Італія

Після кількахвилинних роздумів як назвати пост про Італію, придумав геніальну, стильну, і самобутну назву - "Італія". Потім перейменую.

 

Підготовка

Не те, щоб я був дуже вражений Італією після першого візиту, але країна цікава - схожа на величезний музей. І їжа там смачна.

І треба ж такому статись, що за гарні очі на наш дикий ринок пустили компанію ВіззЕйр, яка тепер літає зі Львова до Венеції ! І ціни привабливі - все ж таки лоукост. Тож, спокусившись досить низькими цінами на квитки (в обидва боки на трьох 3700 грн), одного довгого зимового вечора я купив квитки на рейс Львів-Тревізо на травень.

І тільки після цього став гуглити готелі Венеції. А з готелями-то попа !  Ціни на них зашкалюють за всі розумні межі, тому після довгих гуглінь в якості бази проживання вибрана була Падуя - кількасот-тисячне місто за 40 км від Венеції. Сайт італійської залізниці показував якесь просто нереально класне сполучення між Падуєю і Венецією, і тому врешті решт я наважився і забронював готель у Падуї.

Віза

Ахх, я ж зовсім забув розповісти про процес отримання візи. А це ж цікавий процес ! Італійці ввели мене в повний ступор своїми вимогами до пакету документів. З дорослими документами все більш-менш стандартно, а от з дітьми...  Мало того, що всі діти повинні явитись в візовий центр особисто (навіть якщо дитині 1 день), хоча на нашу там ніхто навіть не глянув. В пакеті дитячих документів необхідний дозвіл на виїзд дитини від обох батьків.  В принципі, вимога стандартна для проходження кордону - прикордонники можуть не випустити дзєцко з країни, якщо вивезти її намагається один з батьків,  для цього потрібен нотаріально завірений дозвіл іншого. Це і логічно - мама має знати куди тато везе дитину. Але щоб такий документ вимагали для візи, я бачив вперше. Причому вимагають його незалежно від того, чи виїжджають за кордон двоє батьків, чи дитина їде з кимось одним. Можливо це і має якийсь сенс, я був би радий, щоб хтось мені це пояснив. Коштує такий документ 100 грн і виробляється будь-яким нотаріусом, не відходячи від каси. Але це не все. Італійці - вони ж по-нашому не читають, і нашим нотарям не вірять. І тому документ потрібно "апостилювати" у міністерстві юстиції, потім перекласти, і переклад "легалізувати". Я довго гуглив про апостиль і легалізацію, і все одно до кінця не розкурив що це таке, тож не питайте мене. Схоже на один з 400 порівняно чесних способів відйому грошей в населення. Процес апостилювання (реально це просто штамп) займає десь близько тижня, процес легалізованого перекладу - ще 2 тижні, бо виконують його тільки сертифіковані перекладачі при посольстві Італії в Києві, яких на всю Україну аж чотири особі. Ціна питання - оформлення одного документу - в районі 900 грн і три тижні часу.

Збираємо пачку документів і їдемо в Київ, де за 10 днів вирішують чи давати нам візу. Особисто посольство практично ніде вже прийомом документів не займається, а віддає це т.з. візовим центрам, які приймають громадян, беруть від них документи, і передають в посольство. Коштують послуги центру 15 євро на людину. 

Теоретично, як я зрозумів, посольство не має права змушувати людей йти у візові центри, і має приймати документи напряму, якщо того бажає заявник. А оскільки махатись з громадянами їм не по масті, вони зробили все, щоб люди до них не йшли. Вдумайтесь - щоб записатись на співбесіду прямо в посольство, потрібно кудись там відіслати факс, і вам призначать по факсу зустріч через якийсь там довгий час (через місяці). Які потрібні документи ніде не написано, як подавати, і навіть де - теж. Краще вже віддати 15 євро :)

В результаті витрати на візи склали приблизно вартість перельоту і купу витраченого часу :)

Подорож

Тут все "таякбе" на висоті - новий термінал, та класний "віззейр". "Бюджетна" авіакомпанія має дуже класний сервіс і новісінькі аеробуси, такого легкого польоту в мене ще не було ніколи. Так - не годують, але Іванка набрала з собою мішок сухарів :) Літак прибуває в аеропорт Тревізо в околицях Венеції, звідти ходять дуже комфортні автобуси до залізничної розв"язки Местре (то як наша Жмеринка), а там потрібно сісти на потяг і їхати до Падуї. Квиток на автобус коштує 7 євро, до 5 років - безкоштовно, і касир порадив нам сказати водію, що Ярославі 5 :) І ось ми в Местре. 

