Carpe diem

Останнім часом сумною стала навіть дружина, яка завжди дивилась на речі оптимістично, і від природи має сильний характер. Події останніх місяців дають мало приводів для радощів. Що робити? Сумувати і ходити пригніченими? Чекати, поки це зачепить нас? Це логічно. Довкола гинуть люди, країна в руїні, а майбутнє схоже на суцільну сраку. Логічно бути сумним...

Нове життя

Ми так скоро звикли жити в умовах революції, а потім і війни, що навіть не усвідомлюємо, в якій ми опинились сраці. Все дитинство мені розповідали, що діди помирали за те, щоб в нас було мирне небо, і це мирне небо здавалось чимось непорушним і вічним. Так буде завжди. Нажаль, так не вийшло. Ще рік тому мені в страшному сні не наснилось би те, що коїться зараз. Це ще мало хто усвідомлює. Люди не схильні думати,  все сподіваються на те, що їх це не торкнеться. Але... Тепер вже ми розповідатимемо своїм внукам, що помирали за те, щоб вони жили в мирі...

Загадкове меню

Нічо не зрозумів. В словник за 80% слів. В такі моменти почуваєшся ідіотом.

Me and Holly

     Північний Йоркшир, наші дні. Маленьке і по-англійськи гарненьке село Стекстон. І будинок з мелодійною назвою Hill Dene, який родичі орендують в місцевого лендлорда. Холодно. Дуже холодно вранці і ввечері, і просто холодно вдень. В душ йти не хочеться, бо ппц як холодно, але тут і не бруднишся - нема спеки, нема пороху. Взуття третій день в селі - як нове, навіть не протирав. Вдома як вийдеш за хлібом - взуття треба чистити. Круто. Але ппц як холодно. Але зато красиво. Лани широкополі, і вівці. І хрущі над вівцями гудуть... А ще хрущі гудуть над зайцями, коїх тут як в нас мишей. Трапляються і олені. І два спиногриза - Бікі і Евелін, над якими теж гудуть хрущі...

      Наш візит триватиме за планом дев"ять днів. Така-сяка культурна програма присутня, але коли поїздка на автобусі в райцентр за 20 кілометрів виносить 15 фунтів (300 грн), а поїздка на потязі в містечко за 90км - 1200 грн, тяга до поїздок дещо зменшується. І тому часом стає сумно. А коли стає сумно, я займаюсь звичною своєю справою - борюсь з ентропією (це бардак по-німецьки). Ну і сестрі треба помогти - чоловік майже весь тиждень працює за кордоном, двоє малят - ніколи їм садом займатись.

- Наташа, там в тебе в саду все позаростало. В тебе є якісь інструменти, я б трохи почистив.

- Круто, а що хочеш чистити?

- Та там вздовж паркану.

- О, зроби будь ласка. Там гіляку треба обрізати, бо малі гамак не мають куди вчепити.

- Зробимо, не парся. Я в цьому профі.

Взявши пилку, я за деякий час охуїв від фронту робіт. Джунглі. Колючі і непрохідні, переплетені на різних рівнях, до неможливості гнучкі і довгі. Але - "очам страшно, а руки роблять", як казала моя бабця. Крок за кроком я пробивався через хащі, і уявляв як Наташа буде розповідати сусідам і чоловікові який в неї брат. І апще - щоб знали, що українські чоловіки - найкращі у світі. В процесі мені зустрілась черешня - то є растєніє корисне, я не рухав. Тепер воно й рости буде краще, бо його вже той будяк геть обплів. Ну й бардак...

Нарубавши цілуй віз тих гіляк, я так і не спромігся завершити рефакторинг до кінця, і зайшов в хату випити мангового соку. Лишалось ще до години роботи - зачистити кут від дороги.

- О, Женя! Йдемо на велосипедах. А де ти так довго був?

- Так в саду ж.

- Що зробив?

