Як я одружувався

Щось я підзаєбався. Потрібно покреативити, це розслабляє. Та й забуду я потім той світлий день, коли я одружувався.

     А було то в суботу. Загалом, одружуватись - це не зовсім те, чого мені тоді хотілось.  Точніше, зовсім не те. Я тоді саме закінчив домашні справи, і вирішив посидіти за компом. Сидів я собі за знаряддям для віртуального спілкування і реального одебілювання - Фейсбуком, і помалу лайкав, постив, і шарив, отримуючи від цього задоволення людини, яка займається херньою в законний вихідний.

     Аж тут на порозі кухні з"явилась Ярослава. Вона зазвичай ходить в підтягнутих до рівня грудей спортивних штанях з відтягнутими колінами. Тисячу разів я говорив їй, що штани носять нижче, але все марно. 

    Сьогоді - все інакше. Вона вбралась в облягаючу рожеву сукню з глубочайшим декольте, зробила зачіску, і має просто шикарний вигляд.

- Ого! Шикарно виглядаєш! Що за свято?

- Тато, уяви собі, що Ти - брат Андрія Олександровича!

Андрій Олександрович - її тренер з карате. В його є брат - теж каратист, який часом заміняє Андрія Олександровича. В нього давно і безнадійно закохана Ярослава. На таких тренуваннях вона не зводить з тренера очей, і часом пускає Брату абсолютно пекельні бісики.

"Йдемо, я буду вчити Тебе танцювати вальс. Нас навчили на хореографії."

Вона на каблуках, я - в шкарпетках. Після тренувань і відтоптування мені підборами всіх пальців, в нас настає екзамен. Ярослава влаштовується на дивані, я маю її обрати серед інших дівчат на балу, і запросити на вальс. Щоб я мав з кого обирати, поруч себе вона посадила великого плюшевого пса Жоріка. Танцюрист з нього ще гірший за мене, бо Жорік дуже старий, і в нього підкошуються лапи. Що й не дивно - замолоду на ньому нещадно катались. Танцювати він явно не годен, і я обираю "даму" Ярославу.

Так-сяк склавши іспит, я вже було думав повернутись за комп, але Ярослава спитала:

- І що ти мені хочеш сказати?

- Не зрозумів.

- Ну, запропонувати мені...

- Що?

- Вийти заміж!

Я було спробував відмазатись.

- Хмм. Так скоро? Я ж Вас зовсім не знаю, мадемуазель! Я не готовий!

- Все, ми погуляли і потанцювали. Тепер весілля.

Так-сяк відбившись від спроби поцілувати себе до весілля (!), я вдягнув штани (добре, що мої єдині штани - чорні), сорочку, і пішов за комп. Але ненадовго.

"Я готова, йди мене викуповувати!"

Схопивши дорогою дві смоктальні цукерки, заходжу в велику кімнату. Там, на маті, в куточку, в неймовірно спокусливій позі, сидить молода в весільній сукні:

Фото зроблено раніше, випуск з садочка.

Я думав, що тут все буде складно і довго, тож був здивований, коли молода, забравши в мене бакшиш, сказала "Я згідна!".

Весілля, як і майже 9 років тому, пройшло якось непомітно. Я навіть не можу толком його згадати. Закінчилось все так: 

"Тепер ти - король! Ти будеш жити зі мною в палаці, і віддавати накази. А поки йди перевдягнись в домашнє."

І я пішов. Довго шукав шорти, аж поки не почув: "О Боже мій! Ти що, будеш віддавати накази в трусах?!"

Палацом - нашим сімейним гніздечком - здебільшого опікувалась принцеса. Стягнувши в кут купу різного шмаття і дуже порошну подушку, від якої в мене негайно почався напад шмарклів, Ярослава заявила, що тепер ми - спимо разом. А завтра в нас - вихідний. "Круто, хоч полежу" - подумав я, і ліг, сказавши що дуже стомився від приготувань і весілля, і король мусить поспати.

    Тільки я заплющив очі, як мене збудили. 

- Тато! А давай, ми отакі гарні були, а на ранок як один одного побачили - так налякались!

- Чого налякались?

- Ну... ну ти знаєш як то буває...

- Знаю. Давай.

Налякавшись, я взявся віддавати накази. Мушу сказати, це не так легко! Недаремно у владі в нас самі дауни, і теж не знають які накази і кому віддавати. Крім того, накази виконувати не було кому. Всі, крім Жоріка, якого ми призначили "комардинером", розбіглись. Пам"ятаю як наказував війську вибити Путіна з Криму, і ще щось.

Так правив би я королівством і далі, але наближався вечір. Прийшла Іванка, і урочисто оголосила, що королеві час в покої, бо завтра - в школу. Ми тепло попрощались, і я повернувся до справ пересічної людини, якій на вечір потрібен комп і склянка бургундського. Навіть король може собі дозволити іноді розслабитись.