Розумієте. Мурзік Васильович,
кал — дуже цікава штука.
Ви помітили, що
людина,
коли посре, завжди оглядається,
шоб побачити, скільки вона
насрала
і якої якості кал. Їй цікаво!
А цікавість — це шлях в майбутнє...
Пролог
Суботній вечір. На вулиці холодно і йде дощ. Вдома тепло, тихо, і затишно. Лише традиційно тягне мене бавитись донечка, у якої в попі perpetuum mobile. Але я звик. Я б ніколи не вийшов з дому в такий вечір. Потрібно вдягатись, виходити з чистої теплої хати, бруднити взуття...
Але я кажу "Я зараз повернусь", беру з підлоги монтировку, а з вішачка ключі від підвалу, і спускаюсь вниз. Відчинивши троє дверей, я заходжу у величезний старовинний підвал з арочною стелею, докручую лампу в патрон, і починаю відколупувати 40-кілограмовий чавунний люк з підлоги.
Це вдається не одразу. Він важкий, круглий, і постійно прокручується, загрожуючи відбити мені руки. Але це не зупиняє мене. Згодом люк піддається, і очам відкривається 4-метровий колодязь з цегляними стінами зсередини. Потужний ліхтар пробиває густий туман, і я вдивляюсь вглиб підземелля. Стою хвилину, дві, десять, і не можу відірватись. Довкола холодно, сиро, і напівтемно, але я стою, не в силах зрушити з місця. Я заворожено вдивляюсь і вслухаюсь у те, що відбувається на дні колодязя, і ловлю себе на думці, що це четверта річ, на яку можна дивитися вічно. Стає смішно. Адже на дні колодязя тече гівно.
Витікаючи з труби, річка неголосно дзюрчить, прокладаючи собі шлях дном люку через пороги і айсберги. А потім, раптово прискорюючись, засмоктується в арку в стінці колодязя. Дно чисте, хоч і трохи замулене. Якщо прислухатись, піднесши голову ближче до отвору люку, то можна почути, як наші стоки зливаються у єдину гавносимфонію з музикою вуличного колектору...
Великдень
Чи знаєте Ви, що стається з тим, що змивається у Ваш унітаз? Куди-куди йде? В каналізацію? А ви впевнені? Особливо подумайте про це, коли змиваєте в унітази предмети особистої гігієни і памперси. Раніше я про це не думав, але якось на Великдень в підвалах з"явилась волога і неприємний запах. Тоді довелось відкрити люки в дворі, і я побачив, що лайно в них стоїть майже на рівні кришок, і в Полтву зовсім не поспішає. Приїхала аварійка. Під тиском машиною вони промили канал між люками, а потім старший сказав, що в процесі промивки чомусь вимивається глина, якій в каналізації взятися за нормальних умов просто ніде. "Під будинком є залом, хай розбирається ЖЕК". І вони поїхали. З тих часів в моїй голові оселилась думка, що ходити в туалет потрібно ощадливо, адже наша каналізація тече невідомо куди. А оскільки ощадливо ходити в туалет важко, я навідався в ЖЕК з приводу цього питання.
Хождєніє по мукам
- Так! Знаємо! Зробимо!
- Та поки не потрібно нічого робити. Просто перевірте куди воно тече. Це ж важливо!
- Євген, зробимо!
За два тижні я прийшов знову, а потім знову і знову. А потім були листи, а потім листи в Галицьку РДА, а потім...
Так минуло літо. Порядком підзаєбавшись битися головою в стіну, я написав на Фейсбуці мера Львова А. Садового про свій випадок, згадавши про весь процес грання з ЖЕКом і РДА. Спрацювало миттєво! Як тільки Андрій Іванович вернув сі з Адріатики, де згідно газет мав нагоду відпочивати з сімейством, він відписав мені, що шкидко дасть цьому раду, і попросив тримати в курсі. Не пройшло і дня, як мені передзвонив пан Зозуля (пташка, що кидає своїх пташенят), і призначив зустріч. Незрозуміло для чого, адже все було вичерпно викладено в листі, але я прийшов. Комісія з питань каналізації, як завжди, прийшла в лакованих мештах, без ліхтариків, зато зі смартфонами.
