пості я ще раз сформулюю її. В тому числі для самого себе.

Американське весілля

Вчора бачив у Львові весілля, яке геть не схоже на українське. Церемонія під відкритим небом, на оглядовому майданчику Високого Замку. Краса. Ідея, хоч і запозичена, але було гарно.

Ну і на шару на весіллі побували :)

Диво Ергономіки

Мене давно переслідує одна думка. Полягає вона в тому, що люди переважно не думають про зручність створюваних ними речей. З іншого боку, люди переважно не думають і про зручність речей, якими себе оточують. Часто ми купуємо дорогі речі, якими на практиці неможливо користуватись, створюємо супергарні інтер"єри, в яких неможливо жити. Є безліч прикладів того, як хороші з вигляду речі неприємно використовувати на практиці. Приклади, згадані "навскідку":

Діти

Трапилась хороша стаття на ленті ФБ:

http://www.domrebenok.ru/blog/vospitanie-syna-ottsom-vy-tolko-chto-nadlomili-psikhiku-svoego-rebyenka-bravo

Взагалі-то те саме можна сказати не лише про дітей, а про всіх близьких, на яких в основному ми і "зриваємось". Загалом це все має сенс, але щодо цього конкретного випадку - я б глянув передісторію. 

Уявіть ситуацію, що той дядько серйозно заєбався на роботі, заробляючи на дітей і сім"ю. І на вечір в нього ще список справ, і це не рибалка, а речі, спрямовані на добробут родини. І він вже 100-й раз чув "дай морозиво", і 99 разів пояснив, чому це не може зробити (наприклад, якщо він це зробить, дитина може захворіти). Діти чудово вчаться маніпулювати батьками, і це 100-те прохання в черзі при людях могло стати останньою краплею. Так, в ідеалі крику не мало б бути, але ж всі забувають, що цей батько - теж людина, а не машина для заробляння грошей, і не іграшка для дитини. Я от часом поводжусь так само. Якщо я відчуваю, що цим образив дочку, я знаходжу в собі сили і вибачаюсь. І пояснюю їй чому я так зробив. Незалежно від того, хто "правий".

Боларди

У Львові біда з водіями, які будь що прагнуть під"їхати під двері улюбленої піцерії чи церкви. Ні знаки ні даішники їм завадити не в змозі, а єдиним заборонним дорожнім знаком є з-б блок, що лежить на дорозі. Але так зробити не можна, бо часом таки потрібно в центр заїхати. І тому люди винайшли боларди. У Львові їх встановили при в"їздах у пішохідну зону центру, а всім кому треба роздали ключі. 

Тепер це виглядає так. Їде трамвай - болард опускається, реагуючи на ключ в трамваї. Після - піднімається знову. Хороше сучасне рішення.

Альтернативна історія

Виявляється, на морі в червні бувають дощі. І саме коли вони бувають, можна помітити довкола цікаві речі. Як, наприклад, бібліотеку в нашому готелі. 

      Я боюсь сказати комусь, що заходив в кімнату з назвою "бібліотека" в готелі на морі. Боюсь, бо вважатимуть схибленим. Виправданням може слугувати хіба що дощ, блискавки, і те, що місцевий міцний алкоголь - це скоріше пальне для гасової лямпи, аніж бухло. І те, що мене туди затягнули. Ну захотілось їм в бібліотеку - певно самі офігіли, що вона тут є. А в тій бібліотеці...

      Аж ціла альтернативна історія і наука! Нам одразу впала в око оця книга:

Давай, Давай, Давай, Ти - Трамвай!

Я не люблю базари, і турецькі базари зокрема, але цього разу мені сподобалось. Якщо розумієш куди потрапив, і що тебе чекає, то з цим навіть "можна годитись", як казала моя баба.

    Заходимо на базар, на секунду Іванка замислюється куди йти, а я проходжу вперед. Оглядаюсь, бачу що якийсь чувак допомагає їй знайти дорогу,  показуючи рукою на свою лавку. Ось він - правильний шлях. "Сюда нада!" Його бажання намахати Іванку виглядає настільки по-дитячому наівним і щирим, що викликає сміх.

