Заарештований

Життя як у кіно

- Це було круто! Вчора я весь день почувалась так, ніби ми - герої пригодницького фільму. Неймовірна щільність подій, неймовірні збіги, шалена швидкість і драйв. Я не можу повірити, що все це сталося з нами! Це було неймовірно! Дякую!

- Ти дякуєш мені за серію проколів, які призвели до втрати шаленої кількості грошей, часу, сил і нервів, і при тому все це могло завершитись невдачею?

- Це було прекрасно! Я щаслива! От якби ти лише міг дізнатися для мене одну річ...

Сенс життя

В машині.

- Ти якась зажурена. Щось сталось?
- Ні, просто задумалась.
- Над чим? Над сенсом життя?
- Та ні, в чому сенс життя я знаю.
- ?? І в чому?
- Сенс життя в кожного свій, тато. В когось гроші, в когось колекція собачок, в когось...
- А в тебе?
- В мене - щоб школа зникла.
- Як зникла?
- Так, зникла і все. Щоб її не стало.
- А ще?
- Щоб нитки були невидимі!
- А це для чого??
- Щоб вчителька праці не доколупувалась що шви криві!

Англія. Серпень 2016

Без особливих коментів. Просто щоб не забути черговий візит.

Empathy

     Іноді людина буває просто втомленою. Іноді в людини буває фіговий настрій. В такий момент поруч завжди знайдеться хтось, хто буде весело стрибати довкола, доколупуватись чому в тебе кислий фейс, а почувши чому - буде всюй вечір "розважати" тебе, розповідати про те який прекрасний цей ху...овий світ, і штрикати тобі пальцем в ребра. Не знаю для чого останній акт милосердя в той момент робиться, можливо щось спадкове. Така собі невідкладна допомога при журбі - емоційна дефібріляція. Штрикнув людині довгим пальцем в ребра, і життя знову прекрасне. 

Новий етап! Перехрестя

Все як завжди. Як Шерлок Холмс віддавав всі лаври Скотланд Ярду, а сам розкурював трубку шмалі і медитував. Як фаворитки так і лишались під ковдрами, виставляючи напоказ королів. Як...

Ми завжди в тіні, але ми на світлому боці місяця.

Amazing. Filter bubbles

Дуже кльова доповідь. Про те, на що я давно звернув увагу. Даючи ілюзію вибору і свободи, Фейсбук насправді звужує кут огляду і може призвести до "тунельного зору", і ситуації коли всі думають і діють однаково. Що я частково спостерігаю зокрема і серед своїх фб-френдів. Я вже думав було що я параноїк, та несподівано натрапив на цікаву доповідь, яка дуже точно відображає мої враження.

https://www.ted.com/talks/eli_pariser_beware_online_filter_bubbles

Дурні питання

• В тебе хоч мальчик/дєвочька є?
• А коли ти женишся-вийдеш_взамуж?
• І коли там вже лелека прилетить? Ви плануєте?
• А коли буде братик-сестричка? Можна надіятись?

Цей список можна продовжувати. Список безтактних, тупих запитань, на які відповідь по суті має бути завжди одна:

А тебе це ї...е?

, та виховання вперто не дозволяє. Люди, не ставте цих запитань іншим. Не псуйте собі карму.

Як псуються люди

Жизнь свою потрібно так прожити,

щоб соромно не було за роки,

що прожив ти їх так, 

як пі...арас паскудний...
 

(С) Л. Подервянський

       Ти відкриваєш на роботі фейкбук, а там - черговий пост розчарування і зневіри. Про те, як міністр внутрішніх справ, що пафосно говорить з телеекранів про свою велику місію, роздає наградну зброю жінкам своїх кумів. Про те, як відомий борець з беспрєдєлом міліції бере хабар з впійманих ментів за мовчання. Про контрабанду, яку кришують бійці АТО. Про розкрадання мільйонів на будівництві аеропортів, доріг, і мостів. І думаєш - чому в світі так багато негідників? Звідки вони беруться? Чому людина, що потрапляє нагору, одразу стає захланною і безпринципною?

Не можна мстить, повинні ми любити...

     Є наступна теорія. Люди роблять багато поганого не тому що вони погані, а часто тому, що вони просто не розуміють чому зроблене ними - погано.

    Блондинка на каблах 17см перекрила тротуар мерсом-кубіком? А якщо припустити, що вона не апріорі "..а що насо...ла на джип", а хороша дєвочка? Вона може щиро не розуміти чому перекривати тротуар недобре, бо останній раз ходила пішки лише по території Фешн-Клабу.

OpenSource

    Навіяно читанням "Reinventing organizations". Невже сказане там - правда, і існують організації, що розвернули систему на 180 градусів, давши співробітникам нечуваний рівень свободи і поінформованості, і цим досягли не очікуваного армагедону, а навпаки - підняття свідомості і активності людей?

     З одного боку, мозок звик до іншого. Сучасний бізнес-світ виходить з того, що більшість людей не хочуть приймати рішення, брати на себе відповідальність, і вимагають постійного менеджменту. Без цього вони не знають що робити, і почуваються дикомфортно і неспокійно. З цієї причини по всьому світу щодня тренуються, вдосконалюються, і працюють мільйони менеджерів, хороших і не дуже. На цьому стоїть світ. 

Сертифікат найгіршого тата

Я всього лише попросив Ярославу прибрати в кімнаті, і пообіцяв відписати її від ФБ, якщо цього не зробить.

Reinventing organizations. Good start

Why do so many people work so hard so they can
escape to Disneyland? Why are video games more
popular than work? ... Why do many workers spend years
dreaming about and planning for retirement?
The reason is simple and dispiriting. We have
made the workplace a

frustrating and joyless place where
people do what they’re told and have few ways to
participate in decisions or fully use their talents. As a
result, they naturally gravitate to pursuits in which they can
exercise a measure of control over their lives.
In most organizations I have been exposed to
around the world, ... we still have the offices “above” the
working people ... who, without consulting workers, make
decisions that dramatically affect their lives.

Dennis Bakke

     Тепер я пройшов половину, і точно раджу цю книгу для всіх хто цікавиться питаннями організації праці і мотивації. Зазвичай авторам і сценаристам важко мені догодити, та від цього твору я не можу відірватись, хоч мені нелегко читати англійською.

Автори пропонують грунтовне дослідження на теми:

Чи можлива і наскільки життєздатна інша структура організацій крім стандартної пірамідальної, в яких всі ми працюємо?

Чому часто люди ставляться до своєї роботи пасивно і безініціативно, і як це змінити?

