Життя як у кіно

- Це було круто! Вчора я весь день почувалась так, ніби ми - герої пригодницького фільму. Неймовірна щільність подій, неймовірні збіги, шалена швидкість і драйв. Я не можу повірити, що все це сталося з нами! Це було неймовірно! Дякую!

- Ти дякуєш мені за серію проколів, які призвели до втрати шаленої кількості грошей, часу, сил і нервів, і при тому все це могло завершитись невдачею?

- Це було прекрасно! Я щаслива! От якби ти лише міг дізнатися для мене одну річ...

     Ми робили це не раз і не два, і точно знали що і як буде. Ми лишаємо машину на парковці аеропорта в Ряшеві-Жешуві, летимо в Манчестер, сідаємо на потяг, і о 5-й годині вечора являємся пред ясні очі щасливих родичів в типовому англійському селі Стекстон біля північного моря. Вся подорож триває 12 годин від дверей до дверей, кожна деталь відточена до дрібниць, і наперед відома. Все забукано, оплачено, продумано, прораховано, і відомо наперед. Все дуже комфортно і мажорно. Аж сумно...

     Частина перша. Колейка курва мачь

       Все починалось як зазвичай. Хіба що видимість була метрів двадцять через туман, і потрібно трохи більше часу на перетин кордону, бо цього разу ми ніяк не можемо виїхати в неділю, коли кордон вільний від "пересічників" і контрабандистів дзиг і вудки. Ну нічого, вирушимо о четвертій ранку. 3.5-4 години на перетин кордону глибоко вночі ми матимемо, зазвичай ми проходимо його за годину. Тим більше, що веб-камера на кордоні показувала вільне "кільце" біля заправки ОККО, а сайт прикордонників віщував, що ми встигаємо. Тим не менш, я на всяк випадок занотував на папірець опис дороги від Краковця на інший перехід - Грушів-Будомєж, який ніколи не буває надто зайнятий.

       Колейка на Краковці починалась з заправки ВОГ. Я був тут мільйон разів, та ще ніколи не бачив нічого подібного. Приблизно кілометр до в'їзду на територію переходу дорога була заставлена машинами. На переході була своя черга. Жодних шансів. Жодних. Годин дванадцять-п'ятнадцять - мінімум. Ми потрапимо на територію Польщі саме в той час, коли мали б сидіти за столом в Англії. Згодом я зняв на відеореєстратор чергу з боку Польщі, і в порівнянні з нею черга з України взагалі не здавалась чергою. Це так, побавитись х...м через кишеню. Черга з боку Польскєго... я взагалі спочатку не вшарив що це - черга, думав - пробка на автобані. Таке трапляється...

     По зустрічній, вздовж неймовірної черги, ми виїхали назад на трасу, і по нотаткам в темряві і тумані рушили до переходу Грушів, на якому я ніколи раніше не був.

 

       В темряві я ледь встиг загальмувати біля хвоста крайньої машини "на польських бляхах". Вас вітає перехід Грушів-Будомєж! Черга на якому незначно поступається Краківцю. За мною в колейку став Х6, і драйвер - типовий водій Х6 - поцікавився чи надовго це. Потім він поцікавився ще в когось, а потім - рванув по зустрічній назустріч своєму щастю в обхід колейки. А за ним - ще і ще. Оскільки черга не рухалась взагалі, вирішено було відправити на розвідку Іванку з Ярославою (для більшої зворушливості), які повернулись хвилин за 15 - настільки довгою була черга. Новини в них як не дивно були втішні. Прикордонник пожалів нас, і згідний пропустити! Розмахуючи квитками від Раяна, під матюки і прокльони рвущіхся через вікно в Європу, ми в'їхали за шлагбаум, випередивши чергу з мінімум двох сотень машин. Тепер - все позаду. Ми встигли, Всесвіт почув нас! Іванка присоромила нас за песимізм, і ми стали чекати. Спочатку перезмінки постів, потім нашої черги, потім - всіх відміток.

Частина друга. Макдональдс

     На територію Польщі ми заїхали за годину до вильоту. Шансів - жодних. Лише дорога до аеропорта - 140 кілометрів, 30 з яких - сільськими дорогами. Далі - автобан, але все одно - жодних шансів. Нам потрібен план Б.

• Ми переночуємо в Жешуві, і полетимо наступного дня!
• Ми пошукаємо рейси з інших аеропортів поблизу, і полетимо звідти!
• Ми поїдемо в Англію машиною!
• Якщо рейсів не буде, ми виберемо в найближчому аеропорті найцікавіший напрямок, і це буде найкраща авантюра нашого життя за останні роки!

     Немає нічого кращого для розробки плану Б, аніж Макдональдс. Там є інтернет, без якого ми - наче сліпі. Швиденько добравшись до центру Ряшева, поблизу якого був наш аеропорт, ми знайшли макдак, а потім і рейс в Манчестер о 17:30. Правда з Кракова, за 200 кілометрів від нас, але по часу ми встигали. Лише одна проблема - рейс був недоступний для бронювання, бо до нього лишалось зовсім мало часу. Інформація про наявність вільних місць була також недоступна. 

- Ау, супорт РаянЕйр! Я пропустив свій рейс з Жешува в Манчестер в 10:35! Я бачу, у вас є рейс з Кракова в 17:30, але не можу купити квитки! Хелп мі!

Сапорт Раяна відповів, що інформацію про наявність вільних місць і квитки можуть організувати лише працівники аеропорта Кракова. Щодо пропущеного рейсу вони тактовно промовчали. Швидко сівши в машину, ми поїхали в Краків, в аеропорт Баліце.

