Європейці

Євромайдан. "Україна - це Європа". Бігає хатою Іванка з гаслами і блиском в очах, агітує їхати в Київ і кричати "Україна - це Європа!". Скільки друзів поїхало, скільки емоції, стільки піднесення!

      Але є побут, від цього нікуди не дінешся. Потрібно йти за яблуками в підвал. Цього сезону я присвятив багато часу і витратив багато грошей на приведення цього шляху до мінімального ладу. Вичистив все від сміття, посадив газон під балконами, поремонтував і пофарбував двері...

Йду. Двоє пацанів тягнуть мопед через двері. Відкривають їх колесами і ногами. Закривають з диким грюкотом. Валиться штукатурка. Хтось підпер куском цегли щойно зремонтовані і пофарбовані двері. Щоб ходили коти. Хтось заплював бичками, закидав кульками газон. Хтось відкривав двері ногами, і тепер на свіжій фарбі слід чиєїсь ратиці. Хтось...

    Боже мій, я ж все це зробив власноруч! Зовсім недавно, а ви не поворухнули і пальцем. І не треба, Бог з вами. Просто бережіть це. Воно ж ваше. Ваш будинок, ваш двір, ваше місто. Що ж ви його нищите? Хто сказав вам це робити? Жиди, комуністи, янукович?

З порога на мене налетіла Іванка. Вона захоплена і схвильована:

Наші - в Києві!

Європейський вибір!

Ми - європейці!

- Ти впевнена?

- Ти про що?

- В підвал сходити не хочеш? Я проведу...

А далі вона говорила. Багато, піднесено, полум"яно - як ті люди на Майдані. Але я не сприймав цього. Один похід у підвал тепер важив більше, ніж всі слова про нашу "європейськість" разом узяті. Нехай краще Європа лишається Європою, а свині живуть в свинарнику. Краще хоч і з візами, але їздити в Європу, а не інфікувати цією чумкою свідомості і їх, опустивши до нашого рівня.