     Висновки авторів часом важко сприймаються. Розмірковуючи над подібним, я мав підозру, що класичний менеджмент і тип керування самі деякою мірою розбещують працівників, відбиваючи в них здатність приймати рішення і брати на себе відповідальність за них. І як "бонус" - віддаляють їх від проблем, які вирішує організація, тим самим позбавляючи роботу сенсу, а людей - мотивації і блиску в очах. 

        Це все обгрунтовано і класно написано, багато в чому перегукується з близькими всім темами типу виховання дітей, і сприяє роздумам над сенсом життя. І при тому написано без претензій на абсолютну істину, і без фанатизму. Одним словом, хайлі рекоменд.

Я взяв на себе сміливість насмикати з книги цитат, що дають уявлення про вміст книги.

***

The concentration of power at the top, separating colleagues into the powerful and the powerless, brings with it problems that have plagued organizations for as long as we can remember. Power in organizations is seen as a scarce commodity worth fighting for. This situation invariably brings out the shadowy side of human nature:

personal ambition, politics, mistrust, fear, and greed.

Хочу Новий Проект

Епіграф:

 - Я тут на роботу нову влаштувався - в пожежну частину.
- І як тобі?
- Ти знаєш, непогано. Форма красива, зп вчасно дають, відпустка велика. І хлопці такі кльові підібрались - каву, чай п'ємо, в шахи граємо... Але є одна проблема - як пожежа, так хоч звільняйся!

***

     Мабуть, одною з найбільш рейтингових тем в спілкуванні програмістів (після машин і айфонів) є тема нецікавості проектів. Я не зможу перелічити скільки я чув скарг на те, що доводиться допилювати існуюче гівно, яке (неодмінна складова подібних розмов) давно потрібно повністю переписати, причому на найновіших фреймворках і найтрендовіших мовах. Фіксати баги? Розбиратись з тонами існуючого коду? Я? Не для того мама квітку плекала! Мені б стартап! Там я розвернусь. Ми напхаємо туди найкращих технологій, і код в нас буде 90-60-90. Що, там також за півроку будуть баги, легасі, і купа журби? Ну, пацани, це вже без мене. Я не хочу розбиратись з існуючим (апріорі ідіотським) кодом, займатись багфіксом, розвивати і допилювати робочу систему. Мені треба рости і щоб був драйв. Одним словом, дайте мені новий проект!

Звідки береться щастя

(ще з роздумів під час монологів англійською)
 
(Один мій друг попросив запостити, оскільки не має зараз Інету, а думки так і розривають його черепну порожнину)

*****

      Вона чудова. Найкраща в моєму житті. Коли ця ідилія, як все добре, мине, я буду згадувати цей час як найдивовижнішу пору свого життя. Краще я почувався лише коли я купив свій перший шуруповерт, і кілька днів все довкола здавалось мені шурупом, а я  почувався казковим велетнем з вундервафлею в руці. Я навіть не буду описувати всі Її принади, щоб не викликати в читача нападів заздрощів. Лише скажу, що вона - робота моєї мрії. Мабуть, мені просто дуже пощастило.

Починаємо все спочатку

Після піврічної мовчанки і ескалації до мера Львова, питання пішло на друге коло :)

Закриття сезону

Закрили сезон! В останній день практично повністю відновлено найпроблемніший рядочок лавок в парку. Kostyantyn Leschenko Yuriy Havryliv - ви зробили велику справу, і карма ваша тепер чиста наче в кота лапки.
Багато чого вдалось цього року. Багато людей долучились до ініціативи. Своїми справами вони зробили своє місто і країну кращими.

Так було

Так стало

Про Любов

Як виявилось, промовляння про себе монологів англійською має приємний сайд-ефект - воно сприяє філософським роздумам, які я так *люблю*. Сьогодні, йдучи темним Стрийським парком, я бурмотів собі під ніс про любов. Або про кохання. В українській мові це поняття чомусь розділене на два слова. Цікаво чи унікальні ми в цьому плані...

Якщо людина говорить, що любить свою країну, чи щира вона?

В краплі відображається море. Я люблю аналогії мікрорівня. Якщо хлопець говорить Тобі, що він Тебе любить - чи насправді це так?

Як на мене, найкращий універсальний тест на любов - доволі простий. Якщо людина любить, їй "не все одно". Якщо в коханої щось не так, людина, що любить, буде непокоїтись через це, і намагатись це виправити.  Якщо в  дитини дирка на одязі чи соплі з носа, люблячі мама й тато це побачать, і їм болітиме, що дитина ходить у дранті і в соплях. І тому дирку вони зашиють, а соплі витруть. При цьому дирка на одязі чужої дитини, її соплі, чи сумний вигляд якоїсь дівчини на вулиці хвилює Вас не більше, ніж проблеми індіанців племені Шайен. Вам все одно. Ці люди не дорогі вам, ви їх не любите.

Ознака любові - турбота і небайдужість. Якщо хлопець відправляє дівчину саму додому темрявою, бо зайнятий. Якщо він не готує дівчині чай з варенням коли в неї застуда, і не сидить біля неї коли їй недобре - він її не любить. Крапка. І абсолютно неважливо скільки разів він сказав зворотнє. Це просто порожні балачки, а хлопцю просто хочеться сексу, рейтингу, борщу, чи ще чогось.

Повертаючись на макрорівень - якщо людині не болить купа сміття під її будинком, розбита дорога до офісу, чи понівечений парк, і людина нічого не робить щоб це виправити, то людина свою країну не любить. А слова про любов до своєї землі під час споглядання заходу сонця з Пікуя під шашличок - це те саме, що слова про кохання хлопця з мікрорівня вище під час сексу. Вони нічого не варті. Така людина просто використовує цю землю для барбекю і наживи, і абсолютно про неї не дбає, а значить і не любить її.

Як тут не згадати Шептицького (на фото нижче) -

Не потоком шумних і галасливих фраз...

Про повернувся

І це пздц як кльово!

Таймаут

Цікаві досліди. А вирублю-но я на тиждень скайп, фб, новини, і обріжу реальні контакти з людьми. Ні, я не бухаю, не помер, і не поїхав в Тибет. Я просто вирубився з Матриці. Не те щоб ви всі мене зає...али, але якось хочеться усамітнення і катарсису. До зустрічі.

Ніколи не сердь дівчину

Уроки праці

З роботи і за уроки. В школі трудовики Міхаіл і Андрюша навчили нас прибирати підсобку і не здувати опілки ротом, а тепер я проходжу дівчачий курс. Наразі засвоїв вузли, шви (поки лише чотири), і мистецтво аплікації. Оцінки добрі, видно талант і рвєніє..