А на дворі ніч, каси - закриті, і станція - досить стрьомна. Злапали місцевого хлопця, який говорив на інгліші, і він допоміг нам (і не лише нам) купити квитки і знайти нашу платформу. Треба відзначити, що залізниця в Італії вражає якістю і кількістю сполучень - біля 10-ї вечора ми без проблем сіли на електричку (Regionale по-їхньому), і з великим комфортом доїхали до Падуї.

Другий поверх вагону другої кляси електрички.

Вагон другого класу ззовні.

А це вже поїзди дального слідування, вони поїздячать з шаленою швидкістю, хоч і електрички в них ходять дуже швидко.

Квитки на електричку недорогі - від Падуї до Венеції на трьох - в районі 8 євро, що мене дуже здивувало. Квитки на всі потяги продають автомати. В Местре вони старі, без тачскріна, і вапще схожі на автомати, що продавали в нас газіровку, а от в інших місцях - новенькі і дуже зручні, є англійський інтерфейс. Єдина проблема - на квитку не пишуть номер потяга і час відправлення, хоча в меню ти його явно вибираєш. Через це номер треба запамятати і бігти до табло шукати свою платформу.

Один раз з нами сталась прикрість - купили ми квиток до Жмеринки Местре, знайшли в розкладі свій потяг, прийшли на 5 платформу, і стали чекати. А поруч - на 6-й платформі - стоїть поїзд до Венеції, і з його визирає класний такий дядька-машиніст. Іванка каже - ну давай біля нього сфоткаємось - не кожен день італійського машиніста бачиш. Ну давай, будь ласка. І поки я морозився, підійшов наш час, а поїзда - нема. І напису на табло теж нема. Думаю, тре щось робити, підхожу на до машиніста, показую квиток, а він каже - сідайте, це ваш поїзд ! Він особисто відкрив нам двері, ми застрибнули, і тієї ж миті потяг рушив. Отака платформа 5.5, як у Гарі Потері :)

У Падуї все було дуже просто - таксі за 10 євро довезло нас до готелю. Як у будь-якому нормальному місті, таксисти схожі на бомжів не хапають людей за руки на виході з поїзда - все культурно і цивілізовано. 

Наш готель:

Колись викликав ліфт, приїхали мішки з білизною :) Ліфт розписаний подяками і враженнями від готелю ал Фагіано.

Наші вікна - вгорі, з них визирає русо турісто.

Дворик готелю.

Понти :)

Вид з вікна.

Готель вибирали недешевий - за 5 ночей зі сніданками ми заплатили майже 500 євро.  При цьому в готелі в номері не було абсолютно нічого, крім трьох пластикових стаканчиків. Ні холодильника, ні чайника - ніц. Порівнюючи з Краковом, я мушу сказати, що жити в номері з нафаршированою кухнею - велика перевага. І зовсім не тому, що хочеться готувати самому. Просто це дає вибір - хочеш спробувати італійські сири з вином - не потрібно різати сир у ванній перочинним ножем, запиваючи вином з пластикового стаканчика. І не потрібно їсти грейпфрути над унітазом, що я вперше спробував в цьому готелі. Добре, що хоч були сніданки (за гроші), і відгуки на сайті букінг.ком рясніли хорошими відгуками про сніданки в цьому готелі порівняно з іншими місцевими готелями. Хоча на мою думку, гірше італійських сніданків може бути тільки італійська англійська. Фактично це просто купа тіста - кусків хліба, круасанів, якогось повидла, і теде. Просто хотілось плакати, коли я згадував сніданки у Кракові чи Дубліні. Причому це якась системна річ - сніданки у Флоренції були такими ж, і не лише у мене в готелі.

