Фасадні роздуми. Трагедія спільного.

    Останні п'ять років я активно займаюсь зокрема обслуговуванням будинку, де я живу. За цей час я накопичив неабиякий досвід спілкування з людьми, і чуюсь в силі написати невеличке ессе з людської психології в галузі керування спільним. Зараз саме слушний момент - незважаючи на біль в спині, в голові ще роїться певне натхнення, зокрема через більш ніж скромну реакцію сусідів на ремонт фасаду, що щойно завершився. Це дещо сумно, але абсолютно збігається з попереднім досвідом, і тому було повністю очікувано. Настав час розповісти як все це працює, і чому на даний момент громада не може керувати нічим добре. За виключенням випадків, коли всередині є диктатор, що всіх нагне, або божевільний, що все робитиме за всіх. Думки жодним чином не претендують на об'єктивність, вони доволі невеселі, але ніхто не переконає мене в іншому. Це - мій досвід і моя приватна думка. Всі збіги з реальними будинками і людьми прошу вважати випадковими, тож якщо Ви випадково впізнали себе - я не винен.

    В нас немає завтра. В мене складається враження, що ми здебільшого не здатні думати наперед. От майже зовсім. Здавалося б - якщо каналізація тече повз трубу - очевидно, що за десять років будинок трісне. Логічно? Дуже. Але спробуйте пояснити це сусідам чи в райдержадміністрації, і ви зрозумієте, що Вас не розуміють. Точніше, розуміють одиниці. Вода в унітазі сходить? Сходить. Які проблеми, друже? Що-що? Ти хочеш сказати, що десь там, на глибині двох метрів, немає якоїсь труби? І що? Тобі більше всіх треба? Давай, йди звідси, не заважай пекти паски. Те ж саме стосується і влади. Можна роками ходити до мера і писати в стіл РДА що під будинок тече каналізація, але на це ніхто не реагуватиме. Проте, коли будинок трісне, займеться, або в підвалі утвориться провал, буде грандіозна героїчна акція з ліквідації наслідків. Знайдеться все - необхідна техніка, гроші, люди, час - все. Ніхто і не згадає, що це все було відомо роки тому. Як зайвий приклад - прохання зголоситись і встановити замок на браму не давало жодного результату до спроби наглого пограбування однієї з квартир.

     Інша прикра штука полягає в тому, що в наших людей переважно зона комфорту закінчується на тому, що записано на них в БТІ. Зона комфорту - здається термін з трактатів Тьоми. Якщо коротко - за те, що в людини за дверима, людина перегризе горло, а що там з іншого боку - побиті тротуари, гнилі труби, витоптані газони - все це левовій долі людей абсолютно одномандатно. За дверима євроремонт, все решта - та нехай там хоч ядерні бомби рвуться. Двері - надійні, квартира - під охороною. Саме тому в нас засрані під'їзди і неможливо проїхати вулицею Кримською (чи Кубанською, вже забув, надто сильні були враження), де особняки коштують по мільйону доларів, на кожному подвір'ї стоїть по два круті джипи, а вулиця виглядає як артилерійський полігон. Мені це дійсно дивно, але люди з якоїсь причини не можуть зрозуміти, що, скажімо, будинок (для простоти за межі будинку виходити нині не будемо) - їх власність, і вони мають цю власність доглядати. А між іншим, це навіть на папері так і є - багатоквартирні будинки є власністю їх мешканців навіть згідно Закону. Ці очевидні ніби речі здатні збагнути одиниці. Люди не хочуть зрозуміти, що свою власність потрібно обслуговувати, інакше вона або занепаде, або її заберуть інші люди, яких ще звуть рейдери. Те, що власність вимагає постійного сапорту і витрат - очевидна, але чомусь недосяжна для 90% людей істина. Причому не діють навіть аргументи комерційного спектру. В це важко повірити, але навіть молоді, освічені, небідні люди, не розуміють, що з ремонтом будинку зростає вартість їхньої нерухомості, а з занепадом будинку і території довкола вартість їх квартир падає.

