Small Steps Big Changes

Довга дорога починається з маленького крока.
(С) Нарід

 

     Горище наді мною - це метрів триста площі, яку не прибирали мабуть сто років. Без жартів. Я завжди хотів прибрати горище, і завжди мав це в планах. Ось наступить осінь. Ось стане прохолодніше. Я візьму три вихідних, захоплю суботу, вибачусь перед родиною, озброюсь, морально приготуюсь, і...

Так минали осіні, весни, роки. Один раз я навіть почав, але за кілька годин так страшно стомився і забруднився, що кілька днів потім вимивав з очей бруд шмаркав чорними соплями, і не міг спати через біль в спині. І я почав морально готуватись до наступного трудового подвига, який знову відкладався і відкладався на потім з року в рік. Аж поки один раз не вирішив спробувати інакше. Я став приділяти горищу по 30-40 хвилин зранку. Прийшов з тренування, перевдягнувся, зайшов, прибрав територію 10-15 кв.м., закинув 20-30 мішків сміття, перевдягнувся, спустився, помився, і на роботу. Коли я це починав, я не знав яке диво станеться за місяць часу. А сталось наступне - за місяць часу горище стало чистим. Це було справжнє диво, але найбільш дивним було те, що я не потребував відпочинку. Я не ненавидів цю роботу. Я не помирав ночами від болі в спині через перевантаження. Я взагалі не стомився. А горище було чистим. Я стояв, дивився на стрункі рядочки мішків, підлогу, і не міг повірити, що я це зробив. Це було справжнє диво.

     Дорожні знаки у Львові - це те, що завжди іржаве внизу, бо роблять їх зі звичайної сталі, яка активно гниє. А ще вони іноді розхитані, і їх потрібно підбетоновувати. Я завжди від цього страждав, проходячи свій звичний маршрут, і завжди думав. От буде в мене вихідний. Я виділю час до обіду, візьму машину, пару літрів фарби, замішаю піввідра бетону, і пофарбую-підбетоную всі-всі знаки в околиці. Йшли місяці, роки, знаки далі гнили, а я далі страждав, дивлячись на їхню агонію. Не було часу, не було сил, не було погоди, не було натхнення взятись за важку марудну роботу. Але одного дня вранці я вийшов перед роботою, і пофіксав два знаки під будинком. Це було легко і швидко, я зовсім не стомився. Мені навіть сподобалось. Причому настільки, що наступного дня я повторив вилазку, а потім ще і ще раз. За тиждень я зрозумів - фарбувати більше нічого. Це було знову схоже на диво - проблема, що гризла мене роками, виправилась за тиждень часу наче сама собою. Я не стомився, не зненавидів цю справу, не відірвався від близьких, і взагалі не поніс жодних втрат і приніс жодних жертв, а справа була зроблена.

    Зима цього року була сніжною. Щоранку я ходив і дивувався наскільки засраним став Львів. По всьому маршруту з-під снігу проступали пляшки, піддони і накладні диски від постраждалих в снігопади машин. Я ходив і думав - от в суботу я візьму робочий одяг, кілька мішків, і приберу всю цю срань по своєму маршруту. За тиждень я зрозумів, що так не буде. Немає сил, часу, не хочеться возитися з брудом, не...
І я підібрав два диски дорогою на тренування, і кілька шматів пластика коли йшов назад. І так само зробив наступного дня. І наступного. І наступного. Аж поки за тиждень не зрозумів - ніщо більше не псує мій душевний феншуй щоденною дорогою. Дорога почистилась. Сама!

І тоді я почав дещо розуміти. Здається, це не просто сміття на горищі, не просто дорожні знаки, і не просто наслідки зими. Я випадково намацав для себе якийсь фундаментальний інсайт, який можна застосувати до будь-якої роботи, подорожей, навчання, прибирання, схуднення, і навіть пияцтва. Причому все настільки просто і банально, що я дивуюсь, що не прийняв це раніше.

    Спорт з понеділка убойними навантаженнями, бо так вже жить ніззя, і давно час? Схуднення перед морем за два тижні, бо новий купальник? Мегаприбирання квартири раз на рік перед Пасхою?  Вивчення React у відпустці? Ні краплі в рот до Великодня, а потім п'янки до стану овоча щоп'ятниці до іншого великого посту?

    Нє-а. Нафіг це все! Нафіг всі ці подвиги Геракла, ривки, і жертовні вчинки. За кожним подвигом стоїть чиєсь наробство або некомпетентність, як говорили древні. Всі ці пікові навантаження лише викликають втому, роздратування, вигорання, і о%уївання. Натомість, роблячи щось помаленьку щодня, ви отримуєте результат постійно, без втоми, ненависті до того що робите, і страху над наступним "подвигом", що вимагатиме від вас самопожертви. Справи робляться непомітно і самі собою, і мало того - дивовижно швидко, бо ви не очікуєте коли це пекло вже нарешті скінчиться, а таке очікування шалено розтягує час.