Дизайнери підкололи :)

Іванна купила собі вагу "щоб похудати", а потім звернула увагу на дизайн :) :)

Роздуми того хто вічно і безуспішно вчить мову

      Я сидів на роботі і апгрейдив Демандз в йо-клієнтах. Я займався цим другий день, і тому мені було капєц як сумно. На додачу за вікном валив дощ, з бухла була лише смердюча румунська цуйка, і тому попити коньяк, сидячи на підвіконні, і споглядаючи соціальне дно Бєлоснєжки, сьогодні не випадало. І навіть повіситись в кабінеті не було де. До того ж я знав, що як тільки Северин-Джун почує за стінкою шарудіння, він стопудів прийде, і все одно підступно витягне мене з зашморгу. І потім замість гарячої джакузі в казані буде запльована підлога, лікарі, і болюча гематома від шприцу...

     І я вирішив послухати щось англійською. Перший ж ютуб на запит "english podcasts with subtitles" викинув мене на цікавого позитивного чувачка, що говорив абсолютно зрозуміло, хоча і швидко. Я таке люблю. Я спочатку не дослухався до того що він говорив, але він бив точно в ціль - мова йшла про те як стати флюент спікером. Його основна ідея була в тому, що традиційні методи навчання мові добрі лише для того, щоб здати тести, і малоефективні для підготовки "вільнобалакучих". І з цим важко сперечатись, адже більшість з моїх знайомих вчать англійську все життя, і говорять при цьому абсолютно жахливо. Включно зі мною. Мова примітивна, повільна, і з купою помилок.

     Щоб перевірити себе, виконайте наступну вправу. Нехай ваш колега візьме в руки сорочку, і слухає ваші команди. Тільки не мовою жестів. А ви маєте розповісти йому англійською як скласти сорочку таким чином, щоб її не соромно було покласти в шафу. Мій результат був пічальний, якщо не сказати ганебний. Інший тест, який я також з тріском провалив, чекав на мене по поверненні з готелю, шланг душу в якому був пристібнутий до вертикальної планки таким чином, що я ледь зміг помитись. І от коли я спробував розповісти це англомовному родичу, я весь аж зіпрів. Спробуйте :)

І от далі в подкасті йшов висновок - якщо ви хочете стати флюент-спікером, ви повинні вчитись так як вчаться флюент-спікери. А флюент-спікери не вчаться за підручниками граматики і списками слів. Вони вчаться так, як вчаться діти. 

Це я гештальт закрив, та?

Як там зараз правильно говорити? То я гештальт закрив? Мені здається, це був найбільш абсурдний випадок в моїй практиці. Питання, що вимагало півгодини роботи і кількох кубиків бруківки, вирішувалось півтора роки, і вирішилось лише після звернення особисто до мера Львова :) Побачивши цей лист в дверях, я не повірив своїм очам, і вибіг на вулицю в футболці, щоб переконатись. Все зроблено. Це просто якийсь фантастичний день...



Для справжніх шанувальників

Ось такий коктейль пробували...

Лабрадоритові Пазли

     Це був був найважчий пазл в моєму житті. Зокрема тому, що кожен елемент важив не менше п’ятидесяти кілограм. Це був пазл з найдовшим процесом складання. Загалом, з перервами ми складали його близько чотирьох місяців, з різними людьми, і за різних обставин. Найскладнішим було знайти місце для останнього елементу. Цей процес розтягнувся дуже надовго, бо останній елемент ніяк не хотів вписуватись і завершувати загальну картину. Після наших численних спроб і розчарувань, вмовити останній елемент стати на своє місце зміг лише каменеобробний завод міста Львова.

Борець з харизмою :)

Під час перебирання шафи на мене чекав дуже приємний сюрприз - пакет з футболками, про існування яких я навіть не знав. Це нагадало мені про аж два звання, присуджені мені Логікою далекого 2013-го року. Класні футболки, як не дивно мені підходять, та не впевнений чи варто вдягати їх в чужий офіс :)

Що найцікавіше, так це те, що вже в новому офісі на ДН мені подарували отаке:

Як вони знали...

Боржава сімейна. Грусна історія..

Все було пздц як складно. Єдине що було хорошого в тій йобаній поїздці, то це - фото. Я викладу їх без тексту. Коли хочу щось написати і згадати - сльози затуляють екран...

Складні розмови

Коли ставки - високі, а емоції - сильні...

      Людина еволюціонує сотні тисяч років. Більшість цього часу вона жила в надзвичайно агресивному середовищі, де щохвилини можна було стати чиїмось обідом. Білки тоді були як Б-52, а таргани як собаки. І риба тоді була не пара нинішній - без трусів у воду не зайдеш.

Набивка душі

    В тренуваннях з єдиноборств є один недолік, що відлякує більшість людей. Щоб стати так-сяк готовим до бою, необхідна так звана "набивка". Звичка отримувати удари, терпіти біль, і йти далі. Досягнути цього можна лише регулярно отримуючи удари і дивлячись в очі партнеру. Поки людина не "набита" - жодна техніка їй не допоможе. Регулярно отримуючи удари, тіло звикає до болю і синців, і це перестає лякати. Саме завдяки цьому кікбоксери лупасять лоукіки в грушу і не кривляться, хоча ненабитій людині це жах як болить.

Коли я кидаю фейсбук

Все ж таки фейКбук і новини одебілюють нарід. Я от коли кидаю фейсбук, новини, і бухати - прямо просвітлююсь. Я починаю автоматично шукати більш цікавий контент, і більше думати. Якщо не зациклюватись - це приносить задоволення від процесу. Сьогодні, обговорюючи з батьком одну сімейну тему... 

стоп, я що, говорив з батьком про щось крім "як справи?" ?? О-о! Мабуть це і є зрілість!

Про Натхнення

    Останнім часом я полюбив такий специфічний тип медіа-контенту як інтерв’ю з цікавими людьми. Переважно людям, в яких вже беруть інтервью, є що сказати, і тому слухати це дуже цікаво. Цей раз мені трапилась бесіда з солістом музичної групи, якого спитали про секрет успіху.

Країна, про яку ніхто нічого не знає

     Що ви знаєте про Румунію? Якщо всі ваші знання обмежуються тим, що це - край циган, і батьківщина головного цигана Дракули, то ви потрапляєте в 99% освічених людей з мого оточення, які не знають про Румунію абсолютно нічого. І навіть (як от я) того, що схрещена з Рено і всім в нас відома Дача Логан - насправді оригінально румунська марка, і взагалі-то ніяка не Дача, а Дакія. І це саме ті Даки, що на наших захоплених дитячих очах за сорок копійок завзято місились з римлянами на екрані кінотеатра Першотравневий. Ще до того як його розвалив землетрус під час фільму Легенда про Динозавра (нам тоді віддали гроші за квитки).
Все - неправда. Румуни - нащадки даків. Гарний народ, зовсім не схожий на циган. Навіть їхні прикордонники - дружні, посміхнені, а прикордонниці часто і відверто симпатичні.