Кожне місто пахне по-своєму

В кожного міста є свій запах. І мені огидно, що моє місто пахне гівном.

Завтра цей лист і біля 400 підписів, зібраних за 4 дні, поїдуть до мера Львова.

Фінальна версія документа:
https://docs.google.com/document/d/1wlMU4S2TsjIBvSMBzZqp5kbVRks-nGxVkiIEaEHMXoA/edit?usp=sharing

Йоб твою мать

Во глубінє сібірскіх руд,

хранітє гордоє тєрпєньє,
нє пропадьот ваш скорбний труд,

і дум високоє стрємлєньє!
(С)

       Довго думав над назвою цього поста, але назва, як це іноді буває, ніби прийшла згори під час медитативних практик в процесі пожирання вчорашнього салату. Цей пост має називатись саме так, і ніяк інакше. Адже ніяк інакше не підведеш підсумок цього дня. Хотілося б іншого закінчення, але я прийду додому, щось перехоплю, випростаюсь на ліжку, і заплющу очі. І стиха, ніби побоюючись когось розбудити, промовлю: "йооб твою мать...". І це не матюки, а дуже глибоке почуття. Вистраждане, виважене, і виплекане "Йоб Твою Мать", а не просто "йоб твою мать", що його півміста вживає для сполучення слів у реченнях.

Дууже глибокий пост :)

     Чому виходить так, що кого б ми не обирали керувати країною чи містом - забиває на людей і країну, і прагне лише набити собі кишені золотими батонами? От ніби і нормальна людина - розумна,  прогресивна, але з-під шляпи мусять стирчати роги. Чому? В мене є теорія.

Зуби мої, зуби мої, лихо мені з вами

     Одного разу таксист, який мене віз, просто пояснив мені чому при такій шаленій кількості продуктів по догляду за пащею, і ще більшій кількості стоматологічних кабінетів, у всіх довкола - хєрові зуби. Згідно вчення таксиста - треба гризти кості. З"їдаєш шмат курки, кості - не викидаєш. То є саме цінне! Тому в собак карієсу не буває (частина теорії таксиста). Раніше я думав, що причина в тому, що на західній Україні специфічний склад води і мало сонця, але після розмови з вченим таксистом - засумнівався. Може й дійсно купити собі іграшку, яку гризуть молоді собацюри? Тоді не траплатиметься більше зі мною таких історій...

Якщо не ми, то хто?

Так було:

Так стало:

30 хв роботи, море щастя для нас з Ярославою. Ну і 120 грн - земля+рослинка на ім"я Хоста.

Лис Микита. Побачення з дитинством.

      Минули ті часи, коли батьки мусили святкувати дні народження дітей вдома.Тепер все простіше. Не обов"язково ішачити цілий день на кухні, а після дитячих гулянь робити вдома ремонт. Можна радіти разом з дітьми. Цього року вибір місця святкування припав на новий заклад Лис Микита на Братів Рогатинців (біля Корзо).

Інформація з перших рук

Ми забули, що легко можемо знайти в ФБ людей зі східних регіонів, і спитати в них про тамтешні настрої. Адже ми живемо в епоху фейсбуку!
Наразі мені відповів лише один хлопець з Донецька, але і це - результат. Всі відповіді подані без жодних правок.

            Привет! Мы не знакомы. Я живу во Львове, и мне не очень поняно что сейчас происходит например в Донецке. Такое впечатление, что СМИ переполнены пропагандой, и разобраться очень сложно. А хочется. Просто интересно. Не могли бы Вы рассказать про местные настроения, свое мнение, и мнение своего окружения про последние события на донбассе (выступления сепаратистов)? Что у вас происходит? Спасибо.

