Найкращому в світі офісу кінець. Я не буду постити фото з пакувань, бо це сумно. Я не буду постити селфі з фаревЕл-паті, тому що фаревел-паті не буде. Буде лише сум в очах, сконцентрований в одній точці погляд, і механічне складання речей в коробку. А потім - виїзд в момент коли нікого не буде в офісі - щоб не було болісних прощань і запитань, що ятрять душу. І ще буде жаль. В такі моменти я шкодую про те, що належу до сентиментальних романтиків, і в моїй душі забагато рецепторів. В такі моменти хочеться, щоб їх стало менше, а з ними менше стало почуттів, емоцій, і вражень. Так легше жити.
Зараз я допишу в чат прощального листа, подякую всім за те що були поруч, про щось промовчу, щось не зможу вимовити, про щось забуду. Більшість людей сприйме це прощання як спам, голосно скаже "ку...ва, кому це цікаво", і піде їсти. А я візьму в руки коробку, попрощаюсь внизу з вічним охоронцем паном Іваном, і більше ніколи сюди не повернусь. Вдома на мене чекатиме той самий коньяк, до якого я звик в цьому офісі, і Іванка, яка дуже захоче мене розрадити, але не зможе навіть зрозуміти мене.
Привіт
Не бійтесь, це не черговий збір підписів за ремонт дороги чи перехрестя. В п'ятницю був мій останній день в офісі. Зараз буде багато сентиментів і геть невікінгських слів, тому цинікам і "міцним горішкам" мабуть краще далі не читати. Хоча я й не був повноцінною частиною Компанії, я звик до цього місця, і полюбив його. Ці два роки були однозначно найкращими роками мого офісного життя, і я завжди пам’ятатиму ці часи і людей з вдячністю і ностальгією. Думаю, що такого неймовірного офісу я не матиму вже ніколи.
Мій друг, собутильник, і співрозмовник в часи творчих і особистих криз Роман, біг босс Андрій, Перша Леді, близький відділ бухгалтерії, дружній відділ рекрутингу, пан Іван, Остап_людина_що_тримає_слово, алкоерудит Костя, найінтелігентніший в світі СТО Іван_що_притримав_мені_ліфт, найкращі з бачених мною, дивовижно чуйні до юзерів адміни, особисто колишній Верховний екс-Адмін Саша, Северин-Джун, Оксі, жартун-ерудит Олексій, прибиральниця нашого поверху пані Наталя і її весела колежанка, ті_кого_я_вітав_з_Днем_Учителя, і всі-всі, з ким я перетинався, але забув, чи з певних причин не зміг тут назвати - я дуже дякую всім вам за часи, проведені поруч! А Компанії вцілому - за неймовірну гостинність. З вами було кльово.
Нажаль, навіть найкращі часи колись закінчуються. Ні, не так. Найкращі речі зазвичай закінчуються швидко. Так сталось і цього разу. Перепрошую, що з особистих причин я не можу організувати фаревелл-паті. Та проститись з тілом ушедшего все ж матимуть можливість усі бажаючі. З ранку понеділка 31.07 в к. 611 на моєму столі стоятиме мій улюблений коньяк. Кожен, хто має бажання сказати мені цьом-па-па - зайдіть і випийте 50 за мій спокій. Можна 100. Мені буде дуже приємно. Нажаль, мене не буде, але в цей момент я обіцяю голосно гикнути десь далеко, згадавши доктора Цвака, посиденьки на терасі, і розбавлений колою Лагавуллін з чіпсами. І тоді десь на небі має з’явитися веселка.
Ну ладно, досить. Нехай неcк.азане лишиться неск.азаним. Я ще деякий час з’являтимусь в спортзалі (адміни, я вас в цьому заповіті згадав, а ви не вимикайте плз мою картку :)), тому не хрестіться, побачивши мене. Це не привид. Колекція пляшок лишається Перфекшиалу, оскільки я бачив подібну у Остапа, і хотів би зробити свій скромний внесок в експозицію цього музею. Ще раз дякую Компанії за притулок, а всім Перфекшиальним людям - за те, що ви були поруч. Сподіваюсь, всі наші позаофісні добрі справи не припиняться, і ми зробимо ще багато цікавого і корисного для цього Світу. З найкращими спогадами.
Євген Коваль, к. 611
