Зустріч Героїв - Українка

В тому, що місць в літаках зі Львова до Анталії не було, був один жирний плюсище - можна було нарешті відвідати старого Героя Болграда, який, як у старому американському сценарії, відійшов від справ, оселився подалі від метушні, і тепер ловить рибу, купається, катається на санчатах, та вдихає чисте повітря у тихому містечку У. З метою конспірації не можу розголошувати повну назву - старий ще багато знає...

Відвідати побратима вирішило двоє Героїв, і ось, сівши на маршрутку на найгіршій автозупинці на Видубичах, ми за півгодини (не перебільшення, щоправда був вихідний) дістались до славного містечка.

Дорога проходить через соснові ліси, і мажорні райони для "вершків суспільства", їх круті ресторани, триметрові паркани, і т.д. Є до чого прагнути, і про що думати, поки їдеш в маршрутці.

Центральна площа:

Міська рада. Незважаючи на скромні розміри (11 тис людей), Українка - то є місто !

Герої ! В мене на спині здоровезний рюкзак.

Українка - місто енергетиків, яке збудоване разом з Трипільською ТЕЦ. Місто знаходиться між річками Дніпро, та Стугна. В містечку є декілька супермаркетів, дитячі майданчики (сюрприз для мене), і класна набережна.

Це Дніпро.

А це вже інша річка - Стугна, яка тече просто в 100 метрах від будинку Героя:

Тут є навіть біо-туалет, і Юра сказав, що нарід навіть туди ходить ! Хмм, але ж довкола - ліс. Правда, використання біотуалету - традиційно наше - свою приставку "біо" він втратив щойно його купили, і тепер це просто гарненька блакитненька сральня з мухами.

Я напевне теж хотів би, щоб таке диво було в мене під будинком... Доречі, і ліс, і берег, і річка - дуже чисті, аж не віриться, що тут відпочиває сила-силенна людей.

Влаштувались тут і ми - далі просто фото з чудової зустрічі:

Нанізиваєм...

Як я заздрю дітям - вони так легко сходяться і знаходять друзів... Недаремно чим ти старший, тим важче знайти рідні душі.

Бойцы вспоминают минувшие дни, и битвы, где вместе рубились они!

А цим дівчатам нічого згадувати. Вони просто щасливі.

Картина "Стомлені текілою".

Всі впали, лишилась я сама. Тому, що не п"ю !

Підготовка до моря.

Щоразу, потраплячи в цю компанію, мені здається, що скільки б ми не сиділи - не наговоримось, не надуріємось, не стомимось одне від одного. Побільше б таких зустрічей і таких друзів.
Після закриття заходу Іванка в маршрутці сказала: "шикарний день, шикарне місце, шикарні друзі !".

Львівський прорив

Колись ЮВТ обіцяла нам Український прорив. Він, як і багато з того, що обіцяє нам влада, не відбувся в масштабах країни, але натомість існує багато маленьких проривів, про один з яких і хочеться написати.

Вперше ознаки прориву були помічені десь у листопаді 2011, коли під будинком утворилась калюжа з наприємним запахом.

Подзвонив в ЛКП Цитадель-Центр (далі - просто ЖЕК), прийшли двоє бравих роботяг і трубу прочистили. Це, зрозуміло, не допомогло, і я ще раз подзвонив у ЖЕК. Цього разу не прийшов ніхто, какашки далі плавали, і тому десь у грудні, коли до морозів лишалось тижня 2,  я подзвонив на гарячу лінію міста. Є у Львові такий номер - там сидять супермени, в яких є можливість дати копняка ЖЕКам і іншим службам "щоб думали хутчіше" (С).

- Будь ласка, зробіть, бо скоро ж морози...
- Я записала. Передамо в ЖЕК.

Не знаю що вона там передала в ЖЕК і як він це прийняв, але морози таки почались, а копатись в мерзлій землі і гамні ЖЕК жеж не буде. Почекає до весни - подумав я, і почав чекати на тепло.

Якось в під"їзді було помічено оголошення про збори мешканців будинку, і я вирішив сходити. Дорогою уява малювала картину гнівного виступу перед громадою, і працівниками ЖЕКу, що, зашарівшись, сидять у президії, засунувши язики в жопу.

