Під тиском Хроноса

Нас шестеро. Шестеро відважних шукачів пригод, людей, що не знають страху, сумнівів, та втоми. Шестеро безшабашних екстремалів, що не злякаються навіть встати о 5-й ранку, щоб з двома літрами горілки вибратись на Лопату - відомий пік альпіністської слави у районі Сколе. На неприступну примхливу Лопату, про підкорення якої мріють кращі ноги планети.
Наш капітан - людина-легенда, для якої немає слова "не можу", і слова "досить", особливо коли йдеться про горілку на марші. Він суворий, говорить мало. Він в очікуванні. Він відповідає за нас. Цей маршрут ми вже намагались пройти, та все марно - сувора природа не підпустила нас до неприступної Лопати. І лише тепер, під час іншого штурму, я зрозумів нашу помилку - в нас не було аджики!

Частина перша. Виряд.

Так так, я не помилився. Аджика і хрін - ось альфа і омега успіху експедиції! Те, що дасть вам силу і наснагу у поході. Забудьте всі поради про геркулес, яйця в тюбіках, горішки, чорний шоколад, виважені в мінімальній кількості і з кожною порахованою калорією. Це все мура. 

Для правильного одноденного походу на 6 (горілку п"ють четверо) людей вам знадобиться наступне:

• Два, а краще три, літри горілки (ми взяли півтора літри на 4-х питущих, що неприпустимо мало!)
• Аджика!
• Хрін (кеп сказав, це для профілактики цинги в експедиції)
• 3 кг шашличних ковбасок.
• Кілька в томаті
• літр кока-коли
• літр швепсу
• 6 літрів пива (доведеться добирати по дорозі)
• печиво
• огірки
• помідори
• яблука
• сало
• сир 
• цукерки
• ...
• ...

Це далеко не все що я згадав, але пам"ять - зрадлива штука. Я пам"ятаю безліч непотребу, але цей шедевральний список я забув. Пам"ятаю лише, що хтось запропонував взяти з собою мікрохвильовку і дизель - все ж таки гаряча їжа буде завжди під рукою.

Частина друга. Сходження

В електричці всі доспали, і в 9:30 вивалились на перон у холодному ранковому Сколе:

Єдиний, хто знав маршрут - Володя. Володя - дуже надійна людина. Він - совість експедиції. Компас експедиції. Наш персональний Хронос, який постійно нагадував нам про час, і страшенно боявся спізнитися на наш потяг. Так, ніби це був останній потяг до Львова якщо не взагалі в житті, то принаймні в цьому році. 

Кеп - голова і бахус експедиції, Юра - інтендант (в його були всі харчі), Костя - паровоз - самий шустрий. Я - літописець, що забув флешку до фотіка вдома. Макс - просто вампір, мабуть навіть родич Едварда з Сутінок. Я дізнався випадково - по тому, що він не потіє, і не з"являється на фотках, навіть на цифрових. Добре, що в нього виявився брат-близнюк, якого ми і вфотошопили пізніше в це фото.

    Кеп вирішив брати бика за роги, і перший привал накрив нас метрів через 300 після початку сходження. Мовляв, не треба поспішати - висота жартів не любить. І тому треба випити. Розклавшись просто на стежці, ми хряпнули по соточці, поїли, і побігли нагору, часом натрапляючи на непогані зарослі чорниць і ожини. Чорниці є і досі, правда їх мало. Вся дорога проходить через ліс, тому краєвидів дорогою не трапляється абсолютно ніяких.

    Традиційно дивують місцеві. Всі, хто буває в Карпатах, помічають (це навіть описано в літературі) їхні складні стосунки з оцінками часу і відстаней. Цього разу місцеві грибники поцікавились куди ми йдемо, а потім розповіли зовсім неправильний  маршрут на Лопату, і відповідно його оцінку в часі, підозрюю, що теж неправильну. "Гуцульські кілометри"... 

