Grande Apple Resort, другий заїзд

От і дійшли руки до відпочинку на славетному курорті Grande Apple Resort, що знаходиться біля славного містечка на Івано-Франківщині. Місто - трохи занедбане, але ще "може бути":

Оголошеннями заклеєно все підряд. Дерева, стовпи, стіни - все це на наших теренах - рекламні площі.

Місцева Полтва. Люто смердить.

Театр.

Такого виду реклами я не бачив ніде і ніколи.

Чомусь всяди крім Ощадбанку курс просто грабіжницький. Це в момент, коли долар у Львові приймали по 8.17!

Музей писанки.

В нас так - все може бути в жопі, але горісполком мусить блищати як в кота очі :-)

Театр.

Вражений виставою :-)

Гранд Епле Резорт знаходиться близько центру містечка в тихому зеленому районі, що зустрічає вас щиро написом просто на дорозі:

       Поселили швидко, в паспорт нічого не клав. Без виду на море, але зато є гаряча вода і чиста постіль. По вечорам десь близько пищать дівчата, що й нормально для гуртожитку якогось коледжу, де 99% студентів складає жіноче населення. Зайшов я в свій номер з трьома ліжками, перевдягнувся в шорти, і тут зрозумів чого тут бракує. Немає тут лише опалення. За годину я вдягнув джинси, светр, та куртку, а потім і шапку, випив 50 грам горілки, але все одно було холодно. І я вирішив лягти спати. Трохи полежавши, і відчувши як в мене стукають зуби, я змушений був встати і додати ще 100 плюс гарячий чай. Виглядав я в той момент отак:

     Так і ліг спати, а оскільки було холодно, і не спалось, часу на філософські роздуми було чимало. Зокрема про те, які ми безпорадні і залежні від цивілізації, і як відсутність елементарних речей вибиває нас з колії. Після першої ночі я був реально наляканий, але на виправдання людства загалом і себе зокрема, мушу сказати, що під кінець проживання в Гранд Епл Резорт я непогано адаптувався, і навчився спати в холоді, харчуватись черствим хлібом з сиром і чаєм, і не чистити взуття...

Трохи фоток готелю:

       Але ж ми не збираємось сидіти в готелі, коли довкола стільки цікавого! Ми вирушаємо на багаті села збирати яблука - на то ж він і Епл резорт!

Що мені подобається в цих місцях, так це "грабина" - живий пліт, який тут скрізь. І переважна - підстрижений, доглянутий, і досить гарний. Можливо, місцеві привезли цю традицію з європ, де працює певно півсела.

За цим перевалом - Яремче.

Отак вона і стоїть - з усіх боків підперта тичками - допоки не дійде рука господаря її обірвати. Доречі, місцеві володіють цікавою технікою зведення довжелезних драбин вгору. На власні очі бачив, як драбину довжиною до 10м сусід ніс сам. Хто пробував переносити так щось довге - знає, що найменше відхилення по вертикалі - і драбина завалить вас. Однак не місцевого вуйка, який майстерно переніс драбину до іншого дерева.

Череп коня Віщого Олега.

"Не треба", є Інтернет. Дивлячись на цю сумну картину, я згадав, як висіли ми на паркані, виглядаючи поштарку, що ходила в село двічі на тиждень, і часом приносила такі бажані і рідні листи від мами. Як ганяли з поштової скриньки щипавок, і відкривали скриньку по 10 разів на день в надії знайти там щось з дому. На той час це був єдиний зв"язок села з "великою землею"...

Околиця села. Тут на невеликій території ми знайшли кілька слідів бандерівських бункерів. Від них вже майже нічого не лишилось, та старі місцеві досі бояться - "працює агентура". В воєнні і повоєнні роки спротив тут не припинявся до 1953-1955рр, про що ще пам"ятають родини численних виселених в Сибір і знищених селян. Фотографій цих місць не публікую, хоч впізнати місцевість на них абсолютно неможливо. Ох і залякали ж місцевий люд в свій час...