Але

      В мене є продовження теми про влаштування безпечної схеми руху на перехресті біля мого офісу. Точніше, завершення. Обіцяю - я більше не буду постити пісних нудних апдейтів про те, що черговий запит проігноровано, черговий термін пройо...но, і чергову обіцянку обіцяно. Я також не буду говорити про те скільки часу, зусиль, і нервів я витратив на цю справу.
 

      Я б взагалі давно лишив це питання, якби не одне дуже суттєве Але. Воно полягає в тому, що, незважаючи на звинувачення в песимізмі, я тривалий час намагаюсь залучати до позитивних змін довкола своїх друзів, знайомих, і колег. З різних причин наші люди дуже зневірені у тому, що від них щось залежить, і без подолання цієї зневіри нам ніколи не вибратись із тієї ситуації, в якій ми знаходимось. Для того, щоб люди були більш активні, і долучались до побудови світу довкола, їм дуже важливо знати, що їх дії і справи не безнадійні, і що не варто опускати руки.

      Зрушити цей стереотип - важкий і тривалий процес, але без цього нічого не буде. І якщо люди раз за разом бачать, що навіть їхні мінімальні зусилля - поставити підпис під зверненням до міської влади - не дають результату, їхня зневіра зміцнюється, а їхня довіра до донкіхотів - падає. Як результат - абсолютно, до речі, закономірний - наступного разу людина не зробить навіть цього мінімуму. А той, хто патетично говорив банальності про те, що відчиняють тому хто стукає, і що не все так безнадійно, виглядатиме в їх очах придурком і фанатиком. І на це немає чого ображатись - це нормально і мабуть правильно.
 
       Неправильно інше. Неправильно те, що під пафосний телеекранний пиз...ьож про "збудуймо свою країну" і "візьми і зроби" влада міста Львова своїми діями вбила віру у те, що не все пропало, у трьох сотень абсолютно реальних людей - моїх друзів, знайомих, і колег. Віру, що лише зароджувалась. А це здебільшого ще дуже молоді люди, які лише починають доросле життя, мають добрі мізки, добру роботу, і можуть в будь-який момент спакувати чемодани. Вони більше не ставитимуть навіть підписи під зверненнями до влади міста Львова, не кажучи вже про те, щоб робити щось самим. А я більше не проситиму їх про це. Не те щоб я дуже боявся зміцнення свого іміджу придурка-донкіхота. Ні, просто мій кредит довіри вже вичерпався, і я більше не хочу робити свій внесок у їхню зневіру, і зміцнювати її ще більше.

Amen.

День філософії. Робота.

Як добре, що ти до мене прийшов. Мені було сумно і ти прийшов саме вчасно. Я сидів на вікні і пив коньяк, вікно було відкрите, а в голову лізли численні філософські роздуми. Здебільшого не дуже позитивні, але це як кіно - найкращі фільми майже завжди сумні. 

     Поруч з думками про багатожонство і херові вареники в голові юрбились і думки про роботу. Колись давно-давно в мене була зарплата сто доларів, я не міг на неї прожити навіть сам, та робота приносила мені радість і задоволення. Тепер, вже давно-давно, цього нема. Хоча моя зарплата виросла, і я виріс професійно. Можливо це вік, звичка, втома. А можливо і ні. Можливо тоді я робив справу, результат якої я бачив. Я бачив як конектяться юзери, які щойно мені дзвонили що не можуть зайти в систему. Мені приносили шоколадки зі словами вдячності дівчата з Інтернет-клубу. І це для мене було гідною винагородою за два місяці роботи над білінгом Інтернет-клубу. Мені ставив пузирь Броніч за нову онлайн-статистику, на формування якої він раніше витрачав тиждень часу, а тепер на це йшли хвилини. І навіть коли я сидів під столом на відділенні пошти і лагодив термінал, що приймав платежі, поки оператор відбивався від розлючених пенсіонерів і неадекватів, що не могли заплатити за телефон - я відчував себе майже героєм, що робить потрібну справу. Результат був близько, і я відчував наскільки Справі потрібен я. І мене це шалено перло. Заради цього відчуття я міг прийти на роботу вночі і просидіти там допоки все не запрацює. Я не вимагав за це жодних компенсацій, і не почувався ошуканим коли мені жодного разу не замовили піцу в офіс.

     А що в нас тепер? Не у всіх звісно, але в більшості. Ми здебільшого не знаємо бізнесу кастомера і не користуємось продуктом, який пиляємо. Як він працює нам також не видно. Праця, важливості і результату якої ми не відчуваємо і не бачимо. Навіть якби і бачили - це чужий продукт, в який ми робимо настільки дрібний внесок, що результат нашої роботи важко побачити. І цей результат настільки далекий, що нам здебільшого байдужий. Він відірваний від нас. До цього всі звикли. Ми працюємо за непогані гроші, та бачимо лише кількість змінених рядочків і результати білдів у Дженкінсі. Критерій якості нашої роботи. Але цього мало для робочого щастя. Це не дає відчуття що ти робиш важливу і потрібну Справу. Робота перетворюється на технодрочерство в кращому випадку, або на просте заробітчанство в гіршому. Цього мало. Це примушує нас шукати адреналіну в нових фреймворках, лібах, мовах, та плюсах до зарплати. Хибний шлях...

День філософії. Багатожонство.

Цікаво, чому так суворо заборонено багатожонство? Проституція - хай буде, педерастія - взагалі тренд, партнерство без шлюбу - way to go, всіляке б...во - прошу дуже, а от багатожонство - табу у всьому західному світі. Цікаво чому? Кажуть, в Європі колись навіть за це вішали. Цікаво, що в ньому такого поганого? Здавалося б - самі плюси. Чоловіки не заводили б коханок, принижуючи цим і коханок і законних жінок. Чоловіки мали б стимул розвиватись, бо жінка завжди може піти до більш перспективного і "якісного" чоловіка, не заморочуючись тим, що він "занятий". Жінки не виходили б заміж аби за кого, бо "все одно краще ніж без мужика". Дітям було б веселіше, бо їх було б більше. Розлучень і страждань стало б менше. Суцільні плюси. Дивно. Чому? Зараз наче легалізують все підряд. Практично легалізували проституцію. Вже здається скоро легалізують педофілію і зоофілію. А от про багатожонство ніхто навіть не заікається.

Why?