   Третя проблема - пустозвонство і прагнення халяви. Безмірна, нескінченна, порожня балаканина, яка остогидла мені до неможливості. Є така численна категорія людей - пиз...уни. Вони завжди розповідають про те що вони зроблять або зробили б, що ще потрібно зробити, але моментально зникають як доходить до діла. А коли щось робиш ти - вони розповідають, що отут замість фарбувати краще буде вскрити лаком, тут добре б шліфанути, а отам внизу ще розбита шиба. Як тільки просиш про допомогу - в них з'являється купа справ, підірване постійним пиздєжом здуровлє, нестача грошей, і так далі і тому подібне. При цьому люди намагаються припахати інших реалізовувати свої геніальні ідеї. Мене регулярно просять подзвонити на гарячу лінію щодо каналізації чи світла, хоча у всіх є телефон. Чому це так - я правда не знаю.

     Ще одна проблема - це бідність. Бідність західної України така гнітюча, що в мене на очі навертаються сльози і хочеться всіх довкола усиновити. Ні, я не сумніваюсь, що в нас - в бідній країні - дійсно досить дійсно бідних людей. Але тут в нас на заході така тотальна бідося, що дати навіть сотку за зроблене світло чи дотягувач - ніхто не може. Люди будуть опускати очі, зривати оголошення про збір коштів, але 80% людей не дасть нічого і ніколи. Бідність жахлива, до того моменту як треба купити нову квартиру. На нову квартиру чи заміський будинок гроші в наших людей є завжди.

    Якщо ви думаєте, що справа в моєму низькому авторитеті, то я також так думав. Виявляється, ні. Чому ні - бо на останніх зборах всі голосно кричали, що якщо в нас буде ОСББ, то головою може бути Він і лише Він. Звісно, Він же дурник, який все робитиме за всіх, чому б ні? "Старі комуняки", кацапи, жиди, цигани, і негри - також мимо. В нас купа молоді, в кожній квартирі. В нас є квартири в оренді з заможними власниками, і толку від цього - ноль. В це важко повірити, але власники не можуть збагнути, що вкладення 1000 грн в ремонт будинку сьогодні - це перспектива підняти ціну за добу і заробити вдесятеро більше завтра. Я вже не кажу про усвідомлення того, що за перетворення будинку в міні-готель також можна було б взяти на себе додатковий клопіт по догляду за будинком. Знову ж згадуємо перший пункт про відсутність "завтра". Дивно, але факт. Ці ніби очевидні речі більшості людей - навіть молодих і освічених - годі пояснювати.

Епілог

    Можливо, колись це зміниться. Але наразі я переконався в тому, що нічого хорошого правильною демократією досягнути неможливо. Так-так, будинок - це мікромодель України. Тому і демократія в нас не працює. Дивіться - якщо я захочу зремонтувати фасад, то в реальності виходить що я маю три шляхи. Перший - задавити всіх і нагло позбивати гроші, залякуючи людей силою, стихійними лихами, чи відключенням каналізації і світла. Це в політиці зветься диктатура. Другий - брехати, то обіцяти людям золоті гори, якщо вони зараз це зроблять. Скажімо, що наступного року всім поміняють вікна коштом міста. В політиці це ще зветься популізм. Третій шлях - робити все за свої гроші. В масштабах держави це ще називається знайти джерело нафти і жити з неї.

    Аналогічно і на макрорівні. Ця країна - наше спільне майно, і вона насправді так само байдужа громадянам, як і сходові клітки з прибудинковою територією. Людина завжди піклується про те, що вона любить. Піклується не камланням гімнів, а справами. Якщо цього немає - всі слова про патріотизм і любов до батьківщини - порожній пук.
     І тому навіть при всьому бажанні в керманичів є два шляхи утримувати державу - потрібно залякувати,  і брехати, оскільки нафта в нас з кранів не ллється. Це ще якщо припустити, що в політику приходять лише гідні люди, що дійсно хочуть щось зробити для країни. Це й відбувається в українській політиці, і саме за це політиків всі так люто ненавидять. Не ненавидьте їх. Вони не можуть з нами інакше. Коли дозріємо ми - буде інша політика. Автоматично. Без майданів. В мене все. Не дякуйте.