      Крім місцевих дивує Кеп. Він біжить попереду всіх, обганяючи навіть Костю, при цьому замість води на чекпойнтах п"є пиво, і розповідає веселі байки. Стара школа!

Частина третя. Сосиски.

Вершина Лопати виглядає отак:

Хрест присутній на багатьох карпатських вершинах. Цей - маленький, а трапляються просто огромні хрести, як наприклад на г. Цицька. Мені завжди було цікаво як хрести опиняються на вершинах. Табличка повідомляє про бій на вершині у 1944 році.

 

Тут ми несподівано зустріли двох дуже екстремальних і крутих... айтішників на вєліках за $2К++, і сіли обідати.

План був наступний. Залізти на гору за три години (це знав Хронос), попити там горілки і поматраснічати, а за 3 години до потяга піти назад, і вйо - додомцю. Хороший план за одним недоліком - так нудно. І хтось так і сказав...

Частина четверта. Авантюра.

Чо за х..ня??

Капітан затверджує план.

"Аааа як??" "Куди?" "Та ну?!" "Ми ж там не були ніколи." "Не встигнемо." "Нєєєєє." Але Кеп сказав - "не очкуй, я 100 раз так дєлал", і з кожним випитим стаканом незгідних ставало все менше, тож коли почав накрапати дощ - ми зібрались, і побігли стежиною до водоспаду Кам"янка. Саме побігли - мятєжний алкогольний дух розігнав компанію, і всі дружно поскакали по кочкам. Небезпеки чатували на кожному кроці:

Один укус цієї досконалої машини для вбивства, і ти - навіки трупень

 :-)

Ми стомились, і Кеп сказав - треба привал. Досить бігти, врешті решт ми йшли сюди не за цим. Не допоміг навіть Хранитель Часу, всі сіли бухати:

Поки все не допили - не зрушили.

І ось - село Кам"янка. Повна журбинка, давно я не бачив такого села. Аж не віриться, що воно поблизу райцентру Сколе. Зате там є магазин, центральний товар в якому - бухло:

Зверніть увагі на ящики по боках магазину. П"ють тут серйозно, бухлом всередині заставлені не лише холодильники, а й прилавки-столи.

Прапор на сільраді має дивний колір - замість блакитного він чомусь бузковий. Вирішили, що матеріалу відповідного не було, взяли схожий:

"Еех, дівчат би якихось" - сказав хтось зі здичавілих мандрівників.

- Які тут дівчата, глянь яка журбина довкола.

- А оно диви - діти бігають. Раз є діти, мусять бути і молодиці!

Так ми дійшли до водоспаду Кам"янка, який добряче спаскудили місцеві, продаючи всяку лабуду численним туристам. Самі місця і водоспад - неймовірно гарні. Потік стрімко тече між скель, утворюючи численні басейни і міні-водоспадики.

Сам водоспад:

Хронос, Інтендант, Паровоз.

Похмілитись з водоспаду - нетривіальна задача навіть для Кепа.

    Але безжальний Хронос не чекатиме - треба бігти. Допивши все, ми пішли по трасі, і за кілька хвилин нас наздогнала маршрутка Львів-Сколе, яка і завезла нас прямісінько під самий вокзал. Все вийшло настільки вдало, що навіть суворий Хронос раптом виявився добрим і веселим, адже наявність маршрутки викривила підвладний йому час, і викривила його саме в потрібний нам бік. Більше не потрібно нікуди бігти і нічого боятися. Ніби хтось несподівано зробив йому */etc/init.d/cron stop*, позбавивши його всіх турбот і хвилювань за плин часу.

Епілог

   Ми це зробили! І навіть перевиконали план. І саме друга частина подорожі завдяки своїй невизначеності і несподіваності, принесла найбільше радості.

     Обговоривши це на березі річки під залишки харчів і три літри пива, ми залізли в потяг, і спокійно доїхали додому. Йти в Алькмар з усіма я вже не міг, а на стриптиз нас би не пустили, тож на цьому літопис славної експедиції щасливо уривається. 

До нових казок...