День філософії. Графомани х...ви

     Ви часто їсте вареники? Тоді вам часто трапляються погані вареники, які складаються переважно з кавалків несмачного тіста і мізерної кількості "контенту". В такі моменти завжди дуже хочеться, щоб з продукту обтрусили більшу частину недовареного тіста, і лишили в правильних пропорціях лише те, що дійсно потрібно і корисно. Вам не хочеться запихати в себе непотрібну вам гору тіста, і боротись зі здоровим рефлексом вашого орального апарату викинути всю цю гидоту назад. Вам хочеться правильних пропорцій і хороших вареників. Однак, нажаль, інтереси виробника в даному випадку розходяться з вашими інтересами. Бо вареники продають на вагу...

     Як часто при читанні "розвиткових" книг, в тому числі дуже відомих авторів, у вас виникає відчуття, що кожну сторінку доводиться запихати в себе наче той херовий вареник? Останні книжки, які мені траплялись, викликали саме такі асоціації. Автор повторюється по десять разів, лиє воду, пише довжелезні анотації до своїх творів, і загалом робить все, щоб тіста було побільше. В результаті я мало того, що не отримую жодного задоволення від читання, так ще й часто взагалі не можу вхопити ідею творця. Є відчуття, що мене просто дурять. Я заплатив за тісто, і витрачаю час на те щоб його прожувати, причому без жодної користі для свого організму. Таке враження, що авторам платять за кількість символів, і книжку на п’ятдесят сторінок видавати просто нерентабельно. Якщо вже так, і кількість символів потрібно штучно роздути, так хоча б робіть це красиво і доречно, щоб це було цікаво читати. Як це робив, наприклад, Карнегі. Тоді я згідний це їсти, це хоча б приємно. Але ж ні - в переважній кількості тісто немащене і настільки паршиве, що вже і того що в середині не хочеться. Якщо так піде далі, я мабуть взагалі перестану читати подібні книжки.

Вереск гальм і не лише

    Надійшла відповідь на лист щодо вереску гальм маршруток у Львові. На перший погляд цей лист - звичайна відписка, та насправді це не так. З відповіді видно, що це питання було підняте на спільному засіданні міської влади і перевізників. Місто поінформувало перевізників, що мешканцям не подобається те, що маршрутки ревуть наче лось у шлюбний сезон. Перевізники доведуть це до своїх механіків. Механіки стануть уважніше ставитись до обслуговування гальмівних систем. Це не виправить проблему повністю, але на це звернуть увагу.

    Відповідь показує важливу річ. Коли щось не так - не можна мовчати. Мовчання означає, що все добре. Якщо щось не влаштовує - про це потрібно говорити прямо і вголос. І чим більше буде таких голосів - тим краще.

Макс, це щоб ти не думав що я тут груші збиваю

Тренування. Йоркшир. 2016.

Бухати менше треба, Михалич...

Злякав Іванку, скопіювавши це фото з флешки. Ярослава сказала що я вампір.

Символи Британії

Символи Британії. Вінтажний недобитий ягуар, класична телефонна будка, і північне море. Все склалось в один момент, а поруч була камера.

Аеропорт Манчестера

Автостанція в аеропорту. Є частиною комплексу аеропорта, як і залізнична станція. Скоріше схожа на маленький аеропортик з автобусами замість літаків, ніж на автостанцію. Висить кілька телевізорів з розкладом рейсів, біля кожного "гейта" свій телевізор, виходи відкриваються при прибутті автобуса, і статечний вуйко запрошує на посадку. В автобусі дуже просить всіх пристібнутись. В цей момент автобусом прокочується хвиля металевого грюкоту застібання ременів безпеки. Шок.

Суд

 
      Незважаючи на традиційний львівський дестрой, що особливо яскраво і страшно дивиться на Привокзальній, суд виглядає незле. Я вже звик, що все довкола може бути (і в принципі є) в гамні, но Суд, Податкова, Пенсійний Фонд, і Управління Пенітерціарної Служби - мають бути в шоколаді. Без цього немає Держави. Ви бачили будівлю управління пенітерціарної служби у Львові? Ні напевне. Ну погугліть. І ви точно бачили СІЗО біля Оперного. Так от для мене було одкровенням, що виглядають вони геть по-різному. 

    Ну ладно. Як я потрапив в суд - став учасником абсолютно дріб’язкового детепе з вини чувака, що вирішив спинитись біля бабкомату у потоці машин. О, доречі. Бажаючі давати поради а-ля:

"Потрібно їхати так щоб у будь-який момент можна було зупинитись."

і "Тримати дистанцію" (в місті, ага)

- прохання іти зі своїми порадами на...й, а дорогою купити собі машину, і спробувати зреалізувати на ній власні хворобливі фантазії. Опосля вибачення і покаяння приймаються цілодобово в фб і скайп. Так от. Подія була настільки серйозною, що її оформляло два патрулі поліції дві з половиною години. Спеціально засікав. Ні, не можна було ЄвроПротокол, так сказали потім Страхова і СТО. Доречі, КАСКО було, ніхто не був випимши, і ніхто не постраждав. В результаті пригоди Поліція забрала в мене права, і сказала очікувати повістку в суд.

     Мент на вертушці подивився на мене з притаманною їм підозрілістю, і пропустив. Всередині я зустрів гарну дівчину, яка (нажаль) не мала стосунку до моєї справи, але чомусь якось цікаво подивилась на мене, і пішла собі далі. Мені стало сильно приємно, що на мене зацікавлено дивляться такі дівчата, і я пішов шукати свій кабінет. Далі я пройшов крізь купку адвокатів, що з розхристаними сорочками люто виражались площадним матом прямо на коридорі, жваво щось обговорюючи між собою. Пройшовши через цей рівень, я потрапив до воріт чистилища - кабінету помічника судді.

    І тут мені вже зовсім стало подобатись в цьому закладі. Помічники судді являли собою двох симпатичних помічниць, які також якось дивно на мене поглянули. Мені останнім часом казали, що заняття спортом даються взнаки, але ж не настільки. Почуття власної офігенності росло темпами явно непропорційними до частоти спортивних тренувань. Я сказав що в мене повістка, помічниці заметушились, і тут в кабінет зайшла тьотя в костюмі Гарі Поттера.

- Хто це?

- Це Коваль Євген по повістці на 17:30 - кротко відрапортувала помічниця.

- Хай зачекає на лавці біля входу.

Я повернувся до Врат Чистилища, і почав видаляти СМСки. Доречі, я чув, що деякі люди роблять це в туалеті.  Як огидно.

    В цей момент Врата відчинились, і тьотя_в_костюмі_гарі_поттера вийшла, пройшла повз мене. Раптом вона обернулась, і почала витріщатись на мене в стилі попередніх дівчат, а також, як я потім зрозумів, в стилі мента на вході. Що за фігня?? Я звісно на днях купив книжку про оптимізм, читаю її по сто сторінок щовечора під бухло, і очікував, що то мені поможе. Але ж не настільки... Тьотя виглядала так, що навіть в найсміливіших фантазіях не смів припустити, що я її зацікавив, хоча старші леді завжди любили мене за надійність і духовну цнотливість :) І тут тьотя не витримала:

- Ви довго думали перед тим як так в суд прийти?

