Похід на г. Лопата

От тобі й маєш толк з фейсбучних друзів - серед сотні оних жоден не зголосився на оголошення про похід на гору Лопата в районі Сколе. Маршрут Арсен обіцяв дуже легкий, що й було заявлено в запрошенні, однак це не зупинило друзів - за три дні ми зібрали 1 лайк і 0 бажаючих. Ну не біда - підемо вдвох.

      Вночі сни було страшно цікаві, з наголосом на слові "страшно". Певно якийсь психіатр на мені міг би захиститись - така єресь мені часом сниться. От цієї ночі я невдало зачепив підйомним краном якийсь комбайн за сталевий кут, а комбайн виявився сильніший за сам кран, тож кран впав, і завалив собою площу від цитаделі у Львові до пам"ятника Пушкіну у Житомирі. І я подумав, що мені це не подарують, і почав партизанити в околицях парку Костюшка, а коли замучало сумління - пішов здаватись. І саме в цей момент від рук правосуддя мене врятувало те, що пролунав якийсь голосний звук, який виявився вперше почутим будильником нового мобільника. 

       Розбитий партизанським життям і переживаннями, я так-сяк привів себе до ладу, і ми пішли на електричку з вірним супутником - Ярославою. "Не-фейсбучний друг краще фейсбучних двух". Вона тягнула на собі наплечник зі змінним одягом, термосом рівно на одне горнятко, 100 гривнями, та речами, що їх дівчата візьмуть навіть у пекло - гребінцем, вологими серветками, і тому подібним.

Сколе. Електричка поїжджає туди за півтори години, там по брудній дорозі ми добираємось до рекреаційної зони Павлів Потік:

Тут починається наш маршрут, і саме тут, на самому початку, Ярослава сказилась від величезної кількості дуже чистого снігу:

Такі ангелики періодично з"являються на снігових полях у Карпатах. Вчені підозрюють позаземні втручання.

Технологія виробництва ангеликів...

Само собою, від такої активності одяг стає мокрим дуже швидко. 

Прямо біля станції ми зустріли місцеву бабусю, яка покрутила пальцем біля скроні на питання "Як пройти на Лопату":

"Та йой, та то такі сніги впали, а Ви ще й з дитиною !"

Ми вислухали, і пішли собі на Лопату:

Во, заборонний знак ! Пожежна небезпека взимку. Як то треба палити вогонь, щоб зараз запалити ліс - не уявляю. Напалмом напевне, не менше. Заборонний знак - вірна ознака того, що ми на правильній дорозі :)

Довкола купа підставок під горнятка :)

І глибокий щільний мокрий сніг.

Дорогою зустрічаємо зграйку місцевих дядьок, які роблять звичного жеста пальцем біля скроні - "не пройдете", але ми вперто йдемо далі, і приходимо до точки, де немає ані стежки, ані зв"язку. Далі лише назад - очевидно, що з дороги ми збились, бо на деревах вже давно немає жодних маркувань.

Дійшовши до бази "Гуцулка"

ми попитались в господарів як пройти на Лопату, і отримали добре знайому відповідь - "нереально, навіть не пробуйте. Все завалено снігом."

      Тут я згадав про електричку в 4-й годині, і вирішив здатись.

- Давай поїдемо додому раніше.

- Чому ?

- Розумієш, ми все одно не встигнемо на Лопату - місцеві кажуть, що там все завалено снігом.

- Але ж місцеві чули, але самі не ходили !

Мені стало соромно за цю слабодухість, і ми покарабкались вгору в пошуках стежки на Лопату. А дорогою вирішили зліпити сніговика:

А потім пішли вгору, і вийшли-таки на стежку, яка поза сумнівами була дорогою на Лопату, оскільки мала чітке маркування,і (о диво), була непогано протоптана ! І ми потопали нею вгору.

Сліди явно позаземної істоти.

Ще одна дивна істота в глибокому снігу - виглядає як мала симпатична дівчинка, але з величезними руками. Якщо серйозно - після сніговика руки в нас настільки промокли, що довелось віддати Ярославі єдині сухі рукавиці, які були їй дещо завеликі.

 

Малявка хоч час від часу і вимагала відпочинку, все ж вперто йшла вперед, не дозволяючи її обганяти, та твердила, що будь-що дійде до вершини. Після 2-годинного підйому нам таки довелось повернути назад - "Ми вже загартували свій характер" - сказала мандрівниця.

Снігу навалило неймовірно багато, і дорогою ми звільняли від нього ялинки.

Крім звільнення ялинок від снігу дорога додому включала іншу забаву - той, хто йшов попереду, лишав послідовнику якийсь "сюрприз", намальований на снігу:

Типовий приклад "сюрпризу"

       Під кінець подорожі я був дуже втомлений, зате в малявки відкрилось друге дихання - вона замість йти почала бігти. Через глибокий сніг що 50 метрів вона падала, та щоразу піднімалась, і бігла далі. Так ми дійшли до Сколе.

    Сколе місцеві називають "Скольо", чи щось таке. Цей райцентр з населенням 5.000 людей справляє дуже сумне враження. Плац біля вокзалу просто залитий водою і брудом, посеред цього стоїть будка 1х2 метри, на якій гордо написано - "Автостанція". Квитки там не продають. І поруч - три платформи. Навіщо там "платформи" - не маю гадки. Всередині сидить тітонька і водій маршрутки на Львів, що стоїть поруч. Тітонька каже, що маршрутка "через 5 хвилин", і це один з найменш точних естімейтів, які я коли-небудь чув. Водія кличуть пити каву, і реально ми відправляємось хвилин через 40.

Перевбравшись, наскільки це можливо, в сухий одяг, і поклавши голову мені на коліна, Ярослава миттєво вирубається...

Деякі висновки:

• Весь змінний одяг має бути в надійних кульках, інакше він може виявитись мокрим. В нас це сталось через мокрий сніг і сидіння на наплечнику.
• Їжі потрібно сильно більше, ніж ми взяли (6 яєць і 10 канапок з батону).
• Гарячого чаю багато не буває :-)
• Готуйтесь до того, що за наявності мокрого снігу одяг буде частково мокрий. Якщо ви з дитиною, буде мокрий повністю - втримати її від валяння в снігу і інших ірраціональних з дорослої точки зору речей - абсолютно нереально. 

І наостанок - такі походи - не лише чудове проведення часу і фізпідготовка, але й загартовування характеру, особливо дитячого. Малявці було нелегко, але вона йшла вперед, і не боялась бути сам-на-сам з не дуже привітною природою. Впевнений, що такі вчинки роблять її сильнішою і мудрішою.