- Почистив там від паркану.

- Якого паркану?

- З сусідами. Прикинь, там є паркан! (то я пашутіл, бо раньше його не було видно).

І вона вийшла в двір. А я сів зі склянкою мангового соку у лівінг-румі, і почав чекати на лаври героя...

     Щось її довго нема, і подяк не чути. Треба йти показати що там було, і як там зараз чисто. Вийшовши в двір, я побачив сестру, яка нерухомо стояла, втупившись в купу хмизу, і ділянку, де вона росла.

- Ну як? Я так нає...вся поки то все почистив! Все так заросло! За садом треба догляда...

Я не договорив. Вона в мене вчителька молодших клясів, і лінгвіст з неабияким талантом до мов. Тому з добором слів ніколи проблем не має.

Йобаний піздєц! Ти що зробив?? Всьо, нас звідси тепер накуй виженуть. Женя, ти остаточно йобнувся??!

Я відчув те, що відчуває пес, коли зробить подарунок свому господарю єдиним зрозумілим йому способом - посре йому в ліжко. І замість цукрової кісточки несподівано отримає за це подяку патиком по крижах...

- Що сталось? Я ж лише ці хащі почистив...
- Почистив?? Це не чистка, це, блядь, геноцид! А це - не хащі, це йоб твою мать різдвяна рослина, яка росла тут споконвіку. І називається вона - Холлі! Повтори, бляць - "Holly"!!!
- Holly.
- На різдво Холлі цвіте (точніше, цвіла) такими гарними червоними бубками. Це наша національна рослина! Вона тут скрізь!
- Holly.
- Ти якого хуя її всю вирізав? Я тебе просила гілки почистити, щоб діти гамак могли повісити. Це по-твоєму "почистити"? Ти ж все нахер знищив!
- Holly.

Порадившись, ми вирішили поховати холлі за клунею, бо в Річарда як приїде - буде розрив серця. В мене настрою на роботу вже не було, тому я лише подавав сестрі гіляки, яких я нарубав стільки, що ні за яку клуню вони не влазять. Руки опустились. Я взяв пилку, і сказав:

- Давай, раз вже все одно піздєц, то хоч сфоткай мене на фоні невинно убієнной. Пам"ять буде...

- Добре, що ти лиш на 10 днів приїхав...

Пробач мені, Холлі. Я хотів як краще...

Ензим. Очима очевидця.

    Візит на Ензим відбувся з ініціативи Сашка О., який просто так подзвонив по телефону на їх сайті, і просто так домовився про зустріч з ензимівцями. Вони витратили на нас три години. Всі люди, з якими ми спілкувались, були дуже грамотні і ввічливі, і до візиту вони готувались ретельно. В одного з них навіть була роздруківка відповіді мені з міськради, яку я викладав на свій блог і ФБ (звідки він її взяв??). Йдучи туди, я не сумнівався, що в ситуації винен Ензим, а вийшовши - маю в цьому великі сумніви. Чому так?

Клоуни в нашому житті

wOwDesk!

Іскромсал на стройках рукі,

но нє далі дєнєг, сукі...
(С) Шнур

       Як багато хто вже знає, з 27.06 я став безробітним. Точніше, пішов в одиночне плавання. Одним з наслідків стало те, що ніхто більше не турбується де я буду працювати, не вирішує за мене фінансові і податкові питання. Якби зараз мене спитали, чому аутсорс-компанія не віддає айтішникам "всіх грошей", я б відповів так: тому, що ви живете за кам"яною стіною. У вас є мама, яка вирішує за Вас всі фінансові питання, інша мама, яка опікується вашим психологічним станом, і купа татів, які забезпечують вам все, чого не можуть дати мами. Ну там, тато може "споріть басом, плавать брасом...". Ну ви поняли. Вам не треба вміти споріть басом, Ви тільки код пишіть.

Я відкрив приватний музей!

Ось він: