Хороший початок.

Because you were naughty, Japan (Євген)!
 

(C) Evelyn

Здається, я досі ще не відійшов від вчорашніх вражень, а поки вони свіжі - потрібно написати про цей пекельний день. Взагалі, всі найкращі тексти (та й найкращі речі загалом) завжди пишуться під натхненням, а ця штука, нажаль, швидко прокисає. Тому, якщо з Вами щось трапилось, і Ви плануєте написати про це згодом, коли матимете час - будьте певні - Ви напишете гівно. А оскільки його на просторах і так через край, не гаймо часу!

     Ця подорож мала пройти швидко і без проблем. Погода була як на Лондон непогана, ми успішно доїхали потягом з самого узбережжя до одного з аеропортів Лондона - Stansted. Перші ознаки проблем почались на станції Tottenham Hale в Лондоні, де на табло з'явилось прохання перевірити чи не відмінив Раян наш рейс, оскільки багато рейсів було відмінено.

     В аеропорту спостерігалось небувале пожвавлення, і я вчасно згадав слова Річа про те, що нам варто прибути завчасно, бо Різдво - бізі тайм. Ми пройшли всі перевірки, потрапили в зал очікування, і зрозуміли, що людей там ще більше. Ну нічого, до нашого рейсу все одно ще півтори години, і хоча табло чомусь рясніє повідомленнями про відмінені рейси, нашого серед них немає. Можна спокійно роздивитись алковітрини. Але чим далі - тим тривожніше ставало на душі. Народу в аеропорту більшало, відмінених рейсів - також. І я зрозумів чому тут стільки людей. Це не свята. Всі ці люди не можуть вилетіти. Народ кучкувався біля телевізорів, де має з'являтись інфа по рейсам, я бігав між різними телевізорами, і чекав на якісь новини, персонал нічого не міг сказати. А аеропортові кнайпи тим часом рубали касу - аеропорт замість транзиту на півгодини став домівкою на півдня для величезної маси народу, яким треба їсти і знімати стрес. Обличчя офіціантів і барменів були щасливі, на відміну від за%о%аних і переляканих облич їх клієнтів.

     Інформації далі не було. персонал говорив одне - слідкуйте за табло. Найбільш дивним було те, що багато рейсів, які б вже мали вилетіти, або мали вилетіти скоро, на табло висіли з порожньою колонкою. Тобто рейс є, час є, але в колонці Інформація - нічого. Порожня колонка. Наш час вже також минув, потім минула година з нашого вильоту, потім друга - нічого. І я вирішив вчергове поїсти. Відвернувся від табло на кілька секунд, повертаюсь - а рейсу на табло більше немає. Очі протер, ще одну вилку японської їжі в рот закинув, знову глянув - нема рейсу. Я на інший монітор, на третій, четвертий - нема. Рейс зник. Сталось це приблизно в 8-й годині вечора, хоча рейс мав бути в 18:15. Ну все, думаю - відмінили. Я пішов покликати Іванку, і ми вдвох поплентались до виходу. Працівник на виході вислухав нас, якийсь час повтикав в свої папери, і сказав, що рейс не відмінено, але що з ним він не знає. І ніхто не знає. Потрібно чекати, поки він не відновиться на табло, а коли це буде - ніхто не знає.

      Ми повернулись до моніторів, і мене почала накривати суміш втоми, байдужості, і люті, через яку діставалось Іванці, тому я вирішив купити собі пляшку коньяку, і зняти напругу. Щось вийшло. Так ми просиділи ще дві години - під відверті розмови і дурні жарти, а на табло було порожньо. Рейс зник. Я ніколи в житті не думав, що таке буває, і якби мені хтось таке розповів - подумав би, що людина без досвіду і не шарить. Але рейс зник. Він зник з табло, ніхто з персоналу не знав що з ним. І я вирішив спитати Стьопу - найпевніший спосіб і остання надія. Таке не можна використовувати щодня, а лише у крайніх випадках - це наче прямий масаж серця. Стьопа першим ділом сказав, що вже звик жи я дзвоню йому в двох випадках - коли хочу бухнути і коли треба щось загуглити. Але я нагадав як я телефоном пояснював йому як знайти магазин у Львові, йдучи Боржавою по пояс в снігу, і не нарікав на злу долю. І він погодився! Отак пацани і дівчата, будьте людьми, і не кажіть що ви зайняті навіть коли ви реально зайняті. Як казав Омар Хтосьтам - роби добро і кидай його в Стьопу.