Прийшов за вказаною адресою, а двері - зачинені. І вікна не світяться. Ну - думаю - спізнився. Побіг в ЖЕК, а там вже всі додому збираються. І ті, хто має проводити збори - теж. Інженер вже і курточку вдєгнув, і зачіску поправив. Працювала лише невтомна начальниця.

- Я на збори мешканців.

- Які збори ?

- Ну, в нас оголошення висить, то ви повісили ?

- Ми. Так Ви на збори прийшли ??

Покликали шефиню. Вона подивилась на мене поглядом слуги народу на представника народу, і сказала головному інженеру проводити збори.

Інженер розстібнув курточку, дістав протокол, заповнив графи майстрів,  секретаря, начальника жеку, та інших відповідальних таваріщєй, присутніх на зборах, довірливо потис мені руку, і каже:

- Ну як ми працюємо ? Я Вам зараз розповім, що ми за цей рік зробили !

- Ну давайте.

І розповів. Зробили, виявляється, багато. Дійшли до прориву, і він каже.

- Євген Михайлович, знаю ! Але ж зараз морози, Ви розумієте...

- Розумію. Коли зробите ? 

- От зараз розмерзнеться - так і зразу ! 

- Так коли ?

- Давайте так - щоб не помилитись поставимо з запасом - в березні зробимо - "кров з носу".

- Ок. Запишіть в протокол.

Записав. Пообіцяв мені змінити мою думку про роботу ЖЕКу докорінно, і ми розійшлись майже як друзі. В середині квітня я подумав, що щось не так, і подзвонив другу особисто.

- Я памятаю, що Вам обіцяв, ми зробимо ! Наступний тиждень 100%.

Пройшло ще 3 тижні, і в суботу Іванка відправила мене в підвал за яблуками. А шлях туди проляга через ту саму річку гівна, русло якої на той момент вже загрожувало екології двору і підвалів. Це мене надихнуло, і я вирішив знову подзвонити суперменам у чорних плащах на гарячу лінію міста. Розповівши всю історію, пішов погуляти з родиною, вертаюсь, і тут дзвінок.

- Це головний інженер ЖЕКу, що у Вас сталось ?
- В нас, знаєте, трубу прорвало... півроку тому.
- Відкрийте будь ласка двері, поговоримо.

В суботу ! До мешканця додому ! Оце так служба, оце так сервіс ! Головний інженер переминався з ноги на ногу (попа боліла ?).

- Ну я памятаю. Ми зробимо. Там і роботи - на день-два.
- Коли ?
- Ну давайте так - в понеділок зазвичай багато роботи, тому не обіцяю, а от в вівторок - ну стопудово... Ви тільки заявочку з гарячої лінії зніміть будь ласка, я обіцяю - ми зробимо !

Зняв заявочку. Ну головний інженер ЖЕКу пообіцяв жеж - такі люди своєму слову господарі !

Пройшло ще 2 тижні, ніхто не прийшов, і я знову подзвонив на гарячу лінію міста. Цього разу розмова вийла якась суха - дівчина просто сказала, що записала звернення, і поклала слухавку.

Далі десь місяць-півтора мені було не до гівна, за цей час до нього таки подивились робітники ЖЕКу, і проробили для какашек шлях до дощового люку (!) прямо по поверхні !

Вчора я знову подзвонив у ЖЕК, а потім ще й написав електронне звернення на гарячу лінію міста:

Добрий день ! В дворі будинку по вул. ... вже більш як півроку витікає на поверхню каналізація. Звертався в ЛКП починаючи з грудня - "зробіть бо скоро морози". Не зробили. Пройшла зима, стало тепло, ЖЕК пообіцяв зробити все в березні (записано в протокол на зборах мешканців будинку). Пройшов березень, квітень - нічого не зробили. В квітні після звернення на 1580 головний інженер особисто мені пообіцяв зробити все "до вівторка". Результат досі нульовий - розкопали і покинули. На сьогодні біля входу в підвал здоровезна яма, наповнена нечистотами, які течуть собі через подвір"я, шукаючи вихід у каналізацію самостійно. Все це смердить неймовірно, підмиває будинок, і загрожує інфекціями мешканцям. Будь ласка, зробіть щось, інакше до кінця тижня я підготую колективний лист особисто до мера, з копією на санепідстанцію, де вкажу всю історію питання. Дякую. 

