Кривава йолка

      О 4-й ранку міліцейський спецназ не спав. Вони займались важливою справою - за 4 тис грн зарплати жорстоко мочили беззахисних людей, які прийшли висловити абсолютно мирний протест проти свавілля і несправедливості влади. Кілька сотень виспаних вгодованих орків в повних обладунках проти купки голодних і холодних, сонних і мирних людей. Гідний бій. Горіти їм всім у пеклі, а перед тим все життя думати як відповідати на запитання дітей про цю ніч. Я до останнього не вірив, що штурм можливий, і не бачив в цьому жодного сенсу. А ранком дивився відео, і сльози навертались на очі...

      Який в цьому був сенс? Все б і так затихло до понеділка, бо люди - байдужі. Не всі, але... небайдужих злочинно мало. Всі сидять по норах - їх хата з краю. Часто це розумні освічені люди, які б мали мати високий рівень свідомості. Однак, нажаль це люди без голосу і почуття гідності. Поки в магазинах є віскарь і камамбер, вони мовчатимуть. І поки в країні таких буде 90+% - ми будемо мати саме таку владу за законами демократії. Не вийдуть вони і зараз, коли їхніх дівчат, жінок, дітей-студентів відлупцювали кийками за свою ідею і переконання, висловлені у мирний спосіб.

    Але не всі такі. Іноді звичайні люди, від яких цього не чекав, в екстремальних ситуаціях стають бійцями, що не бояться сказати "ні", і захистити свої переконання. Для цього не обов"язково з арматурою в руках кидатись на орків, достатньо підняти дупу і вийти на вулицю, або просто добрим словом підтримати людей, що мерзнуть і ризикують за те, щоб нас мали за людей, а не за худобу.

Всім, хто це зробив - дякую. Всі, хто міг, але не зробив - вам більше немає на кого  жалітись. Ви самі зробили свій вибір.

Європейці

Євромайдан. "Україна - це Європа". Бігає хатою Іванка з гаслами і блиском в очах, агітує їхати в Київ і кричати "Україна - це Європа!". Скільки друзів поїхало, скільки емоції, стільки піднесення!

      Але є побут, від цього нікуди не дінешся. Потрібно йти за яблуками в підвал. Цього сезону я присвятив багато часу і витратив багато грошей на приведення цього шляху до мінімального ладу. Вичистив все від сміття, посадив газон під балконами, поремонтував і пофарбував двері...

Йду. Двоє пацанів тягнуть мопед через двері. Відкривають їх колесами і ногами. Закривають з диким грюкотом. Валиться штукатурка. Хтось підпер куском цегли щойно зремонтовані і пофарбовані двері. Щоб ходили коти. Хтось заплював бичками, закидав кульками газон. Хтось відкривав двері ногами, і тепер на свіжій фарбі слід чиєїсь ратиці. Хтось...

    Боже мій, я ж все це зробив власноруч! Зовсім недавно, а ви не поворухнули і пальцем. І не треба, Бог з вами. Просто бережіть це. Воно ж ваше. Ваш будинок, ваш двір, ваше місто. Що ж ви його нищите? Хто сказав вам це робити? Жиди, комуністи, янукович?

З порога на мене налетіла Іванка. Вона захоплена і схвильована:

Наші - в Києві!

Європейський вибір!

Ми - європейці!

- Ти впевнена?

- Ти про що?

- В підвал сходити не хочеш? Я проведу...

А далі вона говорила. Багато, піднесено, полум"яно - як ті люди на Майдані. Але я не сприймав цього. Один похід у підвал тепер важив більше, ніж всі слова про нашу "європейськість" разом узяті. Нехай краще Європа лишається Європою, а свині живуть в свинарнику. Краще хоч і з візами, але їздити в Європу, а не інфікувати цією чумкою свідомості і їх, опустивши до нашого рівня.

Майдан 2.0

        Так швидко минуло 9 років. Навіть в нас на роботі є досить людей, для яких 2004 рік - дитинство. А мої спогади досі дуже чіткі і живі. Тоді мені були пофігу Ющенки, Юлі, Януковичі - скептицизм до політики вже сформувався, і жодних ілюзій щодо того хто з них лідер, а хто - підер - я не мав. Дух повстав проти іншого - підкилимних ігор і нескінченної брехні. Проти незрозумілих маневрів людей, яких ми поставили керувати країною, і які натомість брешуть нам, мають нас за дебілів, і крадуть в нас гроші. Мій Майдан був проти цього, а не за якихось тривимірних ляльок, що стояли на сцені з погано прихованими ниточками над головою.

      Так і тепер. Я не знаю що для нас зараз краще - стояти збоку, чи намагатись асоціюватись з Європою, щоб ще кільканадцять мільйонів людей могли виїхати туди мити толчки, а такі як я мали менше геморою з візами. Не знаю, не впевнений. Можливо, варто ще кількасот років зачекати, поки ми не станемо людьми, а не аморфною масою без совісті і свідомості. А можливо Євросоюз взагалі приречений. А може й праві критики євроінтеграції щодо того, що наша недоекономіка не переживе цього об'єднання. Не знаю, я не рублю в економіці і політичних стратегіях на такому рівні.

