Осінній вечір

35 хв відпочинку після роботи, і в бій!

        Нова гра - морська свинка (Ярослава), куплена мною в зоомагазині, по приході додому придумала підступний план як захопити світ. Помилково я дав їй свої ліки (на морсвінів вони діють інакше, ніж на людей), і вона перетворилась на монстра, який хотів мене знищити, виколупавши з-під ковдри (по грі з фортеці) і кидаючи подушкою просто в обличчя.

       Далі - гірше. Морську свинку віддали в школу, де вона мала 4 уроки - природознавство, математику, письмо, та фізру. Але там вона закохалась в Учителя. Учителем був я. Учениця пускала мені пекельні бісики, а в результаті вийшли такі чарівні конспекти:

...

"Побігли на Куміте!". 

Фізра. Я був в ролі груші. Тривало недовго, потовкли мене несильно (один "маваши" пропустив і пару в живіт), закінчилось "кіківакі" - нічиєю. Глибокий поклін ("Рей"), потисли ручки, і... гонг! "Ярослава, в ванну!".

Фффух...

/dev/null

Вступ

       У всіх людей бложики як бложики - пізанські вежі, риби Єгипта, бухло, креветки, сири, і інші мегапозитивні штуки. А от в мене блог сумний - про довбойобів. Я помітив це кілька постів тому, коли в реалізованому і планах все більше місця стала займати взаємодія з владою і суміжні теми. Цей пост не буде виключенням -  в ньому викладається типова історія пробивання якогось питання через владні структури. Питання, на якому ніхто не може заробити чи попіаритись, і яке дуже легко вирішується при бажанні і належному за Законом виконанні своїх обов"язків виконавчою гілкою влади. Читайте і робіть висновки. Підкреслюю - це типовий workflow, з яким я стикався не один раз...

Блиск та убогість української держави

Мені завжди було цікаво - чому в моїй дитячій поліклініці немає термометрів і не зачиняються двері, а міністерство охорони здоров'я має шикарні офіси. Або чому в тюрмах антисанитарія і по 30 людей в камері на 10 (взяв з інету і телефізора), а офіс управління пенітенциарної системи у Львові схожий на елітний особняк:

Львів непомічений

       Давно зауважив, що нам, львів'янам, немає часу помічати Львів. Ми все поспішаємо по роботах, а з нашими тротуарами піднімати голову догори в такій ситуації - небезпечно. А як тільки маємо дні відпочинку - збираємо валізи, і геть з міста. Та й якщо видаються вихідні у Львові, проводимо їх по кнайпах і гостях, теж переважно не піднімаючи голови. 

         Раджу спробувати підняти - побачите багато нового і цікавого. Задурно :-)

Про користь алкоголю

      Якось у п'ятницю, після неслабої дози слабітєльного для мізків, прийшла в голови колективна думка про те, що купа програмістів, відверто каучи, не дуже-то й вміють програмувати. І на промоушні деяким набридло відчувати себе суддею, який вирішує промоутити людину чи ні, враховучи кількість випитого разом, минулі спільні подвиги, а то й гарні очі у випадку прекрасної половини людства. І робота часто не дуже-то сприяє виправленню цієї ситуації, оскільки переважно люди варяться в одних темах, і конкретно плавають в інших.

       Поговорили, і хотіли вже було розходитись, як хтось запропонував зайти в Криївку на морозиво. А там є медовуха - каталізатор мозкової активності, і тому стали ми думу думати - як ситуацію поправити. Ідея народилась в муках, потім була дошліфована у Люфті, звідки нас вигнали через пізню годину. Отже, ось що вийшло:

Manifesto

• We study by writing code.This is the best way to become a good software developer.
• We have so called "sessions", inside which we write code implementing some task. Each task takes <= 3 hours (two chunks 1.5 hours each).
• Each session ends with the review of produced code by all participants.
• We work in pairs to try pair programming, and sitting in one room.
• We choose tasks from different areas, which will let us learn different technologies and practice in code design.

        Бажаючих виявилось - греблю гати. Програмувати в парі весело, і код виходить значно кращий, ніж коли пишеш сам. По-перше, багато проколів в архітектурі і коді одразу помічає колега. По-друге, людина під наглядом пише значно чистіше.

       Організувати - важко. Для учасників все просто - прийди на потрібну годину, і пиши код. Для організатора - майже пекло, яке до того ж ніхто не помічає. Задачу придумай, сформулюй, опиши, всім поясни, з усіма домовся, засоби налаштуй, кімнату організуй - море всього, і це потрібно робити без відриву від основної роботи.
      Сам процес - психологічно виснажливий. Це балансування між різними людьми, характерами, підходами до роботи і життя. Щоб всім було добре, щоб всім сподобалось. З однією метою - зробити нас сильнішими. Що важко терпіти - так це пасивність. Ми всі молоді, в нас має бути в сраці шило, в замість того в 90% людей там грузило. І це сильно ускладнює процес. Під кінець сесії, як правило, сильно хочеться випити, і дуже болить голова.