 

      Привет! Могу рассказать. Тут внезапно появилось много пророссийски-настроенных людей (вряд ли их большинство). Они утверждают, что происходящие захваты власти и т.п. — это то же самое, что было в Киеве (на самом деле это правда только наполовину, потому что в Киеве на стороне протестующих не было вооруженных людей с автоматами, готовых стрелять — см. http://www.youtube.com/watch?v=VEZ5SjkroNQ — хотя среди протестующих действительно есть и искренние дончане). Еще одна разница, насколько я могу судить, что эти люди более агрессивны. Многие из них не терпят украинской речи, шатаются по городу пьяные, ходят по улицам с плетями, дубинками, да и в целом в составе этих людей мало интеллигенции и много гопоты. Т.е. по сути это в принципе похожая ситуация на Киев, с разницей в том, что люди совершенно другие, и что в руках тех, кто ими координирует, больше власти и оружия. Минус в том, что правоохранительные органы зачастую находятся на нейтральной стороне либо на стороне этих людей.  Мотивация настроенных за Россию людей такова: сюда придет Путин и сделает всё хорошо, по крайней мере, лучше, чем то, чего добилась сегодняшняя украинская власть. А еще ходят слухи, что на донбасс должен вернуться Янукович. Мое личное отношение — я удивлен, откуда внезапно взялось столько ТАКИХ людей, вроде, жил столько лет, общался со всеми, и казалось, что всё хорошо, а тут вдруг они откуда-то возникли. Если вдруг чего — буду переезжать в Киев.

Хто в основному бере участь в протестах? Це старші люди?

Среди тех, кто стоит на баррикадах с российскими флагами, кажется, есть разные люди, но студентов, вроде, мало. Хотя пророссийски-настроенных студентов тоже хватает, но я я не могу точно оценить, среди моего круга общения их очень мало.

А какое отношение к революции и Майдану у Вас и Вашего круга общения?

Когда всё происходило, люди моего круга общения разделились в пропорции 90% за и 10% против. В целом я не знаю.

Кстати, есть ли у Вас впечатление, что рулят всем восстанием заезжие персонажи?

Понятия не имею, это напрямую не видно. Слухи такие, конечно, существуют.

Надеюсь, украина останется единой, и мы будем жить как один народ. Удачи!

я тоже. слава україні

Центр Києва після Майдану

Пройшло 5+ місяців з того часу, як я був на Майдані. Тепер все зовсім по-іншому. Центр Києва ще довго загоюватиме рани після бойових дій. Все чорне і понівечене, а запах згарища напевне не вивітриться ніколи. Ще стоять табори, ще живуть в наметах люди, ще рубає дрова біля козацького намету легендарний козак Гаврилюк, зрідка відволікаючись на фотосесії. Поодинокі бійці збирають в скриньки гроші "на цигарки", рубають дрова, носять воду. Розходитись, схоже, ніхто не збирається. Але центр справляє гнітюче повоєнне враження...

Agile-просвітлення, прийди!

Agile manifesto

Agile-люди

Agile-mindset

Agile...ти мене заєбав.

     По роботі мені випала доля проводити презентацію по процесам розробки софта. Так, виявляється є такі процеси. Все в принципі просто, правда? Я цим займаюсь вже 15+ років, працював в різних командах на різних позиціях, бачив різні системи, але... попробуй це розповісти. Перелопативши неймовірну кількість презентацій, статей, та інших матеріалів, і остаточно опинившись під владою темряви, я вирішив написати цей пост для систематизації своїх вражень. Можливо, це допоможе мені скласти в голові уламки, які мають до 25 квітня стати презентацією. Я чекаю коли кількість перейде в якість і на мене зійде просвітлення.

       В основному в цій темі зараз все крутиться довкола двох слів підходів - Waterfall і Agile. При всій своїй важкості Waterfall model є чіткою і логічною системою, що пропонує класичне поетапне створення продукту - збираємо вимоги, проектуємо, програмуємо, тестуємо, впроваджуємо. Але стандартний, і на перший погляд такий логічний підхід на сьогодні в світі програмування практично прєдан анафемі, тобто витіснений т.з. "гнучким" підходом, ім"я якому - Agile. От зібрались люди, яким набридло все планувати і робити послідовно, і написали отакий документ:

We are uncovering better ways of developing software by doing it and helping others do it.