     Проте я чітко знаю, що те, що відбувається зараз довкола цього питання - погано пахне. Знову підкилимні ігри,  незрозумілі розвороти на 180 градусів без жодних пояснень, знову брехня, виконання рішень судів о 5-й ранку в суботу. Незрозумілі заяви влади про можливі проблеми з курсом долара, і на наступний день стрибок на 5 копійок за долар...  Все те саме, що підняло мене і мільйони мені подібних у 2004-му. 

       І знову вогники в очах. Їх поки менше, і вони не такі яскраві, але так приємно їх бачити! Хочеться підійти до вогників і сказати їм - "Молодці, що прийшли і висловили свою позицію. Молодці що не змовчали. Якщо ви будете думати що кричите і за що боретесь, а не сліпо слухати фігури на сцені, ви переможете.".

Якщо ми будемо мовчати, ми нічого не варті, і нема нам виправдання. І справа тут не в росіях, єесах, юлях чи януковичах, справа в вічних святих речах - почутті власної гідності, прагненні справедливості і свободи. Лише за це варто мерзнути, лише це ніколи не знеціниться.

Здобудемо або згинемо!

Зимова гума

Три спроби купівлі зимових шин через Інет завершились невдало, і тому коли я почув дзвінок з Інтернет-магазину, де лишив четверте замовлення, я був майже впевнений, що ввічливий голос скаже "Вибачте, замовлених Вами шин по ціні, вказаній на сайті - в наявності немає." А на питання - "А по якій ціні є?" відповідь буде теж стандартною - "ні по якій немає".

    Але голос сказав:

- Ви знаєте, лишився останній комплект, але він 2009 року випуску.
- Але вони нові?
- Нові.
- Ну то яка мені різниця?  Хоч 19 сторіччя, що їм зробиться?
- Ну так ми відправляємо?
- Так!

Прийшовши додому, я відкрив Інтернети, де прочитав, що шини, виявляється, старіють, а таких як я вважають лохом. І що шини потрібно повертати продавцю. Оскільки це питання сильно пов'язане з безпекою, а значить, за моїми правилами підлягає т.н. глибокому гуглінню перед вирішенням, я сів шукати відповідь. Читав півдня, відповіді не знайшов, і досхочу нагуглившись, відіслав запит на офіційний емейл фірми НокіаН. Саме так зветься фінський виробник шин, у фінів видно туго з фантазією. Запит і відповідь навожу повністю, вони можуть бути корисні багатьом водіям:

Subject: 4 y.o. tyres

Hello

I've just bought Nokian Hakkaperita R tyres for winter, but found that they weren't used, but manufactured in 2009 year (seller told me this, but I didn't pay attention). Can it be a problem, or it's ok, because they were not used for these 4 years?

 =================

It will not be a problem as long as the tires were not stored outside.

Thank You,

Matt St.Amand

Warranty/Customer Service Rep.

Nokian Tyres INC.

1945 Main Street

Colchester, VT 05446

Хто не бачив Пікуя

     В мене не було шансів жодних шансів поїхати. Батьківська доля :-) В людей є така риса як сумління, яка не дає їм лишити дитину на маму ще й в вихідні. Адже виховання дитини - це не просто глянцева радість зі сторінок жіночих журналів. Не хєромантія на кшалт "мама-друг", не суцільне щастя, а серйозна робота. Часто куди серйозніша, ніж протирання штанів в офісі для добробуту чужого, хоч і доброго, вуйка, поки з дітьми сидить баба.

       На щастя, бив копитом добрий богатирський кінь Румстер, якому до того ж щойно вдарили зимові підкови, і якого потрібно об'їжджати, інакше заіржавіють його підкови і навички його власника. Потрібно набувати досвід, щоб не страшно було возити своїх дівчат, а досвід можна здобути лише в тренуванні. В тренуванні в чудовій компанії, яка хоче зазняти захід сонця у горах.

Бісотня

"А зараз в нас буде бісотня" - сказала Ярослава, коли я нарешті знайшов час з нею побавитись. 

І дійсно. Шалена "Бісотня" тривала дві години, протягом яких я намагався, тримаючи однією рукою фотоапарат, фоткати цю вертляву малявку. Потім я викинув біля 100 фоток, і ось що лишилось:

Крехівський монастир

Я був в цьому чарівному місці тричі, і щоразу вражений його чарівно спокійною атмосферою і красою довколішніх пейзажів.

Містер Румстер

      Хоч Іванка і називає його нашою пташкою, містер Румстер в першій дальній подорожі показав себе стійким пацаном. Йому довелось подолати 350км трасою Київ-Чоп за холодної дощової погоди, сонця, туману, і дебілів-далекобійників, що вічно поспішають на цвинтар, причому рвуться туди не самі, а з компанією непричетних до їх дебілізму людей. 