Іванчині володіння. Знав би я, що беру панянку з таким приданим коли одружувався :-)

Високий-превисокий дуб!

      В одній з сільських хат доля звела мене з Василем - сорокарічним вуйком, що пригощав мене салом з "домашнім коньяком" (пофарбована самогонка), від якого мене качало півдня. Від важкої праці на руках вуйка не було по-моєму половини пальців, а деякі були якось дивно загнуті - мало не під 90 градусів в зворотній від долоні бік. Коли він почав допомагати мені забивати ящики з яблуками, я зрозумів в чому може бути причина - він з таким завзяттям (і то добряче хильнувши) гамселив молотком по ящику просто в міліметрах від своїх пальців-мутантів, що я боявся не лише за його пальці, а й за свої ноги в жорстких черевиках, що були поруч ящика.

Ось і зібрані всі яблука, завершені всі справи, і ми з огромними тлумаками, схожі на циган, вирушаємо на вокзал. Ми добре попрацювали, і Гранд Епл Резорт був прихильний до нас. До нових зустрічей.

Осінній вечір

35 хв відпочинку після роботи, і в бій!

        Нова гра - морська свинка (Ярослава), куплена мною в зоомагазині, по приході додому придумала підступний план як захопити світ. Помилково я дав їй свої ліки (на морсвінів вони діють інакше, ніж на людей), і вона перетворилась на монстра, який хотів мене знищити, виколупавши з-під ковдри (по грі з фортеці) і кидаючи подушкою просто в обличчя.

       Далі - гірше. Морську свинку віддали в школу, де вона мала 4 уроки - природознавство, математику, письмо, та фізру. Але там вона закохалась в Учителя. Учителем був я. Учениця пускала мені пекельні бісики, а в результаті вийшли такі чарівні конспекти:

...

"Побігли на Куміте!". 

Фізра. Я був в ролі груші. Тривало недовго, потовкли мене несильно (один "маваши" пропустив і пару в живіт), закінчилось "кіківакі" - нічиєю. Глибокий поклін ("Рей"), потисли ручки, і... гонг! "Ярослава, в ванну!".

Фффух...

/dev/null

Вступ

       У всіх людей бложики як бложики - пізанські вежі, риби Єгипта, бухло, креветки, сири, і інші мегапозитивні штуки. А от в мене блог сумний - про довбойобів. Я помітив це кілька постів тому, коли в реалізованому і планах все більше місця стала займати взаємодія з владою і суміжні теми. Цей пост не буде виключенням -  в ньому викладається типова історія пробивання якогось питання через владні структури. Питання, на якому ніхто не може заробити чи попіаритись, і яке дуже легко вирішується при бажанні і належному за Законом виконанні своїх обов"язків виконавчою гілкою влади. Читайте і робіть висновки. Підкреслюю - це типовий workflow, з яким я стикався не один раз...

Блиск та убогість української держави

Мені завжди було цікаво - чому в моїй дитячій поліклініці немає термометрів і не зачиняються двері, а міністерство охорони здоров'я має шикарні офіси. Або чому в тюрмах антисанитарія і по 30 людей в камері на 10 (взяв з інету і телефізора), а офіс управління пенітенциарної системи у Львові схожий на елітний особняк:

Львів непомічений

       Давно зауважив, що нам, львів'янам, немає часу помічати Львів. Ми все поспішаємо по роботах, а з нашими тротуарами піднімати голову догори в такій ситуації - небезпечно. А як тільки маємо дні відпочинку - збираємо валізи, і геть з міста. Та й якщо видаються вихідні у Львові, проводимо їх по кнайпах і гостях, теж переважно не піднімаючи голови. 