Through this work we have come to value:

• Individuals and interactions over processes and tools
• Working software over comprehensive documentation
• Customer collaboration over contract negotiation 
• Responding to change over following a plan 

 (С) http://agilemanifesto.org/

Досить! Не буде більше PRDшок, специфікацій, довгих стадій проектування, збору вимог! Це не для нас! Ми будемо слідувати наступним принципам. 

    І стало так. Але, як завжди, диявол - у деталях. Людям мало було самого лише маніфесту і принципів. Вони, незважаючи на бажання бути гнучкими, вимагали конкретики. Адже емоційні формулювання маніфесту і принципів допускали не набагато менше трактовок, ніж Святе Письмо, і кожна людина розуміла Agile по-іншому. Потрібні були жерці, які б трактували сакральні тексти, і пропонували конкретні рецепти як зробитися Agile.

      І такі жерці народилися на вимогу часу. І стали вони нести за гроші і просто так "Agile-цінності" в маси, мозок яких був вражений ватерфолом і іншими єресями. Конкретики це не додало, проте дало можливість заробити грошей і авторитету огромній масі народу, які позиціонували себе як Agile-евангелісти і Agile-коучі. Згодом для простоти розуміння і конкретизації абстрактний Agile був конкретизований в два "фреймворки", які є найбільш популярними в наші дні процесами розробки програмного забезпечення. SCRUM і Kanban. І ось нарешті - подумали всі - все стане ясно і зрозуміло. Людство отримає чіткий рецепт випікання якісного софта у встановлені терміни за очікувані гроші.

А рецепт був наступний.

1. Є представник замовника, який знає все на рівні замовника і часто навіть краще, при цьому грамотний технічно. Він миттєво відповідає на всі питання щодо проекту, незалежно від складності. Називається він Product owner.

2. В команді є людина, яка організовує процес спілкування між членами команди і замовником, слідкує за тим щоб у всіх був Інтернет, і т.д. Зветься SCRUM-майстер.

3. Продакт овнер набиває список задач в т.з. беклог.

4. Працюємо ітеративно т.з. "спрінтами" довжиною в 2-4 тижні. На початок спрінта ми беремо з беклога стільки задач, скільки встигнемо зробити за спрінт, і 2 тижні фігачимо код. При цьому втручатись в нашу роботу під час спрінта ніхто права не має. На кінець спрінта показуємо продакт овнеру що зробили, і він нас хвалить.

5. Щоб всі знали що хто робить, і які проблеми має - раз в день ми збираємось на денний Скрам, який триває до 15 хвилин.

Класно і просто. Слідуй правилам, і все в тебе буде ок. Що тут пояснювати? Все влазить на півлисточка, або в одну картинку.

    Але диявол, як завжди, в деталях. Як в договорах з банком, маленькими літерами написано, що для того щоб це спрацювало, люди в команді мають бути не просто людьми, а agile-людьми. Якщо ти не віриш, молись хоч все життя - нічого не допоможе. Спочатку Ти повинен прийняти Бога. При цьому на тему що таке "прийняти Бога", і як це зробити можна говорити без кінця. Ще одна примітка вимагає, щоб команда була кросфункціональною, самоорганізованою, і високомотивованою. Крім того, задачі в беклогу мають бути повністю визначені і зрозумілі, а продакт овнер має відповідати практично миттєво на будь-яке питання.

     В основному через ці "деталі" одним листочком справа не обмежилась. Замість простоти через ці "деталі" народились тисячі апокрифів, які трактують вже в свою чергу Скрам на свій лад. Існує неймовірна кількість книжок, статей, презентацій, і всі вони - конкретно різні. Часом принципово різні. А канону все нема. Перелопативши тони сторінок, я все більше розумію, що толком не знаю що говорити на презентації, і як відповідати на можливі питання, щоб не червоніти. Можливо, просвітлення прийде до мене у сні?