Отже, зранку неділі, я і штурман вирішили спробувати себе, машину, і фотік штурмана у подорожі за містом. За планом їхали в Стрий і назад, а потім вирішили доїхати до Карпат і назад. Побачивши Карпати, зупинитись вже не змогли, і під музику і розмови доїхали до кордону Закарпатської області.

Історія під ногами

В парках Львова я не раз бачив дивні потужні стовпці-двутаври з літерою Т, і часом римськими цифрами. Таких стовпців є з десяток у парку Франка, є вони і вздовж огорожі парку Культури, і на Знесінні. Впевнений, що є вони не лише там. Виглядають отак:

Тімбілдінг в стилі графіті

Вступ

    Був похмурий ранок - кінець бабиного літа. Ватага обвітрених усіма вітрами вікінгів у нескінченних виснажливих боях з Багами вперто просувалась до Релізу Великим Канбанним фарватером. На носі ладді, пильно вдивляючись у бурхливі потоки тікетів, стояв загартований альфа-вікінг ярл Віталька. Його мужня постать дихала впевненістю, а руки міцно стискали сокиру, готові в будь-яку мить відбити чергову атаку Багів.

      Раптом на горизонті засяяло сонце, і щось схоже на посмішку з'явилось на його суворому напруженому обличчі. Таке бувало нечасто. Віталька опустив сокиру, обернувся до війська, зняв роги, і голосно і урочисто промовив:

 "Багнети в землю, Вікінги. Тімбілдінг!"

Лаком треба!

Повільно, але впевнено, до завершення навігації я завершив майже все, що планував в цьому сезоні:

З багатого досвіду кількох років я зібрав колекцію моїх найулюбленіших реакцій сусідів при вигляді мене в робі зі шпателем або пензлем у руках. 

Отже, найпопулярніші види допомог на нашому терені:

"Хто це, пане, примусив Вас працювати в неділю?"

       Нерідко автор цитати знаходиться в стані алкогольного токсикозу після вчорашнього, або вже зранку десь прийняв на груди. Все вірно - в неділю працювати - то є гріх. Бухати, пиздити сім'ю, ламати фікус - растєніє корисне - то є справа свята. Головне перед цим сходити до церкви. Як правило, не відстають навіть після "Бог все бачить, Бог оцінить.", і "Я потім сповідаюсь.".

"Там внизу хтось шибу вибив"

("Там ще отамті двері не закриваються", "я вже 20 років хців отам пофарбувати",...)
   Зауваження видається з дуже серйозним виглядом просто після привітання. Іноді замість привітання. З натяком, що коли ти закінчиш тут, треба йти і вставити шкло. Як правило в такий момент ти стоїш однією ногою на драбині, тримаючи між ніг шуруповерт, а в зубах цвіки, і не можеш навіть по-людськи послати помічника накуй. Хоча дуже хочеться.

"Тут було б непогано спочатку підшпаклювати"

      ("Тут краще було б вскрити лаком, так краще видно структуру дерева", "Мені здається, що колір якийсь занадто яскравий", ...).

Зауваження належить до широкого сімейства "допомог", які я особливо важко переношу. Був випадок, коли мені запропонували змити щойно нанесений шар фарби, і "вскрити все лаком", при чому обіцяли залишки лаку з ремонту. На сильно понівечену поверхню площею 8 квадратних метрів! Дуже зворушливо...

     Тримаючись обраного курсу, відповідаю по-ідіотськи браво і неприродньо дружньо, як на таку ситуацію. В результаті помічник одразу йде далі, спокійний що його поради мені допомогли і принесли неабияку користь довкіллю. А я, відповідно, працюю далі.

"Треба написати в ... щоб..."

     "В ЖЕК щоб поремонтували каналізацію.", "Меру щоб вздрючив ЖЕК." "Президенту щоб вграв мера", "В Юнеско щоб відкохали всіх"...

Дуже популярна, масова реакція. Причому враження таке, що писати в будинку вмію лише я, а всі решта неписьменні. Бо якщо відповісти "Треба, складіть будь ласка листа, я відпишу і відішлю" - людина гарантовано каже "Ок", і зникає з вашого життя назавжди.

"А коли біля мене так само зроблять?"

       Або "А чому там не зробили?". Належить до запитань, на які дуже важко підібрати необразливу і спокійну відповідь. Адже якщо ти фарбуєш одні двері, ти маєш пофарбувати всі двері в будинку, включно з тими, в які жодного разу в житті не заходив. Логічно, чо...

"Я говорив з заступником мера..."

       З заступником мера можна говорити можна обговорити назвичайно багато корисних речей. Ще б пак, то є статечна людина, що обіймає високий пост! Якби у всіх цих говорунів включно з самим "заступником мера" замість язиків були молотки і пензлі, німці зі швейцарцями їздили б до нас на обмін досвідом, а не побухати дешеве пійло і помацати гарних дівчат. А поговорити з заступником мера завжди є про що. І про це завжди цікаво послухати з цвяхами в зубах...

       Висновків не буде. Свідомо. Вони в кожного свої - в мене, в порадників, в заступника мера... Пост має суто сатиричний характер, без жодних образ на будь-кого з описаних персонажів.