Частина перша. Сон в Загребі.
Відколи я побачив Хорватію, я мріяв приїхати туди з сапбордом. Круто в Хорватії мало б бути тому, що узбережжя там дуже порізане і нелінійне, з безліччю заток і островів, а отже цікаве для дослідженнь. Одна проблема - пізно вже, кінець вересня, а значить хрінзна яка там буде погода і море.
Ночувати взагалі-то правильно в Будапешті, але ми вирішили їхати до Загреба. Їхати туди далеко, добрались ми пізно, і дорогою я неслабо так зає%ався, тому єдиною моєю мрією було доїхати до готелю і завалитись спати, навіть на голодний шлунок. І ось вже Загреб, порожні нічні вулиці, і навіть наш готель! А далі - таке бажане ліжко, і відрубайтен до 11 ранку. Це парішає все! Я пару раз, традиційно для стомленого мене, рявкнув на штурмана за те що тупить, і завернув з вулиці в якийсь забичений провулок, в кінці якого ГПСиха обіцяла мені наш готель і моє ліжко. Передбачаючи швидкий кінець цих тортур, я повільно під'їхав до готелю, і помітив, що стати там немає де. Точніше, стати є де, але треба туди моститись, а я вже не в стані, терену я не знаю, довкола темно. І я вирішив поїхати назад в пошуках кращої долі.
І краща доля не забарилась! Прямо в п'ятидесяти метрах від готелю була стіна будинку, на якій світилось самотнє вікно, за яким бухали і співали хорватських пісень. Але під вікном було місце, і наче залишене спеціально для мене. Я вийшов, зауважив кілька сталевих стовпчиків у траві, сів в машину, і повільно-преповільно покотився вперед, назустріч сновидінням (як виявилось трохи згодом, скоріше страшним, ніж приємним).
Коли я вперше почув скрегіт, я подумав, що мабуть наїхав на якийсь камінець. Але оскільки машина висока, то і пофіг. Я посунувся ще трохи вперед, але "пофіг" нікуди не ділось, і заскреготало десь ближче до водійського серця. І тут я згадав - блять, це ж можливо стовпчик, що я щойно бачив, і чомусь поїхав прямо на нього! З ним я бодатись не буду, здам-но я назад. І я здав! Але нічого крім реву двигуна, не сталось. Це мабуть був перший випадок на моїй пам'яті, коли ця дволітрова повнопривідна гравіцапа не могла зрушити з місця. Я щиро здивувався що б її могло так тримати, ще трохи газанув, і машина таки поїхала назад, але з якимось геть стрьомним звуком, якого я ніколи раніше від неї не чув, але у кожній його вібрації відчувалось щось дуже ху%ове. Ну, треба врешті вийти і глянути. Я вийшов, посвітив мобільним, і зрозумів, що я відірвав щось від машини. Довкола валялось кілька шматків чорного пластику, але оскільки сама машина мала лише подряпину на бампері, я вирішив, що то якась фігня, і завтра вранці я все поправлю. Кермо ледве крутилось, оскільки колесо терлось до невідомого об'єкту, але розбиратись з цим не було жодних сил, і я, так-сяк припаркувавши авто поруч, і визвірившись ще раз на штурмана, який вже навіть не годен був визвіритись у відповідь, ліг спати...
Частина друга. Містер Ковал і поліція Загреба!
Так-сяк поспавши, в 7-й ранку я виповз оглянути авто, і знайшов, що справа швах. Ззовні нічого не видно, але якщо поставити домкрат, картина сумна і однозначна - машини в мене більше немає, принаймні на цю відпустку. Під колесом все було потрощено, ба більше - десь згори звисали якісь дроти і плати. Частина пластика підкрилка деформувалась, і не давала крутитись колесу.
Я пройшовся до місця пригоди, все пофоткав, позбирав пластик, викинув його в смітник поблизу, і почав думати що робити далі. Ресепшионістка подзвонила в поліцію, попросивши англомовних полісменів, але сказали що прийшлють які будуть. І тут я згадав! При купівлі мені дали картку Ford Assistance, і сказали - "кажуть, працює!". І я подзвонив на київський номер, де всі дані записали, і пообіцяли зв'язатись з колегами в Загребі. А за годину я вже чекав на евакуатор, який приїхав точно одночасно з поліцією. От де я відчув що моя англійська насправді крута :) Приїхало двоє дядєк років 50+, сказали говорити повільніше, бо їх англійська бажає кращого, і почали оглядати місце події, з'ясовувати обставини, і писати репорт. Вони реально уважно розбирались з тим що сталось ставили правильні питання, а під кінець навіть полізли в смітник за уламками мого корабля для фото. В кінці мені дали репорт, виписали штраф 100є ("сама гола кара" за таке злодійство), і відпустили далі відпочивати.