Притча

Один програміст довго-предовго фігачив код на благо дяді Сема, і "доробився" нарешті до власної квартири. Квартира була, як водиться, в стані "після пожежі", і тому програміст вирішив зробити там ремонт. Найняв він 2-х робочих - електрика і сантехніка.

В понеділок прийшов програміст, і сказав. "До п"ятниці потрібно зробити проводку і труби в ванній. Як все зробите, я подивлюсь, і як все ок - я лишу вам гроші за батареєю, бо сам їду на 2 тижні в відрядження." І пішов працювати. І так запрацювався, що прийшов приймати роботу аж у суботу, коли робочих не було.

Перший робочий - електрик - вмів писати, і тому лишив записку:

"Зроблена проводка. Вийшло на 30м дроту більше, бо неправильно естімейтнув. Також, замість пластикового рукава покладено залізний, бо так кажуть норми. В стіні між кімнатою і ванною довелось пробурити новий отвір, оскільки існуючий був в незручному місці і завузький. Також, порефакторив гаки під люстри, бо існуючі розхитались.".

Сантехнік писати вмів зовсім трошки, і тому написав так:
"всо сделаль, нащяльніке, давай тугрики".

Походив програміст, подивився. Ніц не зрозумів. Лазив-лазив рачки по хаті, ламав голову, та так і не зміг зрозуміти яким чином вода зі стояка потрапляє в умивальник, навіщо була замінена абсолютно здорова труба, чому в підлозі є трап, про який наче не було домовленості, та чому пробита нова дирка в стіні замість використати існуючу.

І подумав програміст. Лишу-но я електрику 300 баксів, бо я зрозумів його роботу. А сантехнік най почекає поки я не повернусь з дубліна через 2 тижні. А то неясно що він зробив і навіщо. І поїхав програміст в Дублін - на родіну вікінгів.

В понеділок прийшли робочі, і знайшли два конверти. На одному було написано "Для електрика", а на другому "Для сантехніка".
Потираючи руки, хлопці відкрили конверти. Електрик знайшов обіцяні 300 баксів, а сантехнік- записку:

"Please describe your changes - what you've done and how. Without this I cannot review and give you a Ship It".

Просто шкода це втрачати

Просто шкода це втрачати. Подивіться. Можливо це і не змінить вас, але примусить задуматись.

Як я одружувався

Щось я підзаєбався. Потрібно покреативити, це розслабляє. Та й забуду я потім той світлий день, коли я одружувався.

     А було то в суботу. Загалом, одружуватись - це не зовсім те, чого мені тоді хотілось.  Точніше, зовсім не те. Я тоді саме закінчив домашні справи, і вирішив посидіти за компом. Сидів я собі за знаряддям для віртуального спілкування і реального одебілювання - Фейсбуком, і помалу лайкав, постив, і шарив, отримуючи від цього задоволення людини, яка займається херньою в законний вихідний.

Прогрес, кажете?

Ремонтували ринви на даху австрійського будинку у центрі. Майстри винесли вердикт - замість старих гаків, що тримають ринву, при ремонті даху поставили нові гаки. А нові гаки - гівно. І навіть занесли мені додому в якості демки обидва екземпляри:

Різниця на ліцо. Відповідно старі простояли мінімум 80 років, нові - 5. Недаремно знайомий майстр каже "зараз все одноразове!"

Табличка

Нарешті я зробив табличку на будинок. Дякую тобі, Ярко, і вибач, що не віддав тобі гроші :)

Чому ти не станеш мером?

    Вас ніколи не питали чому Ви - такий молодий, прогресивний, розумний, і чесний - не підете у владу, а лише критикуєте? Мене часом питають. А на останній зустрічі нач. РДА навіть пропонувала приєднуватись до її команди:) Я завжди відповідаю однаково - я не проживу на зарплату навіть мера Львова навіть з однією дитиною, куди там з пятьма!