- Як?

- То є неповага до суду. Ви в шортах!

- Еее, перепрошую, та звідки мені знати, що сюди не можна в шортах? Жарко ж було. Я так на роботу хожу...

- На роботу?? Хм... Ну ходіть далі.

Так от чому вони всі так не мене дивились...

Тьотя пішла,і незабаром мене закликали в її кабінет, де була вона і одна з помічниць. Я думаю, ці помічниці поза судом напиваються всмерть, бо я ніколи в житті не бачив людей, що так бояться свого начальства. Тьотя сіла за стіл, повернулась до помічниці, і сказала:

-Чому порушуєте правила дорожнього руху?

Причому сказала вона це так тихо і розмито, що востаннє так зі мнов говорив чи то психіатр чи то ухогорлоніс в військоматі в 10-му класі. Але тоді, пригадую, айболіти читали якісь цифрові мантри, і питались чи я бува не пісяюсь, тому тоді було дещо легше. З третього разу я її розчув, і почав було говорити, що я врізався в кретина, що вирішив стати в банкомат посеред вулиці, та суддя сказала, що це все фігня, правила порушувати то зле, і чи знаю я розмір штрафу.

- Та де, звідки?

В цей момент Саша прислав мені СМСку що ми йдемо квасити, і мене вдруге мало не вигнали з "засідання".

- 340 грн + 272 грн судовий збір. Ось вам папірець. Все ясно? Судове рішення вступить у силу за 10 днів, принесете нам квитанцію, отримаєте рішення суду, і з ним - на Перфецького за правами. Раніше - не віддадуть.

І я пішов. Не зміг відкрити двері, пожартував з суддею про те, що вийти завжди було легше аніж зайти, усвідомив неоднозначність жарту, і вискочив в коридор. 

Дорогою я думав. На що два патрулі витратили 2.5 години часу? В них що, немає чим більше зайнятись? Навіщо в мене забрали права? За що? Я що, когось збив? Я був бухий за кермом? Навіщо був цей суд, адже не було жодної суперечки? Навіщо ми мучили цю втомлену жінку, і витрачали її час, і час її прекрасних помічниць на те, що взагалі абсурдно і абсолютно нікому не потрібно. Вона що, на це вчилась стільки років? В суду що, немає інших справ? Хто за це все заплатить? Ну ладно я - я втратив чотири години свого особистого часу. Я не хочу рахувати скільки це грошей. Але вони - державні люди. Допоки це все настільки абсурдно і неефективно - ми просто не можемо розбагатіти. Це нонсенс, і ця система має бути змінена.

Новий тип тімбілдінгу

30% health left

    Блін, я все розумію - Боржава це ппц як красиво, і там звісно дуже свіже повітря, красиві парапланеристки, орли, а також дуже багато чорниць, але я щось абсолютно впевнений, що за цей одноденний простий похід здоров’я лише втратив. Бо почуваюсь так, наче мене переїхала вагонетка. В голові все крутиться такий індикатор з DOOM, що показує скока мнє жить лишилось. Так от - відсотків тридцять суб’єктивно. 

  

    Перше. Хоча піараси синоптики обіцяли хмарність, сонце шпарило як на морі, і я весь обгорів. І сховатися від того сонця абсолютно немає де. 

    Друге. Хоча по мапі все капець близько, в реальності все пздц далеко. Всі естімейти сміливо множиш на два, хоч я був тут десяток разів. 

   Що там ще? Ага! Хвилюватись потрібно не за себе, а ще за двох. Особливо коли одне з тих двох тричі за дві години летить то в каміння то в болото (а болота там просто дохера), і на кінець походу виглядає як я на літніх канікулах коли ще ходив до школи - без сліз не глянеш. 

   Як вишенка на тортік - хуйова залізниця. Який дебіл поварив сидіння в мукачівці під кутом строго 90 градусів?! Цього садиста потрібно каструвати сваркою, якою він то варив - спина після такого сидіння болить жахливо, навіть без будь-яких походів.     

     Розташування сидінь - то окрема тема. Чому не розпланувати їх одне за одним, як то зроблено скрізь?? А ніфіга, треба повернути сидіння до сидіння - в нас свій шлях і своє ноу-хау. А щоб більше влізло - зробити між цими сидіннями таку відстань, щоб коліна сусіда навпроти впирались пацієнту просто в ... ну в общем, навіть далеко не в коліна, а значно глибше. Далі. Ароматизація салону стандартно на рівні - зайве згадувати. В букеті домінує запах гівна з вагоної параші (в якій немає води), перемішаний з штинем забороненого в потягах тютюну, і розбавлений нотками парфумів пасажирів, і нехитрої туристично-селянської хавки.

     Далі. Поціаг Ужгород-Київ. Ця х...ня правда доїде до Києва?? Шо, і з живими людями? Не вірю. Там же так душно, що дівочкі розкладені по поличкам практично без всякої одежі, а на другій поличці третього купе 13-го вагона відтворена атмосфера пекла. Може Бог дасть, будемо молитися...

Згадується анекдот...

Спускається по схилу лижник. І тут бац - перечіпляється за гіляку, летить по схилу ломая крилья і тєряя пєрья. Піднімається весь в снігу, гіляках, і шишках, оглядає перекручені кінцівки, випльовує зайві зуби, і каже: "Блять, но все одно краще, ніж на роботі!"

Ефект Покемона

Історія з Покемонами наводить на думку, що більшість людей дуже легко присадити на щось. В самих покемонах нічого звісно поганого немає, але це ознака того, що суспільство дуже легко розвернути в потрібному напрямку, і нав’язати йому щось. Рецепт? Я б хотів його знати, це можна було б використати з користю. Можливо, рецепт наступний:

Перше - елемент змагання. Люди повинні бігати наввипередки. Друге - результати повинні бути легкодоступні і чітко видимі. В фейсбуці, в одязі, на обличчі - байдуже. Найкраще звісно у фейсбуці. Далі люди зроблять все самі.

Голандія

Одним з зайвих плюсів Брюгге є те, що звідти за три євро і 40 хвилин можна автобусом потрапити в Голандію - в гарненьке містечко під назвою Slius.

Так подають в Бельгії бельгійські вафлі. Шкода, що сфоткати їх вийшло лише в Голандії.

In Brugge

Одноіменний фільм я подивився вже у Брюгге, і починається він багатообіцяючою фразою Рея (доречі, він виріс у Дубліні): 

Брюгге?? Это же ебеня!

