Хортиця

Ось і дійшла черга до опису подорожі на Хортицю - колиску українського козацтва, та взагалі дуже цікаве і гарне місце.

Це буде новиною для багатьох (донедавно було воно так і для мене), але найбільший на Дніпрі острів Хортиця знаходиться не під Києвом, а під Запоріжжям, а точніше, є частиною міста Запоріжжя, від якого до києва їхати всю ніч. А зі Львова відповідно вдвічі довше, і тому ми вирішили поїхати на Січ через Київ - комфортніше, швидше, і є можливість провести час в столиці.

Київ

Київ зустрів нас літньою спекою, від якого рятували лише велика кількість дуже гарних зелених і поки чистеньких дерев, і підземелля будинку по вул. Гончара, де працює Аня:

Тіпа художнє фото з підтекстом - погляд мешканців похмурого сирого підвалу на інше життя...

Ще декілька фото, зроблених під веселий настрій:

Ключі Ані. Каже, біля 20 брелків.

І білим комірцям потрібен відпочинок. Цей хлопець не зміг відійти далеко від офісу...

Не хвилюйтесь, це просто підстава :)

Ще у Києві відвідали виставку квітів на Співочому Полі - раджу, це місце варте уваги. Надзвичайно гарно.

 Там Ярослава після прискіпливого вибору купила собі свої перші сонячні окуляри, які хоче носити навіть в дощ.

А ще у Києві є цікавий "парк сучасної скульптури", чи щось таке:

Пам"ятник колінвалу.

Досить жахливий, зате з прийнятними цінами кабак.

Реконструкція Андріївського узвозу йде повим ходом:

А ще ми побували в печерах Лаври (дуже темне місце), і прогулялись історичними місцями Академмістечка, де пройшло раннє дитинство Іванки:

Перший раз в перший клас.

Ця альтанка виконана в стилі, який я про себе назвав "гіпер-арт" - явний перебір елементів краси - видно, що автор тут показав все, що вмів. Можливо, назва для таких проявів краси вже існує.

Маленький Ашан - Ашанчик.

Хортиця

Ну, а тепер власне про Хортицю. Нам дістався відносно хороший потяг Київ-Запоріжжя, в якому ідеально працював кондиціонер, тож подорож була дуже кофмортною. Це нетипово, бо зазвичай в поїздах є два види клімату - дуже холодно, або дуже жарко. А тут - ну просто ідеально, навіть на верхню поличку не дуло, але було прохолодно - аж не віриться.

На пероні наш вже зустрічав керівник місцевого осередку бойового гопака - колоритний дядько з оселедцем, який і завіз нас на Хортицю.Він коротко розповів нам про багату місцеву історію, про визначні місця, які ми, нажаль, в основному не побачили.

Острів дуже великий - 12 на 3 км, по ньому проходять великі 4-рядні дороги, не рахуючи безлічі малих, але якісних доріг, що ведуть до санаторіїв. Якими, доречі, забудований весь острів - всі серйозні підприємства промислового Запоріжжя мають тут свої бази відпочинку. Мало того, через Хортицю проходить залізниця, і тут є своя залізнична станція, яка носить горду назву - Запорізька Січ.

Станція Запорізька Січ

Рука Скіфа (про нього пізніше) натискає на кнопку переходу дороги. Єдиний перехід працює по кнопці, ну чисто як у Дубліні.

Частина острову є заповідною зоною - місця там дикі, і патрулюються єгерями, які слідкують за порядком.

Наша група складалась з київських і московських любителів скелелазання, і львівських шукачів пригод (нас), з групи під дахом планували жити лише ми, решта - в наметах на березі Дніпра.
Нам дісталась база трансформаторного заводу, яка має абсолютно убиті будівлі і номери, зате чудову територію і розташування. Виходиш ввечері на балкон, і балдієш - місяць, зорі, і тихо-тихо, бо  у корпусі ти живеш один. Круто. Але не все круто, душ там - не круто:

Я спочатку не міг повірити, що з цієї іржавої діри може витікати вода, але вона була, і навіть тепла.

Ви не повірите, але туалет - чистий. Так - розвалений вщент, але - чистий !

Потрапивши у номер, Ярослава злегка прифігіла, і почала обурюватись зірковістю і відсутністю дзеркала, але потім попустилась.

Вид з балкону. Вночі, дивлячись за небо і слухаючи тишу, я не втримався, виліз через балкон назовні, і пройшовся по газону. Ще міг би заспівати Іванці серенаду...

Що це ? Для прання мабуть.

Територія комплексу.

Стіл в нашому номер - класичний - 2 гранчака на пластиковому столі.

Доречі, доба тут коштувала нам 170 грн ! Явний перебір. І взагалі, ціни тут якісь дикі - бачили в ресторані на острові шашлик за 100 грн - 200 грам. Пічаль - їздили  поїсти на материк.