А в цей час біля спокійно чекав загорілий евакуаторщик, який сам загнав Кугу на платформу, завіз нас до дилера у Загребі, і побажав всілякого щастя і здуровля.
Менеджерам було сумно, місць на сервісі не було все одно, і я зрозумів - ніхто нас нині не ремонтуватиме. Варіант один - лишити Кугу в лікарні, і молитись щоб її зробили за п'ять днів до кінця відпустки. А поки - орендувати машину.
Я попросив протягом п'яти днів зробити хотфікс, щоб можна було доїхати до Львова, і ми опинились з купою речей на тротуарі міста-героя Загреба.
Частина третя. Оренда.
Ну, думаю, херня. Досвід все ж таки. А проблеми, які вирішуються грішми - це не проблеми, а витрати. Потрібно орендувати машину, щоб відпустка не накрилась отими пластиковими чорним деталями, що їх я поскидав в смітник біля нашого готелю. І ми поїхали в аеропорт. А в аеропорту десяток будок різних провайдерів. Я вибрав найбільш нарядну будку, і зайшов. Ми почали оформляти якесь авто, і в кінці пацан за стойкою каже - "потрібна ваша кредитка". Ні ні, не ця, ця карта дебетна. Потрібна кредитка, такий закон. Хмм, ну на такий випадок в нас є Монобанк! Пацан взяв, глянув, каже - не то. Тут написано дебетна, не пропустить. Ну, кажу, ладно. Скасовуйте то все, я пішов в іншу будку. Благо їх тут десяток, не хочете гроші - ваша проблема. "Емм, ви звісно можете піти, але там буде те саме - це в нас такий закон" - сказав оператор, я вийшов, зайшов в другу будку, а потім в третю - те саме. Ніяк. І саме в цей момент я зрозумів. Все що було до цього - можна вирішити, а тепер я в тупіку, і відпустці, схоже, остаточно піз%єц. Я вийшов з будки, і пішов повідомити це Іванці, що засмагала з чемоданами поруч. Йду, чую - ззаду кричать - "Містер, ще момент!". Доганяє мене пацан з першої будки, і каже - "Є в мене один дружбан, в нього фірма мала, може там попроще. Щас набрав його, каже має Шкоду Октавію.". "Бляха, це джекпот!" - подумав я. Октавія має місця як автобус, туди якраз можна проложить мій
Я нарешті видихнув. Такого напряжного дня я не мав сто років. І не зважаючи на те, що все це сталось через мою впертість і тупість, десь всередині жевріла жаринка гордості - я це розрулив, і розрулив досить оптимально. Тепер лишалось лише добратись до узбережжя, і почати забувати це все наче страшний сон. І згадати лише коли дійдуть руки увічнити це на шпальтах Tikkun Olam...
Епілог
Пошкодження виявилось гіршим, ніж я думав. Вийшло так, що саме над лівим колесом в Форда розташовані всі його мізки. Це саме оці плати, які я бачив. Нахилений стовпчик заліз під колісну арку, і при спробі зіскочити - спрацював як риболовний гачок, вирвавши весь підкрилок, і все що кріпилось до нього, в т.ч. і мізки машини. Салон за кілька днів прислав листа, в якому було написано, що зайвий пластик видалили, мізки загорнули в водонеприникний пакет, а пакет примотали до чогось під капотом. Тепер я розповідаю всім, що Форду влупили з дробовика в башку, лікарі мозок примотали до голови скотчем, і відправили пацієнта на родіну.
Октавія відслужила нам вірою і правдою. Місця в ній як в автобусі, керованість - куди там кросоверу. А я став мудріший! Тепер я ніколи не буду одразу рушати, почувши стрьомний звук, а спочатку зрозумію що сталось. Це збереже мені тисячі євро і кілометри нервів...
No comments:
Post a Comment