Але

      В мене є продовження теми про влаштування безпечної схеми руху на перехресті біля мого офісу. Точніше, завершення. Обіцяю - я більше не буду постити пісних нудних апдейтів про те, що черговий запит проігноровано, черговий термін пройо...но, і чергову обіцянку обіцяно. Я також не буду говорити про те скільки часу, зусиль, і нервів я витратив на цю справу.
 

      Я б взагалі давно лишив це питання, якби не одне дуже суттєве Але. Воно полягає в тому, що, незважаючи на звинувачення в песимізмі, я тривалий час намагаюсь залучати до позитивних змін довкола своїх друзів, знайомих, і колег. З різних причин наші люди дуже зневірені у тому, що від них щось залежить, і без подолання цієї зневіри нам ніколи не вибратись із тієї ситуації, в якій ми знаходимось. Для того, щоб люди були більш активні, і долучались до побудови світу довкола, їм дуже важливо знати, що їх дії і справи не безнадійні, і що не варто опускати руки.

      Зрушити цей стереотип - важкий і тривалий процес, але без цього нічого не буде. І якщо люди раз за разом бачать, що навіть їхні мінімальні зусилля - поставити підпис під зверненням до міської влади - не дають результату, їхня зневіра зміцнюється, а їхня довіра до донкіхотів - падає. Як результат - абсолютно, до речі, закономірний - наступного разу людина не зробить навіть цього мінімуму. А той, хто патетично говорив банальності про те, що відчиняють тому хто стукає, і що не все так безнадійно, виглядатиме в їх очах придурком і фанатиком. І на це немає чого ображатись - це нормально і мабуть правильно.
 
       Неправильно інше. Неправильно те, що під пафосний телеекранний пиз...ьож про "збудуймо свою країну" і "візьми і зроби" влада міста Львова своїми діями вбила віру у те, що не все пропало, у трьох сотень абсолютно реальних людей - моїх друзів, знайомих, і колег. Віру, що лише зароджувалась. А це здебільшого ще дуже молоді люди, які лише починають доросле життя, мають добрі мізки, добру роботу, і можуть в будь-який момент спакувати чемодани. Вони більше не ставитимуть навіть підписи під зверненнями до влади міста Львова, не кажучи вже про те, щоб робити щось самим. А я більше не проситиму їх про це. Не те щоб я дуже боявся зміцнення свого іміджу придурка-донкіхота. Ні, просто мій кредит довіри вже вичерпався, і я більше не хочу робити свій внесок у їхню зневіру, і зміцнювати її ще більше.

Amen.