 От сьогодні гаряча лінія прислала листа, що звернення зареєстроване, і його стан можна глянути на сайті міста:

Подивимось що ж то буде далі.

Продовження - подзвонив чувак, який назвався майстром по ремонту з ЖЕКу, сказав, що головний інженер, який займався проблемою, звільнився, а він не в темі, і тепер починає все з початку. Випросив в мене 2 тижні на фікс...
Майже одразу передзвонила диспетчер гарячої лінії, і сказала, що ЛКП погодив термін заявки зі мною. Через декілька хвилин заявку ... закрили !

 Гівно тим часом продовжує текти...

Ранковий Львів

Давно мав ідею зробити серію фотографій Львова без людей і машин, і от несподівано така можливість з"явилась. Вертаючись з ранкового потяга, помітив, що Львів просто красунчик !

Але ідея пофотографувати Львів рано-рано вранці присутня в голові і далі.

Вулиця Шептицьких. Не знаю яким чином, але не припарковано жодної машини, хоча вдень через них важко пройти тротуаром.

Політех.

Дуже гарна львівська вулиця, яка незрозуміло як вижила у Львові (певно просто забули) - вулиця Рилєєва.

Теж вона.

Центральний офіс банку Аваль. Найгарніший банк форева.

Далі йде наш парк. Промені сонця пробивались крізь мокре листя, вигляд - просто шикарний. І ні студентів ні собак. Поки що.

Ця краса надихнула мене на ранкову фотосесію Львова...

Інформаційний кал

У цьому пості я спробую систематизувати певні думки, які давно рояться в моїй голові. Наперед прошу вибачення за можливу сумбурність викладення - це не стійка теорія, лише відображення думок на папір.

Інтернет - це без сумніву великий винахід ! Миттєве спілкування з людьми за тисячі кілометрів, доступ до будь-якої інформації, досвіду міліардів людей, дистанційне навчання, і теде і тепе - це все звичайно дуже вражає, і мало б сильно полегшувати життя.

Однак з певного моменту я почав помічати, що часом є споживачем субстанції, яку я для себе назвав "інформаційний кал" (далі - "інфокал"). Об"ємна частка інформаційного калу за моїми суб"єктивними оцінками складає більшу частину Інтернету. А якщо виміряти відсоток часу, який люди витрачають на споживання і продукування інфокалу, результат вийде напевне ще більш сумний.

Уявіть собі ситуацію - до якоїсь людини потрапляє картинка з ведмедем, що застукав пару за коханням. Людина примальовує до писка ведмедя напис "прєвєд мєдвєд", і відсилає цей без сумніву шедевр інфокалу своєму кулєзі. 

А через місяць великий відсоток всього, що пересилається між друзями скайпом, соцмережами, і іншими каналами - так чи інакше стосується різноманітних варіантів Прєвєд_Мєдвєда. Далі - гірше. На цю тему малюються тисячі картинок - інфокал розмножується блискавично і хаотично. Розноситься вітром по мережах. Через деякий час якщо ти не в темі цього дебілізму, ти "не такий" - інфокал затягує нових і нових адептів, і часом переростає в якусь субкультуру (як це сталось з падонковською мовою), і захоплює інтернет-простір на довгі місяці. Люди переганяють його колами по своїм мізкам в соцмережах і скайпах, та витрачають масу часу на перегляд і обговорення цього непотрібу.
 На роботі я включений у два чати двох різних груп програмістів. Всі серйозні, дорослі люди. Відсоток інфокалу у чаті - ну точно більше половини - яплакалъ, фішкі, баші, джойреактори, "будь_мужиком_блєать", і інше веб-гівно,  Відсоток корисних і хоч чимось цікавих речей - дуже низький.

Цей говноконтент поглинає неймовірну кількість людського часу, вся ця хуйня по міліону разів перепощується на вкантактіках, фейсбуках, жжшеках і т.д., розносячись від цього ще більше, і застеляючи інфосмородом весь Інет, який вже і так штиняє гірше Львова на день міста.

З"явились цілі сайти фейк-новин, де серйозним тоном довбойоби псевдожурналісти пишуть всіляку хуйню псевдоновини про події, яких ніколи і ніде не було. Приклади, що траплялись мені - "уаревью" та "репортажист". Цей інфокал краще замаскований, забирає куди більше часу, і тому на шкалі інфо-смердот стоїть вище інфокалу класу "будь_мужиком_блєать". 