Смертники

Вже вкотре мало не загинув на трасі через убивць за кермом. Любителям обганяти на сліпих ділянках бажаю найскорішої смерті, і не забрати нікого з собою.

Бельгійське Містечко

     Я не люблю спеку. Я не люблю спеку. Я не люблю спеку. Особливо таку, яка встановилась у Львові останній тиждень - через +25 при 100% вологості місто нагадувало джунглі, і комфортно провести тут тиждень відпустки було важко. Минулого разу втеча від спеки, м’яко кажучи, не вдалась, і цей раз я вирішив вдарити напевне. Нехай це буде Бельгія. Про цю країну я знав лише те, що там колись жив і працював мій друг Сергій, і там є 100500 сортів пива. Задача була - знайти не дуже далеке місце, де не буде спекотно. Забігаючи наперед, щастя на світі нема. І ідеальної погоди також нема. Бельгія зустріла нас типовою англійською погодою - дуже мінливою, часто дощовою, але, курча, все одно це незрівнянно краще, аніж +30, які на той момент були у Львові.

Overbooking

Думки точно матеріальні :)

      Ще не встигли заспокоїтись хвилі на збовтаній постом про погане МАУ ФБ-стрічці, як я і сам став свідком явища з влучною назвою overbooking, про яке я до вказаного поста теж ніколи не чув. Так от. При наявності всіх куплених квитків, вчасній явці на реєстрацію, і навіть якщо у вас є конекшни, може статись так, що на чекіні вам дадуть посадковий тальон з місцем SBY. Я було подумав типу елітне щось, як крутому пацану - так щоб стюардеса з найширшою в світі посмішкою приносила карту коньяків одразу після забирання шассі. А вийшло не зовсім. 

Леви тепер підписані

Я люблю коли все підписано. Тепер підписані і найдавніші у Львові леви, що стоять на вулиці Коперніка, забуті туристами і локалами.

Греція

  
       Після того як ІДІЛ відібрав в нас Туреччину з Єгиптом, а німці раптом відкрили шенгенські візи, для морського відпочинку лишилась Греція. Перші враження і перші відкриття. По-перше, болгарка може бути гарною. Тому що це для мене тепер не пилка, а жінка. Болгар і болгарок в Греції - овердофіга. Друге - Греція - досить бідова країна, не знаю як її взяли в ЄС і шенген. Третє - там купа москалів. Абсолютно, до речі, адекватні і ввічливі люди. Вже вкотре переконуюсь, що якщо в людей немає на кухні телевізора, що цілодобово вішає їм на вуха вигідну політикам-параноїкам хуєту, все в людей нормально. Здається, час закривати міністерства ненависті з обох боків, і дружити домами, як сказано у Святому Письмі. Пропаганда то все, повірте старому вікінгу...

Ох....ітельні історії

Злизано з ФБ під враженням мощності стилю і таланту.

П - Прельопа

Я ото коли вчора за Горбачова писав то ще один мемуар вспомнив, але було вже десь час ночі і жена б мене не поняла, якби я ото став по клаві лупити і соватися в пароксизмі ржачки, тому розкажу вам його сьодні.

Крім Горбачова в мене було мульйон всяких кєнтів, один з яких Сирожа. Сирожа народився в Шпанові - за сім кеме від города гіроя Роуно. Але поводився він так, неначе його зачали і народили десь в глибинах Талібанщини - в Зарічному чи Дубровиці. Дуже дикий мальчик був, хоч і хароший. Він коли приїхав ми взагалі не могли зрозуміти що саме він говорить. В Сирожі була мама, яка продавала кукурузу і сємкі. В сьомій ранку в базарний день ми всі будилися від дикого ревиська. СИРООООЖЖЖАААА, СИИИНННААААА, НЕСИ КУКУРУЗУ МАТЕРИИИИИИ!!!! І Сирожа тільки так з четвертого поверху хуяк хуяк з повними відрами кукурузи і на базар.

Вирішення проблеми ультрас

Світ так потерпає від ультрасів, а в мене є рішення :) Замість того щоб вони громили міста і підставляли під удар людей, що через якусь прикру помилку природи не отримують задоволення від власних і чужих скривавлених пик, зробити наступне:
Після основної гри - футболу - випускати на стадіон бажаючих бити один одному мармизи. І брати за це окремі гроші з глядачів. Як в римському колізеї. Глядачі будуть в огромній кількості, я впевнений - люди барздо люблять споглядати як когось мудохають. Най пиздяться досхочу, хоч до смерті. На зібрані гроші полагодити що вони там поламають, і вивезти неходячих. Win-Win - і люди щасливі, і ультрас задоволені, і ментам мороки їх ганяти нема, і стадіони цілі, і міста не потрощені.

Польський Житомир

"Оптимістам" і "патріотам" краще пропустити цей текст. Во ізбєжаніє.

      В нашому районі є хлопець Володя. Володя розумово, фізично, і емоційно відсталий чоловік віком років до 50-ти. Він дуже добрий дядько. Роками він ходить нашим районом, і збирає сміття. Коли Володя бачить на землі пляшку чи пачку з-під цигарок, він піднімає її з землі, і кладе в пакет, який завжди носить з собою. Це його місія і його життя. Я люблю Володю. Він завжди посміхається, і завжди зайнятий корисною справою. Але Володя - не просто Володя. Він цього не розуміє, але він - символ. Символ безперспективної праці.

Дуже інтимне

Їдемо в машині. Далеко.

- Тато, коли вже буде Макдональдс??
- ще кілометрів 50.
- 50?? Я взагалі-то хочу срати!
- Фу, Ярослава! Ти дівчинка, принцеса, а розмовляєш як матрос. Ти хочеш ка-ка-ти! Або попудрити носик.
- Какати я хотіла годину тому. А тепер я хочу срати!

Настроєве :)

Тепер один старік сєдой,

развалін страж полуживой,

в шістсот дванадцятій сидить,

код пише, пообіді спить,

немає з ким поговорить,
горілку також ні з ким пить,
лиш доктор Цвак, як щось не так,
у венах Вікінга горить...

Місто, в якому зупинився час

Перепрошую, що фото - повне гівно.

Я нещодавно купив собі смартфон...

Я люблю Житомир. Я народився там, і прожив там більше 25 років. Не можу сказати, що колись там квітнули райські сади, але ще кілька років тому мені здавалося, що він починає оживати. З’являлись торгові і розважальні центри. Ставало чистіше на вулицях. Впорядковували дикі базари. Я не був там більше року, і останній візит справив гнітюче враження. Здається, час у місті повернув назад, і місто йде до повного занепаду.