Стільсько

Є під Львовом таке гарне місце як Стільсько - старовинне поселення білих хорватів. І хоч на його місці мало що лишилось, все ж там дуже цікаво і гарно.

Наварія - зруйнована мрія

Нарешті я потрапив на це озеро. Давно хотів. Відверто кажучи, був в повному шоці. Такого я не бачив з часів відвідин відпочинкових зон в Києві - на Виноградарі і Академмістечку.

Коментарі тут зайві...

Ти - мені, я - тобі

       Все частіше приходить в голову думка, що світ став би дійно чудовим місцем, якби в ньому панувала шляхетність і бажання робити щось хороше іншим. Не за щось, не у сподіванні на щось в майбутньому, а просто так. Хтось вбив в наші голови хибну від народження формулу, і вона робить з загалом хорошого світу лайно. Ця формула називається "ти - мені, я - тобі". Все, що виходить за рамки цієї концепції - дивно і підозріло. Настільки дивно, що люди припинили робити щось "просто так". Люди бояться. Адже в хорошому, що зроблено просто так , одразу починають шукати приховані мотиви. Запропонував дівчині допомогу - "мабуть хоче її тр...ти", поговорив з водієм трамваю за жизнь - "напився", похвалив двірника за чистоту району - "божевільний". Щось тут фундаментально не так, Ви згідні? Однак, ми далі слідуємо цьому патерну, і готові вважати злегка схибленим кожного, хто в нього не влазить. 

      Якось, сидячи на роботі в вихідний, я пригостив охоронця на "вертушці" замовленою в офіс піцою. Треба було бачити його фейс! Хвилину пояснював йому, що я не збоченець, і що я не хочу щось стирити, задобривши його. Не впевнений чи повірив він мені, але я вперше в житті побачив як цей непривітний чоловік посміхнувся!

     А ще люди ніколи не дякують. Йдеться не про формальну подяку, яка вимовляється автоматично після того, як продавець видасть покупцю батон. Мова про визнання того хорошого, що є в людині і її діях. В нас це чомусь не заведено вимовляти вголос. Але це неправильно, бо людям дуже важливо це чути. Натомість що робимо ми? Якщо людина добре виконує свою роботу і добре поводиться, ми мовчимо. Якщо ж вона робить щось не так, ми сваримось і висуваємо претензії. Щось тут не так, правда? Це "не так" ми всмоктали з молоком матері, і воно конкретно псує світ. Якщо людина робить інакше, вона або придурок, або "щось від мене хоче". Так влаштоване суспільство, що ми навіть говоримо один з одним лише коли нам щось потрібно. Ми не навчені робити щось "просто так", в нас в голові інша фізика.

       Найбільш дивно те, що ці речі, як правило, дуже-дуже прості, і нічого не вартують людям. При цьому ефект від них - колосальний. Адже люди від проявів добра і щирої уваги до себе стають щасливими, хай навіть і тимчасово. Людям цього дуже не вистачає.

     Якби ми спробували розірвати цей ланцюг, життя стало б інакшим. Адже люди довкола ставатимуть трішечки щасливішими і кращими від Ваших добрих вчинків, і даруватимуть це відчуття іншим. Це дуже просто - почати з себе ланцюгову реакцію хороших чистих вчинків, які здатні змінити світ. "Ти - мені, я - тобі" - погана формула. Якщо нам так важко вписати "просто так" в свої рамки, можна замінити його на "ти - світу, світ - тобі". Адже, обійшовши світ, Ваш шляхетний безкорисливий вчинок неодмінно повернеться до Вас, зробивши і Вас трішечки щасливішим і кращим.

Історичний оргазм

Я давно хотів це зробити. Недаремно кажуть, що без минулого немає майбутнього. Розкопуючи цю історію, я часом відчував щось, що хочеться назвати "історичним оргазмом". Сподіваюсь, це "торкне" ще когось, і люди не будуть гадити в будинку, вибивати несучі стіни, і гасити недопалки об сходи, яким 140 років...

http://miydim.weebly.com/

Мене звати Євген, і я... не алкоголік

Чому Ви іноді вживаєте алкоголь? 