Кинувши речі на базі, ми поїхали на берег Дніпра, де мав стояти табір наших друзів, і знайшли місце під скелею. Добре, що ми прибули дуже рано, бо до обіду на березі зібралась просто неймовірна кількість народу, і місце для наметів знайти було б важко. Так званий "туристичний пляж" - єдине місце, де дозволені табори, і тому людей на березі - дуже рясно. І всі смажать шашлик і п"ють пиво з горілкою. І що кинулось в очі -  при цьому в повітрі не висить мат. Його майже не чути, на відміну від мегакультурного Львова, де матом розмовляє мало не половина дорослого населення.  Абсолютно всі розмовляють російською, української мови тут, схоже, багато хто просто не розуміє. Незважаючи на таку кількість споживаючих алкоголь людей на одиницю площі, жодних інцидентів, чи навіть нечемної поведінки, я не бачив - теж досить дивно. Отак !

Місце нашого табору. За дві-три години тут все буде заповнено людьми.

Стежка вздовж дороги.

Якщо добре придивитись, то чуваки везуть дрова у супермаркетівському візку :)

Слек-лайнінг.

Дніпро - судоходна річка, для проходу плотини Дніпрогесу є шлюзи.

Здається, це акація - це дерево обліплено довжелезними дуже гострими шипами.

Берег доволі чистий, хоча не видно, щоб його хтось прибирав. Невже не смітять ?? :)

Наша компанія за обідом.

Ми очікували на острові більше цивілізації, але коли дійшло до вечері, виявилось, що їсти тут ніде і нічого.

Почалась довга нарада - з одного боку, всі були стомлені, і по такій спеці їхати в місто мало кому хотілось, а з іншого - платити 100 грн за порцію шашлику не хотілось нікому. Ніяк не могли вирішити, поки не запитались думку наших супутників з Москви, і вони все не розрулили - вони побудуть в таборі, всі решта - поїдуть без речей на вечерю.

Хтось пожартував - навіть для того, щоб вирішити де вечеряти, українці мусять спитати москалів. Мдя...

І ми поїхали в місто, де знайшли неймовірно смачне німецьке кафе з класним пивом. Хоч дорогою ми так насмажились під палючим запорізьким сонцем, що вже будь-яке кафе було б за щастя, аби там була тінь.

Мосьє ! На Хортиці шашлик по 100 грн за 200 грам ! Я не їв 7 днів...

Кафе стоїть на центральному проспекті Запоріжжя, який називається проспект Леніна, але місцеві звуть його просто "проспект".

Тут ми повечеряли з місцевим на прізвисько Скіф, з яким познайомились випадково, і який виявився знавцем історії, психології, і філософії, і на таксі повернулись на острів.

Взагалі-то на острові є багато цікавих місць - старовинні язичницькі капища, кургани, і навіть музей, але ми їх майже не бачили - ходити по такій спеці пішки було неможливо, а машини ми не мали. Треба буде туди повернутись.

Зате, я здобув малееесеньку практику у

Скелелазанні

Як багато хто здогадується, суть цієї забави в тому, щоб підкорювати скелі різної складності (кеп з вами !). Фізуха для цього потрібна досить специфічна - треба вміти чіплятись за будь-який виступ, і знаходити ці виступи на скелі. З обладнання - міцні мотузки, "карабіни", на ноги - т.з. "скельники" - туфлі, що добре чіпляються за скелю і чомусь мають бути на декілька розмірів менші за нормальне взуття. Без страховки лазять хіба що божевільні, тому на пояс чіпляється т.з. система, до неї - мотузка, а далі - повзеш собі вгору, або зриваєшся, і тоді страховка повільно спускає тебе вниз. На спині тру-скелелаза повинен висіти мішечок з магнезією - штука типу талька, щоб не ковзали руки. Схожа на мішок, який бедуіни чіпляють верблюдам на сраки щоб не пляж не какали. Я спробував дуже просту трасу, і таки заліз нагору, щоправда це було непросто.

Це вже складніший маршрут - його пацани так і не пройшли без допомоги-підказки аборигена. "Жити захочеш - не так розкорячишся" (С)

Хлопці лазять, дівчата спостерігають :)

Я в дорозі.

 Цікава забавка, корисна, але вимагає багато снаряги і відповідно бабла...

Тут, на Хортиці, знаходиться знаменитий 700-річний запорізький дуб, огляд якого ми сумістили з вечерею в кафе поруч дуба.

Дуб майже весь мертвий, і стояти сам вже не може - цому допомагають мотузки і підпори.

Дуб має багато дітей-дубочків, які тут продають по 10 грн за штуку. Ми купили три - висадимо у Львові нащадка запорізького дуба.

Тут же ми відсвяткували мій ДН, який вже черговий рік не випадає зустріти по-людськи - вдома.

Сюрприз від друзів - випив всі крім горілки - вилив на газон (нікому не кажіть).

Успіх в стакані, ДЕТКИ !

На зворотній поїзд ми ледве встигли - задовго пили пиво в кафе біля дубу. Воділа маршрутки накинувся на нас через багаж - видно сказився через спеку, але вся маршрутка почала нас голосно захищати, і якась тітонька навіть кинула йому за нас 5 грн !

Закінчилось все класними посиденьками над транспортною розв"язкою на Академмістечку:

Мало Хортиці, повернемось ще, тільки б не було так спекотно...