Те відчуття, коли
- США, і навіть Англія, захлинаються від повідомлень про завтрашню війну
- навіть наші американці питаються що робити, якщо завтра війна
- оскаженілі ЗМІ наперебій кричать про тотальний пздц
- ...
а мені просто по%уй. От реально по%уй. Дізнаюсь, що завтра війна, з ДОУ, і питання як змайструвати робочий стіл для мене зараз куди як важливіше за завтрашню війну.
Як же вони зає%али цією війною. Реально, як же вони зає%али... Україна - це країна, де навіть поняття війни спромоглись спаплюжити і нівелювати. Шість років. Шість ї%аних років мені розповідають, що завтра буде війна. Шість років. Включаєш ТВ - там завтра війна. Приїздиш в Англію до родичів - там завтра війна. Відкриваєш ютуб - там завтра війна. І так шість років.
Як писав класик - або б уже сказали що не прийдуть, або скажіть коли...








































***
Помірялися німці гаманцями,
Оттаву порівняли з Позняками,
і інфрастракче для велосипедів,
хто захотів у США розгледів.
Помірялись аналізами крові,
помилувались на вокзал у Львові,
чи можна в Епіцентрі поголитись,
і до будинку в Штатах доробитись.
Чий чек із супермаркета найкращий,
який напій найбільш животворящий,
чи можна святкувати у Макдаку,
і звідки брати до грилЯ ломаку.
У кого не їдять макдональдс діти,
який пивас купити і як пити,
чи можна їсти після тижня рибу,
чи краще мать квартиру чи садибу.
І ніби-то про все поговорили,
Любим гівном вже ближнього полили,
Вже вразили давно всі інтелектом,
І кожен став давно лулзів об’єктом.
Закінчиться колись цей бій смертельний,
закинуть топік, стихне пекло бою,
та наших ситих срак вогонь пекельний,
крізь ДОУ пронесемо із собою...
***