Частина третя. Все що вирішується баблом - це не проблеми, а витрати...

На той момент я був за кермом вже годин десять, і ледве тримався щоб не заснути. Але часу спати не було. Долетівши до аеропорта, я помчав питатись про наявність квитків, не особливо вірячи в те що вони є. Свята...

З аеропорота Кракова мені запам'ятались дівчата з написами "Ask me if you need help!" на жовтих спинках, і така красіва йолочка:

"Йес ві хев! Йес ві кен! Йес ві вілл!" 

      З вас... суму вона чи то не змогла чи то не схотіла вимовити, і просто повернула до мене калькулятор. Від вигляду калькулятора з сумою в мене почались судоми нервово-кишкового тракту, але інших варіантів не було. Оббігавши з купою карток всі бабкомати аеропорта, і ледве вписавшись в ліміти, я таки доставив на віконце Раяна літерально стопку польського кешу, рахувати який дівчина (ахх, полячки, ммм!) покликала свого кулєгу. Отримавши замість квитка якусь непанятну цедулку з печаткою, ми стали чекати на рейс. 

     Я виглядав в очах Іванки і Ярослави справжнім героєм, адже я розрулив складну ситуацію, що вимагало швидкості, рішучості, і туєвої хучі грошей - ну просто всіх якостей, що їх так люблять принцеси. При цьому я ні на кого не кидався і був спокійний як удав. Мабуть тому, що я був на той момент в стані, що знаходиться десь між сном, болем за втраченою пачкою грошей, і голодною смертю, від якої ми рятувались яблуками, мигдалем, і смоктунцями Холлз. На паспортному контролі прикордонник спитав коли ми повертаємось, і я раптом зрозумів, що насправді важливо не стільки коли, скільки куди. Ми вертаємось в Жешув, а машина наша  - в Кракові. Усвідомивши це, я на деякий час завис на очах в прикордонника.  Що з цим робити я поняття не мав (і досі не маю), та це принаймні не вимагало негайного вирішення. На сьогодні досить. Зараз буде літак. Там я посплю, і буду готовий продовжувати цю пекельну подорож. В 10-й годині ми маємо бути вдома. Пудінг, односторонній односолодовий скотч, і облизані місцевим псом Кукі ноги. Життя прекрасне.

     Велл, життя було прекрасним недовго. До того моменту, коли в туалеті до мене з гучномовців долетіла звістка про те, що новий очікуваний час відправлення - на дві години пізніше. Щось не так з літаком, і він спізнився з Норвегії. 

I'm done. Перегрівся. З райяном чи без - я улітаю.

Трохи відірвавшись від землі за допомогою купленого в дьютіку польського вишняку, ми посміялись з ситуації, і погуглили квитки на потяг чи автобус з Манчестера до узбережжя. Квитків не було. Свята. Надто пізно.

- Річард, в мене для тебе погані новини. Вночі ти маєш забрати нас з Манчестера, громадський транспорт не працює.

- Це в мене для тебе погані новини, Женья. Машина нещодавно з ремонту, після операції, і ще дуже слабка для такої подорожі.

      Аааа! Та скільки ж можна?! Все що могло з нами сьогодні статись - сталось. Крім падіння літака. Досить! Підзаправившись вишняком ще, ми вирішили що все не так зле, і можна спробувати їхати в Йорк, до якого прооперована машина дотягне. Все одно наші заздалегідь куплені квитки просрочені, і потрібні нові.

      На парафії наростали  протестні настрої. Ярослава хотіла спати, і казала що хоче померти. Казала що мала такі подорожі в сраці, і звинувачувала у всьому мене, проклинаючи заодно поляків, Раян, контрабандистів, пересічників, і злу долю. Іванка дивилась на мене спухлими очима, і мовчала. Спочатку вони з Ярославою сперечались щось про Всесвіт, оптимізм, і песимізм, та згодом сил не було і на це, і вони просто мовчали. Після польоту моя команда виглядала отак:

Я виглядав не набагато краще, просто не потрапив у кадр. Додому ми потрапили рівно через добу після виходу з дому. Сил чистити зуби вже не було.

Епілог

- Це було круто! Вчора я весь день почувалась так, ніби ми - герої пригодницького фільму. Неймовірна щільність подій, неймовірні збіги, шалена швидкість і драйв. Я не можу повірити, що все це сталося з нами! Це було неймовірно! Дякую!

- Ти дякуєш мені за серію проколів, які призвели до втрати шаленої кількості грошей, часу, сил і нервів, і при тому все це могло завершитись невдачею?

- Це було прекрасно! Я щаслива! От якби ти лише міг дізнатися для мене одну річ...

- At Your service, Your Majesty!

- Той перший рейс з Жешува... Він вилетів вчасно?

- А ти маєш сумніви? Він завжди вилітав вчасно. Чому ти питаєшся?

- Ну якщо запізнився літак з Кракова, можливо і той також запізнився.

- Та вони не пов'язані аж так.

- Ти можеш дізнатись це для мене? Раптом він полетів пізніше.

- Це було б вже геть неймовірно. Я спитаю...

  RyanAir мовчав довго. Потім довго розпитував мене про деталі букінгу. Але другий оператор таки задовільнив мою цікавість...

В кімнаті було троє дітей. Діти повзали по підлозі біля каміну, і були абсолютно щасливі. На фоні всезагального щастя кімнату струснув різкий і рефлекторний, наче саме дихання, вигук

Піз...єц.