І на це є свій споживач (причому в огромній кількості), який замість почитати щось корисне, або використати Інтернет для перегляду картин музеїв світу, клікає по півдня на картинках і лінках, які радо ведуть його по тенетам інфокалу все далі і далі вниз.

А йти є куди ! І найгірше - те, що в людини складається враження, ніби вона сама вибирає куди клікати - от можна сьогодні почитати фішкі, завтра ознайомитись з шедеврами лінійки "будь мужиком блєать", а післязавтра почитати Лурк - от там вже є де розгулятись - місяцями можна читати. Цікаво, влучно написано ! Не те що в "тупому ящику", де нам зомбують мозок злобні дядьки-олігархи. Тут ми господарі, і самі вибираємо що нам дивитись ! Нас не надуриш !

Можливо, досить споживати це гівно, і час збільшити питому частку хорошого, доброго, вічного, і корисного в своєму раціоні ? Кожен вирішує сам...

Випуск

Ще не так давно ця неймовірна красуня могла комфортно розташуватись на моїй долоні, а сьогодні я ламаю голову що вдягнути на її випуск...

В мене спершу відвисла щелепа, а потім я побіг за фотоапаратом :)

Богатая жизнь - она другая (С)

Шукаю море в Туреччині. От, надибав такі пропозиції, побавившись з фільтрами на сайті оператора.

Як говорив Діма - багатая жизнь - она другая...

Китайський коньяк

Коли Арсена просили привезти аутентичне китайське бухло, ніхто звичайно не думав, що він привезе китайський коньяк :)

На смак - кароши, підозріло схожий одночасно на закарпатський, і Старий Кахеті, куплений в Їжаку :)

Венеція

База нашої мандрівки знаходилась в Падуї, і в планах було відвідати Верону (і можливо озеро Гарда) і Венецію. Верону відвідати не дав раптовий дощ на весь день, а от в Венецію ми таки з"їздили. Поїзди туди ходять неймовірно часто - десь так кожні 15 хвилин, а дорога з Падуї триває біля 35 хвилин. Поїзд прибуває на станцію Венеція Санта Лючіа, яка стоїть просто на березі Canale Grande - великого каньону каналу. І це класно, ібо офігєніє починається одразу при виході з вокзалу, який схожий на великий мурашник, набитий туристами.

Італія

Після кількахвилинних роздумів як назвати пост про Італію, придумав геніальну, стильну, і самобутну назву - "Італія". Потім перейменую.

Новий львівський аеропорт

Ось ми і побували в новому аеропорті Львова. Величезний - дай Бог йому колись заповнитись, дуже гарний (дай Бог йому таким і лишитися), без дьюті-фрі (дай Бог йому таки відкритись) :)

В кінці величечного залу стоїть кіоск, де продають круасани по 25 грн, а 300 грам води - по 20 :)

Хортиця

Ось і дійшла черга до опису подорожі на Хортицю - колиску українського козацтва, та взагалі дуже цікаве і гарне місце.

Це буде новиною для багатьох (донедавно було воно так і для мене), але найбільший на Дніпрі острів Хортиця знаходиться не під Києвом, а під Запоріжжям, а точніше, є частиною міста Запоріжжя, від якого до києва їхати всю ніч. А зі Львова відповідно вдвічі довше, і тому ми вирішили поїхати на Січ через Київ - комфортніше, швидше, і є можливість провести час в столиці.

Samsung - the phone lost

Треба було пити горілку або бєхєровку, не довелось би писати ці рядки. Але ж ми блін аристократи, і тому вирішили цього разу пити Джемісон, яким ми харчувались у Дубліні 10 днів. Посиділи, і ніби ще будучи при свідомості, відправились на морозиво "В солнєчний Крим", після якого я і виявив, що телефон з сімкою 12-річної давнини - відсутній.

Вай-вай, я аж протверезів від такого удару. За роки активного споживання я не губив жодної речі, а мобільний тим паче.

І я пішов назад, в Крим, де офіціантка сказала страшну фразу - "не бачила !". І ще (краще б вона цього не робила), порадила звернутись у міліцію. 

І оскільки мозок на той момент працював не ахті, а справедливості хотілось шалено, я попрямував у міськуправління, де давно хотів побувати - в тому будинку з часів Польщі постійно були якісь катівні - то польська, потім НКВС, гестапо, МГБ, ну вопшем цікаве місце з багатою енергетикою.

