Враження автомобіліста

Чотири місяці тому я купив авто, і поки враження новачка ще свіжі, опишу свої відчуття і досвід. Зараз я відчуваю мінімальне право зробити це, оскільки вже майже не глохну, майже не плутаю свою і зустрічну смугу, і майже не пропускаю світлофорів. І да, я проїхав майже 4 тисячі кілометрів (аж не віриться)!

     Спочатку - для чого я купував машину. Я ніколи не поділяв любові людей до своїх авто. Я не люблю нескінченних розмов про машини на кухнях, не цікавлюсь їх внутрощами, не шукаю в машині друга чи сексуального партнера. Я живу в центрі Львова, на відстані 23-25 хвилин пішки від роботи, і люблю ходити пішки. Тож їздити на машині в офіс, як робить це більшість колег, сенсу ніколи не бачив. Разом з тим, я терпіти не можу львівські маршрутки, особливо на високонавантажених напрямках, тож колег цілком розумію. Машина купувалась в основному для заміських сімейних поїздок і тривалих подорожей. В тому числі за кордон. З зв'язку з цим машину я планував ставити на парковці офісу, і брати її лише по потребі. Обравши машину за такими критеріями як безпечність не менше 4/4* EuroNCAP, великий багажник, надійність та безпонтовість, я почав набивати перші практичні гулі...

Читайте правила

       Одна з найнеприємніших гуль трапилась на трасі Київ-Чоп через те, що я за весь цей час так і не знайшов час повторити правила. Бо ж там написано, що якщо семафор миготить червоним двома лампами почергово, то він не поламаний, а попереджає про потяг на колії. Не знаючи цього, я поїхав вперед, і ледь не втрапив під електричку. Врятувала ситуацію Іванка, яка крикнула "потяг", а після переїзду, здається, тихенько проказувала молитви. Правила я досі так і не повторив...

Що найгірше

     Найважче і найстрашніше - їздити в темряві по трасі. Чому? Це просто. На трасі швидкість висока, і тому бачити обстановку потрібно здалеку, щоб можна було на неї адекватно зреагувати. Натомість на трасі вночі не видно більше, ніж на 30-40 метрів, що навіть за швидкості 90 кмч - дуже мало (90кмч == 25 метрів в секунду). Це дуже дратує і тримає в постійній напрузі, від чого сильно стомлюєшся. Фари у всіх машинах навмисне світять вниз, щоб не засліплювати інших водіїв, а вмикати дальнє світло при наявності інших машин - заборонено. В результаті якщо на дорогу перед машиною вийде пішохід, шансів в нього зовсім мало. Додайте сюди дуже погану розмітку, невидимий правий край дороги, велосипедистів в фуфайках чи камуфляжі на узбіччі, і ви зрозумієте, що їздити по темній трасі - свого роду лотерея. Головний приз в якій - доїхати цілим. А якщо ви велосипедист чи фірман - заради Бога, вчепіть на себе якусь лямпочку, чи хоча б катафот!

"Будеш менше пити"

І я так думав, але загалом це - відмазки. Гугль стверджує, що з середнього любителя 50 грам горілки вивітрюються безслідно за дві години. Тож якщо Ви в обід перехилите 50 грам кусочка офісного щастя, Ви не лише не збільшите ризики, але можете спокійно дихати в лице ДАІшника. Тож при бажанні випити руль не стане перепоною. Ясно, що приймати безпосередньо перед сіданням за кермо, відчуваючи вплив алкоголю, чи будучи вже за кермом - неприпустиме варьяцтво.

Габарити

Якщо Ви думаєте, що на стоянці машина просто собі стоїть у цілковитій безпеці, Ви помиляєтесь! Наразі я торкнувся корпусом інородних тєл лише тричі, і всі три рази - паркуючись, або виїжджаючи з парковки. І я такий не один! На офісній парковці машини царапають і б'ють регулярно. Це прискорбне явище є наслідком того, що габарити машини зсередини відчуваються погано, особливо на початках. Особливо в темряві. Особливо коли довкола інші машини на дуже малій відстані, як це зазвичай і буває на парковках. Тепер на стоянці я намагаюсь заїхати між дерев, вони видаються мені передбачуванішими за інших водіїв. Наукою доведено, що дерева першими на машини не нападають, але якщо на нього випадково наїдеш - поранення будуть серйозні.

Далекі відстані

Я довго думав - їхати чи не їхати в Житомир (420км). Було страшно їхати на таку велику відстань по такій живій трасі. Та страх виявився повністю безпідставним. По-перше вона ніяка не жива - машин там обмаль. По-друге, за 400+ кілометрів я не лише майже не стомився, але й не потрапив у жодну небезпечну ситуацію. І це за дуже сильного дощу і бокового вітру, від якого машину порядно трусило. Включаєш 5-ту передачу і їдеш. Знаків, світлофорів - одиниці. Траса добре розмічена, і навіть частково обладнана відбійником посередині, тож можна розслабитись.

Ахтунг! Ямен!