(опитування серед друзів)

• розслабляє, смачно звільняє від лишніх думок 
• деколи допомагає ресетнутися  
• У розумних дозах - соціальний каталізатор, смачно, іноді проти безсоння 
• Смачно, розслаблюе, iнодi пiднiмае настрiй
• люблю іногда почувствовать сєбя побліже к народу
• Як каже народна мудрість: "Чоловік повинен бути вище за обставини". Алкоголь допомагає мені дотримуватись цього принципу.за компанію
•  Розділяю варіант соціального каталізатора + мені навпаки сприяє в засипанні.

Зовсім не"патріотичний" пост

Це не дуже "патріотичний" пост. Для людей, заряджених гаслами, краще мабуть його не читати. Просто думки вголос від людини, яка любить думати.

      Чим довше триває протистояння в країні, тим більше спадає на думку, що по суті всі біди України - через різницю в поглядах різних частин країни. І ще через те, що адепти одних поглядів відмовляються розуміти інші погляди, і намагаються прищепити опонентам свою точку зору, часто в безпардонній ультимативній формі.

      Чи замислювався хтось в Західній Україні над тим, що підтримка Майдану згідно всіх соціологій не перевищувала 40-45% населення? Не думаю. Для тутешніх мешканців все очевидно і однозначно. Інакше й бути не може. На тому боці - ворог, на нашому боці - правда. І тому - вперед! Хто нас не підтримує - або теж ворог, або зомбований. Громадське - каже правду, всі інші - брешуть. Між іншим, це теж маніпуляція чистої води. Ви колись пробували послухати Громадське одразу після перлів Кисельова? Я пробував. Якщо спробувати відкинути мої особисті погляди - ці ЗМІ дуже схожі між собою. Обидва розвішують ярлики, обидва абсолютно однобоко висвітлюють і інтерпретують факти, обидва дають фактам вигідні їм оцінки, і зомбують аудиторію. Так, в Кисельова це доведено до повного абсурду, але суть - та сама.

     Але повернемось до різниці в думках та її наслідків. Біда навіть не в тому, що підтримка Майдану - далеко не все населення, і навіть не більшість. Погано те, що ці "тітушки" і "вороги" не розподілені серед населення рівномірно. Між нашою і "неправильною" позиціями є чіткий географічний кордон. Грубо кажучи, одна частина країни (в буквальному географічному сенсі цього слова) хоче чекати виборів, а інша хоче мочити беркут і грати в футбол головою президента, якого вона за Президента ніколи не визнавала.

    А раз так, будь-який Майдан призведе до внутрішньої боротьби між частинами країни, і є апріорі небезпечним. Щоб бути легітимним, насильницьке усунення влади повинно мати надзвичайно високу підтримку населення, чого в наших умовах досягнути важко, якщо взагалі можливо. Інакше одна частина населення завжди почуватиметься обдуреною, буде боятись "фашизму", і шукати методів спротиву. Чи варто дивуватись, що кожна "революція" в нас призводить до розколу суспільства, а в найгіршому випадку - і до фізичного розколу країни, як це відбувається зараз?

Як перетворити ріки гівна на джерело натхнення, і лишитися чистим

Розумієте. Мурзік Васильович, 

кал — дуже цікава штука. 

Ви помітили, що людина, 

коли посре, завжди оглядається, 

шоб побачити, скільки вона 

насрала і якої якості кал. Їй цікаво!

А цікавість — це шлях в майбутнє...

Пролог

     Суботній вечір. На вулиці холодно і йде дощ. Вдома тепло, тихо, і затишно. Лише традиційно тягне мене бавитись донечка, у якої в попі perpetuum mobile. Але я звик. Я б ніколи не вийшов з дому в такий вечір. Потрібно вдягатись, виходити з чистої теплої хати, бруднити взуття... 