Сам готель вибирався через букінг.ком на основі відгуків, високого рейтингу, і розташування у самому центрі міста. Розташування виявилось дійсно ідеальним - в центрі, практично на площі св. Антонія, тихе місце, поруч трамвай до вокзалу. Просто перфект.

Падуя

Падуя - дуже цікаве місто з багатою історією (місту біля 3000 років), і при цьому досить сучасне -  дуже добрий громадський транспорт, достатьно чисто, нема таких натовпів туристів, як у Венеції, багато краси і історії довкола. І значно нижчі ціни на готелі, ніж у Венеції. Добре, досить триндіти, далі - фото ("щось ти розпи...всь на весь ліс, начальнику...").

Ярослава і італійські голуби.

Згадки про Леніна і Сталіна я бачив тут не один раз. Цікаво, який стосунок мають ці два гуманісти  до Італії :)

Незвична архітектура Італії - отакими арками, які є частинами будинків, накриті майже всі тротуари в центральній частині міста. Дуже класно під час дощу і сонця, яке в Італії досить активне.

Незважаючи на очевидний поважний вік деяких будинків, я ніде не бачив, щоб щось сипалось, або згори звисали небезпечні фрагменти фасадів - все підчищено і підмазано, а всі подвір"я закриті на замки і обладнані домофонами.

Парковка на перехресті :)

Падуанський люк.

А цей пожежний гідрант справив на мене велике враження, бо він один в один такий же, як і гідрант під моїм будинком у Львові !!!

Як то кажуть, знайди 10 відмінностей.

Навіть не знаю як це пояснити, таке враження, що вони зроблені на одному заводі сотні років тому.

Падуанський трамвай дуже схожий на дублінський, але ходить він не по рейкам, рейка лише виконує роль направляючої. Крім того, в центрі дротів зверху нема - центр трамвай проскакує на акумуляторах. 

Теж популярний в Падуї транспорт. Причому їздять вони не на люксусових гірських роверах по півштуки баксів, а на роздовбаних лайбах. На велосипедах їздять всі - від студентів до старих "порхавок".

Ніяк не міг зрозуміти в чому прикол ? Захист від крадіжки ?

Просто альфа-ромео.

Одна з центральних площ Падуї - делле Ербе. З нею з"єднана площа Фруктова, на якій дійсно продають фрукти :)

 

У Падуї і в Італії загалом теж люблять левів.

Також, в Падуї є своя маленька Венеція :)

Бруківка тут інакша - дрібні круглі камінці.

Базиліка святого Антонія у Падуї:

Всередині базиліки знаходиться могила святого Антонія, який дуже шанується в Італії.

Вигляд з двору церкви на площу св. Антонія.

Сама площа св. Антонія. Наш готель стоїть саме на її куті.

Щось у дворі церкви. Не знаю що це таке.

Святий Антоній тримає Ісуса.

Ну, поки досить історії, поговоримо про веселе. В Падуї є не лише італійці, шикарно представлені інші етноси, як то латиноси, індуси, і негри. Негри запам"ятались тим, що барижили по всій Падуї сумками і чомусь  сонцезахисними окулярами, причому було таке враження, що вони в місті тільки цим і займаються. Підходили такі "брати" і до нас, пропонуючи свій товар, але не були нав"язливими. Латиноси запам"ятались розпиванням  спиртного на площі, і тим, що їх двічі на наших очах трусили карабінери. Індуси продавали якісь дитячі іграшки.

Знають в Італії і про нас.

І не лише по Кличку і Андрію Шевченко, але і по тому самому Шевченку. Оцей дядько, який виглядає на мешканця Жовкви, грав на дивному музичному інструменті дивну мелодію, яка здалась Іванці знайомою. Прислухались - та це ж "Реве та стогне" ! Спитали - "Ukrainian folk" !