Шкода тебе відпускати

Коли я виколупував Тебе з-під 120-річного шару пороху на горищі, я відчував, як в’їдлива пилюка наповнює мене, і проклинав той момент, коли пообіцяв Тебе знайти. Коли я відмивав і відчищав тебе у ванній, я думав - скоріше б Тебе спекатись. Далі було ще багато всього.
А коли вранці я побачив Тебе - теплу, блискучу і рум’яну, то зрозумів, що не хочу віддавати Тебе в чужі руки. Але вибору вже не було. Ти прикрасиш дім колекціонера, і малоймовірно, що ми побачимось ще. Прощавай, найгарніша цеглинка в моєму житті...

По-раз третій :)

Минув місяць, і нашу клумбу - в центрі міста, в найстарішому парку України, знову розвандалили. Прийшли вночі, і забрали шість ялівців з шістнадцяти. Ялівці були припнуті до землі. В кріпленнях розібрались, знайшли слабкі місця, розкрутили, і що могли - винесли. Що не змогли - тягнули і рвали, розкидаючи по клумбі.

Тато, не засмучуйся. Я бачила таке в мульфільмі Зоотрополіс.
Коли звірі живуть у місті, в них є поліція, дороги, ресторани, вони ходять у кіно. Вони наче люди. Але в душі вони все одно дикі тварини. Так і українці. Наче все є, і поводяться як люди. А в душі - як тварини.
Я більше не хочу тут жити.  Давай виїдемо звідси.

П.С.
До обіду все відновив, лише ланцюги стали грубші.

Ангели з автоматами

      На 9 травня хтось вандалить клумби, а хтось - мій моцк. Причому гуртом. 

Лента ФБ всюй день не може заспокоїтись. Авторитетні історики, "трендові" блогери і "патріотичні" політики наперебій пишуть, що радянські війська то були суцільні звірі і сталіністи, що вдень грабували і вбивали мирне населення, а вночі займались тим, що не спали, а гвалтували гуртом 10-річних німецьких дівчаток в ім’я Сталіна і Берії. Воїни УПА були при цьому суцільно високоосвічені гуманісти зі шмайсерами, що розмовляли виключно рядками з Шевченка і Франка. СРСР співпрацював з німцями, і ділив з ними Польщу, а от Англія не підписувала з нацистами Мюнхенську угоду про відділення махрових сепаратистів- чехословацьких Судетів :)

      Я маю один недолік. Добру пам’ять. Я пригадую, як коли я був молодший, все було інакше. Воїни УПА були суцільно садистами, що замість воювати і добувати їжу, займались тим, що забивали криниці трупами дітей сільскої вчительки. Звісно, перед тим згвалтованої гуртом. А радянські солдати були ангелами з автоматами, що не знали слова на букву Х, і срали зефіром.

        Два рази мені вистачило. Не вірте політикам, "історикам", і "трендовим блогерам". Половина з них мають корисну мету, інша половина - або отримує гроші від першої половини, або просто ідіоти. Вмикайте голову. Не давайте розфарбувати свою свідомість у монохромну палітру, це відключає мислення. Вам дають солодкий нейролептик, щоб Ваш мозок заснув. А Ви відмовтесь. Розбирайтесь в історії, і упирайтесь пропаганді. Будь-якій з будь-чийого боку. Це - отрута для мозку і засіб зомбування людей.

 

Ваш параноідальний друг

Til Bargada!

Все ж таки я люблю сюрпризи. Сидиш собі в кабінеті, тільки починаєш розуміти черговий тікет, заносиш руки над клавіатурою з наміром лупати сю скелю, і тут...
Несподіваний і дуже приємний подарунок від моїх Перфекшиальних друзів! Здається, я вдруге номінований на роль борця з несправедливістю, і тепер маю зброю в цій боротьбі!

Нехай же не затупляться секири наші,
як не тупляться мізки і почуття наші,
най лупається скеля несправедливості і бруду
під натиском вікінгської секири.

 Дякую дякую дякую!
Til bardaga!

Такий класний стріт-арт

Львів, вулиця в районі вулиці Ференца Ліста:

Фашисти в школі

- Тато, ти в школі ким був - двійочником?
- З чого ти взяла??
- А ким?
- Ну... хорошистом.
- Ким-ким?
- Хорошистом. Тим що вчиться на 4 і 5.
- Мама! Наш тато був в школі фашистом!

Німецька віза, третя серія. Подача.

Дисклеймер.

Я - досить спокійна людина. І дуже добра. "Я такий ніжний як одуванчик... Но так дам пи...ди..." (С).
Йдучи парком на роботу після дощу, я збираю на доріжці червяків, що не встигли втекти, і можуть стати жертвами наших із вами підошв. Збираю і складаю на траву. Я рятував в Кракові бджолу з-під коліс трамваю, хоч в мене алергія на бджіл, і я від них пухну і вапще в мене судороги. Так, і від трамваїв теж. Я - добрий. Але.

Особливості національного безвізового режиму

Будні безвізового режиму, дубль два. 142 сторінки на трьох. 142 сторінки, Карл Ангела! Без паспортів і страхівок звісно. Це все, що Вам потрібно знати про лібералізацію візового режиму з ЄС.

Я давно так не працював і так не стомлювався. Я давно так не матюкався. Я давно так не хотів напитись до нестями. Пробачте мені, англійці. Ви не просто ліберальні у візових вимогах, ви - ангели. В порівнянні з ... ну отримаю візу - скажу. А поки буду краток. Ви рєбята єбанулись... Ви єбанулись! Ви є-ба-ну-лись! Піздєц маразм... І драстуй безвізовий режим.
Всі об’єкти на фото крім стоса паперової хуйні - для масштабу.

Глянув для порівняння, англ віза, Standard Visitor (можеш податись хоч на 10-річну аби були бабки):
 

1. application form, current passport or other valid travel identification 
2. evidence that you can support yourself during your trip, eg bank statements or payslips from the last 6 months

Тобто не треба:

1. ідіотичної хуєвої тучі копій всіх сторінок всіх паспортів. Як і решти копій.
2. страховок (і так же ясно що це хуйня, бо ж віза 2-10-річна, не страхуватись же на 10 років :)) 
3. довідки з податкової (чекати 10 роб днів). І її копії. 
4. копій запрошення і паспортів запрошуючих всім (ясно, бо подаєтесь же пакетом) 
5. нотаріально оформлених, та й будь-яких інших, гарантійних листів на оплату (ясно, бо ж в анкеті все написано). І їх копій. 
6. гарантійних листів на дітей (ясно, бо виїзд дітей за кордон все одно перевіряє і за це відповідає прикордонна служба). І їх копій. 
7. чекліста (що ти приніс) підписаного (на..я він треба, -9 сторінок на трьох людей) 
8. довідки зі школи (омг, важливий документ, особливо про звільнення від занять на період річної візи. І само собов її копії.

і якось же живуть :)