    Стьопа сказав що рейс мій давно вилетів, і вже схоже навіть приземлився, і я знову пішов до людей з бейджиками, які вже здається боялись ходити аеропортом поодинці. Інформації знову жодної, але сказали що точно знають що Стьопа неправий, і рейс не вилетів. А чи відмінений, чи вилетить, коли вилетить - ніхто нічого не знав. Сказали дивитись в монітори і чекати. Ми просиділи ще годину, потім ще одну. Смску написав Річард. Він питався як Португалія, я сказав що не знаю. Він поліз в Інтернет, і сказав що мій рейс полетів дві години тому, і скоро буде в Порто. Я вже не дивувався, нікуди не ходив, просто видав в ефір порцію матюків, і ліг спати на лавку.
      Згодом з табло зникли вже абсолютно всі рейси крім 5-х. Я не витримав, і вирішив підійти до пари поруч, які очевидно також були в нашій ситуації. Відчуття що ти не один - лікує. На годиннику було 23:00. Підхожу, жінка сидить дуже сумна, чоловік також, очевидно що в них є якісь справи, але в Софії, і цей рейс також зник з табло багато годин тому, і ніхто також не знає де він.  "Відмінили. Щойно сапорт сказав, що рейс відмінили." - дуже сумно сказав хлопець на моє питання, обличчя жінки змінилось, і з мого обличчя одразу зникла дурнувата оптимістична посмішка. Хлопець з Софії зловив блакитну дівчинку з бейджиком, і спитав - що з рейсом. "Відмінено" - сказала вона, жінку ще більше перекосило, і вони двоє, наче на страту, поплентались до виходу. Це було дуже тяжке відчуття, і більше в той вечір я вже нікому не посміхався.

- А як щодо мого рейсу?

- А який Ваш рейс?

- FR$%^&

- Хм, в відмінених немає. Зараз запитаюсь.

Дівчина увімкнула рацію, потринділа з іншими, і сказала - нічого немає. Невідомо. Чекайте на інформацію на табло.

- Слухайте, скільки ж ми можемо чекати? Ми провели тут зайві шість годин, і ніхто не знає де рейс.

- Зараз я зроблю для Вас один дзвінок.

     Діставши мобільний, дівчинка набрала номер, і за кілька секунд каже - йдіть на гейт 34, там вже Last Call. Чесно кажучи, я був абсолютно певен, що це якась помилка, бо жодних оголошень не було, на табло було також порожньо, і яким чином наш літак раптом міг опинитись на посадці, та ще й в стані останнього дзвінка, я абсолютно не розумів. До нас підійшов португалець з родиною, і сказав що він тут працює, і нині на цьому рейсі мав летіти його тато. Він сказав дівчині, що це якесь фуфло, такого не може бути, і він не збирається йти з літнім татом на далекий гейт щоб згаяти час. Вона сказала, що згідно інформації аеропорта рейс зник, але згідно її джерел наш літак зараз на посадці на гейті №34. Ми сіли в потяг, домчали до гейту, і на табло перед гейтом побачили:  18:15 FR8345 Last Call

Чесно кажучи, я так не офігівав вже давно. Я просто не міг повірити тому що бачив, такого не буває, такого просто не може бути. Літак зібрався летіти без жодних оголошень, "на ничку", забувши дофіга пасажирів в залі. Всі табло, весь аеропорт, всі електронні системи, персонал - нічого про це не знали, а посадка - була!

- Ви ета... Ви взагалі в курсі, що в залі на цей рейс чекає купа людей, а табло - порожні, і ніхто їм нічого не каже??

- Ми зараз оголосимо ще раз.

(хоча жодних оголошень не було протягом останніх годин). 

     Ми вийшли з будівлі і побачили два літаки. Спитались в пацана, що заправляв літак котрий наш, він сказав що не знає, але стюарти знаю.ть напевне. Пішли в ближній. Виявився наш. Поки літак не вирулив на злітну смугу, я все ще не міг повірити, що все це - реальність. Наступного дня Річ прислав мені статтю з Гвардіан. Аеропорт Стенстед паралізував сніг. Точніше, півсантиметри снігу. Тепер я розумію чому від нас пішов РаянЕйр. В нас сніг. А вони на літній гумі. Намагались домовитись з адміністрацією Борисполя що снігу більше не буде, але щось там не вийшло, і перемовини зірвались.
Заходьте до нас, нам потрібен лоукост. Але - лише влітку. Другого такого снігу я не переживу.