         Раджу спробувати підняти - побачите багато нового і цікавого. Задурно :-)

Про користь алкоголю

      Якось у п'ятницю, після неслабої дози слабітєльного для мізків, прийшла в голови колективна думка про те, що купа програмістів, відверто каучи, не дуже-то й вміють програмувати. І на промоушні деяким набридло відчувати себе суддею, який вирішує промоутити людину чи ні, враховучи кількість випитого разом, минулі спільні подвиги, а то й гарні очі у випадку прекрасної половини людства. І робота часто не дуже-то сприяє виправленню цієї ситуації, оскільки переважно люди варяться в одних темах, і конкретно плавають в інших.

       Поговорили, і хотіли вже було розходитись, як хтось запропонував зайти в Криївку на морозиво. А там є медовуха - каталізатор мозкової активності, і тому стали ми думу думати - як ситуацію поправити. Ідея народилась в муках, потім була дошліфована у Люфті, звідки нас вигнали через пізню годину. Отже, ось що вийшло:

Manifesto

• We study by writing code.This is the best way to become a good software developer.
• We have so called "sessions", inside which we write code implementing some task. Each task takes <= 3 hours (two chunks 1.5 hours each).
• Each session ends with the review of produced code by all participants.
• We work in pairs to try pair programming, and sitting in one room.
• We choose tasks from different areas, which will let us learn different technologies and practice in code design.

        Бажаючих виявилось - греблю гати. Програмувати в парі весело, і код виходить значно кращий, ніж коли пишеш сам. По-перше, багато проколів в архітектурі і коді одразу помічає колега. По-друге, людина під наглядом пише значно чистіше.

       Організувати - важко. Для учасників все просто - прийди на потрібну годину, і пиши код. Для організатора - майже пекло, яке до того ж ніхто не помічає. Задачу придумай, сформулюй, опиши, всім поясни, з усіма домовся, засоби налаштуй, кімнату організуй - море всього, і це потрібно робити без відриву від основної роботи.
      Сам процес - психологічно виснажливий. Це балансування між різними людьми, характерами, підходами до роботи і життя. Щоб всім було добре, щоб всім сподобалось. З однією метою - зробити нас сильнішими. Що важко терпіти - так це пасивність. Ми всі молоді, в нас має бути в сраці шило, в замість того в 90% людей там грузило. І це сильно ускладнює процес. Під кінець сесії, як правило, сильно хочеться випити, і дуже болить голова.

        В результаті першої сесії ми отримали шість результатів від шести пар, які були спільно відревьювані. Відревьювані дуже мляво, майже без звертання уваги на архітектуру і дизайн коду, але ми це зробили! 

    Нам є куди розвиватись. Нам потрібно вчитись вдумливо дизайнити код, говорити, писати, взаємодіяти, а головне - переплавляти грузила в жопах на багато-багато шил, які зроблять нас згуртованою командою профі.

Будеш математиком!

Яке щасливе і розумне обличчя в цього хлопця. Прямо так і хочеться купити цей підручник своїй дитині, жеби була схожа на цього пацика.

Крупний план:

Річка

      Річка - так називалось село, яке ми обрали для відпочинку в Карпатах цього року. І тому в наявності річки там ніхто не сумнівався, але саме річки там і не було. Прикро. Точніше вона була, але це важко назвати річкою, навіть з маленької літери. Взагалі, річка в Карпатах переважно схожа на маленький струмочок, в якому хіба помочиш ноги. А якщо вона тече через село, то цей струмочок ще й обов"язково загажений. Місцеві юзають потоки як смітники, і тому я не раз бачив цілі острови з пляшок, кульків, і памперсів - речей, які принесла цивілізація в карпатські села. Відганяю від себе думку, що мабуть зарано принесла...

Філософське. Про Жопу.

П'ять днів тому повісив у себе в будинку таке оголошення:

Вгадуємо результат.

      Вірно. Ноль цілих хрін десятих. Поспівати гімн, поклавши руку на серце з обличчям святого - легко. Поволати "Слава Україні" - прошу дуже. Повідміняти східняків, жидів, донецьких що вони не такі і у всьому винні - тут ми перші. А як щось реально треба зробити - нікого з ліхтарем не знайдеш. 