        В результаті першої сесії ми отримали шість результатів від шести пар, які були спільно відревьювані. Відревьювані дуже мляво, майже без звертання уваги на архітектуру і дизайн коду, але ми це зробили! 

    Нам є куди розвиватись. Нам потрібно вчитись вдумливо дизайнити код, говорити, писати, взаємодіяти, а головне - переплавляти грузила в жопах на багато-багато шил, які зроблять нас згуртованою командою профі.

Будеш математиком!

Яке щасливе і розумне обличчя в цього хлопця. Прямо так і хочеться купити цей підручник своїй дитині, жеби була схожа на цього пацика.

Крупний план:

Річка

      Річка - так називалось село, яке ми обрали для відпочинку в Карпатах цього року. І тому в наявності річки там ніхто не сумнівався, але саме річки там і не було. Прикро. Точніше вона була, але це важко назвати річкою, навіть з маленької літери. Взагалі, річка в Карпатах переважно схожа на маленький струмочок, в якому хіба помочиш ноги. А якщо вона тече через село, то цей струмочок ще й обов"язково загажений. Місцеві юзають потоки як смітники, і тому я не раз бачив цілі острови з пляшок, кульків, і памперсів - речей, які принесла цивілізація в карпатські села. Відганяю від себе думку, що мабуть зарано принесла...

Філософське. Про Жопу.

П'ять днів тому повісив у себе в будинку таке оголошення:

Вгадуємо результат.

      Вірно. Ноль цілих хрін десятих. Поспівати гімн, поклавши руку на серце з обличчям святого - легко. Поволати "Слава Україні" - прошу дуже. Повідміняти східняків, жидів, донецьких що вони не такі і у всьому винні - тут ми перші. А як щось реально треба зробити - нікого з ліхтарем не знайдеш. 

         Це болісно і безжально розвінчує міф про активну позицію західняків. Брехня це все. Міф. Повірте, я знаю це напевне. Можливо так і було колись, та загуло. І поки не пригуде назад - ми приречені пасти задніх і жити в дупі. Адже будинок - це мікро-модель держави, яка чудово масштабується на рівень всієї країни. 

    Чого можна чекати від політиків, яких вибирають такі люди? Вибирають, певна річ, за принципом собі подібності. Тому в нас така жоппа кругом, що у справжніх господарів і провідників за такого електорату шансів немає жодних. Вибирають тих, хто голосніше кричить і більше бреше.

Amen

Новий паспорт для Зірки

На перший ДН наш морсвін Зірка отримала свій другий документ:

Власниця паспорта:

Як заробити грошей?

Цікаво що вони мали на увазі :-)

Під тиском Хроноса

Нас шестеро. Шестеро відважних шукачів пригод, людей, що не знають страху, сумнівів, та втоми. Шестеро безшабашних екстремалів, що не злякаються навіть встати о 5-й ранку, щоб з двома літрами горілки вибратись на Лопату - відомий пік альпіністської слави у районі Сколе. На неприступну примхливу Лопату, про підкорення якої мріють кращі ноги планети.
Наш капітан - людина-легенда, для якої немає слова "не можу", і слова "досить", особливо коли йдеться про горілку на марші. Він суворий, говорить мало. Він в очікуванні. Він відповідає за нас. Цей маршрут ми вже намагались пройти, та все марно - сувора природа не підпустила нас до неприступної Лопати. І лише тепер, під час іншого штурму, я зрозумів нашу помилку - в нас не було аджики!

Перша книга з бібліотеки

Перший зуб, перший крок, перше слово...
Всі ми шалено радіємо цим важливим моментам у житті наших бадюсів, але я ніколи не думав, що так зрадію першій... книзі з бібліотеки.

- Тато, а ти знаєш, що наназабл диплобок жив на суші, але любив ляпатись у болоті?
- Не знав.
- А мозок в нього був як горішок, хоча голова - велика!
- Круто.
- Він міг стояти на дні, а голова виглядала з води - така в нього була довга шия!
- Ярослава, звідки ти це все взяла?
- Зараз покажу.

 І от малявка зникла у своїй кімнатці, і прибігла з книжкою в руках.
"Тато, я взяла цю книжку в бібліотеці! Ми з дівчатами на перерві пішли в бібліотеку, і я попросила цю книгу."
Я не вважаю себе сильно сентиментальним, але в той момент мало не пустив сльозу. Сльозу радості за ще одну перемогу. За ще один момент, який ніколи не повториться.