     Але я кажу "Я зараз повернусь", беру з підлоги монтировку, а з вішачка ключі від підвалу, і спускаюсь вниз. Відчинивши троє дверей, я заходжу у величезний старовинний підвал з арочною стелею, докручую лампу в патрон, і починаю відколупувати 40-кілограмовий чавунний люк з підлоги. 

     Це вдається не одразу. Він важкий, круглий, і постійно прокручується, загрожуючи відбити мені руки. Але це не зупиняє мене. Згодом люк піддається, і очам відкривається 4-метровий колодязь з цегляними стінами зсередини. Потужний ліхтар пробиває густий туман, і я вдивляюсь вглиб підземелля. Стою хвилину, дві, десять, і не можу відірватись. Довкола холодно, сиро, і напівтемно, але я стою, не в силах зрушити з місця. Я заворожено вдивляюсь і вслухаюсь у те, що відбувається на дні колодязя, і ловлю себе на думці, що це четверта річ, на яку можна дивитися вічно. Стає смішно. Адже на дні колодязя тече гівно. 

      Витікаючи з труби, річка неголосно дзюрчить, прокладаючи собі шлях дном люку через пороги і айсберги. А потім, раптово прискорюючись, засмоктується в арку в стінці колодязя. Дно чисте, хоч і трохи замулене. Якщо прислухатись, піднесши голову ближче до отвору люку, то можна почути, як наші стоки зливаються у єдину гавносимфонію з музикою вуличного колектору...

Нічна варта! Всім вийти з сутінок!

У зв"язку з тим, що міліція зараз виглядає десь отак:

Час змінити себе

Поки всі на хвилі перемоги, час інжектнути в мозок одну річ, яку мало хто нажаль розуміє.

Все Це стало можливим, бо ми це дозволили. Ми думали - всі зроблять каналізацію (добру владу) за нас. А так не вийшло. Натомість нас почали вбивати. Якщо Ми зараз не змінимось, нас знову за деякий час почнуть вбивати. Ми, а не янукович і подібні.
Колеги! Кидайте свою злочинну байдужість, припиняйте бути віртуальними емігрантами, і ставайте елітою нації і Громадянами з активною життєвою і громадянською позицією! В мирний час, щодня, а не лише в війну чи революцію!
Повторюю. Якщо ми лишимось такими як є, нас і наших дітей незабаром знову почнуть вбивати. Це лише питання часу.

Слава Україні і вічна пам"ять героям, які померли за нас. Будьмо гідними їх вчинку і пам'яті!

Революція і каналізація

Вчора мав збори мешканців і ЖЕКу. Призначені ЖЕКом з приводу того, що я зневірився просити Андрія Івановича і компанію зробити свою роботу замість красти гроші і відкривати кнайпи. А саме - хоча б проінспектувати заламаний колектор нашого будинку, і скласти кошторис.

Не витримав, все зробив сам. 9 місяців оббивав пороги, витратив купу грошей, неймовірну кількість часу і сил, не спав ночами, хвилюючись щоб роботи пройшли добре. Все, що попросив в мешканців - в районі 500 грн з квартири. Хто не може - дайте скільки можете.

На збори прийшло 30% квартир. Послухавши мешканців і представників ЖЕКу, мені захотілось чи то стріляти, чи то плакати. Безхребетні чоловіки, які за три тижні робіт навіть не поцікавились що відбувається в їх підвалі. Жодної допомоги від будь-кого. Жодної подяки. Натомість (з незадоволеним фейсом чи сарказмом):

***

- то щось не так тече

- що то вони тут зробили?

- треба зробити ще оце, оце, і оце! То дурниці.

- чого так дорого?

- я не маю

***
В голові крутилася думка

За кого вмерли ці 80 людей??

Враження автомобіліста

Чотири місяці тому я купив авто, і поки враження новачка ще свіжі, опишу свої відчуття і досвід. Зараз я відчуваю мінімальне право зробити це, оскільки вже майже не глохну, майже не плутаю свою і зустрічну смугу, і майже не пропускаю світлофорів. І да, я проїхав майже 4 тисячі кілометрів (аж не віриться)!