А оцей добрий чоловік в позі кобри перед ударом, і його чарівні помічниці, пропонували нам купити полуниці на користь дітей Чорнобиля. Коли ми сказали, що ми і є діти Чорнобиля, нам не повірили :)

А під кінець подорожі якийсь напівбомж спитав нас, звідки ми.

- Ukraine

- О ! Украіна ! Знаю... "Кучері-кучері, кучері-кучері, чічері-чічері.."

Ох ми прифігіли, тільки і змогли видавити з себе:

- О йес - кучері-чічері. Я-я.

А як Вам оце оголошення на стовпі біля Scrovegni chapel:

А оце місце у Падуї стало нашим улюбленим місцем відпочинку. Я навіть не знаю назви цієї площі, але вона є у всіх статтях про Падую, і вона дійсно дуже гарна. Також, це одна з найбільших площ, які я бачив.

Середина площі оточена каналом, по берегах якого стоять дуже гарні скульптури.

Церква святої Юстини на тій же площі. Дуже сильно вразила мене своєю величністю і красою зсередини. Інтернет каже, що це один з найбільших христиняських храмів у світі.

Всередині церкви Юстини.

А от в Дуомо (так в Італії називають головний собор міста) ми так і не потрапили - він був досить далеко від нас, і кожного разу був зачинений.  Взагалі, в перший візит я не помічав, що в Італії всі подібні заклади і заклади харчування працюють дивно. Наприклад, практично всі ресторани зачинені з третьої до сьомої вечора, щось типу сієсти :) 

Доречі, ресторани - це те, що мабуть викликало в нас найбільші труднощі, тому про це - детальніше.

 Мая твая нє панімаєт, або як не вмерти з голоду в Італії

Італійці дуже погано говорять англійською, а старші люди не говорять зовсім. Написи, вказівники, меню в ресторанах (окрім відверто туристичних місць), перекладати англійською не бажають теж. Правда, в ресторанах і наявність англійського меню не впевнений що допомогла б, оскільки там все не так як в нас. В нас як - в ресторані ти замовляєш гарнір і "щось суттєве", в них поняття гарнір відсутніє як таке. Силячись знайти в меню пасту, я цього в багатьох місцях зробити не міг, бачив лише "антипасту", яка, як виявилось, до пасти ніякого стосунку не має. Піцу з компонентів теж не набереш - стандартний спосіб на наших теренах. В меню майже скрізь включено т.з. "coperte" - сервіровка столу, що не позбавляє від потреби давати чайові :)

Ще в меню як правило є стартери, який може бути, і часто є, повноцінною стравою, якою може наїстися доросла людина. Прімі Піатті (перше?) не є борщем чи солянкою, а взагалі невідомо чим, і ним теж можна наїстись. Секонді Піатті ми здається ніколи і не замовляли - не було потреби. Все хочу почитати про ці хитрощі, та не доходять руки.

Особливо драматичною ситуація стала в нетуристичній піцерії Паго-Паго, де ми всіма доступними способами намагались пояснити офіціантці, що нам потрібен стакан окропу (щоб не пити холодне), і сік, та вона все одно принесла літрову пляшку води і пиво, чи щось таке.

По цінам - середній обід на трьох з пивами і напоями дівчатам обходився в 35-40 євро.

Ілюстрація. "Вуйки в італійському ресторані".

Тут я був просто напівмертвий через спеку і голод.

Ще трохи центру Падуї:

На голові у цього гуманіста не зачска, це захист від голубів, такі штуки тут всюди.

В Падуї є один з найстаріших університетів Європи - йому біля 800 років, і найстаріший ботанічний сад при цьому університеті:

В університеті Падуї лекції читав сам Галілей, а студіком був Копернік :) Кажуть, зберіглась навіть кафедра, з якої Галілей чтав свої лекції студням.

Загалом, Падуя здалась нам дуже класним затишним і цікавим містом, зі зручним сполученням з туристичними святинями. Далі нас чекає звіт про подорож у Венецію.