Samsung - the phone lost

Треба було пити горілку або бєхєровку, не довелось би писати ці рядки. Але ж ми блін аристократи, і тому вирішили цього разу пити Джемісон, яким ми харчувались у Дубліні 10 днів. Посиділи, і ніби ще будучи при свідомості, відправились на морозиво "В солнєчний Крим", після якого я і виявив, що телефон з сімкою 12-річної давнини - відсутній.

Вай-вай, я аж протверезів від такого удару. За роки активного споживання я не губив жодної речі, а мобільний тим паче.

І я пішов назад, в Крим, де офіціантка сказала страшну фразу - "не бачила !". І ще (краще б вона цього не робила), порадила звернутись у міліцію. 

І оскільки мозок на той момент працював не ахті, а справедливості хотілось шалено, я попрямував у міськуправління, де давно хотів побувати - в тому будинку з часів Польщі постійно були якісь катівні - то польська, потім НКВС, гестапо, МГБ, ну вопшем цікаве місце з багатою енергетикою.

Після фейс-контролю чергового, до мене одразу підійшов якийсь майор, і пообіцяв у всьому розібратись. І тут, шановний читач, я папрашу замєтіть, що від мене тхнуло, як від кадуба з-під Джемісона, і не помітити мого стану вони просто не могли. Чесно кажучи, я був майже впевнений, що мене одразу пошлють, і я з чистою совістю повернусь додому і завалюсь спати, поки ще чогось не накоїв.

Але не так сталося, як гадалось. Майор з добродушним виглядом заявив, що хоч їм щойно і "замінували" центр, сили для розшуку мого телефона у українських спецслужб знайдуться, злапав якогось пацана у формі, сказав, що це слідчий, і він мене оформить, і ми поплентались у кабінет до слідчого. Всередині все бідно і похмуро, в кабінеті старий комп, на компі - знамо дєло - косинка. Питочних орудій не помічено.

Чи то я випромінював радість і дружність, чи то в них так заведено, але слідчий теж поводив себе дуже добре - мало того, що він взявся записувати все моє белькотіння, так ще і не гребував відповідати на мої питання про ментівські будні.

Написавши з моїх слів півтори сторінки текстухи,  які я так і не перечитав через танцюючі букви, я просто написав "з моїх слів записано вірно", і ми пішли в якийсь інший кабінет. Сподіваюсь, в тому документі слідак не написав нічо зайвого і мене не притягнуть за вбивство Майкла Джексона. В іншій  кімнаті якісь інші люди і знайомий майор запропонували мені написати заяву... йой...

На той час букафки танцювали в моїх очах вже  швидко, але зібрався і все написав, хоч і серйозно зашпортався в написанні  "ГУМВСУ у львівській області", чим викликав підозру одного з присутніх, чи не накурився я, бува, якоїсь трави:
- ти що трави накурився, блять ?

- зроду не курив, ми тільки горілку пили !

Далі слідчий сказав, що з мене імей-код трубки (тоді будуть шукати), і що мою заяву передадуть у Галицький РВ на Мартовича, і мене відпустили на волю. 

Попрощавшись з головним ментом за руку, і пообіцявши слідаку коньяк за успішний розшук, я вийшов на волю, і ще довго думав - як то воно все так гладко пройшло - чому всі були такі добрі до мене, зовсім не так, як я це собі уявляв. Люди, з якими мав справу я, зовсім не виглядали на якихось бездушних садистів, якими часто лякають нас ЗМІ. Можливо, просто варто ставитись до них з повагою і розумінням, і тоді все буде ок ?