- Що сталось?
- В листі написано. Каналізація протікає під будинок. Потрібно дослідити що там за проблема, і розібратись як її вирішувати.
- Ха! Та то по всьому Львові по центрі таке! А що Ви хотіли?
- Ну щоб не текло...
- Та то скрізь так. То ж все старе...
- Та то скрізь так. То ж все старе...
- Та мені все одно. Ви це маєте зробити. Що за дурниці?
- Ну ладно. Але ж Ви розумієте, що це - "капітальні роботи". Ми того не можемо зробити. Бюджети і все таке.
- Ну то закладіть в бюджет. Але спочатку потрібно дослідити, бо ніхто толком не знає що там.
- Так це ж "капітальні роботи"! Ви не розумієте?
- Ні, не розумію. По-перше, звідки Ви знаєте що там потрібно робити, якщо Ви і люк не відкривали? По-друге, я знати не хочу що таке "капітальні роботи", але точно знаю, що гівно має текти в Полтву, а не в підвал пані Стефи.
Перебравши таким чином всі зазначені в методичці держчиновників методи задурювання голови мешканцям, і побачивши, що з методичкою я теж знайомий, "комісія" пішла, пообіцявши все зробити, і доповісти мені телефоном. Я погодився.
Сутінки (або "піздєц")
Пройшло ще три місяці. Написавши ще кілька разів на ФБ мера, і один лист в РДА, і не отримавши жодної реакції, я вирішив болєє не марнувати час і нерви, і взятися до справи самостійно. На відміну від замголови РДА, мені знадобилось 2 дні і 2 дзвінки для того, щоб знайти бажаючих розібратись з каналізацією в моєму будинку, і побачити їх пред світлі очі в нашому підвалі. Каналізаційний спецназ на чолі з екс-полковником Володимиром полазив по люках, і сказав - "треба пробивати". І Володя зі спецгрупою пірнули в люки з гамном.
Перші новини були втішні. В перший ж день вдалося ніби-то пробити канал на вулицю, і "все полетіло". Слово "літати", застосоване по відношенню до гівна, взагалі було чути досить часто, тож я почав вірити, що все обійдеться малою кров"ю. Нажаль, все сталось інакше. Чим більше часу минало, тим більше в лексиконі командира - інтелігентного вихованого чоловіка - звучало слово "піздєц". І згодом моральний дух війська настільки впав, що слово "піздєц" почало повністю домінувати в розмовах з особовим складом і самим адміралом. Все частіше прилітав я з роботи протягом дня, все брудніші ставали Володя і компанія, і все хєровіше пахла ця ситуація. І в прямому і в переносному сенсі цього слова. Каналізація не йшла, і ніхто не розумів чому. Піздєц висів в повітрі, було чітко чути його отруйний недобрий дух.
Це сталось посеред робочого дня. В трубці, відсапуючись, Володя просив приїхати. Бо "піздєц піздєц". Йому набридло штрикати "їжаком" в канал, і він висадив двері сусіднього підвалу. А там чітко видно, що земля просіла, і в дирку, яку вони чистять, постійно зсипається нова земля, перемішана з цеглою.
- І що робити?
- Треба копати, діла не буде.
- А не настане "піздєц піздєц піздєц"?
- Та ну! Я дипломований будівельник!
- Ну копайте.
Люди не даремно не люблять підвали і особливо все, що пов"язано з каналізацією. Але згодом я зрозумів, що до всього можна звикнути. В перші два тижні я дуже гидував тим, що бачив. Чим глибше ми копали, тим брудніші і страшніші картини відкривались очам. Щурячі нори і щури, що сидять в колодязях і стрибають на робітників. Жахливий запах, бруд, сирість. Я був на місці робіт два-три рази на день, і після кожного разу все тіло свербіло, ніби я нахватався якихось бліх. Так і не зрозумів що то було. Відмитись було важко, і кілька разів мене нудило. Але це було ніщо в порівнянні з тим, що відчували хлопці, які копали. Старий дядько Орест чомусь називав щурів "рекетами", і захоплено описував мені як черговий "рекет" стрибнув йому на груди, а він його схопив за хвіст. Володя якось примусив мене запхати голову в трубу, якою тече натуральне гівно, щоб побачити його в сусідньому люку. Це гидко! Середній людині гидко це навіть уявити. Але. Через два тижні щоденних споглядань за роботами почуття огиди в мене почало притуплюватись. Людина таки звикає до всього...