Цю фразу я вчу себе вимовляти замість п'ятиповерхових матів, які лізуть в голову при пересуванні по більшості наших доріг. Я думаю, німці не змогли нас завоювати через те, що техніка не пройшла. Стан більшості доріг за межами міжнаціональних трас можна назвати одним словом - катастрофа (простіше кажучи - "піздєц"). І найгірше в наявості ям навіть не те, що машина дере пузом по якомусь камінню чи асфальтовим хвилькам, і кожен стук по підвісці озивається болем в серці водія. А в тому, що коли на дорозі ями - водій не дивиться вперед, він дивиться лише на ями. І це - небезпечно! З ситуацією можновладці в нас боряться дуже цікавим способом. Купують джипи. У Львові є район (вулиці Кримська-Кубанська), де вздовж особняків по лімону баксів йде дорога з ямами розміром з моє колесо. Моє, але не машин, які стоять в дворах особняків. Там колеса більші. Напевне це краще, ніж скинутись на засипку ям...

Місто

Їздити містом важко, але загалом не страшно. Основною проблемою є потреба швидко орієнтуватися в знаках - куди можна і ні, і звикання до нікудишньої розмітки. По бруківці шкода машину. Від снігу вулиці ніхто не прибирає, тож доведеться звикнути, що взимку дороги стають в півтора рази вужчими. Якщо ж врахувати як в нас люди паркуються, то можуть стати зовсім вузькими, аж до того, що ними страшно їздити навіть в один ряд. 

     А паркуються люди просто феєрично. Подивившись на це, розумієш, чому ми живемо в такі жопі. Тому що нам насрати один на одного, і свідомість в більшості людей нижче за плінтус. Спочатку кмітливі водії паркували своїх "ляль" на тротуарах і газонах, порушуючи права пішоходів. Та потім пішоходи організувались у групу "Дайте пройти", і обставили більшість тротуарів сталевими стовпчиками - єдиним ефективним заборонним знаком в Україні. І тоді всі почали паркуватись на дорогах навпроти стовпчиків. Машини ставлять на перехрестях, повністю затуляючи огляд іншим водіям. Звичним явищем є зупинка на аварійку на тролейбусній зупинці або перехресті, щоб вийти і поговорити з другом, або скочити за цигарками. Стоять масово на суперзайнятій вулиці Коперніка, затуливши 2.5 смуги з 3.5 наявних. Все це за повної мовчазної згоди ДАІшників, які присутні на тій вулиці постійно. Під знаками, на пішохідних переходах, порушуючи всі мислимі і немислимі ПДР і правила здорового глузду. Стоять. Аби тільки не пройти зайвих 100 метрів, і не заплатити зайву гривню за парковку...

Бійтесь девяток

Найнебезпечніший для мене транспортний засіб - це девятка. Страшніше за неї лише тонована девятка з кількома малолітніми імбецилами всередині. Як я зрозумів, девятка - це ознака якраз такого статусу, який дозволяє цілковито ігнорувати правила і інших водіїв, і поводити себе на дорозі так, ніби це особисто твоя дорога, і її вартість входить в ціну девятки. Більшість дорожніх олігофренів були озброєні саме девятками, тож для мене поява цього авто поруч - означає приблизно те саме, що проблисковий маячок. Власники цього авто не бояться ударів - їздять щоразу як востаннє. При появі девятки потрібно притиснутись до узбіччя, щоб небезпека могла безперешкодно проїхати далі. Правило Дай Дурному Дорогу потрібно записати в ПДР прямо на обкладинку.

Поїхали в Ашан!

Як я вже говорив, я купував машину не для того, щоб їздити нею щодня. Але є одне "але". Коли машина стоїть, в неї хочеться сісти і кудись на ній поїхати. Як казала колись Ярослава - 

"Тато, давай зайдемо Кудись і купимо там Щось!"

    Куди? Навіщо? Раніше ж не треба було! Та знайдеться куди. Наприклад, в Ашан. Навіщо - теж знайдеться, головне сісти в авто і поїхати. І будьте певні, що якщо раніше Ви бували в Ашані раз на тиждень, і витрачали за раз 300 грн, то тепер Ви і далі будете бувати там раз на тиждень, але витрачати за раз будете тричі більше. Ні, Ви не станете втричі грубшими, боронь Боже! Просто тепер у вас є машина з багажником, які все одно 10 чи 30 кілограм Ви набрали в Ашані! Тридцять кілограм в багажнику і тридцять кілограм на горбу - це різні 30 кілограм. Щоб пом"ягшити цей ефект, є простий воркераунд - добре поїште перед поїздкою. Це може заощадити Вам купу грошей.

     Потім Ви зрозумієте - як то недобре - ходити на роботу пішки. І відчуєте бажання їздити туди на машині. Спокуса сісти в авто і поїхати часом переважає навіть те, що більшість знайомих автомобілістів знаходиться в жахливій фізичній формі, бо вони майже не ходять. Людством рухає лінь, і організм автоматом хоче йти шляхом найменшого спротиву. Машиною - простіше, комфортніше, і під музику. Це зручно. Навіть якщо ви не зекономите час, зате прийдете в офіс свіженьким, а не з мокрою спиною і виваленим язиком.

Епілог.
Тепер я маю машину!

       Боротися з бажанням скрізь їздити - нелегко, але потрібно. Я ж не хочу цієї залежності! Я обіцяю! Дайте лиш пройти зимі. От підсохнуть вулиці, розквітнуть дівчата парки, і буду ходити лише пішки! Буду насолоджуватись співом пташок і ранковим туманом над Високим Замком...
     Хоча ні. Навесні ж на вулицях мокро. Краще я почекаю літа. Все зелене, сухо, чудово виглядає центр...
       Хоча ні, літом ходити спекотно. Може відкладу до осені...