Після фейс-контролю чергового, до мене одразу підійшов якийсь майор, і пообіцяв у всьому розібратись. І тут, шановний читач, я папрашу замєтіть, що від мене тхнуло, як від кадуба з-під Джемісона, і не помітити мого стану вони просто не могли. Чесно кажучи, я був майже впевнений, що мене одразу пошлють, і я з чистою совістю повернусь додому і завалюсь спати, поки ще чогось не накоїв.

Але не так сталося, як гадалось. Майор з добродушним виглядом заявив, що хоч їм щойно і "замінували" центр, сили для розшуку мого телефона у українських спецслужб знайдуться, злапав якогось пацана у формі, сказав, що це слідчий, і він мене оформить, і ми поплентались у кабінет до слідчого. Всередині все бідно і похмуро, в кабінеті старий комп, на компі - знамо дєло - косинка. Питочних орудій не помічено.

Чи то я випромінював радість і дружність, чи то в них так заведено, але слідчий теж поводив себе дуже добре - мало того, що він взявся записувати все моє белькотіння, так ще і не гребував відповідати на мої питання про ментівські будні.

Написавши з моїх слів півтори сторінки текстухи,  які я так і не перечитав через танцюючі букви, я просто написав "з моїх слів записано вірно", і ми пішли в якийсь інший кабінет. Сподіваюсь, в тому документі слідак не написав нічо зайвого і мене не притягнуть за вбивство Майкла Джексона. В іншій  кімнаті якісь інші люди і знайомий майор запропонували мені написати заяву... йой...

На той час букафки танцювали в моїх очах вже  швидко, але зібрався і все написав, хоч і серйозно зашпортався в написанні  "ГУМВСУ у львівській області", чим викликав підозру одного з присутніх, чи не накурився я, бува, якоїсь трави:
- ти що трави накурився, блять ?

- зроду не курив, ми тільки горілку пили !

Далі слідчий сказав, що з мене імей-код трубки (тоді будуть шукати), і що мою заяву передадуть у Галицький РВ на Мартовича, і мене відпустили на волю. 

Попрощавшись з головним ментом за руку, і пообіцявши слідаку коньяк за успішний розшук, я вийшов на волю, і ще довго думав - як то воно все так гладко пройшло - чому всі були такі добрі до мене, зовсім не так, як я це собі уявляв. Люди, з якими мав справу я, зовсім не виглядали на якихось бездушних садистів, якими часто лякають нас ЗМІ. Можливо, просто варто ставитись до них з повагою і розумінням, і тоді все буде ок ?

Ремонт

Як нещодавно поремонтувавший свою оселю чувак, вбухавший в цю справу чимало грошей - даю пораду-висновок:
Такий модний зараз метод обробки стін, як фарбування "моющимися" фарбами, насправді абсолютно непрактична ідея. Тестувалась фарба Капарол - одна з найкращих на ринку.
Стіни брудняться від найменшого дотику (на пальцях жиру завжди дофіга), а якщо у вас в хаті є дитина, пояснювати їй це і просити не лапати стіни - марна справа. Діти не мають і не знають ліку грошей, їм то глибоко пофіг - що 20.000 баксів, що 20 копійок - фсьо єдіно.
Та і без пальців на стінах осідає пил, який їх забруднює, а на однотонній поверхні бруд видно просто ацьки чудово.
Тепер про те, як ці фарби миються. Запам"ятайте і всім розкажіть - це фігня. Точніше, маркетинг. Так, щось відмити можна - буде краще, ніж було, але ніколи не буде так, як до забруднення.
Про хитрощі ремонту продовжу потім.

Обрізка дерев в парку культури

От як 2 роки тому обрізали дерева в дуже гарному львівському парку:

Як то кажуть - щоб двічі не їздити :)

А кому там завадили дуже гарні туї вздовж алей - це вже зовсім незрозумілий вандалізм - їх просто вирвали з м"ясом, нічого не посадивши натомість. Просто комусь здалося, що без них буде краще...

Нам 6 років

Ще нещодавно я носив тебе на руках, годував з ложки, а ти часом пісялась в мене на руках. Тепер ти зовсім інакша. Рости здорова і щаслива, ти найдорожче, що в мене є...