Новини транспорту

У Львові запустили один трамвай місцевого виробництва. Він в біса довгий і гарний, хай їздить довго і щасливо:

Також, нарешті запрацювали автомати з продажу квитків. Правда автомати брудні і місцями іржаві (їм місяць часу), нещадно блікують, але я таки спромігся купити квитки!

Іванна на А8

Сьогодні Іванну наздогнав її підарунок на ДН, і вона стала щасливою власницею якщо не Bentley, то принаймні Audi A8 у світі офісних стільців !

Чим він крутіший за звичайний стілець за 50 баксів? Тим, що А8 налаштовується на відміну від звичайного офісного стільця. Деталі про налаштування можна глянути тут.

Їхав три тижні з гамерики, митниця не прикопалась, хоч ціна дещо перевищує максимально дозволену.

А Бентлі - ось він.

Фонтан

Як же точно цей фільм відображає стан речей у галузі в сучасному Львові! Нічого по суті не змінилось. Запишу це на ДВД, і відправлю керівнику ЛКП Цитадель-Центр.
https://www.youtube.com/watch?v=fSUYzDEIiH8

Збіги

Раптом я помітив, що в моєму житті почали відбуватись дивні збіги. Отримавши два збіги за два тижні, я вирішив писати це в блог для статистики, тегуючи словом "збіги".

Збіг перший, приємний.

      Шість років тому ми вперше з малою Ярославою поїхали в Карпати. На базу Лісова Казка. Про це було кілька постів на блозі. Там ми жили по сусідству з парою з Києва, з якими ми потім загубились на 5 років. І от тиждень тому йду я берегом Синевирського озера, день робочий, людей мало, а назустріч мені - Олексій, Оксана, і двійко дітей, яких тоді не було. Першою реакцією було "Так не буває!"

Збіг другий, страшний

       В п"ятницю Іванка мала паті з подругами, в однієї з яких чоловік - теж айтішник. Я його не бачив кілька років, причому останній раз - на спеціально організованій вечірці, де він 100% мав бути. А так - в місті - років Н не зустрічав. Іванка розповіла, що він пішов з Іпаму, і працює на якійсь маленькій фірмі... точно, згадала! Фірма Nravo! Жодного разу в житті я не чув про цю фірму, але ввечері того ж дня я з таксі побачив, як мені переходить дорогу згаданий хлопець. Ввечері я розповів про це Іванці, а вранці наступного дня я прочитав в новинах, що власника фірми Nravo знайшли зарізаним у власному під'їзді.

Спочатку я подумав, що це дивно. Потім - "а може я вже параноік??", але Іванка розвіяла мої страхи: "Але ж це не може не видатись дивним!"

Дивовижне поруч

Якщо ти про щось мрієш, зроби це зараз. Завтра, субота, відпустка - можуть легко ніколи не настати. Мрії поруч, і дивовижні місця поруч нас, за ними навіть не завжди потрібно їхати край світу і просити візи.

      Я не пам'ятаю, коли прийшла мені в голову ідея зустріти схід сонця на найвищій точці Львова, але ми таки дочекались ясної теплої погоди, взяли пляшечку бургундського з канапками, і... викликали таксі. Таксист перепитався куди нам о 5-й ранку, і, переконавшись, що все почув вірно, закинув нас до ресторану Високий Замок, даючи голову на відсіч, що далі машиною заїхати неможливо (ги-ги-ги, машина насправді їздить аж до вежі). Подумки "дякуючи" таксистові, ми залізли по довжелезним сходам, і незабаром опинились на вершині в компанії двох молодих людей, які, судячи з їх вигляду, провели тут всю ніч.

Що мені ваше сонце? Я їсти хочу!

Схід сходом, а сеанси виховання - за розкладом!

6 хв до сходу.

Я був здивований, що ще до сходу сонця в місті досить світло - майже як вдень. Години так з 5-ї ранку, хоча сонце освітить нас лише о шостій.

Львів без машин і людей - абсолютно чарівне місто. За півгодини воно оживе, і буде поспішати, ревіти, смердіти. А зараз це казка, якої так не вистачає щодня...

І ось нарешті з'явилось сонце, дочекавшись ще двох туристів з зеркалками і двох людей, які прийшли сюди помолитися.

 

За кілька годин в цьому місті буде спекотно і незатишно, а зараз це фантастичне місце.

Перед спуском Іванка сказала замріяному мені: "Давай щодня зустрічати тут світанок!".
А Ярослава, порядком виївши наші мізки і заївши їх канапками (всіма що були), і випивши весь компот, сказала свою думку, яку я чую по кілька разів на день: 

Я більше ніколи з вами не піду!