         Це болісно і безжально розвінчує міф про активну позицію західняків. Брехня це все. Міф. Повірте, я знаю це напевне. Можливо так і було колись, та загуло. І поки не пригуде назад - ми приречені пасти задніх і жити в дупі. Адже будинок - це мікро-модель держави, яка чудово масштабується на рівень всієї країни. 

    Чого можна чекати від політиків, яких вибирають такі люди? Вибирають, певна річ, за принципом собі подібності. Тому в нас така жоппа кругом, що у справжніх господарів і провідників за такого електорату шансів немає жодних. Вибирають тих, хто голосніше кричить і більше бреше.

Amen

Новий паспорт для Зірки

На перший ДН наш морсвін Зірка отримала свій другий документ:

Власниця паспорта:

Як заробити грошей?

Цікаво що вони мали на увазі :-)

Під тиском Хроноса

Нас шестеро. Шестеро відважних шукачів пригод, людей, що не знають страху, сумнівів, та втоми. Шестеро безшабашних екстремалів, що не злякаються навіть встати о 5-й ранку, щоб з двома літрами горілки вибратись на Лопату - відомий пік альпіністської слави у районі Сколе. На неприступну примхливу Лопату, про підкорення якої мріють кращі ноги планети.
Наш капітан - людина-легенда, для якої немає слова "не можу", і слова "досить", особливо коли йдеться про горілку на марші. Він суворий, говорить мало. Він в очікуванні. Він відповідає за нас. Цей маршрут ми вже намагались пройти, та все марно - сувора природа не підпустила нас до неприступної Лопати. І лише тепер, під час іншого штурму, я зрозумів нашу помилку - в нас не було аджики!

Перша книга з бібліотеки

Перший зуб, перший крок, перше слово...
Всі ми шалено радіємо цим важливим моментам у житті наших бадюсів, але я ніколи не думав, що так зрадію першій... книзі з бібліотеки.

- Тато, а ти знаєш, що наназабл диплобок жив на суші, але любив ляпатись у болоті?
- Не знав.
- А мозок в нього був як горішок, хоча голова - велика!
- Круто.
- Він міг стояти на дні, а голова виглядала з води - така в нього була довга шия!
- Ярослава, звідки ти це все взяла?
- Зараз покажу.

 І от малявка зникла у своїй кімнатці, і прибігла з книжкою в руках.
"Тато, я взяла цю книжку в бібліотеці! Ми з дівчатами на перерві пішли в бібліотеку, і я попросила цю книгу."
Я не вважаю себе сильно сентиментальним, але в той момент мало не пустив сльозу. Сльозу радості за ще одну перемогу. За ще один момент, який ніколи не повториться.

Новини транспорту

У Львові запустили один трамвай місцевого виробництва. Він в біса довгий і гарний, хай їздить довго і щасливо:

Також, нарешті запрацювали автомати з продажу квитків. Правда автомати брудні і місцями іржаві (їм місяць часу), нещадно блікують, але я таки спромігся купити квитки!

Іванна на А8

Сьогодні Іванну наздогнав її підарунок на ДН, і вона стала щасливою власницею якщо не Bentley, то принаймні Audi A8 у світі офісних стільців !

Чим він крутіший за звичайний стілець за 50 баксів? Тим, що А8 налаштовується на відміну від звичайного офісного стільця. Деталі про налаштування можна глянути тут.

Їхав три тижні з гамерики, митниця не прикопалась, хоч ціна дещо перевищує максимально дозволену.

А Бентлі - ось він.

Фонтан

Як же точно цей фільм відображає стан речей у галузі в сучасному Львові! Нічого по суті не змінилось. Запишу це на ДВД, і відправлю керівнику ЛКП Цитадель-Центр.
https://www.youtube.com/watch?v=fSUYzDEIiH8