Через тиждень розкопок почало щось розвиднюватись. Каналізаційний колектор під будинком було частково зруйновано. Все текло невідомо куди, підмиваючи фундамент. Вода встигла вимити солідний прохід під однією з арок, і виглядало це все досить страшно. Копати далі було небезпечно, але й відступати було нікуди.
І тут прийшов ЖЕК. А потім і РДА і водоканал ще з якимись достойниками. ЖЕКу не пощастило. Напередодні комісії було якесь свято, тож о 10-й годині ранку вони адмірала не застали, зате застали двох робітників, які в буквальному сенсі не в"язали лика. Мені було важко пояснити начальниці ЖЕКу, що тут "роботи проводить серйозна фірма", а те, що серйозна фірма не годна попасти ключем в замок - не більше, ніж прикрий епізод. ЖЕК спочатку погрожував написати на мене акт, і обурювався самовільними роботами, але їх рішучість дещо впала, коли я нагадав 9-місячну історію хождєній по мукам і кабінетам. Сиділи ми в кабінеті в начальниці, і "вели перемовини":
- Так не робиться! Ви мали скласти проект, ми б знайшли організацію з ліцензією, склали кошторис...
- Ну так які проблеми? Я ж вас про це 9 місяців просив.
- Ми не можемо! Це капітальні роботи.
- Ну так зробіть капітальні роботи.
- Це не ми. Це місто має робити!
- Ну то нехай робить. Я ж їм 9 місяців листи пишу.
- Ну їм потрібен бюджет!
- Добре. Прийшов новий рік, чому не заклали? Я вас просив хоча б перевірку зробити - і то не зробили. Тепер я зроблю все сам.
- Ми напишемо на Вас акт!
- Ой налякали. Пишіть. Я напишу на Вас в прокуратуру. Мене це теж задовбало.
- Ви не любите ЖЕК!
- Так, я не люблю ЖЕК.
- Бо Ви зробили незаконне перепланування!
- Так, бо я зробив незаконне перепланування.
...
Акт написати не наважились, і на тому лишили мене в спокої.
Безпека подальших робіт була під питанням. Я не знав чи можна копати далі, і чи не трісне від цього будинок. Спати на той момент я вже став зовсім погано. Алкоголь не допомагав, за виключенням ударних доз, які загрожували вже не розмиттям фундаменту, а розмиттям печінки. Тому для продовження було вирішено залучити консультанта з кафедри будівництва Політеху. Статечний дядечко походив, все обдивився, і сказав - копати далі. Я трохи заспокоївся, а хлопці взялися за лопати.
В цьому проміжку часу я потрапив на прийом до голови району - пані Чілімової, якій розповів всю історію. Пані Ірина сказали як їм важко, запропонували мені роботу, а також сказали, що в подальшому будуть брати участь в таких починаннях. Але з містом вже ніхто з підрядників працювати не хоче, бо місто погано платить. І вапще...
Світанок
Але ЖЕК таки з"явився. Скликав збори і запропонував оплатити матеріали і вивезти сміття, якого утворилось в процесі кілька машин. Підозрюю, що вони так всрались після того, як в місті попалили ментярні і прокуратури. ЖЕК певно злякався, що черга народного гніву по відношенню до продажних говнюків дійде і до них, і вирішили випередити ситуацію. Характерно, що на збори прийшло 20% квартир, а почувши більшість думок (особливо чоловіків будинку), захотілось взяти в руки автоматичну зброю :-)
За чотири тижні робіт зруйнований колектор було відновлено. На місце зруйнованої ділянки була встановлена грубезна труба класу SN4 для глибокого залягання. Трубу зістикували з цілою частиною колектора цементом на рідкому склі. Розкопані ділянки засипали і забетонували, і до мене повернувся сон.
1 comment:
Ну прям ода гімну :)
Post a Comment